Структура й аналіз ризиків і заходи мінімізації

Хеджування (захист від утрат) — це спосіб зменшення ризику господарської діяльності укладенням довгострокової угоди на поставку продукції між постачальником і споживачем, наприклад, контрактів на поставку зерна під урожай наступного року. За контрактом споживач набуває право на зафіксовану кількість зерна в наступному році за обумовленою ціною і тим самим захищає себе від утрат при можливому неврожаї. Постачальник, у свою чергу, гарантує собі належну ціну на зерно, навіть коли вона наступного року з будь-яких причин знизиться.

Страхування передбачає, що страхувач за відповідні кошти (страховий внесок чи страхова премія) зобов'язується сплатити іншій стороні (страхувальникові) обумовлену страховим контрактом грошову суму, якщо останній зазнає збитків чи втрат.

Послуги страхових компаній можуть бути стандартизованими й договірними. Стандартизовані полягають, як правило, у продажу стандартних страхових полісів, що надають лише окремі види страхових послуг, а договірні — визначають усі можливі види ризиків і порядок компенсації збитків. Види ризиків, які варто страхувати, названі в табл.

Фірма може зменшити свої втрати, використовуючи метод самострахування. Цей метод пов’язаний зі створенням спеціального резервного фонду і покриттям збитків за рахунок власних оборотних коштів фірми.

Самострахування застосовується, коли:

1) вартість майна, що страхується, є невеликою порівняно з майновими і фінансовими параметрами всього бізнесу;

2) імовірність збитків є надто малою;

3) фірма має велику кількість однотипного обладнання.

Безпосередньо в бізнес-плані необхідно:

· виокремити найбільш імовірні для даного бізнесу типи ризиків і в міру можливості оцінити їхній вплив на бізнес;

· указати, які засоби будуть використовуватись як реакція бізнесу на появу симптомів ризику;

· зазначити типи страхових полісів і на яку суму планується їх придбати.

Різноманітні методи мінімізації ризиків можна проілюструвати на прикладі розробки бізнес-плану інноваційних проектів. Це, зокрема: придбання загального (генерального) страхового полісу на суму ймовірних утрат від усіх ризиків або спеціалізованих страхових угод на окремі (типові) види ризику; оформлення страхових угод на індивідуальні (нетипові) ризики; передбачення в кошторисі інноваційного проекту резервного фонду або сукупності резервних фондів для страхування, мінімізації та покриття збитків від ризиків і непередбачених витрат; укладання довгострокових угод на поставки сировини, матеріалів та інші види послуг; підготовка резервних альтернативних інвестиційних, науково-технічних і вироб­ничих заходів; розробка сітьових графіків виконання проекту з урахуванням резервів часу на операції, пов’язані з порівняно високим імовірним рівнем ризиків; здійснення біржових операцій, які страхують збут (придбання опціонів, ф’ючерсних, форвардних контрактів); участь у капіталі фірм, які є джерелами підвищеного ризику для даного інноваційного проекту; синхронізація періодів порівняно високих ризиків одного проекту з періодами найбільш надійних доходів за паралельними проектами.

Таким чином, особливо важливою практично для всіх бізнес-планів є необхідність заздалегідь виробити стратегію поведінки та запропонувати способи виходу з можливих ризикових ситуацій. Наявність альтернативних програм і стра-тегій для потенційного інвестора буде свідченням того, що підприємець знає про труднощі та належно до них підготувався.

Резюме

1. Будь-яка бізнесова діяльність об’єктивно пов’язана з ризиком, тобто ймовірною загрозою втрати підприємцем власних ресурсів, зменшення чи втрати очікуваного прибутку, появи додаткових (непередбачених) витрат унаслідок дії певної сукупності чинників. Найчастіше спричиняють ризики:

· несприятливі тенденції у бізнесовому середовищі;

· техніко-технологічні нововведення, що зумовлюють надто швидке техніко-економічне старіння продукту бізнесу;

· конкуренція у сфері однотипного бізнесу;

· нерівномірність обсягів продажу і грошових потоків;

· непрогнозоване перевищення виробничих витрат;

· труднощі з одержанням кредитів і матеріальних ресурсів;

· недостатня компетенція персоналу фірми.

2. У бізнесі можуть мати місце різноманітні ризики, пов’язані з:

· неправильним вибором місії і цілей підприємництва;

· недостатніми інвестиціями;

· недотриманням запланованих строків реалізації підприємницької ідеї;

· хибними чи недостатніми маркетинговими дослідженнями;

· недосконалою системою взаємодії з партнерами по бізнесу;

· непередбаченими витратами;

· недостатнім забезпеченням прав власності на конкретні ви-роби;

· розробкою та впровадженням конкурентами інноваційних проектів;

· конфліктними ситуаціями законодавчого й соціального характеру.

3. Концепція управління ризиками має охоплювати:

· оцінку рівня ризику й побічних результатів, здатних негативно вплинути на економіку фірми;

· опрацювання економічних та інших заходів для запобігання можливим негативним наслідкам ризикованої діяльності.

4. Загальний підхід до оцінки ймовірних ризиків має ґрунтуватися на:

· виявленні різноспрямованих чинників, що збільшують (зменшують) негативний вплив певного виду ризику на бізнесову діяль­ність;

· оцінці конкретного виду ризику стосовно ліквідності підприємницького проекту і визначення доцільності його інвестування;

· установленні допустимого рівня можливого ризику;

· здійсненні конкретних заходів для зниження ризику в бізнесовій діяльності.

5. Можливе використання кількох методів кількісної оцінки рівня ризику, а саме:

· статистичного методу, коли рівень ризику визначається розрахунком середньоквадратичних відхилень від очікуваних показників;

· методу доцільності витрат, що базується на ідентифікації зон ризику з урахуванням різного рівня ризику окремих елементів витрат;

· методу експертних оцінок, що уможливлює використання бальних оцінок імовірності конкретного ризику та його впливу на ефективність діяльності фірми;

· аналітичного методу (методу аналізу чутливості), реалізація якого здійснюється поетапно: 1) визначають ключові параметри підприємницької діяльності; 2) з’ясовують чинники, що впливатимуть на досягнення результатів і рівень можливого ризику; 3) розраховують значення ключових параметрів та обґрунтовують спроби зменшення ризику;

· методу аналогій, що ґрунтується на аналізі ризиків в аналогічних проектах, реалізованих раніше іншими підприємцями.

6. У загальному вигляді ціна ризику може обчислюватися як різниця між очікуваним (без урахування ризику) прибутком від конкретного підприємницького проекту і прибутком з імовірним ризиком. При цьому величину прибутку розраховують як різницю між ціною товару і собівартістю (валовими витратами) його виготовлення.

7. Так звані альтернативні плани складаються з метою своєчасного реагування на можливі негативні наслідки ризикової ситуації. Безпосередня процедура розробки цих планів охоплює такі етапи:

1) виявлення основних чинників зовнішнього й внутрішнього середовища конкретного бізнесу, що спричиняють ситуацію ризику;

2) прогнозування масштабів впливу цих чинників на бізнесовий проект;

3) визначення ймовірності появи цих чинників;

4) формування альтернативного плану дій, виходячи з найбільш реальних припущень.

При цьому визначають так звані критичні точки, досягнення яких свідчить про несприятливий розвиток подій і необхідність використати альтернативні плани.

8. Розрізняють зовнішні й внутрішні способи зменшення (нейтралізації) ризиків.

У практиці господарювання найпоширенішими зовнішніми способами вважають:

· хеджування (захист від утрат) укладенням довгострокової угоди на поставку продукції за обумовленою ціною;

· страхування, що здійснюється придбанням страхових полісів або укладенням спеціальної угоди.

Найбільш типовими внутрішніми способами зниження ризику є такі:

· підвищення ефективності управління фірмою (у тому числі й за рахунок значного розширення інформаційного поля, що використовується в процесі розробки бізнес-планів);

· диверсифікація (розподіл між різними проектами) і лімітування (установлення верхньої межі інвестування в певний проект) інвестиційних ресурсів;

· самострахування (утворення спеціалізованого резервного фонду і покриття збитків за рахунок власних оборотних коштів).