План лекції

Змістовий модуль 12. Інституціонально-економічні форми інтеграції економіки України у світове господарство

Література

Схема соціально-економічного районування України

Стратегічне управління регіональним розвитком національної економіки.

Саме такий підхід сприяє мобілізації локальних ресурсів для продуктивного використання, визначенню місця регіону в загальних процесах економічного розвитку країни, регіонів світу і світу в цілому.

Вирівнювання рівнів регіонального розвитку з погляду зрілості ринкових відносин і ринкових механізмів - об'єктивна вимога у Контексті глобальної стратегії подолання економічних, соціальних, етнічних збурень і конфліктів, які створюють вакууми, що стоять на шляху загального поступу. Зняття конфліктів засобами демократизації, передусім активізації економічного життя на базі прискореного проведення реформ. Таким виглядає важливе завдання регіональної політики у світлі глобальних процесів.

У цьому відношенні постає проблема нового соціально-економічного районування нашої держави, як засобу ефективного використання можливостей спеціалізації, кооперування і комбінуванні виробничо-технологічних циклів.

Районоутворення - це об'єктивний процес формування і розвитку районів як інтегральних виробничо-територіальних систем (економічні районоутворення), суспільно-територіальних систем (соціально-економічне районоутворення), еколого економічних територіальних систем (еколого-економічне районоутворення).

Районування - це процес членування території на відносно цілісні частини, які обумовлюють можливості спільних підходів до визначення шляхів і напрямків соціально-економічного розвитку пошуку місця районів у рагіональному, європейському і світовому розвитку.

В Україні пропонується виділити 6 соціально-економічних районів (табл.1).

Таблиця 1.

Назва району	Центр району	Області, то входять до складу району
Центральний	Київ	Вінницька, Житомирська, Київська, Хмельницька. Черкаська, Чернігівська
Донеччина (Східний)	Донецьк	Донецька, Луганська
Західний	Львів	Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Придніпров'я (Центрально-східний)	Дніпропетровськ	Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська
Причорномор'я (Південний)	Одеса	Миколаївська, Одеська, Херсонська, АР Крим
Харківщина (Північно- Східний)	Харків	Полтавська, Сумська, Харківська

Так, використання високопродуктивних чорноземів і сприятливого клімату дає основу для реформування сільського господарства країни, перетворення його в конкурентоспроможну сферу виробництва, врахування всіх регіональних чинників, які впливають на розвиток сільськогосподарського виробництва і його функціонально-компонентну структуру, її суть потягає в тому, що з допомогою економічних механізмів стимулюється виробництво тих видів продукції, які в даних природноекономічних умовах обходяться найдешевше.

Ця проблема визріває вже ряд років, її нарешті слід вирішити. У наш час є кілька десятків районувань, розроблених різними школами економістів-регіоналістів і економіко-соціогеографів (Київською, Харківською, Одеською, Львівською) та опублікованих у навчальних посібниках, періодичних виданнях тощо. Ці районування мають вигляд п'ятичленної до дев'ятичленної мережі соціально-економічних районів, кожне з них має свої переваги і свої недоліки. Річ у тім, що умови перехідного періоду, тобто періоду реформування економіки вимагають точних і конкретних рішень в регіональній політиці. А це означає, що потрібне одне єдине, загальновизнане соціально-економічне районування України.

Створення регіональних і локальних інноваційних мереж Основна рушійна сила цього розвитку - спільні економічні, фінансові, соціальні й екологічні інтереси регіонів і сусідніх держав. Відбувається також посилення ролі локальних науково технічних кластерів (територіальних зон розвитку повних технологій), що формуються на основі наукових парків, інкубаторів малого бізнесу, технополісів і регіональних (створених у рамках національних держав) об'єднань.

Україні потрібно перенести частину відповідальності за регіональний науково-технічний розвиток у самі регіони. Посилення технологічного регіоналізму спричинить формування нових моделей науково-технічної політики, що враховують місцеву, регіональну і глобальну складові. Але без відповідних глобальних доходів технологічний розрив між економічно розвиненими і слабкими регіонами навряд чи буде усунутий.

Вихід на міжнародні ринки товарів, послуг, капіталів, науково-технічних розробок пов'язаний зі структурною трансформацією економіки регіонів, політикою селективної підтримки державою виробників, які можуть представляти свою продукцію на міжнародні ринки (випускають продукцію із закінченим технологічним циклом; застосовують сучасні ресурсозберігаючі, енергозберігаючі технології; проводять оновлення виробництва на основі новітніх технологій).

Необхідно в регіонах формувати високоприбуткові ринкові структури, шукати джерела нагромадження і збільшення кредитних ресурсів на активізацію інвестиційної та інноваційної діяльності.

Відкритість економіки країни в різних її регіонах може бути неоднаковою. На рівні держави необхідно створювали умови для диференційованості ступеня відкритості регіональних ринків. Важлива роль у вирішенні цих проблем належить інвестиційній привабливості регіонів та інвестиційному клімату в країні в цілому.

Формування інвестиційної політики регіонів відбувається в різних стартових умовах (рівень соціально-економічного розвитку, забезпечення факторами виробництва, різниця у виробничій спеціалізації). Тому можливі різні шляхи вирішення інвестиційних труднощів. У першу чергу це стосується необхідності створення привабливого інвестиційного клімату.

В Україні існує нерівномірність розподілу іноземних інвестицій Найбільше підприємств з капіталом іноземних інвесторів зареєстровано в Києві, Криму, Одеській, Донецькій, Дніпропетровській, Львівській областях.

Низька інвестиційна активність зарубіжних компаній на українському ринку визначається кризовим фінансово-економічним становищем в Україні; постійною зміною законодавчих норма типів; недорозвиненістю ринкової інфраструктури; високим рівнем корпоратизації ринку і його нестабільністю.

Держава зобов'язана забезпечити єдиний територіальний простір існування загальнодержавних гарантій на рівні мінімальних соціальних стандартів (рівня злиденності, бідності, соціального забезпечення, мінімальної заробітної плати, компенсаційних виплат для окремих категорій населення), визначитись з системою норм і нормативів, що лежать в основі механізмів реалізації регіональної соціальної політики, активно користуватись системою соціальних стандартів для обмеження спроб лобіювання територіями своїх соціальних проблем, підтримувати ефективність системи контролю за змінами в територіальному соціальному розвитку, підтримувати систему соціального моніторингу за станом розвитку регіонів.

Отже, які завдання стоять сьогодні в Україні на шляху вдосконалення регіональної політики?

До них можна віднести наступні:

Перше. Необхідно виробити цілісну та всесторонньо обґрунтовану стратегію державної регіональної політики, яка не повинна замикатись винятково на економічних проблемах, а охоплювати всі сфери регіонального життя: міжнаціональну, мовну, демографічну, екологічну, науково-технічну і т.д. У цьому плані видається доцільним прийняття Закону України "Про основи регіональної політики в Україні", якийби офіційно закріпив принципи відносин держави і регіонів у всіх сферах суспільного життя.

Друге. Подальша демократизація управління державою шляхом його

децентралізації та перерозподілу повноважень між різними гілками влади як по вертикалі, так і по горизонталі. При цьому важливо не переступити ту критичну межу,за якою втрачається керованість з боку держави регіональними процесами, що веде до децентралізації, загрожує цілісності і єдності держави.

Третє. Потребує подальшого вдосконалення політика фінансово-

бюджетних відносин між державою і регіонами. Незважаючи на складність цієї проблеми треба все ж таки виробити загальноприйняте "правила гри", які би чітко регламентували порядок та принципи формування бюджетів різних рівнів, оптимізували податковий режим в державі. Треба виробити чіткі критерії надання державної підтримки регіонам.

Четверте. Треба "реанімувати" роль Державних регіональних

соціально-економічних програм як важливого інструменту державної підтримки регіонального розвитку. В свій час (1993-1996 pp.) за рішенням Уряду України було розроблено ряд таких програм, що охоплювали крупні економічні райони (Карпатський, Подільський, Поліський, Придніпровський, Причорноморський). Сьогодні в економіці України виникла потреба в розробці нових регіональних програм соціально-економічного та екологічно збалансованого (сталого) розвитку.

Висновок.

Поряд з розвитком національної економіки, важливе значення має економічний розвиток регіонів. Україна має значну диференціацію в економічному положенні регіонів тому існує проблема вирівнювання розвитку регіонів.

1. Гринів Л.С. Національна економіка: Навч.посібник / Кічурчак М.В. -Львів: «Магнолія 2006», 2008. – 464 с. - Р.ІV.-С.204-213.

2.Національна економіка: навч.посіб.для студ.вищ.навч.закл. [Білоцерковець В.В., Завгородня О.О., Лебедєва В.К. та ін.. ]; За ред.. В.М.Тарасевича –К.: Центр учбової літератури, 2009.- 280 с. -Гл.V.-С.94-116.

3. Регіональна політика: методологія, методи, практика / НАН України,/РД: за ред. Академіка НАН України М.І.Долішнього, Л.,-2001.- 719 с.

4. Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2015 року // Офіційний вісник України.-2006.-№30.-С.36-78.

5. Регіони України: проблеми та пріоритети соціально-економічного розвитку: Монографія /За ред.. З.С. Варналія.- К.: Знання України, 2005.- 498 с.

6. Регіональна економіка: Навчальний посібник / За ред.. Я.Б.Олійника. - .: КНТ, 2007. – 444 с.

На занятті слід розглянути глобалізацію, як новий етап інтернаціоналізації світового господарства; місце України в системі міжнародної торгівлі; основні риси соціально-ринкової економіки України в стратегічній перспективі.

Мета лекції – визначити місце економіки України в системі світового господарства, шляхи подолання перепон для зайняття Україною належного місця в світовій економіці.

Завдання лекції: вивчити глобалізацію як етап інтернаціоналізації світового господарства; знати структуру міжнародних економічних відносин; вміти розрізняти характеристики сучасних економік.

1.Глобалізація, як новий етап інтернаціоналізації світового господарства.

2.Міжнародні економічні організації та їх роль у вирішенні проблем національних економік.

3.Основні риси соціально-ринкової економіки України в стратегічній перспективі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Класифікація регіонів України залежно від значення соціально-економічних показників	\|	Глобалізація, як новий етап інтернаціоналізації світового господарства.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.