Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Словник понять з культури спілкування

АБЗАЦ(нім. Absatz — уступ). 1. Відступ у початковому рядку тексту; новий рядок. 2. Відносно закінчена і пов'язана єдністю змісту частина тексту від одного відступу до другого.

Завдяки поділу на абзаци текст набуває чіткого графічного оформлення. Перехід від абзацу до абзацу унаочнює розвиток думки, забезпечує швидке сприймання висловленого змісту.

АВТОМАТИЗМ ВИСЛОВУ.Звичне вживання мовного засобу, що забезпечує легкість і безпосередність спілкування в різних умовах і контекстах комунікації.

АВТОРСЬКА МОВА.Авторська оповідь у літературно-художньому творі, структурно й текстово відмінна від мови персонажів. А. й. безпосередньо пов'язана з образом автора; розрізняється А. м. як оповідь від першої особи («я» — оповідач) і непряма, опосередкована оповідь, а також невласне-авторська мова.

АДАПТАЦІЯ(лат. adaptatio — пристосування). Пристосування, зміна, полегшення тексту для сприймання його сучасними читачами, зокрема учнями початкових класів, дошкільнятами.

АДАПТОВАНИЙ ТЕКСТ.1. Текст, змінений відповідно до орфографічних, лексико-граматичних норм сучасної літературної мови, напр., тексти XVIII —XIX ст.; тексти 20 —30-х років XX ст. 2. Текст, спеціально спрощений, пристосований для читачів, які починають вивчати іноземні мови.

АКАННЯ.Вимова ненаголошеного о як а або звука, близького до а. А. властиве білоруській та російській літературним мовам, деяким говіркам північного діалекту української мови. У літературній мові А. є порушенням орфоепічної норми. Тому треба уважно стежити за вимовою ненаІрАІІПІВноЛзррЧК* о у словах

ПОЛТАВСЬКОГО І?

на зразок запропонувати, один, однаковий, основа, розлучення, водяний, холодний, корова, солодкий та ін., де ненаголоше-ний звук о має вимовлятися виразно, повнозвучно.

АКТИВНИЙ СЛОВНИК.Запас слів, які мовець активно використовує в усній та писемній мові. Залежно від рівня загальної культури, освіченості А. с. мовця налічує від 3000 до 5000 слів.

АКЦЕНТУАЦІЙНІ НОРМИ.Визначають правильне наголошування слів у сучасній літературній мові. Недотримання А. н. призводить до поширених помилок у словах бюлетень, житло, рукопис, черговий, читання та ін., що вимовляються зі зміщеним наголосом, порівняймо ненормативне наголошування на зразок житло, черговий та ін.

АЛЕГОРІЯ(грец. allegoria, від alias — інший і agoreio -говорю). Втілення абстрактного поняття в конкретному художньому образі, напр.: жадібність — в образі вовка, хитрість — в образі лисиці, полохливість — в образі зайця. А. належить до розгорнутої метафори; співвідноситься із символом, загадкою. Використовується в байках, притчах. Як правило, А. постає у вигляді не окремого слова, а текстового уривка. Реалізується А. як персоніфікація, уособлення. Прикладом наскрізної текстової алегорії, що прочитується в художніх творах української барокової літератури XVII —XVIII ст., зокрема в «Енеїді» І. Котляревського, є поетичні образи України — Трої і українців, запорозьких козаків — троянців.

АЛОГІЗМ(від грец. а — префікс, що означає заперечення, і logiomos — вислів, судження). 1. Хід думок, що порушує правила й закони логіки; непослідовність думки. 2. Троп, що використовується як навмисне порушення логічних зв'язків з метою створення комічного ефекту. Напр.: Сажотруси хати білять, Землеміри небо ділять, Косарі дерева косять, Язиками дрова носять. Взявши торби, малюки Ходять в небо по зірки (В. Симоненко).

АМПЛІФІКАЦІЯ(лат. amplificatio від amplificio — поширюю, збільшую). Стилістична фігура, що використовується для підсилення виразності мови; з цією метою нанизуються синоніми, інтонаційно однотипні речення, використовуються повтори. Напр.: Що мені телефони, версалі, експреси? Нащо грім Аргентині Чудеса Ніагарі (Є. Маланюк).

АНАХРОНІЗМ(грец. ana — префікс, що означає повторення або зворотну дію, і грец. chronos — час). Уживання слова чи виразу, які не відповідають лексичним, фразеологічним, семантичним нормам сучасної літературної мови. Напр.: Я починаю сердитись, бо що таке «дізік»? Дізік — страшне для мене слово, бо воно нагадує мені про дійсність — раз, а друге — в нашій революційній термінології це є дезертир, а я, товариші, саме до них і належав] (Г. Косинка).

АНТИТЕЗА(грец. antithesis — протиставлення). Стилістична фігура, що підкреслює виразність мови через контрастне зіставлення протилежних понять, думок, образів; нерідко вона будується з використанням антонімів. Напр.: Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину (В. Симоненко).

АФОРИСТИЧНІСТЬ.Насиченість мови афоризмами. Афористичність стилю. Афористичність висловлювань. Афористичність висловленої думки.

БІБЛІЇЗМИ.Вислови зі Святого Письма, що вживаються в літературній мові, зокрема в художньому та публіцистичному стилях, з метою створення словесно-художніх образів. Крилатими стали Шевченкові Б.: ...Незрячі прозрять, а кривиє, / Мов сарна з гаю, помайнують. / Німим отверзуться уста; / Прорветься слово, як вода, / І дебрь-пустиня неполита, / Зцілющою водою вмита, / Прокинеться. Порівняймо відповідний уривок із Книги пророка Ісаї, 35: Тоді то розплющаться очі сліпим / і відчиняться вуха глухим, / тоді буде скакати кривий, / немов олень, / і буде співати безмовний язик, бо води в пустині заб'ють / джерелом, / і потоки в степу\

ГОВІРКА.Найдрібніша діалектна одиниця, поширена на невеликій території, наприклад одного чи кількох населених пунктів, однотипних щодо мовних особливостей.

ДВОМОВНІСТЬ.1. Ознака індивіда, яка полягає в його здатності використовувати для спілкування дві мови. З погляду психолінгвістичних можливостей людини таке явище на практиці означає розрізнення першої та другої мов, материнської і суспільне набутої мови тощо. 2. Мовна політика в державі, одна з можливих ознак держави. Наявність у межах державного утворення етнічних спільнот, що послуговуються своїми рідними мовами, викликає потребу практичного володіння державною мовою. Д. як ознака функціонування двох державних офіційних мов складається в тих державах, які утворилися шляхом об'єднання двох етнічних спільнот і належних їм територій, на кожній з яких поширена одна етнічна мова. Інша модель Д. характерна для постколоніальних суспільств, коли мова метрополії займає в суспільстві соціальне привілейоване місце, витісняючи із сфери суспільного вжитку мову корінного етносу. 3. Д., Що викликана потребами практичного співжиття в умовах постійних міжетнічних контактів. Такі контакти спричиняються не лише До виникнення Д., а й багатомовності представників етносів.

ДЕРЖАВНА МОВА.Офіційна мова державних установ, мова освіти, науки, культури тощо. Мова, якою держава заявляє про свій суверенітет у міжнародному спілкуванні. В Україні статус Д- м. має з 1989 р. («Закон про мови в Українській РСР») українська мова, яка є мовою корінної нації і рідною мовою для

більшості населення України. У Конституції України у розд. 1 ст. 10 зазначено: «Державною мовою в Україні є українська мова». Д. м. виступає важливим чинником консолідації нації, єдності держави. У країнах, що утворилися шляхом об'єднання територій, населених різними етносами (Швейцарія, Бельгія, Канада), є кілька Д. м. Визнання законом однієї Д. й. відіграє важливу роль у постколоніальних країнах, що утверджують свою незалежність.

ДІАЛОГ(від грец. dialogos — розмова, бесіда). Форма мовної комунікації, учасники якої обмінюються репліками-вислов-люваннями. Останні здебільшого оформлені як неповні, еліптичні речення простої будови. Усна форма Д. пов'язана з активною роллю інтонації, жестів, міміки співрозмовників. У писемній формі Д. відповідна інформація міститься в ремарках. Д., що використовується в художніх текстах, виконує вторинну функцію естетизації усно-розмовного спілкування. Напр.:

- Ноги не поколи, — чую його [дідову] настанову. — Ле
тиш, мов заєць переляканий.

- А хіба перелякані зайці швидко бігають?

— Та вже ж що швидко.

— Так, що й ви не доженете?

- Не знаю, не пробував.

- А чому не пробували?

Дід слинить цигарку і лукаво посміхається у вуса.

— Бо за це трудоднів не пишуть.

— А якби писали?

— Однак не взявся б. Не люблю дурне діло робити.

ЕЗОПІВСЬКА МОВА(від імені давньогрецького байкаря Езопа). Мова, побудована на приховуванні змісту, натяках, недоговорюванні, переінакшенні сказаного. Е. м. використав І. Котляревський, приховавши за формою «перелицьованої», травестійної «Енеїди» історичні події після приєднання України до Росії, зруйнування Запорозької Січі, прагнення козаків зберегти свою самостійність.

ЕПІСТОЛЯРНИЙ СТИЛЬ(від грец. epistola - лист, послання). Стиль листів, заочного письмового спілкування людей у сфері побуту, особистого життя, виробництва, ділових стосунків. Розрізняють листування офіційне, або службове, і неофіційне, або приватне. Для листів, зокрема офіційних, характерні типові зачини (формули звертання, вітання), стандартні закінчення. У неофіційному Е. с. помітна роль невимушеного розмовного спілкування.

ІРОНІЯ(від грец. еігопеіа — удавання, прихований глум). Троп, який використовується з метою надати позитивно оцінному або нейтральному слову протилежного, глузливого значення, викликаючи тим самим ефект насмішки. Функціонально І. близь-

ка до енантіосемії, пародії тощо. Напр.: Усе чудне тут: місто, люди, ринок, / Якісь птахи — «не з нашого села» (М. Рильський).

КАЛАМБУР(фр. calembour — гра слів). Стилістична фігура, побудована на використанні багатозначності слова, випадкового збігу звучання слів для створення гумористичного, сатиричного ефекту, для дотепної гри словами. Напр.: Колись були Орфеї, а тепер корифеї (Л. Костенко).

КАЛЬКА(від фр. kalque — копія). Слово або вираз, створені питомими мовними засобами чи зразками слів і виразів іншої мови, буквальний переклад кожної частини іншомовного слова. Лексична К.(словотвірна) — слово, створене за іншомовною моделлю з матеріалу своєї мови. Напр., літописець (грец. chronographos), хмарочос (англ. sky-scraper), землеробство (лат. agricultural, прамова (нім. Ursprache). Семантична К.— нове переносне значення, якого набуває слово під впливом відповідного іншомовного слова. Напр., слово гуманітарний у сучасній мові вживається у значенні «гуманний, добродійний», як К. англ. humanitarian «гуманний, гуманістичний»; слово блискучий набуло значення «талановитий, прекрасний» також під впливом французького brillant; слово витончений під впливом французького raffine означає «вишуканий». Фразеологічна К.— дослівний переклад фразеологічної одиниці за частинами. Напр.: жереб кинуто (лат. alea jacta est), поставити крапки над «і» (фр. mettre les point sur les «і»). Синтаксична К.— синтаксична модель, що склалася в якійсь мові під впливом іншої мови.

КАНЦЕЛЯРИЗМИ(від лат. сапсеШ — решітка, рама, межі). Слова, стійкі словосполучення, цілі вислови, типові для офіційно-ділового стилю. Напр.: висвітлити питання, на сьогоднішній день, вважати необхідним підкреслити, не приділити належної уваги, невідкладне завдання.

КЛІШЕ(фр. cliche — відбиток). Стандартні, усталені мовні звороти, повторюваність яких спричинена або позамовними чинниками, або формою, жанром спілкування. Напр.: Згідно з викладеним вище; Закон прийнято в першому читанні.

КОМУНІКАТИВНІ ЯКОСТІ МОВИ.Це характеристика мов Щодо відповідності літературному стандарту та оцінки його зрозумілості, сприйнятливості. До К. я. м. належать: доречність-добір, організація мовних засобів, що роблять мову відповідною меті, умовам, ситуації спілкування; доступністьвиражає поняття кількості мовної інформації і відповідає вимогам певного Функціонального стилю літературної мови, логічній завершеності думки; стислість— прагнення висловити максимальну за обсягом інформацію мінімальною кількістю мовних засобів; змістовність— інформаційне наповнення висловлювання, його відповідність темі повідомлення; емоційність— наявність у

висловлюванні почуттєвого, настроєвого, суб'єктивного компонента; точність— адекватність слова і позначуваного ним предмета, адекватність змісту мови і вираження у ній понять; чистота-ознака, пов'язана з правильною літературно-нормативною вимовою, з відсутністю позалітературних елементів; образність-якість мови, орієнтована на виникнення асоціативних зв'язків, тобто вживання слів і словосполучень у їх незвичному оточенні, їх переосмислення в тропах (порівняннях, метафорах тощо); виразність— властивість мови привертати увагу слухача, читача своєю формою, логічним або емоційним підкресленням; багатство— значний обсяг активного словника, використання семантичне і стилістично відмінних одиниць, оперування лексичними та граматичними синонімічними можливостями мови; естетичність— оптимальний добір й організація відповідно до комунікативних умов і завдань самого змісту, оптимальне мовне оформлення змісту, гармонія та цілісність текст}', якісність його зовнішнього оформлення у писемній формі і виконання в усній; дієвість-здатність мови спонукати адресата до певної зовнішньої (вчинки, дії) чи внутрішньої (думки, почуття, погляди, настрої) поведінки; ясність— співзвучність вираженої думки динаміці мислення мовної особистості, зрозумілість її адресатові, недвозначність висловлювання.

КОМУНІКАЦІЯ(від лат. соттипісо — спілкуюсь з кимось, роблю щось спільним). Спілкування, повідомлення, передавання інформації, думок, почуттів, волевиявлень людини мовними засобами. К. складається з комунікативних актів, в яких беруть участь комуніканти. У процесі мовної К. створюються комунікати.

КОНТЕКСТ(від лат. contextus — тісний зв'язок, поєднання). 1. Уривок тексту, який визначає основний і додатковий зміст вислову. 2. Мовне оточення певної одиниці, особливості вживання ЇЇ поряд з іншими одиницями.

КУЛЬТУРА МОВИ, КУЛЬТУРА СЛОВА.1. Свідоме й цілеспрямоване використання мовних засобів, дотримання норм усної та писемної літературної мов у різних сферах суспільної комунікації відповідно до мети й змісту висловлювання. 2. Розділ мовознавства, а також навчальна практична дисципліна, що вивчає нормування і кодифікацію норм літературної мови, встановлює критерії нормативності і стабілізаційні процеси в літературній мові, пропагує зразки досконалої мови, а також поширює лінгвістичні знання серед носіїв мови. К. м. пов'язана, з одного боку, з правильністю мови, відповідністю її орфоепічним, акцентуаційним, граматичним, лексичним, словотвірним нормам, а з другого — з мовною майстерністю, стилістичним чуттям слова, доречністю використання варіантних мовних форм. Культу-ромовні тенденції по-різному виявляються в історії літературної мови. Це і явища пуризму, і антинормалізаторська діяльність, що суперечать одне одному. К. м. передбачає високий рівень

мовної освіти в суспільстві, як початкової шкільної, так і загальнокультурної, гуманітарної.

ЛІТЕРАТУРНА МОВА.Унормована, стандартна, правильна з погляду усталених, кодифікованих норм форма національної мови, що обслуговує культурно-освітні потреби суспільства, виконує функцію консолідації суспільства через використання в сферах державного управління, засобів масової інформації, науки, художньої культури та літератури. Л. м. протиставляється діалектам, жаргонам, просторіччю; існує в усній та писемній формах. Залежно від суспільного використання Л. м. формуються її функціональні стилі.

ЛІТЕРАТУРНА НОРМА.Вироблені в писемно-літературній практиці правила використання мовних одиниць та кодифікація цих правил у словниках і граматиках. Л. н. історично змінні, свідомо регульовані, вони забезпечують існування мовних традицій, єдність літературної мови, ЇЇ консолідуючу роль у національній культурі.

МЕНТАЛЬНІСТЬ (Національна ментальність)(фр. mental, від лат. mens — розум, мислення). Відображений у мові своєрідний спосіб мислення і світовідчування, характерний для окремого індивіда як представника мовної спільноти і для всієї мовної спільноти.

МЕТАФОРА(від грец. methaphora — переміщення, віддалення). Один із головних тропів, який полягає в перенесенні ознак з одного предмета, явища на другий на підставі подібності. В основі М. лежить логічний механізм порівняння. М. лексична— вживання слова в непрямому значенні, напр. бджілка (працьовита, невтомна людина), трутень (людина, що живе за рахунок праці інших). Загальномовні метафори на зразок сонце сходить, годинник відстає, так само ніс човна, ніжка стола і под. втратили зв'язок із первинною образною назвою. М. поетична,або розгорнута, поширена, будується на різних асоціаціях між предметами на увиразненні якоїсь ознаки. Завдяки М. створюються словесні образи, напр.: Сміється сонце з небо-звода, кудись хмарки на конях мчать... (П. Тичина). Щодо структури розрізняються метафора-словосполучення, метафо-ра-речення, метафора-текст, щодо форми вираження переносної ознаки — іменникові, прикметникові, дієслівні, прислівникові метафори.

МИЛОЗВУЧНІСТЬ.Мелодійне звучання мови завдяки вдалим поєднанням звуків, повторам (алітераціям, асонансам), спрощенням у групах приголосних, ритмічній мові, природному чергуванню голосних і приголосних у мовному потоці. Милозвучність української мови досягається уникненням збігу приголосних, чергуванням у — в, з — із — зі, паралельним використанням морфологічних форм давального та місцевого відмінків із закін-

ченнями -ові, -еві та -у, -ю, чергуванням префіксів перед — переді, від — віді, об — обі та ін.

МОВА.1. Складне суспільне явище, в якому розрізняють такі ознаки М.: а) найважливіший засіб людського спілкування та об'єднання людей у спільноту; б) визначальна характеристика етносу в його часо-просторовому існуванні, засіб самоідентифі-кації й вираження ментальності нації (етносу); в) засіб формування й розвитку думки, здійснення пізнавальної діяльності, реалізації духовної культури народу. Функції М. як суспільного явища відображають особливості історії народу — носія національної мови, характер мовної ситуації в суспільстві. 2. Система суспільне усвідомлених звукових (та відтворюваних на письмі) знаків, що функціонують за певним регламентом, нормами і реалізуються в звуковій та семантичній субстанції конкретних мовних актів спілкування. Абстрактний характер мовної системи спричинився до розрізнення понять мови і мовлення, або мови як коду, знакової системи та мови як реального звукового та семантичного явища, розрахованого на сприймання й відтворення, пор. радіомовлення.

МОВНА ПОЛІТИКА.Заходи держави щодо розв'язання питань розвитку мови (мов) у соціумі, країні. Особливої ваги набуває М. п. в поліетнічних державах у зв'язку з освітою (освіта державною мовою, рідною мовою етносу), створенням інформаційного простору, який забезпечує національну цілісність і безпеку держави. До М. п. належать питання мовного планування, актуальні для країн, що тривалий час перебували в складі імперій і в яких культивувалася й утверджувалася як соціальне престижна мова метрополії. Оцінка рівня розвитку мови і її здатності обслуговувати всі сфери життя соціуму, виступати важливим складником розвитку національної культури, освіти залежить від здійснюваної в державі М. п. Вона визначає також діяльність у галузі культури мови.

МОВНА СИТУАЦІЯ.Сукупність умов, в яких реалізується мовна поведінка громадян; використання державної мови у сфері державного урядування, освіти та виховання (від дитячих освітньо-виховних закладів до вищих навчальних закладів), у силових структурах, у сфері науки, культури, засобах масової інформації та ін. Сфера торгівлі, реклами також належить до важливих показників мовної ситуації в державі. М. с. залежить від здійснюваної в державі мовної політики, державного планування у сфері книгодрукування, наповнення інформаційного простору, від цілеспрямованих заходів щодо мовного виховання громадян. В оцінці М. с. розрізняють два підходи: аналітичний, пов'язаний із висвітленням причин реальної М. с., і перспективно-плановий, пов'язаний із оцінкою майбутньої М. с., в яку закладаються державні важелі управління суспільством.

МОВНЕ ЧУТТЯ.Мовний смак, що забезпечує ефективну комунікативну діяльність мовця, знання ним норм сучасної літературної мови у їх зіставленні зі стильовими та історично змінними літературними нормами. М. ч. грунтується на знанні словника національної мови, володінні граматичними законами.

МОВНИЙ ЕТИКЕТ.Система усталених мовних висловів, які використовуються в різних ситуаціях спілкування, наприклад, мовні формули вітання, прощання, звертання до співрозмовника, висловлювання подяки, співчуття, побажання тощо.

НЕОЛОГІЗМИ(від грец. neos — новий і logos — слово, поняття). Слова або мовні звороти, створені для позначення нового поняття. З'являючись у мові, кожне слово спочатку є Н., згодом воно набуває широкого вжитку, входить до активного словникового складу. Розрізняють загальномовні (загальновживані) та індивідуальні (авторські) Н. До перших належать, напр.: акціонерне товариство (AT), етнодержавознавство, колективне спільне підприємство (КСП), наукотворення, сфільмувати та ін. Індивідуальні Н. мають конкретне авторство. Так, з іменем П. Тичини пов'язані поетичні новотвори яблуневоцвгтно, істо-рити, громнути. У поезії М. Рильського зафіксовано Н. буйно-тримний, веселокрилий, розкрилювати, ясноводь. І. Драч — автор поетичних новотворів висонцений, джереловодий, солом'яно-русий. У поезії М. Вінграновського з'явилися слова ви-тишепий, сніговіється, листолет.

НОРМА(від. лат. погта — правило, взірець). 1. Сукупність мовних одиниць різних рівнів (фонетичних, лексичних, граматичних), поєднуваних у висловлювання за правилами, прийнятими в суспільстві, що користується цією мовою. Мовець дотримується загальноприйнятої поведінки «так говорять». Порушення мовної Н. може призводити або до нерозуміння, утруднення спілкування, або бути причиною висміювання мовної звички. Н. пов'язана з мовним чуттям і суспільними правилами мовного спілкування. Завдяки Н. одна етнічна мова вирізняється з-поміж інших етнічних мов. Розрізняються Н. акцентуаційні-узвичаєне наголошування слів, Н. фонетичні— загальноприйнята вимова звуків, звуковий образ рідної мови; Н. лексичні-узвичаєне вживання словникових одиниць у відповідному значенні; Н. граматичні— правила поєднання морфем, узгодження, керування слів, утворення висловлювань тощо. Та сама мова має різні Н. залежно від територіального, соціального членування мови, тобто кожен діалект чи об'єднана професійним, соціальним статусом спільнота має свої характерні норми. Діалектні Н. не є такими уніфікованими, як Н. загальновживаної мови, але вони у відповідних умовах набувають статусу загальновживаних норм. Іноді Н. розуміють як правильність мови, тобто долучають до власне об'єктивних характеристик мови і суб'єктивну оцінку правильно/неправильно (помилка). Однак

друге розуміння властиве переважно сфері літературної мови. 2. Обов'язкова ознака літературної мови.

НОРМАЛІЗАЦІЯ.1. Усталення, поширення системних норм національної (етнічної) мови. 2. Витворення й утвердження загальноприйнятих норм літературної мови.

НОРМАТИВНІСТЬ.Властивість висловлювання, ознака тексту щодо їхньої відповідності нормам національної (етнічної) мови і нормам літературної мови.

ОРАТОРСЬКИЙ СТИЛЬ(лат. orator від ото - говорю). Стиль усного публічного виступу, розрахованого на різноспря-мований вплив на слухачів. Майстерність О. с. виявляється в логічній та емоційній будові промови, у досконалому володінні нормами літературної мови.

ПЕРСОНІФІКАЦІЯ «->• УОСОБЛЕННЯ(від лат. persona — особа і facio — роблю). Вид метафори, троп, побудований на перенесенні ознак і властивостей людини, істоти на неживі предмети, явища природи та абстрактні поняття. Напр.: Цей ліс живий. У нього добрі очі. Шумлять вітри у нього в голові. Старезні пні, кошлаті поторочі, літопис тиші пишуть у траві (Л. Костенко).

ПОЛОНІЗМИ(від середньолат. Роїопіа -- Польща). Вислови, граматичні конструкції, що ввійшли до інших мов із польської мови. Насамперед П. потрапляли в білоруську та українську мови. Писемні пам'ятки української мови XI — XVIII ст. фіксують такі П.: вряд (уряд), війт, власний, гроші, державець, злочинець, каштелян, маєтність, мешкати. З польської мови прийшли в українську також слова млин, повидло, виделка, ковадло, кишеня, скарга, пильнувати, тлумачити, розмаїтий, смутний та ін.

ПРОСТОРІЧЧЯ.Різновид некодифікованої розмовної мови, що характеризується вживанням слів, зворотів, граматичних форм, позначених відтінком зниженості, грубуватості, фамільярності. У мові художньої літератури П. слугує засобом соціально-мовної характеристики образів. Напр.: налито, заплачено, торти замість налито, сплачено, торти. П. не закріплене за певною територією чи групою осіб.

ПРОФЕСІЙНА ЛЕКСИКА.Спеціальна лексика, вживана людьми однієї професії. До складу П. л. крім термінів входять і деякі абсолютні синоніми до загальновживаних слів літературної мови, тобто слова професійного жаргону. Наприклад, у мові журналістів поширена II. л. на зразок підвал, колонка, розгортка, у мові студентів — пара, вікна, хвіст, шпори.

РИТОРИКА(грец. rhetorike — ораторське мистецтво). Наука про виразність і впливовість виголошеного слова; наука красномовства.

РИТОРИЧНЕ ЗВЕРТАННЯ.Стилістична фігура, що використовується як висловлювання, адресоване до неживого предмета, абстрактного поняття, відсутньої особи тощо. Напр.: Бідна волошко, чому ти у житі, А не на клумбах волієш ростив (М. Рильський).

РОЗМОВНІСТЬ.Характер висловлювання, ознака мовного стилю, яка полягає в невимушеному тоні спілкування, використанні емоційних форм називання явищ, предметів, застосування експресивних синтаксичних конструкцій, що виявляють безпосередні оцінки, ставлення до повідомлюваного. Р. реалізується в розмовній лексиці, словотвірних типах, розмовному синтаксисі. Крім безпосередньої розмовності в усному спілкуванні, Р. існує як стилістична категорія в художньому стилі.

РУСИЗМИ, РОСІЯНІЗМИ.Різновид запозичення: слова чи мовні звороти, запозичені з російської мови або утворені за ЇЇ зразком. Напр.: казначейство, прийомна.

СЛЕНГ(англ. slang — жаргон). Різновид професійної мови, звичайно слова чи вислови, які вживають люди певного професійного інтересу чи однієї соціальної групи. Напр.: С. моряків, художників, студентів.

СТИЛІСТИЧНА ПОЗНАЧКА (ремарка).Лексикографічна позначка, яка вказує на сферу стилістичного використання мовної одиниці: розмовні або книжні слова, просторіччя, застарілі, рідко вживані слова, лексеми спеціального, термінологічного змісту (математичні, біологічні та інші терміни).

СТИЛІСТИЧНО ЗАБАРВЛЕНА ЛЕКСИКА.Слова, що мають додаткове забарвлення, співвідносячись з одним або кількома функціональними стилями мови, напр.: химерити, мудрація пов'язані з розмовним стилем, репрезентувати, резолюція, пропозиція — з офіційно-діловим.

СТИЛІСТИЧНО НЕЙТРАЛЬНА ЛЕКСИКА.Група слів, що співвідносяться з одним або кількома функціональними стилями мови. До С. н. л. належать загальновживані назви предметів навколишньої дійсності (ліс, поле, річка, дорога, липа), назви властивостей, ознак (далекий, близький, білий, чорний), дій, станів людини (ходити, працювати, вчитися), назви спорідненості (батько, мати, брат, сестра), слова, що називають кількість (один, сто), що вказують на зв'язки слів і словосполучень У реченні (на, під, щоб, коли) та ін.

СТИЛЬ(лат. stilus, букв. - паличка для письма). 1. Функціональний різновид літературної мови, зумовлений сферою, змістом, завданнями спілкування, типом суспільної свідомості, Що впливає на характер використання мовних одиниць. Функціональний стиль мови. 2. Характерна для індивідуальної мовотворчості або окремого художнього твору сукупність вико-

ристовуваних мовних засобів. Стиль Олеся Гончара. Стиль «Енеїди». 3. Колоритно-експресивний різновид мови. Фамільярний стиль. Знижений стиль. Урочисто-піднесений стиль. Підкреслено-об'єктивний стиль. 4. Відповідність висловленої думки нормам граматики та слововживання. Складний стиль. Помилки в стилі. Стиль потребує доопрацювання.

СТИЛЬОВА І СТИЛІСТИЧНА НОРМА.Норма, що регулює використання мовних одиниць, які мають функціонально-стильове забарвлення або позначені додатковим експресивно-емоційним змістом, у різних ситуаціях спілкування відповідно до стилістичної системи літературної мови. С. і с. н. визначає співвідношення в конкретному тексті, з одного боку, стилістично забарвлених, експресивно-оцінних засобів, а з іншого — стилістично нейтральних мовних одиниць. Наприклад, в офіційно-діловому документі недоречними будуть розмовно-знижені, фамільярні вислови, а в розмовній невимушеній мові — книжні, урочисті слова.

ФУНКЦІОНАЛЬНІ СТИЛІ.Різновиди літературної мови, які розрізняються відповідно до колективно усвідомлюваних типів спілкування і функцій мови у різних сферах суспільної комунікації. У сучасній українській літературній мові виділяють такі Ф. с.: офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, розмовний, художній, конфесійний. С. офіційно-діловий— використовується у ділових документах: міжнародних договорах, юридичних законах, урядових постановах, указах, статутах, службовому листуванні, справочинстві тощо, для яких характерна конкретність, лаконічність формулювань, чіткий виклад рекомендацій, прохань, в цілому — вольова модальність висловлювання. Йому властиві усталені звороти, офіційні формули звертання, використання віддієслівних іменників у складі іменних конструкцій, висока частота вживання інфінітивних конструкцій, речень із дієприслівниковими та дієприкметниковими зворотами, з формами на -но, -то, функціонування складних сполучників та прийменників, специфічні композиційні прийоми побудови тексту. С. науковий— використовується у наукових працях, мета яких нагромаджувати знання, досвід у галузі науки, техніки, встановлювати закономірності розвитку явищ, процесів. Характеризується вживанням термінів та розкриттям їх змісту, специфічною побудовою тексту, в якому переважають логічні, причинно-наслідкові відношення між конструкціями. С. н. має підстилі: науково-технічний, науково-популярний, науково-навчальний тощо. С. публіцистичнийвиконує функцію формування масової свідомості, впливу на неї через добір інформації і використовується в засобах масової інформації. Йому властиві мовні форми стандартизації та експресивності, залучення елементів розмовного, художнього стилів для досягнення публіцистичної експресії. С. розмовнийвикористовується в безпосередніх побуто-

вих ситуаціях спілкування, в ньому переважають форми усного діалогічного мовлення з активним використанням емоційної інтонації, жестів, міміки. Відзначається вживанням розмовно-побутової, часом просторічної некодифікованої лексики. С. р. є сферою функціонування емоційно-експресивних засобів мови (часток, вигуків, форм суб'єктивної оцінки). С. р. протиставляється офіційно-діловому та науковому стилям, які мають найбільш книжний характер. Одиниці С. р. використовуються в С. художньомуяк стилістичні засоби. С. х. реалізує естетичний вплив мови через конкретно-чуттєвий зміст художніх образів. Комунікативна, інформативно-пізнавальна функції мови підпорядковуються в С. х. естетичній функції. В ньому використовуються мовні засоби усіх інших функціональних стилів; значну роль виконують індивідуально-авторські засоби мовної виразності, переносно-образне вживання слів, експресивні одиниці усіх мовних рівнів, що забезпечують емоційно-образний вплив на читача. С. конфесійнийпокликаний забезпечити спілкування людей у сфері релігійній. Це мова Святого Письма, молитов, казань, проповідей тощо. С. к. має свої канони, стильові домінанти, вибираючи із синонімічних рядів національної мови одиниці піднесеного, урочистого звучання. Ф. с. взаємодіють між собою, зокрема художній, публіцистичний і розмовний. Більш замкненими, стійкими виявляються офіційно-діловий, науковий, конфесійний. Проте публіцистичний стиль використовує у своїх підстилях (жанрах) одиниці офіційно-ділового, наукового стилів. Виділяють також ораторський та епістолярний стилі. На систему мовних засобів Ф. с. впливають експресивні стилі.

ШТАМП(нім. Stampfe, від італ. stampa — печатка, друк). Стійкі мовні вирази, що використовуються та оцінюються як негативне явище щодо мовної культури. Напр.: слідчий слідчого відділу, кримінальна справа щодо обвинувачення тощо.

Яке слово вибрати¹

АБИ — ЩОБ. Останнім часом надто «популярним» став сполучник аби у складнопідрядних реченнях, що вживається замість нормативного синтаксичного засобу сучасної української мови -сполучника щоб. Напр.: / для того, аби критики та вчителі мали змогу почерпнути потрібні/ інформацію, існують академічні видання творів письменника; Здавалося, що це єдина установа в Україні, зацікавлена в тому, аби видання не зупинилось (3 газети). В обох випадках замість аби треба було використати сполучник щоб.

Слово аби має обмежувально-умовне значення, пор.: Тебе я слухала б довіку, куме мій, Аби 6 хотів співать (Л. Глібов).

Найчастіше аби вживається як видільно-приєднувальний засіб, близький за функцією до часток тільки б, коли б. Напр.: Не спиняй, нехай собі співає, аби не голосно (Т. Шевченко); Ми люди хороші, нам аби гроші (В. Дрозд).

Невмотивоване вживання слова аби нерідко призводить до утворення штучних, неприродних конструкцій.

АБОРИГЕН - АВТОХТОН - ТУБІЛЕЦЬ.Так називають корінного жителя, уродженця якоїсь країни або місцевості, напр.: Австралійські аборигени за малюнком на шкірі визначали належність до того чи іншого роду (3 журналу); Вони [історики] переконливо показали, що слов'яни були не тільки автохтонами на цій території, а й сягають генетичним корінням ще в перше тисячоліття до нашої ери (3 журналу); Ніжні пахо-

¹ У розділах «Яке слово вибрати», «Що означає слово», «Труднощі граматики та правопису» використано матеріали збірників «Культура української мови: Довідник» (К.: Либідь, 1991), «Культура мови на щодень» (К.: Довіра, 1997).

ЗО

щі степів... може відчути лише чутливий ніс тубільця(Ю. Яновський).

На перший погляд, названі слова взаємозамінні, мають однакове значення, тобто їх можна вважати абсолютними синонімами. Однак це не так. Кожне з них має характерну сполучуваність, своє стилістичне забарвлення. У науковій, книжній мові переважають назви автохтон, абориген, що, як правило, вживаються у множині.

Автохтон походить із грецької мови і означає «місцевий, корінний». Автохтонами називають: 1) корінних жителів; 2) організми, що живуть там, де вони сформувалися в процесі еволюції; гірські породи на місці їх утворення. Отже, як науковий термін назва автохтони має точну семантику і позбавлена будь-яких емоційних забарвлень.

Аборигени — запозичення з латинської мови, де ab origine означає «від початку». У вживанні цього слова помітне оцінне, зокрема розмовно-іронічне забарвлення. Воно часто побутує в розмовній емоційній мові. Сполучуваність його з іншими словами вужча, оскільки й значень слова менше порівняно з назвою автохтони.

У наукових текстах слова автохтони, аборигени не можуть бути замінені назвою тубільці, оскільки вона має виразне емоційне забарвлення, нерідко знижене. Походження цього слова -слов'янське, порівняймо польське tubylec з прозорою внутрішньою формою, буквальним значенням «тут був». У староукраїнській мові XV ст. засвідчена форма тубьілець.

У сучасній українській мові від слів аборигени, автохтони, тубільці утворюються прикметники: аборигенний, автохтонний, тубільний, причому два останні вживаються здебільшого в сполученні з іменником населення.

Помилковими, позбавленими змісту є словосполучення автохтонні землі, автохтонна територія. Про землю, територію кажуть: споконвічна, прадавня, одвічна, первісна, а не «корінна». Із землею, територією пов'язується життя на ній, походження корінного населення, первісних організмів. Отже, автохтонне (корінне) населення, а земля — споконвічна, первісна або, коли йдеться про певний етнос, — етнічні землі, етнічна територія.

АВАНС — ЗАВДАТОК.Уже з першого погляду помітно, що слова ці різняться походженням. І справді, якщо завдаток -питомо українське, то аванс має кілька етапів переходу в нашу мову. Це переконливо ілюструє «Словник іншомовних слів»: аванс (фр. avance — виплата наперед < avancer — авансувати ^< нар.-лат. abantiare — просування вперед < лат. Abante -попереду).

За «Словником термінів ринкової економіки» аванс — це «частина грошової суми, яка сплачується наперед у рахунок май-

бутніх платежів за матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги тощо». У такому значенні слово вживалося ще у XIX ст., про що красномовно свідчить українська класична література: От мені дасте сто тисяч авансу,то я вам на весь завод постачу буряка (І. Карпенко-Карий). З часом це іншомовне запозичення щораз більше адаптувалося в нашій мові, відбувалася активна розбудова його словотвірного гнізда. Тож нині вільно послуговуємося похідними словами, як-от: авансовий, авансований, авансування, авансувати, авансодавець, авансотримач тощо.

Що ж означає чи називає давнє українське слово завдатокі Порівняно з авансом воно має більш прозоре значення, а тому й віддавна частіше вживалося у розмовній мові, фольклорі та художній літературі: Ударили по руках, пан заплатив завдаток та й розійшлися (3 казки); Після першого завдаткухлопці трохи присмирніли, відступилися від першого слова, прецінь ще косо поглядаючи один на другого (І. Франко).

Спробу лексикографічного осмислення цього слова спостерігаємо уже в «Словарі української мови» за ред. Б. Грінченка, де засвідчено його існування в українській мові у двох фонетичних варіантах: завдаток і задаток. Характерно, що вчений не подає жодного тлумачення слова, а лише підкріплює його ілюстраціями: Добре слово стоїть за завдаток(Номис); Я трохи дам завдатку,а там зароблю в кого майструючи та й оплачусь (Ганна Барвінок). Форму задаток вживала Леся Українка: Гроші 25 рублів посилаю як задатокна друк моїх віршів.

Натомість Словник української мови вії томах детальне пояснює, що завдаток — це «наперед видана частина тієї грс шової суми, яка має бути виплачена за що-небудь, щоб забезпечити виконання умови», тобто значеннєве збігається із проілюстрованим вище авансом.

Однак такий помітний збіг значень зовсім не вказує на те, що ці слова є взаємозамінними у будь-яких текстах. Мовна практика засвідчує, що їх стилістичне розрізнення все-таки існує: слово аванс термінологізувалося у фінансово-банківській діловій мові, тоді як завдаток має виразніший відтінок розмовності.

АВТОРИТЕТНИЙ — ПРЕСТИЖНИЙ.Ці синонімічні прикметники, як і відповідні іменники, від яких вони утворилися, різняться і значенням, і стилістичним забарвленням. Об'єдна№-ня їх в одну лексичну пару можна пояснити наявністю в цих словах спільного значеннєвого компонента «такий, що має перевагу над іншими». Мовна практика засвідчує вживання слова авторитетний переважно у контекстах із позитивною оцінкою. Авторитетна кандидатура, авторитетний учений, авторитетна думка — це кандидатура, учений, думка, які заслуговують на повагу і довіру. Престижний має іншу сполучуваність: престижний автомобіль, престижні меблі, престижний одяг, престижне знайомство, престижні зв'язки. У значенні цих

словосполучень «такий, що свідчить про престиж» або «такий, що служить засобом досягнення престижу» часто звучить відтінок зневаги чи іронії. З негативною соціальною оцінкою вживається в сучасній мові слово авторитет, авторитети, коли йдеться про злочинний світ. Щоб відтінити це нове значення слова, його часто пишуть у лапках: «авторитет».

АЕРОДРОМ — ЛЕТОВИЩЕ.Донедавна, коли йшлося про ділянку з комплексом споруд і обладнання, призначену для зльоту, посадки, розміщення й обслуговування літаків та інших літальних апаратів, ми беззастережно послуговувалися і в усній, і в писемній мові словом аеродром. Ця назва іншомовного походження (від грец. аег — повітря та dromos — місце для бігу). З плином часу це слово, як і подібні аерофлот, аеростат, аеродинаміка, аероплан, аеронавігація, аеронавт увійшли в лексичну систему української мови, функціонуючи в усіх її стилях: На аеродромігостей зустрічали представники уряду (3 газети); Ми постановили, що тобі треба поїхати, по обіді будеш у найближчому від табору аеродромі(В. Винниченко); Унизу прощально мигнули вогні аеродрому(3 журналу).

Із кінця 80-х років XX ст. багато хто з письменників та журналістів узялися послідовно використовувати назву летовище. І хоч Словник української мови в 11 томах лексеми летовище не фіксує, вона стала доволі популярною, навіть модною, її часто вживають політологи, літератори, критики тощо.

Із прихильниками посиленого впровадження в активний мовний обіг слова летовище можна погодитися в тому, що ця назва (порівняно з аеродромом) семантичне прозора. На підтвердження «мовної життєздатності» слова летовище наводять низку утворених за цією ж словотвірною моделлю давніх українських назв місця за виконуваними на ньому діями: торжище, гульбище, стрільбище, пасовище. У мовних порадах С. Караванського, точніше, в його «Практичному словнику синонімів української мови» (1993), лексема летовище зафіксована або як синонім до аеродром, або як український відповідник до російських слів азро-дром, азропорт («Російсько-український словник складної лексики», 1998). При цьому, як свідчить ремарка г., автор вважає її «словом галицького варіянту».

В інших сучасних сло'вникових виданнях нормативність цієї одиниці відбита значно стриманіше: її або поки що не вводять о реєстру, або ж уводять досить обережно, обмежуючи сферу територіального та стилістичного вживання. Скажімо, «Великий тлумачний словник сучасної української мови» (2001) маркує летовище як лексему західноукраїнську.

Не спиняючись детально на історії входження цього слова

лексичного складу української літературної мови, відзначимо,

Що за сучасною нормою іменники аеродром та летовище, хоч і

збігаються за значенням, однак помітно різняться стилістичним

абарвленням. Так, назва аеродром — це термін, стилістично

₂ '-540

нейтральне слово. Натомість летовище зберігає виразну експресивність, тому уживати його як термін не варто.

Художній колорит слова летовище гідно поціновують письменники, використовуючи його, зокрема, в поетичних рядках: Я на плиті летовища писав Гумовим каблуком, немов для жарту: «Тут спочиває вкрадена любов» (Д. Павличко).

Отже, можемо з певністю сказати, що на сьогодні обидва слова — і аеродром, і летовище — у лексичній системі української мови співіснують, проте функціонально і стилістично вони різняться, тобто не можуть бути взаємозамінними.

АРСЕН — МИШ'ЯК.У наукових працях, словниках, популярних виданнях 40 —80-х років XX ст. спостерігається паралельне функціонування хімічних термінів арсен і миш'як: Відомі багаті родовища руд таких металів, як арсен,стибій, кадмій, молібден, уран та ін. (З підручника); Газ, добутий випалюванням колчедану, містить деякі домішки, зокрема оксид миш'яку(3 підручника).

Латинська назва arsenicum стала базовою для номінації хімічного елемента у термінологічних системах індоєвропейських мов: arsenic (англ.), arsen (нім.), arsenic (фр.), arsenico (ісп.), arszenik (польськ.), arzen (чеськ.), арсен, арсеник (болг.), арсе-ник (серб.). Термін миш'як функціонує тільки у російській мові. Припускають, що ця назва походить від слова мишь, оскільки сполуки арсену використовували для винищення гризунів.

В українській науці до 30-х років XX ст. послідовно послуговувалися терміном арсен. Однак він був витіснений у наступні десятиліття російським запозиченням миш'як, яке, до речі, за своїми фонетичними особливостями суперечить закономірностям сполучуваності звуків, фонетиці української мови.

Упорядковуючи наукову термінологію відповідно до міжнародних термінологічних систем, фахівці рекомендують уживати назву хімічного елемента арсен, а не миш'як.

БАГАТО — ЧИМАЛО.Ці слова — синоніми. Перше вживається ширше, в будь-якому тексті — і в стилістично нейтральному, і в урочистому, публіцистичному виступі, і в побутовій розмові, напр.: Хто щасливий? Той, хто дає багато,а бере найменше (М. Коцюбинський). Синонімічними йому є слова немало, чимало та ряд інших — експресивних (тобто таких, що увиразнюють якусь оцінку, передають почуття), а саме: багацько, багатенько, сила, страх, до біса, до лиха та ін.

Прислівник чимало вживається в різних ситуаціях, означаючи поняття кількості, міри, часу, напр.: Чимало літ перевернулось, води чималоутекло (Т. Шевченко); Не все одразу дається, а потроху та помалу, то зробиш користі чимало(Прислів'я); Об'єктів екологічної тривоги в Україні набралося чимало (3 газети).

Слово чимало складається з питальної частки чи і прислівника мало. Ще в кінці XIX ст. словники подавали його як сполучення: кожна частина писалася окремо. Наприклад, у відомому Російсько-українському словнику М. Уманця і А. Спілки (90-ті роки XIX ст.) серед відповідників до російського много фіксується геть чи мало. «Словарь...» за ред. Б. Грінченка подає прислівник одним словом — чимало так, як і за сучасним правописом, передаючи єдине цілісне поняття.

Значення прислівника, очевидно, сформувалося з риторичного ствердного запитання: Чи мало було? — Тобто: Хіба мало? в значенні «цілком досить», напр., у Марка Вовчка: О-о жінкої -каже Тиміш, — се в тебе десь огневі сльози] — Бо гіркі, Тимо-ше\ А чи малоя їх виплакала\

Порівняно з багато прислівник чимало виявляє відтінок розмовності. В офіційно-ділових паперах як нейтральне усталилося слово багато, а в усному звіті, виступі на зборах прислівник чимало доречно пожвавить мову доповідача.

Отже, чимало займає своє місце поряд з іншими словами, за його допомогою мова урізноманітнюється. Наявність синонімічного ряду дає змогу передавати будь-які відтінки думки, уникати небажаної одноманітності в мові, напр.: Маємо чималовже матеріалу для збірника, особливо віршів багато(М. Коцюбинський). Тобто ту саму оцінку кількості чого-небудь можна висловити синонімічними формами багато і чимало.

БАЖАТИ — ЗИЧИТИ.Проблема вибору одного з названих дієслів постає щоразу, коли хочемо з якоїсь нагоди привітати рідних чи друзів, колег, засвідчити їм свою прихильність. І замислюємось: як правильніше, краще сказати чи написати українською — бажаю щастя чи зичу щастя? Допитлива людина, звичайно, може звернутися до словників, довідників з літературного слововживання, або до мови творів художньої літератури чи преси. І що ж — зайвий раз пересвідчимося, що обидва слова одним із значень мають «висловлювати побажання про здійснення чого-небудь», з яким у художньому, публіцистичному, розмовному стилях функціонують рівноцінно: Усі безмежно любили красуню та бажалиїй щастя і долі (3 казки); За традицією колядники наприкінці бажаютьгосподареві та його родині статків та здоров'я (3 наук.-попул. літ.); Тоді мало думали про себе, зичилидобра товаришам і робили його (Ю. Мушкетик); Чого сам собі не зичиш,другому не жадай (Прислів'я). Ці дієслова є так само стилістично рівноправними ^в офіційно-діловій мові: Шановні колегиі.. БажаємоВам та Вашим рідним добробуту, життєвої сили, наснаги до праці...; Зичимомиру і стабільності у Новому році.

Однак побажання зичимо родинної злагоди чи зичимо довгих років життя у деяких мовців викликає застереження. Мабуть, причиною тому є звукова подібність дієслів-омонімів зичити —

«бажати» та зичити — «давати у тимчасове користування, у борг». Отже, з другим значенням побажання зичимо здоров'я, зичимо гараздів мали б зовсім інше стилістичне й морально-етичне звучання.

Дієслово зичити (чого-небудь, з інфінітивом) у значенні -«висловлювати побажання чого-небудь» — віддавна відоме як синонім до бажати. Авторитетним підтвердженням цьому є, зокрема, «Словарь української мови» за ред. Б. Грінченка, де зазначено: «Зичити — бажати: «Нехай ті плачуть, що нам зле зичуть» (М. Номис); «Старий Гуня доброго тобі здоров'я зичить* (О. Стороженко)». У цьому «Словарі...» наведено цілу низку спільнокореневих із зичити слів:

«Зичливець, -вця, м. Доброжелатель.

Зичливий, -а, -е. Доброжелательньш. Доле ж моя нещаслива, чом ти мені не зичлива...

Зичливість, -вости, ж. Доброжелательность.

Зичливо, нар. Доброжелательно».

Ці колоритні, з виразним позитивним лексичним та емоційним значенням слова стали окрасою мовостилів багатьох українських письменників: Моя душа переповнюється вдячністю до зичливої долі (В. Дрозд); Невдовзі від апарата, що зичливозагудів пропелером, зроблено кілька помахів (В. Підмогильний); Його [Р. Роллана] твори полюбились нам, увійшли в наш дім як добрі й незмінна зичливідрузі (Н. Рибак).

Отже, обидва вислови — і бажаю успіхів, і зичу успіхів можемо вживати без застережень.

БІК — СТОРОНА.Синоніми бік і сторона не у всіх значеннях взаємозамінні. Іменник бік уживають тоді, коли говорять про правий чи лівий бік, указуючи на якусь частину тіла від плеча до стегна, напр.: Єремія повернувсь на другий бік, розплющив очі, а перед ним, неначе серед темної горниці, знов блиснули такі пишні палкі очі, про які тільки в казках розказують (І. Нечуй-Левицький). У цьому значенні слово вживається в багатьох прислів'ях і приказках: Болить бік дев'ятий рік, та не знаю, в котрім місці', Лайка не бійка, в бокуне болить. Послуговуються цим словом, коли йдеться про родинні зв'язки: Були, правда, дядьки та тітки з матернього боку(П. Мирний).

Слово сторона, як свідчать приклади з художнього стилю та уснорозмовної практики, синонімічне до іменників край, вітчизна, батьківщина: Нехай мої співи літають По рідній, коханій моїй стороні(Леся Українка). Функціонує слово сторона і в значенні «кружним шляхом, в обхід», коли переходить з розряду іменників у прислівники, напр.: / ця пісня, і дві тополі, ... і дощик, що насправді йшов стороною,перевернули душу парубкові (М. Стельмах).

У мовній практиці усталилася синтаксична конструкція з одного боку, з другого боку, нормативна при зіставленні чи пере-

ліку: Якось так біжить мені час... З одного боку,це добре, бо я таки скучаю за домом, а з другого-- й не дуже, бо робота йде мляво (М. Коцюбинський).

Іменник сторона вживається в офіційних паперах, юридичних документах у складі термінів на зразок: винна, позовна, потерпіла сторона, високі договірні сторони. Таке слововживання вказує на те, що під стороною розуміють особу (групу осіб, організацію), яка протиставляється у певному відношенні іншій особі (групі осіб,, організації).

У книжних стилях усталилися стандартизовані словосполучення з іменником бік, напр.: лицьовий, зворотний, тіньовий, позитивний бік, бути на чийомусь боці, погляд з боку, з усіх боків, привернути на свій бік, схилятися на бік кого (чого). З російської мови перекладаємо: в сторону — убік, в сторону чего — у бік чого, розм. на сторону (продавать та ін.) — на сторону, по обеим сторонам — по обидва боки.

Ненормативним є слововживання сторона в значенні «погляд, точка зору, розуміння», напр.: Із фінансової сторони ці підприємства не рентабельні (3 газети). Сучасна літературна мова вимагає в цьому разі вживати іменник погляд, пор.: Із фінансового поглядуці підприємства не рентабельні.

Існують труднощі у виборі прикметників однобічний — односторонній, всебічний — всесторонній. Якщо йдеться про вуличний рух транспорту, уживаємо вислови однобічний рух, двобічний рух. Коли укладають угоду, готують відповідні документи, мовиться про двосторонню угоду, двосторонні чи односторонні вимоги і под.

У сполученні з іменниками аналіз, характеристика, дослідження сучасна мовна практика віддає перевагу прикметникові всебічний, хоч вислови на зразок всесторонній аналіз також не є порушенням літературної норми, оскільки кажемо, наприклад, про всі сторони творчості (діяльності) когось.

БІЛЬШІСТЬ — БАГАТО.Чи всі слова правильно вжиті у такій фразі: Більшість часу пішла на марні розшуки зошита"?

Ні, іменник більшість тут не на місці. Його вживаємо, коли йдеться про те, що можна полічити, напр.: Більшість зошитів була в клітинку; Більшістьшколярів на перерві любить побігати; Більшістьприсутніх голосувала за подану головою зборів пропозицію.

У наведеній фразі слід ужити прислівник багато, що передає поняття певної кількості взагалі: Багато води утекло; Багато говорив, та мало сказав. Отже, треба було сказати: Багато часу пішло на марні розшуки зошита.

БЛАГОДІЙНИЙ — БЛАГОЧИННИЙ.Ці слова хоча й ма-^)ть спільний старослов'янський корінь благо-, з яким у мові утворено чимало лексем, але різняться як значеннями, так і сферами функціонування.

Благочинний — назва служителя культу, що керує церквами кількох парафій. Відповідно його посада йменується благо-чинство. Напр.: Патріарх Іова запровадив посаду «попівських старост» (благочинних)(3 газети); Не чув тебе наш благочинний, а то до хору взяв би, — додав Микола (В. Шевчук); Він [о. Артемій] став недавно благочинним, і це благо-чинство пригодилось йому, щоб через його добувати собі користь навіть од сусідніх дідичів (І. Нечуй-Левицький).

Благодійний — 1) «який дає користь; благотворний, добрий» і водночас 2) «призначений для подавання матеріальної допомоги бідним, сиротам і т. ін.» Напр.: Нині ідеї милосердя воскресають, широкий благодійнийрух громадськості відроджується (3 газети); Учасники шоу-програми відвідують будинки для людей похилого віку і дитячі будинки, лікарні, займаються благодійноюдіяльністю (3 газети). Саме в другому значенні та в сполуках на зразок благодійна програма, благодійний аукціон, благодійна справа, благодійне свято, благодійний внесок тощо це слово видається співзвучним із благочинний. До того ж і мовна практика засобів масової інформації засвідчує, що слово благочинний вже вживають як синонім до благодійний у другому значенні; пор.: Грошові кошти від проведення лотереї частково підуть на благочиннівнески до Фонду Червоного Хреста України (3 газети).

Оманлива синонімічність виникла під впливом паронімічної схожості слів, а також подібності значень їх складників: чинний — діяльний, активний та дійовий — здатний активно діяти; здатний впливати на що-небудь. Об'єднує ці слова також сема «служіння» — власне, служіння благородній справі.

БОЛІЛЬНИК - УБОЛІВАЛЬНИК.Ці слова з розмовного стилю не так давно перейшли до сфери загальновживаних і зафіксованих у словниках, їх спільне значення «особа, яка хвилюється, переживає за кого-, що-небудь». Іменник болільник, як правило, пов'язаний зі спортивними темами і позначений у словниках ремаркою розм.; натомість уболівальник може характеризувати особу і не причетну до спорту, напр.: уболівальник за природу, уболівальник за культуру, мову, проте останнім часом він переважає і в спортивній сфері — у газетних інформа-ціях сполучення спортивний уболівальник, футбольний уболівальник та ін.

Серед прикметникових утворень від названих іменників -болільницький, уболівальницький — більш активним і закріпленим за спортивною сферою є перший, хоч і має відчутне розмовне забарвлення. А от дієслова боліти і вболівати, від яких утворені самі іменники і співвідносні прикметники, своєю стилістичною маркованістю чітко вказують на те, що коректнішими є словоформи уболівальник — уболівальницький, оскільки літературна норма — словосполучення уболівати за кого-, що-небудь.

Отже, рекомендуємо надавати перевагу словам уболівальник, уболівальницький, зокрема й у текстах спортивної тематики.

БРИФІНГ — ПРЕС-КОНФЕРЕНЦІЯ.Останнім часом за соби масової інформації активно використовують слово брифінг. «Словник іншомовних слів» (1985) так витлумачує його значення: «коротка нарада представників преси, на якій викладається позиція уряду з певного питання або позиція, узгоджена сторонами, що беруть участь у міжнародних переговорах, конференціях тощо». Це слово порівняно нове в українській мові, воно ввійшло у вжиток наприкінці 70-х — на початку 80-х років XX ст. Походить з англійської мови {briefing — інформаційна нарада). У професійній мові англійських льотчиків воно означає «короткий передполітний інструктаж». Поступово слово брифінг вийшло за межі вузькоспеціального вживання, розширило своє значення до «інструктаж», «інструктивна нарада», а потім перейшло до професійної мови журналістів і стало позначати один із різновидів зустрічі працівників преси з офіційними представниками.

Брифінг — це, як правило, коротка інформація для журналістів, що стосується тієї чи тієї теми, без подальшого її обговорення. Під час такої зустрічі можуть бути поставлені тільки конкретні запитання, що дають змогу уточнити певні деталі поданої інформації.

Сфера функціонування слова брифінг певною мірою обмежена і жанрово, і стилістично. Найчастіше воно з'являється в офіційних повідомленнях, публікаціях Міністерства закордонних справ, зарубіжних інформаціях, напр.: У приміщенні, де працюють постійні комісії Верховної Ради України, відбувся брифінг, присвячений візиту в Україну Президента США (3 газети).

Близьким за значенням і також активно вживаним у мові преси, радіо, телебачення є слово прес-конференція. Це також запозичення (але давніше, ніж брифінг) з англійської (press-conference), яким називають зустріч державних, політичних, громадських, наукових діячів із представниками засобів масової інформації для висвітлення питань, що цікавлять широку громадськість.

У прес-конференції, на відміну від брифінгу, беруть активну участь обидві сторони. Тут не тільки заслуховують інформацію, а й ставлять запитання, слухають відповіді, обговорюють певні теми, з'ясовують обставини якихось подій.

БУРШТИН — ЯНТАР.Простежимо тлумачення цих слів у деяких словниках української мови і пересвідчимося, що вони мають тотожне значення і є взаємозамінними у текстах різних стилів і жанрів. Зокрема, авторитетним підтвердженням цьому є «Словник синонімів української мови», де бурштин і янтар подано в одному синонімічному ряду без жодних рекомендацій-обмежень щодо вживання.

Ще на початку XX ст. знак смислової рівності між цими словами поставив Б. Грінченко, зіславшись також на Є. Желехів-

ського: «Бурштин, ну, м. Янтарь. Желех.». Значно пізніше цю абсолютну значеннєву відповідність науково підтвердив академічний Словник української мови в 11 томах. Янтар тут має визначення: «1. Скам'яніла викопна смола хвойних дерев (пе-рев. жовтого кольору різних відтінків); 2. Виріб із цієї смоли». У тому самому словнику в тлумаченні слова бурштин читаємо: «те саме, що янтар».

5 «Універсальному словнику-енциклопедії» обидва слова поєднані в одне гасло, що не залишає жодних сумнівів щодо їх значеннєвої тотожності: «бурштин {янтар), природна органічна сполука, викопна смола хвойних дерев». Отже, не дивно, що і в науковій, і в науково-популярній літературі ці слова функціонують рівноцінно: Бурштин добувався не тільки на побережжі Балтійського моря, а і в середній течії Дніпра (О. Во

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
І КОДИФІКАЦІЯ НОРМИ	\|	ВІДЗНАЧИТИ — ЗАУВАЖИТИ — ЗВЕРНУТИ УВАГУ.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.043 сек.