Характеристика теорій лідерства. Поведінковий підхід

Важливе значення поведінкового підходу полягає в тому, що він допоміг провести аналіз і скласти класифікацію стилів керівництва. Стиль керівництва - це звична манера поведінки керівника по відношенню до підлеглих, спонукає їх до досягнення цілей організації.

Стиль керівництва, який характеризує даного лідера, залежить від обсягу делегування повноважень, використовуваних типів влади, турботи про людські стосунки і виконання завдань організації. Розглянемо характеристики основних стилів керівництва.

Авторитарне керівництво базується на тому, що керівник має достатню владу, щоб нав’язати свою волю виконавцям.

Відомий дослідник Дуглас МакГрегор положення про авторитарне керівництво назвав “теорією Х”, згідно з якою:

а) люди спочатку не люблять працювати і за будь-якої можливості уникають роботи;

б) у людей відсутнє честолюбство, і вони намагаються уникнути відповідальності, згідні на те, щоб ними керували;

в) понад усе люди хочуть бути захищеними;

г) щоб примусити людей працювати, слід використовувати примус, контроль, погрози.

Автократичний тип керівника відрізняється схильністю до єдиноначальності, надмірною централізацією влади, особистим вирішенням всіх питань, свідомими обмеженнями всіх контактів з підлеглими.

Керівник автократичного типу догматичний, прагне підпорядковувати весь колектив своїй волі, не виносить заперечень і не прислухається до думки інших, часто втручається в роботу підлеглих і жорстко контролює їх дії. Наради проводить лише для дотримання формальності, оскільки рішення у нього підготовлені заздалегідь.

Критики і своїх помилок не визнає, однак сам любить покритикувати. Дотримується думки, що адміністративні стягнення найкращий засіб впливу на підлеглих.

В цілому для керівника – автократа характерна недостатня повага до підлеглих.

Не слід путати з автократичним типом керівника, який досить часто діє згідно плану, реалізуючи його, долаючи будь – які перешкоди. У цьому випадку він може бути жорстким, безкомпромісним, але справедливим, владним, таким, що не пригнічує ініціативу інших, рішучим, але не самовпевненим.

Нерідко авторитарність служить маскуванням некомпетентності керівника або відсутності у нього організаторських здібностей.

Нині, при зростаючій ролі суб’єктивного фактора й інтелекту працівників, жорсткий автократичний керівник стає неприйнятним.

Демократичний тип керівника прагне до надання підлеглим самостійності, залучає їх до таких видів діяльності, як визначення цілей, оцінки роботи, підготовки та прийняття рішень, створює необхідні для виконання передумови, з повагою ставиться до людей і турбується про них.

Демократичне керівництво апелює до потреб більш високого рівня, а саме до потреб у причетності, високих цілях, автономії і самовираженості (“теоріяY”) за якою:

а) якщо умови праці прийнятні, то люди візьмуть на себе відповідальність і будуть до неї прагнути;

б) якщо люди причетні до цілей організації, то вони будуть використовувати самоуправління і самоконтроль;

в) залучення є функцією винагороди, спрямованої на досягнення цілі;

г) здібність до творчого розв’язання проблем трапляється часто, але інтелектуальний потенціал середньої людини використовується частково.

Керівник демократичного типу особисто займається тільки найбільш складними і важливими питаннями, надаючи право підлеглим всі інші вирішувати самим. Він намагається радитись з ними і прислуховується до думки колег, не уникає відповідальності ні за власні помилки, ні за помилки підлеглих.

Стимулюючи ініціативу знизу і підкреслюючи свою повагу до підлеглих, він дає вказівки не у формі наказів, а у вигляді пропозицій, порад і навіть прохань. Він добре розуміється на позитивних якостях і недоліках підлеглих, спокійно вислуховує заперечення відносно власної позиції і не вважає ганебним для себе піти на поступки, не поступаючись з принципових питань. Конфлікти він сприймає як закономірне явище, намагається взяти з них користь.

Керівник демократичного типу вважає своїм обов’язком постійно і ґрунтовно, з повною відвертістю інформувати підлеглих про стан справ і перспективи розвитку колективу.

Демократичний керівник стимулює творчу активність підлеглих (в основному делегуванням повноважень), сприяє створенню творчої атмосфери, взаємної довіри і співробітництва, в якій люди усвідомлюють свою значущість і відповідальність перед колективом, дисципліна трансформується в самодисципліну.

Ліберальне керівництво базується на майже повній свободі у визначенні своїх цілей і контролі своєї роботи. Його можна розглядати як різновид демократичного стилю.

Ліберальний тип керівника відрізняється відсутністю розмаху в діяльності, безініціативністю і постійним очікуванням вказівок зверху, небажанням приймати на себе відповідальність. Керівник-ліберал мало втручається у справи підлеглих і не виявляє достатньої активності, виступає в ролі посередника у взаємовідносинах з іншими колективами.

У намаганні набути та зміцнити авторитет, здатний надавати підлеглим різні пільги, виплачувати незаслужені премії, дозволяти невиправдані службовими потребами відрядження, схильний відкладати звільнення нездібного працівника. Рідко користується своїм правом говорити “ні”, легко роздає нереальні обіцянки. У більшості випадків такі керівники нерішучі і добродушні, уникають суперечок і конфліктів.

Порівняння стилів керівництва, їх визначальних характерних рис наведено в табл. 5.1.

Таблиця 5.1

Порівняльна характеристика різних стилів керівництва

Стиль керівництва	Позитивні риси керівництва	Негативні риси керівництва

Авторитарне керівництво	Спрямованість на результат. Чіткість взаємодії та взаємопідпорядкування. Єдиновладдя. Високий рівень самодисципліни. Високий рівень виконавської дисципліни підлеглих.	Догматизм та жорсткі методи управління. Низька мотивація працівників. Несприятливий соціально-психологічний клімат у колективі. Висока плинність кадрів. Низький рівень ініціативності. Гальмування творчого розвитку підлеглих. Не виносить критики на свою адресу.
Демократичне керівництво	Демократизація влади. Самостійність підлеглих. Колегіальне та колективне прийняття управлінських рішень. Існування чітких критеріїв оцінювання діяльності працівників. Активний зворотний зв'язок. Заохочення ініціативи. Відкритість і прозорість інформації. Розгалужена система стимулювання. Високий рівень самореалізації та самовира-ження. Сприятливий соціально-психологічний клімат у колективі. Творча атмосфера. Вільне прийняття рішень і виконання завдань. Турбота про забезпечення працівників необхідними ресурсами.	Значні витрати часу на обговорення альтернатив. Загроза виникнення конфліктних ситуацій. Суб’єктивність у ставленні керівника до підлеглих. Націленість на процес, а не на результат. Послаблений контроль за роботою підлеглих.
Ліберальне керівництво	Висока виконавська дисципліна. Постійне прагнення набути та зміцнити власний авторитет як у керівництві, так і в підлеглих. Добродушність. Уникнення суперечок і конфліктів.	Відсутність розмаху у діяльності. Безініціативність. Постійне очікування вказівок від свого керівництва. Неба-жання приймати на себе відповідальність. Небажання або невміння відмовляти підлеглим. Часто незаслужена мотивація працівників. Невміле вирішення конфліктів.

На основі порівняння автократичного і демократичного стилів керівництва можна виділити керівництво, зосереджене на роботу (“теорія Х”) і на працівника (“теорія Y”).

Керівник орієнтований на роботу перш за все турбується про проектування завдання та розробку системи винагород для підвищення продуктивності праці (прикладом є діяльність Фредеріка Тейлора).

Для керівника орієнтованого на людину, основною турботою є працівники. Керівник робить ставку на взаємодопомогу, максимальну участь працівників у прийнятті рішень, заохочення професійного зростання підлеглих.

Американські дослідники Блейк і Моутон побудували “управлінську гратку”, де виділили п’ять основних стилів керівництва, які враховують інтереси людей (вертикальна вісь) та інтереси виробництва (горизонтальна вісь) (рис. 5.1).

Рис. 5.1. Управлінська гратка Блейка-Моутон

Характеристика стилів управління згідно управлінської гратки Блейка-Моутон:

1.1 Збіднене управління. Базується на мінімальних зусиллях для досягнення необхідних виробничих результатів та збереженні членства в організації.

Мінімальна турбота про виробництво, а також про потреби працівників закладена у формулі 1.1, що підкреслює невисоку зацікавленість менеджера у збереженні свого посадового місця в організації.

1.9 Управління на засадах позаміського клубу. Постійна увага до задоволення потреб людей, створення комфортної та приязної атмосфери і робочого ритму в організації.

Ця ідея буде провідною, навіть якщо погіршуватимуться показники виробничо-господарської діяльності: керівник надалі підтримуватиме ініціативу підлеглих, враховуватиме у своїй діяльності їх ідеї, не допускатиме конфліктних ситуацій, заохочуватиме працівників до самостійних рішень, стимулюватиме їх за досягнення позитивних результатів.

5.5 Організаційне управління. Згідно з цією позицією, менеджер використовує підхід, який характеризується “золотою серединою” і дає змогу орієнтуватися на збереження існуючого положення.

Він намагається підтримувати темп діяльності, перевіряти факти та переконання підлеглих, у конфліктних ситуаціях займати позицію, яка влаштовує всіх, досягати згоди у процесі розроблення рішень, давати критичні оцінки інформації отриманій з допомогою зворотного зв’язку.

9.1 Влада – підпорядкування. Ефективність управління залежить від умов роботи, за яких людські аспекти враховуються найменше.

Керівник надає перевагу покращенню показників виробничої діяльності організації шляхом контролювання діяльності підлеглих. Він диктує їм умови виконання роботи, нав’язує свої ідеї, стимулює ефективні дії, постійно захищає свої думки, в конфліктних ситуаціях нав’язує свою позицію, не піддається сторонньому впливу, акцентує увагу на недоліках в роботі та помилках підлеглих.

9.9 Групове управління. Керівник синтезує максимальну турботу про виробництво та підлеглих.

Цей тип управління створює орієнтований на досягнення мети організації колективний підхід, забезпечує активну діяльність людей, їхню ініціативність, колективне розв’язання конфліктних ситуацій. При цьому керівник отримує широку підтримку підлеглих, постійно їх заохочує, уважно вислуховує їх думки, вивчає природу конфліктів і усуває джерела їх виникнення, досягає схвалення рішень підлеглими, заохочує двосторонній зв'язок з метою підвищення ефективності діяльності організації.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Вплив, влада, лідерство	\|	Поняття і загальна характеристика комунікацій

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.