Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Тема 9. Міжнародна інвестиційна діяльність

1. Міжнародна інвестиційна діяльність та її чинники.

2. Види і форми іноземного інвестування.

3. Пряме і портфельне іноземне інвестування: суть, функції, класифікація.

1. Міжнародна інвестиційна діяльність – це сукупність практичних дій суб'єктів по вкладенню інвестицій за рубіж та іноземних інвестицій.

Здійснюється міжнародна інвестиційна діяльність у двох напрямках: вивезення капіталу та залучення іноземних інвестицій.

Вивезення капіталу зумовлюється під дією таких чинників:

§ надлишком капіталів у країні (низькі норми прибутку, чи брак відповідної економічної структури для застосування капіталів.)

§ потребою у нових ринках збуту, сировини.

§ формування певного рівня конкурентноспроможної економіки.

§ міжнародний поділ праці.

§ транснаціоналізація економіки.

§ пошук стабільних умов застосування капіталів.

Необхідність залучення іноземних інвестицій виникає за:

§ обмеженості внутрішніх інвестиційних ресурсів;

§ низької інвестиційної активності власних інвесторів;

§ необхідності забезпечення разом з інвестиціями нової техніки та технології;

§ бажання створити конкурентноспроможну економіку та освоїти світові ринки;

§ потреби в модернізації соціальної інфраструктури суспільства.

Іноземні інституційні інвестори представлені на українському ринку міжнародними фінансово–кредитними інституціями, фондами, агенціями та банками.

Найбільш впливова міжнародна валютно–кредитна система – це Група Світового банку (Бреттон–Вудська валютна система), що включає Світовий банк (включає Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) і Міжнародну асоціацію розвитку (МАР)), Міжнародну фінансову корпорація (МФК), Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАГІ) та Міжнародний центр врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС).

Сприянням функціонуванню міжнародної валютної системи займається спеціалізована міжнародна організація, яка включає більшість держав–членів ООН – Міжнародний валютний фонд (МВФ). Для вирішення цієї мети МВФ здійснює три основні функції:

1. Визначення і контроль за дотриманням угод у галузі міжнародних валютних
відносин;

2. Надання державам–членам можливостей для дослідження проблем і ведення
переговорів;

3. Надання кредитів країнам, що відчувають труднощі у галузі платіжного балансу.

Особливе місце серед кредитів міжнародних фінансових організацій Україні на підставі міжнародних договорів під гарантію уряду посідають запозичення від Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР). ЄБРР є комерційним банком, тому умови надання кредитів цим банком суттєво відрізняються від умов кредитування МВФ і МБРР. Але порівняно з приватними комерційними банками, основною перевагою цього Банку є те, що, завдяки характеру складу своїх акціонерів він може і готовий брати на себе ризик, беручись при цьому за виконання лише комерційно життєздатних проектів.

Сьогодні в Україні діють кілька міжнародних фондів, які здійснюють інвестиційну і кредитну підтримку підприємництва в Україні: Фонд підтримки підприємництва в нових незалежних державах Western NIS Enterprise Fund (уряд США), Фонд "Україна" (основні засновники – ЄБРР, МФК, Creditanstalt Investment Bank AG, Commercial Capital, Банк Бостону), Німецько–український фонд (Міністерство фінансів України, НБУ і німецька інвестиційна компанія для відбудови KfW), Фонд "Відродження" (за підтримки відомого фінансиста Джорджа Сороса) та інші.

2.За характером власності вивезений капітал може бути приватним і державним.

Головною метою приватних іноземних інвестицій є експорт інвестиційного капіталу за кордон у грошовій або товарній формі з метою отримання прибутку чи розширення економічного впливу.

Головною метою державних іноземних інвестицій є створення правових, економічних та організаційних умов для сталого розвитку економіки країни, куди вкладаються інвестиції.

Розрізняють дві форми вивезення капіталу:

– вивіз підприємницького капіталу – його розміщення у виробничі підприємства країн–імпортерів;

– вивіз позичкового капіталу – у вигляді позичок, кредитів, вкладень на поточні рахунки в іноземні банки.

Підприємницький капітал, у свою чергу, поділяється на прямі і портфельні інвестиції.

Прямі іноземні інвестиції – вкладення у зарубіжні підприємства, що забезпечують контроль інвестора або його участь в управлінні підприємством. Прямими інвестиціями є первинні вкладення і реінвестиції, усі внутрішньокорпоративні перекази капіталу у формі кредитів і позичок між прямим інвестором і філіями, дочірніми та асоційованими компаніями. За визначенням МВФ, інвестиції вважаються прямими при наявності у іноземного інвестора не менше 25% акцій підприємства.

Портфельні іноземні інвестиції – це вкладення в акції зарубіжних підприємств (без придбання контрольного пакету), облігації та інші цінні папери іноземних держав, міжнародних валютно–кредитних організацій з метою одержання підвищеного доходу за рахунок податкових пільг, зміни валютного курсу тощо. Такі інвестиції не дають реального контролю інвестора над об’єктом інвестування.

3. Прямі іноземні інвестиції – це вкладення у зарубіжні підприємства, що забезпечують контроль інвестора або його участь в управлінні підприємством. Прямими інвестиціями є як первинні вкладення так і реінвестиції, крім того до них відносять всі внутрішньокорпораційні перекази капіталу у формі кредитів і позичок між прямим інвестором і філіями, дочірніми та асоційованими компаніями.

Прямі іноземні інвестиції можуть здійснюватися в таких формах:

1. Придбання неконтрольних пакетів акцій у фірмах країн–реципієнтів здійснюється через пряму купівлю акцій на місцевому фондовому ринку. Цей спосіб інвестування широко використовується в процесі приватизації підприємств, а також при обміні акцій на борги підприємств як державної, так і приватної форми власності.

2. Ліцензійні угоди з фірмами країн–реципієнтів дають інвестору можливість виходу на ринок із мінімальним ризиком. Транснаціональна компанія передає права на виробництво певного продукту або послуги або на використання запатентованого процесу, технології, товарного знаку або іншої інтелектуальної власності місцевій фірмі, яка буде відповідати за виробництво та маркетинг на місцевому ринку. Іноземний інвестор може купувати акції місцевої фірми, із якою укладено ліцензійну угоду.

3. Стратегічні альянси і спільні підприємства дають інвесторам більшу присутність на місцевому ринку з меншим ризиком, ніж пряма купівля місцевої фірми або створення власного дочірнього підприємства. Створення альянсів великими корпораціями відкриває можливості для дрібних компаній, що шукають джерела фінансування для зросту. Продукція таких компаній займає вузькі ніші, тому вони можуть забезпечити більш високий доход порівняно з великими конкурентами, які частіше всього не гак оперативно реагують на появу нових ринків і продуктів.

Переважна більшість стратегічних альянсів набуває форми спільних підприємств, що створюються для досягнення цілей, обумовлених членами–засновниками.

4. Придбання контрольних пакетів акцій у фірмах країн–реципієнтів іноземними інвесторами приносить великі вигоди місцевим фірмам, стимулює економіку країни в цілому та прискорює її інтеграцію у світову економіку, тому що це вимагає від інвесторів більших зобов'язань та тривалішого часу для отримання прибутків. Контрольні пакети акцій можуть бути отримані за допомогою прямої купівлі акцій, приватизації, обміну акцій на борги та іншими методами.

5. Створення власних дочірніх підприємств у фірмах країн–реципієнтів застосовується на ринках, які мають найбільший потенціал для отримання прибутків. Ця форма інвестицій має найбільший ризик та найбільші зобов'язання з боку іноземного інвестора.

Таким чином, прямі іноземні інвестиції несуть ризик іноземним інвесторам, тому що останні позбавлені можливості швидкого виходу на ринок, крім того, вони приносять більше вигод країні–реципієнту, тому що включають більші суми коштів, пов'язаних із більшими зобов'язаннями і тривалим часом здійснення інвестицій.

Основні функції прямих іноземних інвестицій:

1. Вплив на платіжний баланс і національний дохід.

2. Оновлення та модернізація виробничої бази

3. Задоволення потреби в інвестиціях.

4. Передавання технологій, інновацій, управлінських навичок.

5. Краще задоволення потреб внутрішнього ринку.

6. Створення нових робочих місць.

7. Збільшення податкових надходжень в країні–одержувачі.

8. Посилення конкуренції на внутрішньому ринку підприємствами з іноземними інвестиціями.

9. Сприяння структурній перебудові економіки.

10. Підвищують конкурентоспроможність національної економіки країни–одержувача та сприяють зміні місця країни у міжнародному поділі праці.

Класифікація мотивації створення ПІІ в зарубіжних країнах:

1) Виробничо–економічна:

§ Зменшення капітальних витрат і ризиків при створенні виробничих потужностей

§ Придбання джерел сировини або нової виробничої бази

§ Розширення діючих виробничих потужностей

§ Реалізація переваг дешевих чинників виробництва

§ Можливість запобігати циклічності або сезонності виробництва

2) Маркетингова:

§ Підвищення ефективності існуючого маркетингу

§ Придбання нових каналів торгівлі

§ Проникнення на конкретний географічний ринок

§ Вивчення потреб, набуття управлінського досвіду на нових ринках

§ Пристосування до умов країни, що приймає капітал

3) Інші мотиви:

§ Пропагандистські, престижні

§ Персональні

§ Екологічні

Мотивація міжнародних портфельних інвестицій подібна до мотивації прямих іноземних інвестицій. Однак портфельні інвестиції є більш ліквідними, а портфельний інвестор намагається максимізувати прибуток при допустимому рівні ризику.

Міжнародна портфельна інвестиційна діяльність передбачає такі основні операції:

o купівля–продаж цінних паперів за власний рахунок, за дорученням чи за кошти клієнта;

o інформаційні, аналітичні і консультативні послуги;

o здійснення розрахунків за цінними паперами;

o посередництво в організації випуску і первинного розміщення цінних паперів;

o гарантоване розміщення цінних паперів (андеррайтинг);

o розміщення цінних паперів під заставу;

o ведення реєстрів власних цінних паперів;

o передача довіреній особі повноважень на голосування;

o збереження, охорона і пересилання цінних паперів;

o погашення цінних паперів у відповідні терміни;

o виплата дивідендів з акцій і відсотків (купонних платежів) з облігацій;

o конвертування привілейованих акцій та облігацій у прості акції;

o реінвестування дивідендів від цінних паперів і доходів від приросту ринкової вартості;

o управління портфелем цінних паперів.

Міжнародні операції з цінними паперами є досить складним видом діяльності. Як правило, вихід на міжнародний фондовий ринок можуть здійснити тільки великі організації, а також країни з розвиненою інфраструктурою національного ринку цінних паперів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Облігації	\|	Інвестиційна політика держави, її основні напрямки.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.