МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Лекція 4.1. Сутність поняття “стратегічне управління” Сутність стратегічного управління полягає у відповіді на три найважливіших питання (табл. 7)
Таблиця 7 - Сутність стратегічного управління
Поняття "стратегічне управління" було введено на початку 70-х років ХХ сторіччя для того, щоб внести розходження в поняття управління на рівні процесу виробництва і на рівні фірми в цілому. Необхідність фіксації такого розходження була викликана змінами ведення бізнесу. Можна вказати кілька конструктивних визначень, що були запропоновані авторитетними розроблювачами теорії стратегічного управління. Так, Д.Е. Шендел і К.Д. Хаттен розглядали стратегічне управління як "процес визначення і встановлення зв'язку організації з її оточенням. Цей процес полягає в реалізації обраних цілей і в спробах досягти бажаного стану взаємин з оточенням за допомогою розподілу ресурсів, що дозволяє ефективно і результативно діяти організації і її підрозділам". За підходом Д.М. Хіггенсу, "стратегічне управління – це процес з метою здійснення місії організації за допомогою управління взаємодією організації з її оточенням". Д.А. Пірс і Р.Б. Робінсон визначають стратегічне управління як "набір рішень і дій по формулюванню і виконанню стратегій, розроблених для того, щоб досягти мети організації". Аналізуючи приведені визначення, відзначимо, що позиції Д.Е. Шенделла, К.Д. Хаттена і Д.М. Хіггенса подібні в тім, що вони представляють стратегічне управління як сукупність таких обов'язкових елементів: досягнення цілей і взаємодія організації з зовнішнім середовищем. На відміну від даної позиції Д.А. Пірс і Р.Б. Робінсон розглядають процес стратегічного управління більш докладно, представляючи його як комплекс конкретних рішень і дій. У науковій літературі існує цілий ряд визначень, що роблять упор на ті чи інші аспекти й особливості стратегічного управління, а також на його відмінності від "звичайного" управління. На наш погляд, заслуговує на увагу визначення О.С.Віханського, в якому відзначається, що стратегічне управління – це таке управління підприємством, що спирається на людський потенціал, орієнтує виробничу діяльність на запити споживачів, здійснює гнучке регулювання і своєчасні зміни на підприємстві, що дозволяють досягати конкурентних переваг, виживати і досягати своєї мети в довгостроковій перспективі. Дане визначення, з одного боку, включає найбільш важливі складові процесу стратегічного управління, зокрема продуману маркетингову діяльність підприємства, його кадрову політику, ефективний менеджмент, що дозволяє приймати стратегічні рішення, спрямовані на розвиток і підтримку конкурентних переваг підприємства. З іншого боку, це визначення відбиває особливості функціонування підприємств сфери послуг, у тому числі і підприємств харчування. Аналіз сформованих понять про сутність стратегічного управління підприємством можна розширити конкретизацією наступних завдань, рішення яких також складає сутність стратегічного управління: - аналіз зовнішнього середовища і визначення місця підприємства в цьому середовищі; - конкретизація основної мети шляхом визначення того, яку продукцію і для яких споживачів поставляти; - визначення способів придбання, ефективного сполучення і використання ресурсів, що забезпечить можливість досягнення стратегічних цілей підприємства; - реалізація і коректування стратегічних рішень, адекватних поставленим цілям, для забезпечення конкурентної переваги в умовах нестабільності зовнішнього середовища. Дослідження стратегічного управління, розглянутого з позицій процесу прийняття рішень, показало, що в цьому питанні єдиний підхід ще не вироблено. Оскільки поняття "стратегічне управління" було введено для того, щоб внести розходження в поняття управління на рівні процесу виробництва і на рівні фірми в цілому, розглянемо відмінні характеристики стратегічного та оперативного управління (управління на рівні виробництва) (табл. 8):
Таблиця 8 - Порівняння стратегічного та оперативного управління
В основі стратегічного управління знаходяться стратегічні рішення. Особливості стратегічних рішень розглянемо на рис. 2
Рис. 2. Особливості стратегічних рішень підприємств
2. Сутність та принципові відмінності процесів довгострокового планування, стратегічного планування, стратегічного управління Понятійний апарат стратегічного управління вимагає коректування й уточнення. Розгляд відмінних рис таких понять, як «планування стратегії», «стратегічне планування», «стратегічне управління» показує, що планування стратегії організації, з одного боку, є підсистемою стратегічного управління, з іншої, воно представляє сутнісну основу процесу стратегічного планування, що відрізняється лише етапами реалізації і наступної оцінки стратегії. В науковій літературі допускається ототожнення понять «планування стратегії» і «стратегічне планування». Стратегічне планування розглядається як процес і як функція управління підприємством. Одні автори вважають, що стратегічне планування – це процес формулювання місії і цілей організації, вибору специфічних стратегій для визначення й одержання необхідних ресурсів і їхнього розподілу з метою забезпечення ефективної роботи організації в майбутньому [15]. Процес стратегічного планування є інструментом прийняття управлінських рішень. Його задача полягає в забезпеченні нововведень і змін в організації в достатньому обсязі для адекватної реакції на зміни в зовнішнім середовищі. Характеризуючи стратегічне планування, Н.Н. Мартиненко підкреслює, що його “мета полягає в створенні і підтримці стратегічної відповідності між цілями фірми, її потенційними можливостями і шансами в зовнішнім середовищі" [12]. Стратегічне планування, на думку автора, включає три етапи: розробку місії, аналіз нестабільності зовнішнього середовища, SWOT-аналіз. Результатом стратегічного планування повинні стати розроблені завдання, стандарти, орієнтири і вимоги щодо удосконалення організаційних структур управління підприємством. Згідно з позицією М. Мескона стратегічне планування являє собою набір дій і рішень, запропонованих керівництвом, що ведуть до розробки специфічних стратегій, призначених для того, щоб забезпечити здійснення місії організації і досягнення її цілей [8]. Виділяючи основні відмінності стратегічного планування і стратегічного управління, необхідно відзначити, що стратегічне управління – розглядається як процес, що може бути представлений взаємозв'язком стратегічних функцій управління. Стратегічне планування – це одна з основних функцій управління. Метою стратегічного управління є підвищення конкурентноздатності підприємства, метою стратегічного планування є розробка оптимальної стратегії. Ряд авторів пов'язують походження стратегічного планування з довгостроковим комплексним плануванням. Так, на думку Р. Акоффа, стратегічне планування – це довгострокове комплексне планування, орієнтоване на кінцеві результати [16]. Основне розходження між довгостроковим і стратегічним плануванням полягає в трактуванні майбутнього. У системі довгострокового планування робиться допущення, що майбутнє може бути передвіщене шляхом екстраполяції історично сформованих тенденцій росту. Керівники підприємств звичайно виходять з того, що в перспективі підсумки діяльності покращаться в порівнянні з минулим, і цю посилку закладають в обґрунтування плану. Типовий результат такої практики – постановка оптимістичних цілей розвитку, з якими не зпівпадають реальні результати. Вони можуть бути вище, але частіше - істотно нижче запланованих результатів. У системі стратегічного планування не робиться припущення, що майбутнє неодмінно повинно бути краще минулого і його можна вивчати методами екстраполяції. Тому в стратегічному плануванні важливе місце приділяється аналізу перспектив організації, завданням якого є з'ясування тих тенденцій, небезпек, можливостей, а також окремих надзвичайних ситуацій, що здатні змінити зформовані тенденції. Цей аналіз доповнюється аналізом позицій у конкурентній боротьбі. Необхідно відзначити, що довгострокове і стратегічне планування по-різному враховують вплив факторів зовнішнього і внутрішнього середовища на функціонування і розвиток підприємства. Так, при здійсненні довгострокового планування досить було враховувати обмежену кількість факторів зовнішнього середовища, наприклад, таких як: реальні доходи населення, сезонні коливання попиту, проведення планових ремонтів, переоснащення підприємства і т.п. У результаті довгострокового планування розроблявся план, який після затвердження приймав силу закону. Суб'єктом довгострокового планування були міністерства і відомства. Вони займалися також розробкою місії і ключових цілей для підприємств. Стратегічне планування, характерне для ринкової економіки, може і повинне враховувати набагато більшу кількість факторів зовнішнього середовища. Господарська самостійність підприємств дозволила весь цикл стратегічного планування здійснювати на підприємстві, у тому числі розробляти місію й основні цілі. Оскільки стратегічне планування розвивається в умовах ринкової економіки, то важлива роль у ньому приділяється підприємництву, що припускає волю вибору видів діяльності, вільний розподіл фінансових ресурсів, самостійне формування кадрової політики, вільний вибор стратегії діяльності. Стратегічне планування відрізняється своєю адаптивністю до умов, що змінюються. Особливістю стратегічного планування є зростання ступеню участі в ньому керівника підприємства [17-20]. Порівняння довгострокового планування, стратегічного планування та стратегічного управління здійснювалось нами при вивченні основних етапів становлення стратегічного управління.
Читайте також:
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|