Приклад.

Таблиця 4

Визначення показника фінансового важеля

Підприємства	Усі кошти	Позичковий капітал	Власний капітал	Прибуток до вирахування процесів і податків	Виплата процентів за кредит	Податок	Чистий прибуток	Чистий прибуток + виплата процентів * (ставка податку)	Прибуток на всі кошти, %	Прибуток на власний капітал, %
Перший рік
А										18,7
Б		-			-
Другий рік
А									7,0	7,0
Б		-			-				7,0	7,0
Третій рік
А									3,5	1,2
Б		-			-				3,5	3,5

У табл. 2 зроблено порівняння двох підприємств, одне з яких використовує позиковий капітал, друге – ні. Для цих підприємств ми розрахували:

Підприємство “А” 40% своїх коштів сформувало за рахунок позичкових коштів, а підприємство “Б” – лише за рахунок власного капіталу.

У перший рік, коли прибуток на всі кошти підприємства “А” був 14 %, прибуток на власний капітал становив 18,7% і був вищій, ніж на підприємстві “Б”. Причиною того послужило перевищення чистого прибутку над витратами з обслуговування боргу. (112>40)

На другий рік чистий прибуток підприємства “А” приблизно дорівнює витратам з виплати процентів (42–40) і, як наслідок, позитивний вплив ліверіджу нейтралізований, прибутковість власного капіталу підприємства і “А”, і Б стала однаковою.

На третій рік чистий прибуток підприємства “А” виявився нижчим, ніж витрати з виплати процентів (7<40), і прибутковість власного капіталу підприємства “А” стала нижчою, ніж підприємства “Б”.

Ефект фінансового важеля може бути виміряний за допомогою індексу.

У нашому прикладі індекс фінансового важеля для: першого року 18,7:14,0>1,0 – ефект позитивний

другого року 7,0:7,0 =1,0 – ефект нейтралізований

третього року 1,2:3,5<1,0 – ефект негативний

Рівень ефекту фінансового важеля вказує і на фінансовий ризик, пов’язаний з підприємством, оскільки проценти за кредити належать до постійних витрат, нарощування фінансових витрат на залучені кошти супроводжується збільшенням с операційного важелі і зростанням підприємницького ризику.

Оптимальна структура капіталу являє собою співвідношення між зобов'язаннями та власним капіталом підприємства, яке збільшує величину власного капіталу підприємства і як наслідок – прибутки його акціонерів. Це співвідношення не є постійним, а змінюється з часом і під впливом певних факторів.

Оптимальну структуру капіталу кількісно визначити неможливо.

Однак керівництво підприємства може знати приблизне її значення, розраховане на підставі факторів впливу та власного практичного досвіду, яке максимально наближає планову структуру до оптимального значення.

Рішення щодо фінансування кожної інвестиції повинно узгоджуватись зі співвідношенням між зобов'язаннями та власним капіталом, тобто вони мають відповідати оптимальному плану.

Якщо реальне співвідношення зобов'язань і сукупної вартості капіталу є нижче від планового, керівництво буде схильне фінансувати такий проект за рахунок кредитів.

Якщо співвідношення зобов'язань до сукупної вартості капіталу перевищує плановий рівень, то підприємству вигідно збільшити величину власного капіталу для подальшого розширення. Унаслідок того реальні пропорції між зобов'язаннями та власним капіталом коливаються близько їх планових значень.

Отже, завдання фінансового менеджера – слідкувати за оптимальним співвідношенням між позиковим і власним капіталом, що дозволить піддержувати кредитну репутацію підприємства і використовувати позитивний ефект фінансового лівериджу.

Існують різні рекомендації щодо величини плеча фінансового важеля. Більшість із них зводиться до того, що доля залучених коштів в пасиві не повинна перевищувати 50%.

В світовій практиці існують відхилення від цього правила. Так, японські компанії широко використовують борги для фінансування своєї діяльності. У них відношення позикового капіталу до суми активів в середньому складає 85%; у німецьких фірм – 64%; американських фірм – 55%.

Як в любому випадку треба пам’ятати, що висока питома вага позикових коштів підвищує ризик банкрутства, тому не слід до краю використовувати можливості залучення позикових коштів.

5.2.

Однією з найважливіших характеристик взаємозв'язку затрат, обсягу виробництва і прибутку є аналіз беззбитковості.

Такий аналіз можливий при системі обліку змінних затрат, основою якої є поділ затрат на постійні та змінні, а також при використанні показника маржинального доходу.

Точка беззбитковості– це такий обсяг реалізації, коли доходи підприємства дорівнюють його затратам, а підприємство не має ні прибутку, ні збитків.

Синонімами поняття точки беззбитковості є точка рентабельності, мертва точка, точка критичного обсягу реалізації.

Аналіз беззбитковості використовують при:

1) започаткуванні нового виду діяльності, наприклад, при організації нового виду виробництва;

2) при розвитку і розширенні того, що вже існує;

3) виготовленні нового виду продукції, наданні нового виду послуг.

Точка беззбитковості може бути визначена трьома методами:

1) методом рівняння;

2) методом маржинального доходу;

3) графічним методом.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Систематизація видів капіталу підприємства	\|	Метод рівняння

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.