Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Поняття, принципи та методи публічної фінансової діяльності.

Використання фінансів (фінансової системи) зумовлює здійснення державою та її місцевими утвореннями (адміністративно-територіальними одиницями) фінансової діяльності, яка є однією з найбільш важливих сфер діяльності держави і проявляється у відносинах, врегульованих відповідними правовими нормами.

Фінансова діяльність держави – це здійснення нею функцій щодо планомірного утворення, розподілу й використання грошових фондів (фінансових ресурсів) з метою реалізації завдань соціально-економічного розвитку, забезпечення обороноздатності й безпеки держави, а також використання фінансових ресурсів для діяльності державних органів. На думку ряду інших авторів, фінансова діяльність держави – це організаційна діяльність уповноважених органів щодо утворення, перерозподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів, що забезпечують безперервне функціонування держави та її адміністративно-територіальних утворень на кожному етапі суспільного розвитку [Нагребельний]. Фінансова діяльність місцевих утворень (адміністративно-територіальних одиниць), що здійснюється органами місцевого самоврядування, спрямована на вирішення завдань місцевого значення, які визначено Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні». Вона являє собою здійснення функцій щодо планомірного утворення, розподілу й використанню місцевих грошових фондів з метою реалізації соціально-економічних завдань місцевого значення і забезпечення фінансовими ресурсами діяльності органів місцевого самоврядування.

Зміст фінансової діяльності є, в остаточному підсумку, проявом усіх функцій держави, оскільки реалізація будь-якої державної функції потребує адекватного фінансового забезпечення. Залежно від змісту і характеру функцій фінансова діяльність держави здійснюється:

- як реалізація державної влади;

- як виконавчо-розпорядницька діяльність, що реалізує державне управління [Воронова].

Виступаючи необхідною складовою частиною механізму соціального управління, фінансова діяльність, забезпечує спрямування фінансових ресурсів у відповідні галузі економіки, на управління, в соціальну сферу. При цьому фінансова діяльність має певні особливості:

1) вона має міжгалузевий, загальний характер, на відміну від однорідних сфер державної діяльності, оскільки забезпечення фінансовими ресурсами спрямоване на всі галузі і сфери державного управління, контролю;

2) реалізується як державними органами, так і органами місцевого самоврядування (іноді через спільну діяльність цих органів);

3) поєднує як безпосереднє управління з використанням імперативних методів (щодо державних підприємств і т. ін.), так і непряме, рекомендаційне (щодо грошових ресурсів недержавних юридичних та фізичних осіб);

4) здійснюється через діяльність як представницьких, так і виконавчих органів влади.[Воронова].

Значення фінансової діяльності полягає у наступному:

1. Фінансова діяльність є важливою й необхідною складовою частиною механізму соціального управління. Це проявляється у тому, що накопичені фінансові ресурси спрямовуються в економіку, соціальну та інші сфери з урахуванням пріоритетності заходів, які фінансуються. Здійснення ефективної соціальної діяльності держави є необхідним фактором проведення справедливої соціальної політики.

2. За допомогою фінансової діяльності створюється матеріальна основа, яка необхідна для функціонування органів державної влади й управління, правоохоронних органів, забезпечення обороноздатності та безпеки держави.

3. Вплив на соціально-економічні процеси в державі та її адміністративно-територіальних утвореннях здійснюється не тільки у формі прямої фінансової підтримки, виділення коштів на певні програми, а й непрямими формами – надання податкових пільг, застосування понижених процентних ставок, надання безпроцентних кредитів, відстрочок та розстрочок за податковими платежами з метою стимулювання будь-якої діяльності, що визнана державою пріоритетною.

4. Фінансова діяльність впливає на розвиток відносин між державою та місцевими утвореннями. Важливою її стороною є розподіл фінансових ресурсів між державними та місцевими органами, що має певне значення для регулювання та координації виробництва та розвитку соціально-культурної сфери в межах як держави, так і її адміністративно-територіальних утворень.

5. Як складова частина механізму державного регулювання та управління соціально-економічними процесами фінансова діяльність містить широкі можливості на розвиток ринкових відносин[Нагребельний].

Об’єктом фінансової діяльності є відносини, що регулюють рух державних грошових фондів на всіх стадіях їх обігу (формування, розподіл, використання). У вузькому розумінні йдеться про рух грошей, що утворюють державні фонди. Суб’єктний склад відносин, що регулюють фінансову діяльність, досить традиційний і визначений (держава, територіальні громади, юридичні й фізичні особи). Роль держави в цих відносинах є подвійною: з одного боку, вона виступає як господарюючий суб’єкт, що має статус власника коштів і організатора господарської діяльності; з другого - є носієм влади, що реалізується і в галузі фінансової діяльності.

Зміст фінансової діяльності виявляється на окремих стадіях її здійснення:

l. На стадії формування централізованих і децентралізованих фондів утворюються бюджетні фонди (Державного бюджету України і місцевих бюджетів), децентралізовані фонди.

2. На стадії розподілу коштів фінансова діяльність здійснюється на трьох рівнях:

а) формування грошових фондів, яке відбувається, наприклад, за надходження коштів у бюджети (податок на доходи фізичних осіб, наприклад, поділяється на три частини, що надходять у місцеві бюджети різних видів);

б) власне розподіл - рух коштів, уже закріплених за окремими бюджетами, на фінансування державних завдань і функцій;

в) перерозподіл, який здійснюють через механізми непрямих податків, мита, трансферних платежів.

3. На стадії використання державних коштів фінансова діяльність розділяється за різними напрямами (галузями, регіонами тощо).

4. На завершальній стадії — стадії контролю за рухом грошових фондів, який вирізняється подвійністю, на відміну від перших трьох стадій руху грошових фондів, які послідовно випливають одна з одної, і закінчення однієї припускає початок наступної: а) з одного боку, контроль є наскрізним і здійснюється на кожній стадії руху коштів; б) з другого - виступає як підсумковий етап у русі грошових ресурсів, що поєднує підсумково-звітні дії.[Воронова].

Принципи фінансової діяльності держави, як основні засади здійснення фінансової діяльності, є основоположними чинниками наступної нормотворчої та нормозастосовчої діяльності у цій сфері суспільних відносин. Вони гарантують послідовність та безперервність фінансового процесу, забезпечують взаємозв’язок фінансового законодавства та фінансової політики. Важливу роль відіграють принципи права у прийнятті нових правових норм, тлумаченні правових актів, усуненні прогалин в фінансовому законодавстві, а також у формуванні адміністративної та судової практики. Принципи здійснення фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування можна поділити на загальні принципи державного управління та галузеві і спеціальні принципи, властиві лише фінансовій діяльності [Дмитренко, заг. частина, с. 28].

Серед загальних принципівдержавного управління можна виділити такі:

Принцип законності означає здійснення фінансової діяльності на всіх етапах руху грошових фондів за чіткої регламентації їх нормами фінансового права, можливості застосування державного примусу.

Принцип плановості полягає у здійсненні фінансової діяльності чітко впорядковано, послідовно, збалансовано за детального закріплення процедур і порядку руху коштів.

Принцип гласності виражається у взаємозв’язку руху, співвідношенні та збалансованості різних грошових потоків, грошових фондів, доведенні до громадян та інших суб’єктів змісту проектів фінансово-правових актів, підсумкових актів за результатами їх застосування.

Принцип системності вимагає здійснення фінансової діяльності щодо взаємозалежних інститутів фінансової системи за певного співвідношення, взаємопроникнення ланок фінансової системи держави (бюджетної системи, кредитної системи, обов’язкового державного страхування, фінансів підприємств).

Принцип обліку та контролю. Цей принцип передбачає наявність відповідного масиву нормативних актів, що встановлюють єдину методику бухгалтерського обліку, а також здійснення спеціально уповноваженими на це державними органами контролю за утворенням, розподілом та використанням фінансових ресурсів. За загальним правилом фінансовому контролю підлягають процес використання державних коштів, своєчасність та повнота мобілізації державних ресурсів, законність доходів та видатків різних елементів фінансової системи, дотримання правил обліку та звітності.

Принцип ефективності означає, що під час фінансової діяльності усі її учасники мають прагнути досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу коштів та досягнення максимального результату.

Принцип відповідальності означає, що кожен учасник фінансової діяльності згідно із чинним законодавством відповідає за свої дії чи бездіяльність під час утворення, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів коштів.

Принцип публічності зумовлений публічною суттю державних, місцевих фінансів і полягає у публічному характері фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування.

До галузевих принципів, які властиві фінансовій діяльності, відносять:

Принцип розподілу компетенції органів, які здійснюють фінансову діяльність, виявляється у тому, що у органів, які здійснюють фінансову діяльність в Україні, існують визначені нормативно-правовими актами функції та повноваження.З цим принципом тісно пов’язаний принцип розподілу функцій у сфері фінансової діяльності між представницькими та виконавчими органами влади. Цей розподіл здійснюється на підставі конституційного принципу розподілу влади взагалі (ст. 6 Конституції України). Як окремий галузевий принцип виділяють також принцип пріоритетності в галузі фінансової діяльності представницьких органів влади перед виконавчими органами. [Гаврилюк Р.О. Джерела фінансового права: Навчально-методичний посібник. – Чернівці: Рута, 2003. – С. 21]. Він є продовженням попереднього принципу і його зворотною стороною. Зазначені два принципи нерозривні і завжди проявляються одночасно.

Принцип пріоритетності публічних видатків щодо доходів бюджету. Здійснення державою її функцій не може ставитись у прямо пропорційну залежність від розміру доходу державного бюджету. І тому визначаючи в пріоритетному порядку обсяг публічних видатків, вираховуються розміри державних доходів, необхідних для фінансової рівноваги.

Принцип взаємозв’язку фінансової діяльності та грошової системи держави виявляється у тому, що фінанси – це невід’ємна складова частина грошових відносин, але в якості фінансів виступає тільки та частина грошей, яка бере безпосередню участь у розподілі та перерозподілі ВВП та національного доходу[Дмитренко, заг. частина, с. 30].

Принцип соціальної спрямованості знаходить реалізацію у соціальному спрямуванні фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування та фінансуванні соціальних програм.

Принцип фінансової безпеки держави означає такий стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх і зовнішніх загроз у сфері фінансової діяльності, який дає можливість державі, органам місцевого самоврядування виконувати свої завдання і функції.

Окремо виділяють спеціальні принципи фінансової діяльності органів місцевого самоврядування, до яких відносять такі: збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів; фінансування державних витрат, пов’язаних із здійсненням органами місцевого самоврядування наданих законом повноважень органів виконавчої влади; державної підтримки та гарантій місцевого самоврядування; принцип самостійності місцевого самоврядування (у встановлених державою межах)[Дмитренко, заг. частина, с. 30-31].

Фінансова діяльність держави здійснюється різними методами (засоби, прийоми, за допомогою яких держава й уповноважені нею органи забезпечують мобілізацію, розподіл і використання централізованих та децентралізованих грошових фондів). Застосування конкретного методу фінансової діяльності залежить від кількох чинників:

1) стадії фінансової діяльності держави, руху грошових фондів;

2) форми власності на кошти, що переходять державі;

3) джерел державних доходів;

4) мети використання грошових ресурсів на конкретному етапі розвитку держави;

5) співвідношення між доходами й видатками.[Воронова].

Методи фінансової діяльності класифікують залежно від стадії руху грошових фондів:

І. Методи мобілізації грошових ресурсів:

а) метод обов’язкової мобілізації реалізує безумовні імперативні обов’язки, їх виконання, гарантії, що забезпечують це виконання. Реалізується насамперед через форми податкових платежів, інших безумовних і обов’язкових зборів. Імперативно визначається і гарантується вид платежу, платник, об’єкт, ставка, розмір, терміни, засоби забезпечення тощо;

б) метод добровільної мобілізації передбачає переважно застосування диспозитивних засобів забезпечення фінансових надходжень, механізмів кредитування (внески населення, придбання державних цінних паперів, лотерейних квитків та ін.).[Воронова].

2. Методи розподілу грошових ресурсів:

а) метод фінансування, що забезпечує собою цільове, планове, безоплатне і безповоротне передавання державних коштів з бюджетів на визначені цілі, завдання, реалізацію державних функцій;

б) метод кредитування означає цільове, відплатне, термінове і поворотне передавання коштів, здійснюване на платній основі. Цей метод поєднує два різних за змістом способи: державне і банківське кредитування, хоча останнє лише частково належить до сфери публічного регулювання.

Методи фіннсування і кредитування можуть поділятися на різні підвиди залежно від мети використання коштів, джерел їх утворення, організаційно-правових режимів суб’єктів і т. д. Залежно від суб’єкта, що отримує грошові ресурси та умов отримання виділяються дотації, субсидії та субвенції.

Дотація – це допомога, що надається підприємствам установам та організаціям на покриття збитків, зумовлених незалежними від них причинами. У фінансовій діяльності держави застосовуються різні види дотацій. Бюджетна дотація – це безвідплатна, безповоротна допомога з бюджету вищого рівня бюджету нижчого, яка не має цільового характеру та надається у випадку перевищення видатків над доходами. У бюджетній діяльності застосовується дотація вирівнювання, що являє міжбюджетний трансферт на вирівнювання доходної спроможності бюджету, який його отримує.

Субвенція, згідно п. 48 ст. 2 Бюджетного кодексу України (надалі БК України) – це міжбюдетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції [БКУ]. Субвенція застосовується як метод бюджетного регулювання з метою збалансування бюджетів нижчого рівня і надається з чітко визначеним призначенням як часткова державна фінансова допомога на програми і заходи, спрямовані на підтримку гарантованого законодавством мінімуму соціальної забезпеченості населення регіонів, де такий мінімум не забезпечується власними бюджетними доходами з незалежних від них причин економічного розвитку.

Субсидія – це грошова допомога, що надається державою за рахунок коштів бюджету, а також спеціальних фондів юридичним особам, місцевим державним органам, іншим державам. Це вид цільової допомоги зазначеним особам, що надається за рахунок коштів бюджетів або цільових фондів. Субсидія застосовується з метою збалансування регіональних та місцевих бюджетів, зміцнення їх доходної бази та завжди передається безповоротно і безвідплатно з вищих ланок бюджетної системи нижчим ланкам для фінансування конкретних заходів та установ, тобто мають цільовий характер.

3. Методи використання грошових ресурсів здебільшого пов’язані з витрачанням грошових фондів і поділяються:

а) за спрямованістю видатків на:

¾ пооб’єктні — спрямування грошових ресурсів аа фінансування певних об’єктів (майнових комплексів та ін.);

¾ посуб’єктні - виділення і передавання коштів окремим суб’єктам (конкретним розпорядникам чи одержувачам бюджетних коштів - окремим особам, категоріям осіб або регіонам);

б) за формою надходження грошових ресурсів на:

¾ безготівкові грошові перерахування, розрахунки;

¾ готівку.

Перелічені методи фінансової діяльності є основними, але не вичерпними. Так, на всіх етапах фінансової діяльності застосовується метод фінансового контролю [Орлюк. Фінансове право http://library.biz.ua/7/535.html] Його призначення є досить важливим, оскільки фінансові ресурси завжди обмежені, їх мобілізація й витрачання регламентуються спеціальними правовими нормами. фінансовий контроль є постійним і всебічним, оскільки фактично охоплює всі аспекти діяльності держави, юридичних та фізичних осіб. Звідси випливають і широкі повноваження органів фінансового контролю. Фінансова діяльність кожного суб’єкта має бути прозорою і здійснюватися у межах чинного законодавства.

Методи фінансової діяльності не є застиглими формами руху грошових фондів, його забезпечення. З часом вони можуть змінюватись, набувати нового змісту. Ці зміни зумовлені перетвореннями в державі, зміною її завдань.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Зміст та структура фінансової системи держави	\|	Правові форми публічної фінансової діяльності.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.