Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Сутність і зміст військово-соціальної роботи

Військово-соціальна робота – складова виховної роботи, комплекс соціально-правових, інформаційних та організаційних заходів сприяння військовослужбовцям, працівникам внутрішніх військ, членам їх сімей у реалізації встановлених законами України та іншими законодавчими актами прав і пільг, одержанні соціальної допомоги та компенсацій, створенні у військових колективах соціальних умов і гарантій, які забезпечують нормальну життєдіяльність, сумлінне ставлення до виконання службових обов’язків.

Предметом військово-соціальної роботи є соціальні процеси, явища та соціальні відносини в межах армійського середовища, що містять у собі певні протиріччя, породжують конфліктні ситуації й безпосередньо впливають на стан боєготовності внутрішніх військ.

У військово-соціальній роботі існують такі протиріччя:

– між декларованими Конституцією України правами і свободами та їх обмеженнями для певних категорій військовослужбовців, які визначені чинним законодавством;

– між гарантованими законами правами військовослужбовців та економічними можливостями держави щодо їх реалізації;

– між декларованими військовослужбовцям компенсаціями за особливі умови служби та побуту й практичною їх реалізацією.

Основними конфліктами є:

– міжособистісні, внаслідок порушення моральних норм взаємовідносин;

– між окремими військовослужбовцями (фізичними особами) та органами військового управління (юридичними особами) під час вирішення ними службових питань і проблем соціального забезпечення;

– між військовослужбовцями, членами їх сімей та органами державного управління у вирішенні соціально-побутових проблем.

Об’єктами військово-соціальної роботи є:

– громадяни України на етапі припису їх до збройних формувань;

– військовослужбовці строкової служби;

– офіцери, прапорщики, солдати і сержанти, що проходять службу за контрактом;

– працівники внутрішніх військ;

– члени сімей військовослужбовців;

– військовослужбовці, що перебувають у запасі чи у відставці та члени їхніх сімей.

Суб’єктами військово-соціальної роботи є:

– органи військового управління або окремі посадові особи, які наділені правами та обов’язками стосовно керівництва військами (до командира підрозділу включно);

– органи виховної роботи як безпосередні організатори військово-соціальної роботи;

– служби тилу, що причетні до вирішення соціальних питань (продовольча, речова, фінансова, медична, квартирно-експлуатаційна);

– позаструктурні організації (в тому числі й громадські) – офіцерські збори, комітети солдатських матерів тощо.

Основні принципи військово-соціальної роботи такі:

– законність і дотримання прав людини;

– комплексність і системність використання прийомів та засобів;

– гуманність і незалежність;

– прозорість та громадський контроль за діяльністю органів, відповідальних за соціальну роботу у внутрішніх військах;

– відповідність завдань соціальної роботи рівню їхнього фінансово-економічного забезпечення.

Функціями військово-соціальної роботи є такі:

– інформаційна;

– пояснювальна;

– евристична;

– комунікативна;

– організаторська;

– правозахисна;

– превентивна;

– психолого-педагогічна;

– рекламно-пропагандистська;

– соціально-економічна.

Основними напрямками військово-соціальної роботи у внутрішніх військах є:

– поліпшення стосунків між військовослужбовцями;

– збільшення реальних доходів військовослужбовців, працівників та членів їхніх сімей;

– сприяння прийняттю нормативно-правових актів щодо реформування системи соціального забезпечення військово-

службовців, працівників та членів їхніх сімей;

– турбота про реалізацію прав і гарантій соціального захисту особового складу;

– створення належних житлово-побутових умов усім категоріям військовослужбовців та членам їхніх сімей;

– розвиток соціальної та культурної інфраструктури військових містечок.

Головною метою військово-соціальної роботи у внутрішніх військах є створення у військових колективах умов, що сприятимуть забезпеченню нормальної життєдіяльності, сумлінному і якісному виконанню завдань та посадових обов’язків.

Під умовами слід розуміти матеріальне середовище та обставини, за яких відбувається життєдіяльність військового та цивільного персоналу частин. Створення таких умов передбачає вирішення низки завдань, серед яких є:

– своєчасне та повне забезпечення військовослужбовців усіма видами постачання;

– чітка організація служби й побуту всіх категорій особового складу, що створює можливості для професійної самореалізації, підвищення загальноосвітнього та культурного рівня, забезпечує повноцінний відпочинок, нормальне сімейне життя;

– сумлінне дотримання у військових колективах принципу соціальної справедливості, гарантованого захисту кожного військовослужбовця від грубощів, свавілля, зневажання його законних прав і власної гідності;

– забезпечення високого рейтингу служби за допомогою громадської думки.

Разом з головною метою військово-соціальної роботи існують інші, не менш важливі, хоча й не такі масштабні цілі. Разом вони утворюють своєрідний комплекс цільових настанов, якими повинні керуватися у своїй діяльності командири, представники виховних та інших органів військового управління. Такими настановами є: соціальна підтримка, соціальна допомога, соціальна реабілітація, створення у військових колективах доброзичливої атмосфери, формування соціальної самостійності у військовослужбовців та членів їхніх сімей, які опинилися у скрутних життєвих ситуаціях, формування умінь та навичок запобігання соціальним проблемам або ефективного їх вирішення.

Наведемо визначення окремих понять.

Соціальна підтримка – спеціальні заходи, що сприяють умовам, достатнім для існування осіб, які опинилися у скрутному становищі, та тих, хто відчуває нужду в процесі своєї життєдіяльності.

Соціальна допомога – система соціальних заходів у вигляді сприяння, підтримки і послуг, які надають окремим особам (групам військовослужбовців) соціальні служби, владні структури або органи військового управління для подолання або пом’якшення життєвих труднощів, підтримання їх соціального статусу і повноцінної життєдіяльності, адаптації до служби та цивільного життя після звільнення у запас.

Соціальна реабілітація – процес відновлення основних соціальних функцій особистості або групи, їх соціальної ролі як суб’єкта всіх сфер життєдіяльності суспільства.

Джерелом прав та гарантій військовослужбовців є держава. Вона законодавчо визначає умови проходження військової служби кожної категорії військовослужбовців та працівників, закріплює їх права, розміри грошового утримання, матеріального забезпечення та ін. Держава також надає необхідну соціальну та іншу допомогу тим категоріям військовослужбовців, які її потребують. У цьому полягає головна умова ефективного соціального захисту специфічної категорії громадян – військовослужбовців.

Не менш важливим завданням є проведення соціально-правової роботи як комплексу організаційно-методичних і правових заходів, що спрямовані на роз’яснення особовому складу соціальної політики держави, ознайомлення військовослужбовців, працівників та членів сімей із їхніми соціальними правами, гарантіями, пільгами та компенсаціями за особливі умови життєдіяльності.

Пріоритетним завданням військово-соціальної роботи є надання консультативної допомоги військовослужбовцям, членам їх сімей, командирам і начальникам з метою інформування про існуючі можливості та шляхи розв’язання соціальних проблем.

Слід відзначити й таке завдання, як здійснення координаційно-методичної діяльності з соціальних питань, що є компетенцію організаторів військово-соціальної роботи. Сенс цієї діяльності в узгодженні й упорядкуванні організаційних і практичних соціальних заходів, що здійснюють органи військового управління та окремі посадові особи.

Серед інших завдань військово-соціальної роботи – всебічний аналіз стану соціального захисту військовослужбовців, працівників та членів їхніх сімей. Зміст цього завдання у визначенні рівня реалізації прав і свобод всіх категорій особового складу, задоволення матеріальних та духовних потреб, надання пільг та компенсацій, захищеності особистої гідності, безпеки у процесі повсякденної діяльності та навчань.

Особливого значення у військово-соціальній роботі набуває взаємодія з державними органами і громадськими організаціями з питань реалізації пільг і прав, визначених законодавством України щодо соціального захисту військовослужбовців, звільнених з військової служби, працівників військ та членів їхніх сімей. Сутність цього завдання у раціональному поєднанні зусиль трьох суб’єктів соціальної роботи: державних органів, громадських організацій і органів військового управління, налагодження їх ділової взаємодії, інтеграція до єдиної системи військово-соціальної роботи.

Соціальну взаємодію організують і здійснюють командири та структури виховної роботи. Важливу роль у цьому відіграють особисті контакти військового керівництва з представниками місцевої влади, їх взаємне інформування, спільний пошук додаткових джерел вирішення соціальних проблем військовослужбовців, ветеранів військової служби ті їхніх сімей.

Специфічним завданням військово-соціальної роботи є соціальне виховання військовослужбовців, працівників та членів їхніх сімей.

Активна військово-соціальна робота сприяє формуванню у особового складу уявлень про соціальні потреби, розуміння реальних можливостей їх задоволення. Вона надає можливість набути необхідні соціальні якості для налагодження здорових відносин із оточуючими, уміння вирішувати власні соціальні проблеми.

Військово-соціальна робота охоплює такі питання:

– управління, планування, постановка завдань, організація, аналіз результатів, координація, контроль і коригування діяльності посадових осіб;

– організація вивчення посадовими особами законодавчих актів та керівних документів МВС України, ГУ ВВ з питань військово-соціальної роботи, контроль за їх виконанням;

– створення соціальних і правових умов для виконання особовим складом функціональних обов’язків, дотримання й реалізація чинних правових та соціальних гарантій забезпечення навчально-виховного процесу і виконання СБЗ;

– організаційна та методична допомога командирам у військово-соціальній роботі;

– організація у частинах і підрозділах оперативної інформаційної та роз’яснювальної роботи з надання та поглиблення правових знань;

– організація заходів щодо забезпечення соціального та правового захисту всіх категорій особового складу;

– правове супроводження управлінських рішень керівного складу;

– узагальнення практики застосування законодавства України та підзаконних актів (відомчих та галузевих інструкцій, розпоряджень і т. ін.) з питань військово-соціальної роботи у частинах та підрозділах;

– підготовка, обґрунтування та надання пропозицій щодо вдосконалення військово-соціальної роботи відповідним органам вищих ланок управління;

– постійний облік військовослужбовців і працівників, що користуються пільгами, сприяння реалізації цих пільг;

– виявлення осіб з неповних сімей (сиріт), багатодітних, що мають на утриманні недієздатних осіб, інших проблемних категорій особового складу, вивчення їх морально-психологічного стану, ступеня адаптації до умов служби, надання їм необхідної допомоги;

– підготовка аналітичних, інформаційних та інших матеріалів за різними напрямками військово-соціальної роботи;

– вивчення морально-психологічного клімату у підрозділах, діагностування чинників передконфліктних та суперечливих ситуацій, вживання заходів їх запобігання або розв’язання;

– вивчення ступеня соціальної захищеності, соціального, матеріального та інших видів забезпечення особового складу, якості роботи посадових осіб з вирішення наявних соціальних проблем;

– виявлення конкретних фактів (або їх передумов) соціальної напруженості, які вимагають оперативних заходів для її зниження та запобігання їх виникненню у майбутньому;

– розгляд заяв, пропозицій та скарг особового складу, інших громадян стосовно суперечних або конфліктних питань та вжиття заходів з усунення причин їх виникнення;

– залучення до вирішення соціальних проблем всіх посадових осіб, які за своїм досвідом та компетенцією спроможні це робити;

– періодичний аналіз скарг, заяв, пропозицій та прохань, що надходять від військовослужбовців, працівників та членів їхніх сімей, інших громадян, а також визначення рівня адекватності прийнятих рішень;

– облік листів та звернень з питань військово-соціальної роботи, заходів їх вирішення;

– обговорення проблем і аналіз стану військово-соціальної роботи на нарадах керівного складу, з офіцерами виховних структур;

– узгодження та координація діяльності відповідних структур і служб, які вирішують соціальні питання;

– використання можливостей громадських структур, органів і організацій;

– забезпечення соціальної справедливості у вирішенні проблем, що виникають у особового складу;

– аналіз соціальних проблем і процесів, що притаманні регіону, в якому дислокована частина;

– налагодження зв’язків з державними органами та іншими організаціями, причетними до вирішення соціальних проблем суспільства.

Особливе місце у вирішенні цих питань належить виховним органам, які є безпосередніми організаторами військово-соціальної роботи у військових частинах і підрозділах. Саме вони відповідають за її планування, методичне забезпечення та координацію зусиль всіх ланок військового управління.

Всю військово-соціальну роботу у підрозділах внутрішніх військ проводять за трьома напрямками.

Перший напрямок – інформування особового складу з соціально-правових питань. Його реалізують через такі форми військово-соціальної роботи:

– правове інформування особового складу;

– доведення змісту законодавчих актів, інших документів із соціально-правових питань на загальних зборах, нарадах, заняттях і бесідах з особовим складом;

– зустрічі з військовослужбовцями та виступи з окремих питань представників юстиції, фахівців соціальної роботи, представників тилових служб;

– організація прослуховування і перегляду радіо- та телепрограм з соціально-правових питань;

– вивчення відповідних тем соціально-гуманітарних та правових навчальних дисциплін, передбачених навчальними планами.

Другий напрямок – організація контролю за додержанням чинних прав та пільг. Реалізація цього напрямку передбачає з боку командира такі дії:

– систематичне заслуховування свого заступника з виховної роботи та інших суб’єктів військово-соціальної роботи про потреби, прохання, стан здоров’я особового складу, про доведення норм постачання, інші аспекти соціальної проблематики;

– періодичну присутність на ранковому підйомі, фізичній зарядці, ранковому огляді, прийманні їжі, митті особового складу у лазні, особисту перевірку наявності та якості одягу і білизни, інших питань, що стосуються соціальних проблем;

– періодичну перевірку ведення документації речового та продовольчого забезпечення, грошового та інших видів постачання;

– відвідування та з’ясування стану здоров’я військовослужбовців, які перебувають у військових або цивільних лікувальних установах;

– контроль за розподілом нарядів та інших видів службового навантаження у підрозділах;

– контроль за розглядом та вирішенням скарг і пропозицій, що надходять від підлеглих, членів їхніх сімей, своєчасна доповідь по команді про ті, що не можуть бути вирішені власними силами;

– контроль за черговістю звільнення з розташування частини, наданням додаткових звільнень чи відпусток з поважних причин;

– справедливе складання та додержання графіку відпусток офіцерів та прапорщиків.

Третій напрямок – систематична і конкретна діяльність щодо вирішення соціальних проблем у підрозділі. До неї слід віднести:

– формування й підтримання у підрозділі здорового морально-психологічного клімату, дотримання соціальної справедливості у вирішенні службових, навчальних, побутових та інших проблем;

– навчання молодших командирів методиці та практиці вирішення соціальних проблем, особливо тих, що стосуються підтримання статутних взаємин, своєчасного діагностування передконфліктних ситуацій, їх попередження, а у разі виникнення – й розв’язання;

– прийом відвідувачів з особистих питань та негайне реагування (корекція планів, організація позапланових заходів, клопотання по команді тощо);

– розгляд скарг, заяв, пропозицій, клопотань;

– проведення вечорів запитань та відповідей;

– індивідуальну роботу з окремими категоріями щодо вирішення їх соціальних та інших проблем;

– листування та зустрічі з батьками, родичами, іншими особами, з якими військовослужбовці підтримують тісні стосунки;

– звернення до старших командирів і начальників, керівників виховних органів, державних та громадських структур і організацій щодо розв’язання соціальних та інших проблем, які виходять за межі компетенції командира.

Зрозуміло, що такий розподіл військово-соціальної роботи є умовним, дуже часто реалізація одного з наведених напрямків вимагає використання прийомів та механізмів, властивих іншому. Проте їх сукупний зміст відображає всі питання військово-соціальної роботи.

У реалізації цілей та завдань значну роль відіграють методи військово-соціальної роботи. Аналіз практичної діяльності командирів, органів виховної роботи дозволяє весь арсенал методів умовно поділити на три групи: соціально-економічні, організаційно-розпорядчі та психолого-педагогічні.

До групи соціально-економічних методів належать ті, що дозволяють командирам й офіцерам виховних структур впливати на сферу соціальних і економічних потреб та інтересів військовослужбовців, інших об’єктів військово-соціальної роботи, регулювати їх обсяг, спрямованість, перерозподіл пріоритетів. Серед них натуральна та грошова допомоги, встановлення пільг, одноразова матеріальна допомога та компенсації, побутове обслуговування, моральне заохочення, санкції за ненормативні вчинки.

Організаційно-розпорядчі методи: регламентування, нормування та інструктування, орієнтовані на формування у об’єкта розуміння необхідності дотримання норм та вимог загальносуспільної поведінки.

Регламентування – найбільш жорсткий метод. Його сутність у розробленні та впровадженні у практичну діяльність нормативних, організаційних та інших положень (наказів, директив, розпоряджень, статутів, інструкцій), що є обов’язковими для виконання.

Нормування вважається більш ліберальним методом організаційного впливу. Воно визначає верхню та нижню межі, в яких існування об’єкта діяльності вважається нормальним. Зразком нормування може бути припустимий ступінь укомплектування підрозділу порівняно зі штатною чисельністю. У практиці соціальної роботи дуже важливо чітко визначити де, коли, для яких видів соціальних дій (допомога, пільги і т. ін.) та в яких межах припустиме нормування.

Інструктування є найм’якішим методом організаційного впливу. Воно має на меті роз’яснення соціальної обстановки, завдань, можливих труднощів і наслідків ненормативних чи девіантних дій військовослужбовців, застереження їх від можливих помилок. Інструктування здійснюють у формі консультацій, інформування, методичної допомоги і спрямовують на безпосередні дії особи щодо захисту власних громадянських прав та свобод.

До розглянутих методів можна додати підбір та розстановку кадрів, контроль та перевірку виконання.

Психолого-педагогічним методам, на відміну від попередніх, притаманне використання механізмів соціально-психологічної та педагогічної регуляції соціального самопочуття і поведінки суб’єктів військово-соціальної роботи. Означені механізми цілеспрямовано впливають на свідомість людини з метою формування у неї сталих почуттів, принципів і норм поведінки за тих чи інших соціальних умов та обставин. Домінуючі нині на соціальному просторі українського суспільства, тенденції відчуження особистості складають підґрунтя для виникнення у армійському середовищі проявів девіантної поведінки. Саме тому сучасний військовий управлінець (командир, офіцер штабу чи представник виховних структур) повинен бути здатним впливати не тільки на свідомість окремої особистості, а й на соціально-психологічні явища, що складають морально-психологічний клімат підпорядкованих військових структур (громадську думку, взаємовідносини, традиції, колективний настрій). З урахуванням цього психолого-педагогічні методи поділяють на дві підгрупи.

Перша – методи, що орієнтовані на соціальний фактор: соціологічні дослідження, соціально-психологічні діагностичні методи, гуманізація умов служби й побуту військовослужбовців, створення можливостей для реалізації творчого потенціалу особистості, сприяння саморозвитку та самовдосконаленню, формування позитивних соціально-психологічних явищ у військових колективах.

Друга – методи, що орієнтовані безпосередньо на особистість: переконання, навіювання, інформування, роз’яснення, поради, аргументовані рекомендації, позитивні приклади активної життєвої позиції військовослужбовців.

Слід зауважити, що всі зазначені методи органічно пов’язані між собою, тому використовувати їх необхідно у комплексі, як того вимагає один з принципів військово-соціальної роботи.

Отже, зміст військово-соціальної роботи дуже складний та змістовний. Він передбачає не тільки наявність глибоких знань у соціально-правовій сфері, а й практичних навичок і умінь організації та проведення військово-соціальних заходів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні категорії і поняття	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.