Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






ТЕМА 5. СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Актуальні проблеми соціальної педагогіки

 

План

1. Соціальна адаптація.

2. Соціальна профілактика.

3. Соціальна терапія.

4. Соціальне консультування.

5. Соціальне обслуговування.

6. Соціальна реабілітація.

 

Не менш важливого значення в процесі діяльності соціального педагога набуває володіння технологіями соціальної адаптації особистості. Соціальна адаптація являє собою процес активного пристосування людини до нових для неї соціальних умов життєдіяльності, протягом якого вона набуває рівноваги і стійкості до впливу змінних умов соціального середовища. Повна соціальна адаптація людини передбачає сукупність наступних адаптацій:

- організаційна адаптація (сприяння створенню для людини сприятливих умов для життя і діяльності). Передбачає використання методів організації практичної діяльності і поведінки індивіда;

- економічна адаптація (процес засвоєння нових соціально-економічних норм і принципів економічних відносин між індивідами, групами). Найефективнішими є методи організації пізнавальної діяльності та формування свідомості особистості, а також формування перспективи;

- педагогічна адаптація (пристосування до системи освіти, навчання і виховання, які формують систему ціннісних орієнтирів індивіда). Найефективніші методи здійснення даного виду адаптації – переконання та прикладу;

- психологічна адаптація (процес пристосування органів чуття до особливостей діючих на них стимулів з метою покращення сприйняття і запобігання пошкодження рецепторів від надмірного навантаження). Основні методи роботи соціального педагога – стимулювання діяльності і поведінки індивіда;

- професійна адаптація ( пристосування індівіда до нового виду професійної діяльності, нового соціального оточення, умов праці і особливостей конкретної спеціальності). Найпоширенішими методами професійної адаптації є методи формування свідомості, перспективи, організації практичної діяльності і поведінки особистості.

Соціальна адаптація здійснюється за такими стадіями (етапами):



Интернет реклама УБС

1) стадія початкова (етап формування адаптаційних навиків і розвитку здібностей, які покликані в подальшому полегшити соціальну адаптацію);

2) стадія терпіння (пристосувальницький етап, у ході якого і соціальне середовище, і індивід визнають рівноцінність еталонів поведінки);

3) стадія пристосування (етап засвоєння соціально корисних ролей);

4) етап правової адаптації;

5) стадія повної адаптації (етап “асиміляції”, коли індивід відмовляється від попередніх зразків і цінностей і повністю визнає нові).

Соціальна терапія – форма втручання (інтервенції) в світ клієнта чи його оточення, орієнтована на допомогу клієнту через вплив на психічні і соматичні функції його організму. Основною метою соціальної терапії є оптимізація відносин у системах “людина - людина”, “людина - група”, “людина - світ”.

Технології соціальної терапії ґрунтуються на досягненнях психології, психіатрії, психотерапії та соціальної педагогіки. Кожен із методів, що використовуються в соціальній терапії включає два елементи:

- інтелектуальний, пов’язаний із інформаційним впливом слова;

- емоційний, який зумовлюється використанням міміки, жестів та особливостей характеру соціального педагога.

Усі методи соціальної терапії використовуються у двох формах:

1) індивідуальній – використовується стосовно клієнтів, вирішення проблем яких вимагає жорсткої конфіденційності, або які не бажають приймати участь у груповій соціальній терапії;

2) груповій, яка дозволяє клієнту глянути на себе очима групи і, відповідно, відкорегувати поведінку, а також, у разі необхідності, розробити ефективну програму індивідуальної терапії. З метою ефективного вирішення соціальних проблем можна запропонувати групі наступні вправи: релаксація, пантомімічні сцени, рольові ігри,гештальттерапія і т.д.). Групи при цьому можна умовно поділити на:

- навчальні;

- спільної діяльності;

- групи для батьків;

- чоловічі та жіночі групи.

Склад групи може змінюватись в залежності від поставленої мети та визначених завдань.

Технологія роботи в групі покликана розв’язувати такі завдання:

1) забезпечення нормального розвитку членів групи;

2) самоствердження особистості;

3) виховання почуття громадянськості;

4) попередження дисфункцій у групі;

5) корекція мети, коли це необхідно задля одного чи кількох членів групи.

Найпоширенішими методами соціальної терапії є:

- трудова терапія, яка грунтується на тонізуючій і активізуючій дії праці на психофізичну сферу людини. Особливого значення набуває при психічних розладах. Трудова терапія дозволяє організувати спільну діяльність, сприяючи налагодженню хороших стосунків між людьми, знімаючи стан напруження і переживання. Трудова терапія є універсальним видом соціального розвитку, підтримки, і допомоги різним категоріям населення;

- терапія самовиховання (найбільший ефект дає при використанні аутогенного тренування). Метод включає наступні прийоми: а) самоввивчення; б) переоцінювання своєї особистості; в) самоаналіз; г) створення бажаного образу “я”; д) формування індівідуальних прагнень; е) використання прийомів самопереконання, самозаохочення і самонавіювання; є) сенсорна репродукція поведінки “я-образу” в найрізноманітніших ситуаціях діяльності і спілкування; ж) накладання стереотипів “я-образу” на реальну поведінку в житті і діяльності;

- методи поведінкової терапії, які стосуються тренінгу соціальних навиків. Формування навиків соціального функціонування здійснюється за допомогою таких методів: а) організація вільного часу; б) терапія зайнятістю, в) бесіди про професію; г) виконання клієнтом функцій підкорення та управління;

дискусійна терапія, що відбувається за такою схемою:

1) знайомство членів групи;

2) обговорення сподівань клієнтів, їх переживань;

3) переживання і обговорення групового напруження;

4) наростання протистояння і агресії у відношенні до керівництва групою;

5) виявлення істинного ставлення до керівника, вироблення групових норм поведінки стосовно керівника;

6) виявлення проблем, пов’язаних із самостійністю, відповідальністю і активністю;

7) формування адекватного ставлення до проблеми, яку необхідно розв’язати, активної мотивації до участі у роботі групи, норм і традицій групи;

8) аналіз групової динаміки з виходом на проблематику окремої людини;

9) обговорення результатів терапії, підведення підсумків.

- соціотерапія – вплив на соціальне оточення клієнта за допомогою державних і громадських організацій;

- музикотерапія – грунтується на формуванні у слухачів переживань, пов”язаних з минулим, сучасним та майбутнім;

- ритмотерапія, яка пов”язується з, ритмами природи, біоритмами життя і т.д.;

- арттерапія – лікування засобами мистецтва, що передбачає використання таких методів: а) використання вже існуючих творів мистецтва через іх аналіз і інтерпретацію клієнтами; б) формування у клієнта прагнення самостійно творити; в) творчість самого спеціаліста, спрямована на взаємодію із клієнтом;

- кольоротерапія – передбачає підбір необхідного кольору як з метою стимуляції, так і корекції свого стану;

- психогімнастика – одна з форм психотерапії, за якої взаємодія грунтується на руховій експресії, міміці та пантоміміці;

- натурпсихотерапія ( ланшафттерапія) – лікування природою;

- логотерапія – розмовна психотерапія, яка посилює міру самоповаги, сприяє становленню зрілої особистості;

- бібліотерапія – аналіз прочитаної літератури, що дозволяє об”єктивно оцінити стан клієнта;

- імаготерапія – передбачає використання з метою терапії рольової гри (гри образами), де використовуються наступні прийоми: переказування літературного твору в наперед встановленій ситуації, переказування і драматизація народної казки, виконання ролі у спектаклі.

В технологіях соціальної терапії прийнято використовувати методи комплексно.

Одним з видів технологій соціально-педагогічної діяльності є технології соціального консультування. Соціальне консультування – діяльність, спрямована на надання допомоги клієнту у пошуку розв’язання проблемної ситуації; процес, в ході якого спеціаліст допомагає клієнту вивчити і зрозуміти зміст даної проблеми і запропонувати різні варіанти вирішення цієї проблеми. Найчастіше соціальне консультування виступає у формі поради, визначення альтернативних шляхів вирішення проблеми, надання клієнту необхідної інформації. Розрізняють декілька типів соціального консультування:

- загальне консультування клієнтів соціальними педагогами;

- спеціальне консультування клієнтів відповідно до направлення спеціалістами соціальних служб;

- навчальне консультування спеціалістів соціальних служб працівниками керівних установ і організацій;

- договірне консультування спеціалістами соціальних служб з різноманітних питань.

Соціальне консультування вимагає наявності у спеціаліста таких якостей:

1) емпатія;

2) повага клієнта;

3) конкретність і чіткість;

4) знання самого себе ;

5) щирість і відвертість;

6) відповідність мови поведінці;

7) уміння працювати з тим, що є на даний момент.

Основними принципами консультування є:

- визначеність;

- добровільність;

- методична грамотність і компетентність.

Процес консультування складається з наступних етапів:

1) з’ясування причин, що змусили клієнта звернутись за допомогою;

2) аналіз, оцінка і діагностика проблеми;

3) формулювання проблеми і визначення цілей консультування;

4) визначення стратегії і плану дій;

5) виконання запланованих дій (рекомендації);

6) оцінка результатів консультації і висновки.

Технологія консультування подібна до технології посередництва. Посередництво може здійснюватись між: державою, організацією та клієнтом; між організаціями чи закладами; між спеціалістами різного відомчого підпорядкування; між різними соціальними групами; міжособистісне посередництво. В посередницькій діяльності виділяють три етапи:

- изначення проблеми клієнта;

- вибір закладу, що зможе допомогти у вирішенні проблеми клієнта;

- допомога клієнту у налагодженні зв’язків і сприяння у прийомі відповідним закладом.

Для кращої ефективності посередництва варто використати такі прийоми:

1) виготовлення виписки для клієнта з переліком установ, їх адресами, телефонами, прізвищами спеціалістів, з якими клієнт спілкуватиметься;

2) написання супровідного листа;

3) попередня домовленість з установою про співпрацю з даним клієнтом;

4) сприяння у організації супроводу клієнту.

Наступним видом технологій соціально-педагогічної діяльності є соціальна профілактика. Соціальна профілактика – науково обґрунтовані і своєчасно виконувані дії, спрямовані на:

- попередження можливих фізичних, психологічних та соціокультурних відхилень у окремих індивідів і груп ризику;

- збереження, підтримання, та захист нормального рівня життя і здоров”я людей;

- сприяння в досягненні поставленої мети і розкритті внутрішнього потенціалу.

Об’єктами соціальної профілактики виступають:

1) негативні сторони в об’єктивних умовах життєдіяльності людей;

2) негативні сторони в організаційно-управлінській діяльності державних та громадських органів самоврядування;

3) негативні сторони в міжособистісних стосунках і поведінці людей;

4) негативні явища в правосвідомості і соціально-правовому мисленні.

Основні принципи соціальної профілактики:

- директивності (обов’язковості і своєчасності у виконанні);

- системності;

- конкретності;

- реальності;

- законності.

Найпоширенішими методами соціальної профілактики є метод формування перспективи, метод позитивного прикладу, вправи.

Соціальне обслуговування - це надання конкретних соціальних послуг людям, які залежать від інших для задоволення їх потреби у нормальному розвитку і життєдіяльності. Об’єктами соціального обслуговування виступають, насамперед, люди похилого віку, сім”ї з дітьми, інваліди та інші категорії населення.

Технології соціального обслуговування ґрунтуються на принципах:

- рівних можливостей громадян незалежно від національності, статі, віку;

- доступності;

- добровільності;

- сприяння соціальній адаптації з врахуванням власних сил;

- адресності;

- гуманізму;

- профілактичної спрямованості;

- законності і врахування міжнародних стандартів.

Технології соціального обслуговування передбачають виконання соціальним педагогом наступних функцій:

1) соціальної допомоги;

2) соціального консультування;

3) соціальної корекції та реабілітації;

4) реалізації надзвичайних заходів із подолання наслідків стихійного лиха і соціальних конфліктів.

Соціальна реабілітація – це відновлення здатності людини до життєдіяльності в соціальному середовищі, а також відновлення самого соціального середовища і умов життєдіяльності особистості, які були обмежені або порушені з яких-небудь причин. Соціальна реабілітація є частиною і умовою нормальної соціальної адаптації особистості.

У соціальній педагогіці розрізняють такі типи соціальної реабілітації: психологічна, педагогічна, медична, економічна, професійна, побутова.

Ефективність соціальної реабілітації зумовлюється додержанням наступних принципів: етапності, комплексності наступності і послідовності в проведенні реаблітаційних заходів, обов”язковості і добровільності, доступності.

Розрізняють такі рівні соціальної реабілітації:

- медико-соціальний;

- професійно-трудовий;

- правовий;

- психологічний;

- соціально-психологічний;

- соціально-рольовий;

- соціально-побутовий.

На кожному з цих рівнів використовуються певні методи соціальної реабілітації. Так, на психологічному рівні використовуються різноманітні діагностичні (лікувально-відновлюючі і психотерапевтичні) способи ліквідації наслідків посттравматичного стресу.

В залежності від конкретної проблеми, соціальний педагог складає програму реабілітації клієнта.

Наприклад, програма соціальної реабілітації дитини-інваліда складається з таких частин:

1) вивчення вихованця, з”ясування причин захворювання, відставання в розвитку і навчанні;

2) визначення форм і методів індивідуальної роботи;

3) організацію навчання і виховання з врахуванням здоров”я дитини;

4) організацію трудової діяльності дитини;

5) надання допомоги вихованцю, який перебуває в ситуації кризи;

6) консультування батьків;

7) дотримання прав дитини.

При цьому, соціальний педагог зобов”язаний дотримуватись таких основних принципів лікувальної педагогіки:

- відповідальності за здоров”я дитини;

- співчуття і турботи по відношенню до дитини;

- профілактики психічної, фізичної і соціальної кризи в стані дитини;

- індивідуального підходу в роботі з дитиною;

- об”єднання зусиль лікарів, батьків і дитини в процесі реабілітації;

- дотримання головної заповіді “Не нашкодь!”;

- заохочення дитини в її діяльності;

- використання в роботі факторів навколишнього середовища, природи, спілкування дитини з дорослими та однолітками.

Виходячи з основної мети лікувальної педагогіки – оздоровлення дитини – виділяють її основні засоби:

1) загальнотерапевтичні, спрямовані на зміцнення здоров”я дитини, на її позитивне спілкування як основу психічного здоров”я;

2) лікувальні – організація консультацій спеціалістів для діагностики стану здоров”я і визначення лікування;

3) профілактичні – залучення дітей до різноманітної творчої діяльності з метою попередити відхилення в фізичному, психічному стані здоров’я, навчання культурі організації вільного часу, організації режиму в школі, вдома; навчання спостереженню за своїм здоров’ям; створення в центрі чи школі місць, де дитина могла б звільнитись від своїх переживань, страхів, негативних емоцій та напруження.

Найважливішим методом лікувальної педагогіки є метод переконання, який грунтується на суггестивному самонавіюванні. Окрім цього методу ефективними у лікувальній педагогіці є методи: ігротерапії (особливо, ігри на свіжому повітрі), аретотерапії (позитивного прикладу), імаготерапії, натурпсихотерапії.

Однією з актуальних соціально-педагогічних проблем є проблема девіантної поведінки. При формуванні соціально-педагогічних технологій реабілітації девіантів слід враховувати наступні положення:

1) врахування позитивних якостей девіанта;

2) формування майбутніх позитивних життєвих намірів і сподівань;

3) залучення до суспільно-корисної діяльності, яка б зацікавила самого девіанта;

4) довіра і повага.

В процесі реалізації програми реабілітації особи з девіантною поведінкою соціальний педагог виконує такі функції:

- відновлення, що передбачає відновлення тих позитивних якостей, які переважали у індивіда перед виникненням дезадаптації;

- компенсації, яка полягає у формуванні у індивіда прагнення виправити певні негативні якості;

- стимуляції, спрямовану на активізацію позитивної мотивації діяльності індивіда.

При впровадженні технологій реабілітації девіантів використовуються методи: стимулювання діяльності, навіювання, перспективи, прикладу та вправи.

Особливої уваги соціального педагога заслуговують так звані “діти вулиці”. Робота з ними здійснюється, в основному, у двох напрямах:

1) створення умов для виживання таких дітей (організація нічлігу, харчування, надання медичної допомоги);

2) звільнення від негативного досвіду попереднього життя через зміцнення віри у власні сили та своє майбутнє.

Основним методом роботи з такими особами є соціально-педагогічний патронаж, основна форма роботи – організація соціально-психологічного тренінгу, спрямованого на формування “Я-концепції”.

Ефективність реалізації програми реабілітації осіб з девіантною поведінкою зумовлюється:

1) високою мотивацією усіх учасників програми: дитини, батьків, соціального педагога, спеціалістів;

2) психолого-педагогічною компетентністю спеціалістів;

3) координацією діяльності різноманітних державних служб: освіти, охорони здоров”я, міліції та ін.

Розглянемо технологію соціальної реабілітації неповнолітніх правопорушників у закладах пенітенціарної системи. Основними принципами програми реабілітації малолітніх правопорушників є:

- залучення до праці;

- повага особистості вихованця;

- самоврядування;

- співпраця педагогів і вихованців.

Розрізняють такі типи діяльності соціального педагога у ВТК:

1) карально-виховна;

2) виправно-виховна;

3) освітня;

4) трудова.

Технологія діяльності соціального педагога у виховно-трудовому закладі включає наступні етапи:

А) вивчення документів засудженого, його особистості, з’ясування причин виникнення відхилень; розробка програми реабілітації засудженого з врахуванням форм і методів виховної роботи;

Б) реалізація програми реабілітації, якій сприятимуть - допомога засудженому в адаптації до нових умов життєдіяльності та попередження виникнення можливих конфліктів з іншими вихованцями;

В) оцінка результатів перевиховання в закладі;

Г) оцінка результатів реабілітації після відбування засудженим покарання (визначається на основі дотримання правових норм по відношенню до звільненого, наявності у нього житла, середовища, у якому йому доведеться жити в майбутньому, відношення до нього оточення).

Технології соціальної реабілітації засуджених передбачають використання таких методів:

1) залучення засудженого до трудової діяльності;

2) метод перспективи;

3) метод позитивного прикладу.

Найважливішими засобами соціальної реабілітації засуджених виступають: слово, праця, режим, релігія.

Ефективність виконання програми реабілітації залежить від:

- особливостей засудженого;

терміну перебування в колонії;

колективу, в який він потрапив;

досвіду соціального педагога;

виховних можливостей закладу.

Технології індивідуальної, групової соціально-педагогічної діяльності та роботи в мікросоціальному середовищі.

Методи індивідуальної соціально-педагогічної діяльності, або соціально-педагогічна робота з індивідуальним випадком, використовуються тоді, коли соціальний педагог, спільно з клієнтом, розв”язує його особистісні і соціальні проблеми.

У своїй роботі з клієнтом соціальний педагог керується такими принципами:

- клієнт індивідуальний;

- клієнт має право на власні почуття та їх виявлення;

- соціальний педагог повинен проявляти контрольовані емоції;

- клієнт повинен відчувати з боку соціального педагога підтримку;

- клієнт має право на власний вибір;

- клієнт має право на конфіденційність.

Загальну схему роботи соціального педагога з індивідом можна подати в такому вигляді:

1) встановлення первинних зв”язків і потреб клієнта у змінах;

2) дослідження проблеми;

3) мотивація;

4) концептуалізація проблеми;

5) дослідження стратегій вирішення;

6) вибір стратегії;

7) реалізація стратегії;

8) еволюція (розвиток самого клієнта).

Індивідуальна робота здійснюється за допомогою методів:

- психосоціального;

- поведінкового;

- цільового;

- оперантної зміни поведінки;

- респондентної зміни поведінки;

- екологічного;

- методу вирішення проблем;

- раціонального методу;

- терапії реальністю.

Соціальна групова робота є практичним методом соціально-педагогічної діяльності, який допомагає особистості розширити своє соціальне функціонування і, завдяки цілеспрямованому досвіду групи, більш ефективно справитись з своїми індивідуальними, груповими чи проблемами в мікросоціумі.

Робота з групою включає найрізноманітніші види діяльності соціального педагога:

1) розвиток групи в цілому та індивіда зокрема;

2) розвиток взаємодопомоги і підтримки серед членів групи;

3) використання групового процесу для життєдіяльності групи;

4) розвиток автономії в групі.

Не менш важливе значення у життєдіяльності соціуму відіграють технології соціально-педагогічної роботи з мікросоціумом. На сьогоднішній день існує багато підходів до класифікації соціальних груп. Розглянемо деякі з них.

Виходячи із змісту діяльності соціального педагога розрізняють:

1) групи дозвілля;

2) освітні групи:

- групи сімейної освіти;

- групи професійної орієнтації;

- групи вільного вибору;

3) соціальні групи, спрямовані на:

- збереження адаптивних моделей;

- зміну адаптивних моделей;

5) групи соціальної терапії.

Виходячи із таких критеріїв, як тип послуги і особливості діяльності соціального працівника розрізняють наступні моделі соціальної роботи з групою:

А) модель соціальних цілей. При використанні даної моделі соціальний педагог виконує роль помічника;

Б) клінічна модель (включає такі елементи, як контракт, план лікування, формування групи, оцінка і вирішеня проблеми). У даному випадку соціальний педагог виконує роль учасника взаємодії;

В) модель взаємодопомоги. При використанні даної моделі соціальний педагог виступає у ролі посередника.

Виходячи із кінцевої мети діяльності, розрізняють такі типи соціальних груп:

- групи відновлення (основна мета – спільне раціональне дозвілля);

групи відновлення умінь (основна мета – відновлення втрачених умінь або набуття нових);

освітні групи (розглядають такі питання, як раціональний розподіл сімейного бюджету, виховання дітей та ін.);

групи посередництва (основна мета – гармонізація потреб особистості і суспільства);

групи самодопомоги, які формуються на основі таких принципів:

люди з спільними проблемами краще розуміють один одного;

вирішення проблеми своїми силами на очах у інших сприяє формуванню почуття власної гідності;
*спільне розв”язання проблем дає відчуття впевненості у своїх силах;
*в ході спільного вирішення проблем індивід засвоює необхідні в майбутній життєдіяльності ролі;
*емпатія в групі сприяє взаємодопозі.
Прикладами таких груп є: групи анонімних алкоголіків, депресантів, анонімної сім”ї (батьки, у яких діти – інваліди) і т.д.
- терапевтичні групи, які сприяють розвитку навичок міжособистісного спілкування, розвитку та самоусвідомленню особистості, корекції здоров”я.
Технологія розвитку групи включає наступні стадії:
1) стадія переговорів, яка передбачає вибір ролей, орієнтацію в ситуації, що склалася;
2) стадія влади, у ході якої відбувається рольове становлення та визначення лідерів;
3) стадія переговорів, де налагоджується взаємодія між членами групи, формулюються спільні мета, ролі та завдання групи;
4) функціональна стадія, яка відзначається значною груповою активністю, взаємною підтримкою та відвертістю між членами групи;
5) стадія розпаду групи, коли окремі члени групи і група в цілому повністю осмислюють і вирішують свої проблеми.
Соціально-педагогічна робота з мікросоціумом являє собою професійну допомогу індивідам, групам, об”єднаних спільними цінностями та інтересами, які проживають в однакових соціальних і економічних умовах на одній території та мають спільні проблеми.
В процесі формування та використання технологій роботи в мікросоціумі соціальний педагог виконує функції: адвоката, брокера, експерта та соціального орієнтиру.
Основними принципами використання технологій роботи з мікросоціумом є:
- доступності;
- активної співпраці соціального педагога з членами мікросоціуму;
- розвитку нових ініціатив;
- створення сітки підтримки;
- активізації підходів;
- міжвідомчої взаємодії.
Умовно технології соціально-педагогічної роботи з мікросоціумом поділяються на:
1) технології локального розвитку;
2) технології соціального планування;
3) технології проведення соціальних акцій.
Основними методами, які використовуються в технологіях роботи з мікросоціумом є: соціальне планування; розвиток територіального самоврядування, соціальні акції та ін.


МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

 

 

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ ТА ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ

 

 


Читайте також:

  1. D і 3D технології креслення в AutoCAD
  2. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
  3. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
  4. OLAP-Технології
  5. PR-ІНСТРУМЕНТАРІЙ І МАНІПУЛЯТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ
  6. PR-технології у виборчій кампанії.
  7. PR-технології.
  8. V. Питання туристично-спортивної діяльності
  9. Web-технології
  10. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
  11. Автоматизація банківської діяльності в Україні
  12. Автоматизація метрологічної діяльності




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
ТЕМА 4. ІНОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ УПРАВЛІННЯ В СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІЙ ДІЯЛЬНОТІ | ТРЕНІНГ №2

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.01 сек.