Правий та лівий екстремізм: сучасна ідеологія і політика.

Екстремізм — це схильність у політиці та ідеології до крайніх поглядів і дій. Як свідчить суспільна практика, екстремізм можуть породжувати різноманітні чинники: соціально-економічні кризи, різке спадання життєвого рівня основної маси населення, тоталітарний та авторитарний характер існуючих режимів, жорстоке придушення владою опозиції, переслідування інакомислячих, національний гніт.

Слід зазначити, що в політичному плані екстремізм намагається підірвати дійовість суспільних структур та інститутів, що функціонують, за допомогою силових методів. З цією метою екстремісти організовують заворушення, провокують страйки, вдаються до терористичних актів. Представники цієї політичної течії виступають проти будь-яких компромісів, переговорів та угод, що пов’язані зі взаємними поступками.

Щодо ідеологічних засад екстремізму, то тут треба назвати такі його риси, як цілковите заперечення будь-якої іншої думки, намагання ствердити свою систему політичних, ідеологічних та релігійних поглядів будь-якою ціною, вимога до своїх прихильників беззаперечно підкорятися будь-яким наказам та інструкціям. Звернення екстремістів не до розуму, а до почуттів створює особливий тип людини, схильної до самозбудження, утрати контролю над своєю поведінкою, готовності на будь-що, навіть на самогубство, з наказу керівників. Ось чому екстремізм невіддільний від ідеології тоталітаризму, культу вождів, котрі проголошуються носіями вищої мудрості, ідеї яких маси мусять сприймати на віру та неухильно виконувати.

У політичній теорії екстремізм традиційно поділяється на «лівий» та «правий». Як свідчить політична практика, ліві екстремістиу своїх поглядах звертаються, як правило, до ідей марксизму-ленінізму та інших лівих течій (анархізм, лівий радикалізм), проголошуючи себе найбільш послідовними борцями «за справу пролетаріату», «трудящих мас». Представники лівого екстремізму таврують капіталізм за соціальну нерівність, пригнічення особистості, експлуатацію, а соціалістичне суспільство піддають критиці за бюрократизацію, за зраду принципів класової боротьби. Хоч деякі «ліві» екстремістські організації подекуди й заборонено, більшість їх діє легально і навіть має своїх представників у парламентах та місцевих органах влади.

На противагу «лівим», «праві» екстремісти викривають вади буржуазного суспільства з украй консервативних позицій, тавруючи його за «занепад» моралі, наркоманію, егоїзм, споживацькі настрої, засилля «масової культури», брак «порядку» тощо. Найбільш послідовним правоекстремістським політичним рухом є фашизм –політична течія що виржала інтереси найбільш реакційних та агресивних діячів, що виник в обстановці революційних процесів, які охопили країни Західної Європи після Першої світової війни і перемоги революції в Росії. Фашизм уперше виник в Італії та Німеччині, а вже пізніше аналогічні рухи склалися в багатьох інших країнах світу. Які б національні особливості не були притаманні фашизму в різних країнах, сутність його скрізь була та сама: він виражав інтереси найбільш реакційних кіл капіталістичного суспільства, які надавали цьому рухові фінансову й політичну підтримку в його боротьбі проти революційних виступів трудящих мас, за зміцнення панування капіталістичного ладу в його найреакційніших варіантах, за розв’язування війни за переділ світу.

Як свідчить історія, фашизм прийшов до влади в Італії, Німеччині та в інших країнах за активної участі і фінансової допомоги монополістичного капіталу. Водночас фашизм широко використовував витончену демагогію, яку він доповнював «антикапіталістичними» і псевдосоціалістичними гаслами. Така демагогія дала змогу фашистам залучити на свій бік широкі верстви населення і, спираючись на них, прийти до влади.

З погляду ідеології, фашизм — це войовничий антидемократизм, расизм (концепція про фізичну та психічну нерівність людських рас, про розділ людей на вищі та нижчі раси – сер. 19 ст. французький соціолог та письменник Жозеф Артюр де Гобино «вища раса – арійська) і шовінізм (від імені фр. солдата Н. Шовена, прихильника завойовницької політики Наполеона, крайня форма націоналізму). Характерною рисою ідеології фашизму було «вчення» про арійську вищу расу й концепція нації як вищої й вічної реальності, яка базується на спільності крові. Фашисти всі нації ділили на вищі й нижчі, уважаючи, що вищі нації повинні панувати над нижчими й нещадно подавляти будь-які спроби їхнього опору.

Уся економічна і соціальна система фашизму базувалася на пануванні монополістичного капіталу під жорстким контролем держави. Фашизм виступав за інтеграцію всіх верств населення в расове або корпоративне суспільство, в якому трудящим належала роль «виробничого капіталу». Під час панування фашистів було заборонено страйки, а створені ними «профспілки» стали засобом контролю над робітниками.

У сфері політики фашисти знищили всі демократичні інститути та створили терористичні режими. У суспільному житті відбулася повна мілітаризація всіх його сфер з тотальним контролем над суспільством, який здійснювався не тільки з допомогою державних органів, а й за активної участі партійних воєнізованих організацій (загони «скуадре» в Італії, штурмові й есесівські частини в Німеччині тощо). Тотальне насильство стало нормою повсякденного життя, а під час Другої світової війни воно втілилося в гітлерівських таборах смерті, геноциді й у злочинах проти людства, які мали масовий характер.

Ніхто інший, як фашизм, сприяв підготовці й розв’язуванню Другої світової війни, що в ній світ утратив не менше ніж 60 млн. людей. У цій війні фашизм зазнав нищівної воєнної й морально-політичної поразки, його злочини було засуджено міжнародним Нюрнберзьким трибуналом. Проте вже невдовзі після закінчення війни фашизм знову почав своє відродження як так званий неофашизм. Цей політичний рух тісно зв’язаний з фашизмом генетично, бо він обстоює ті самі ідеологічні й політичні погляди, сповідує культ насильства і намагається вирішити такі ж завдання такими самими методами. І після війни, і нині дії неофашистських груп та рухів періодично спричиняли загострення політичної ситуації в різних країнах, були і є джерелом політичних криз та політичного напруження в суспільстві.

Масовою базою правого та лівого екстремізму, як раніше, так і нині, є дрібнобуржуазні й маргинальні верстви, а також частина інтелігенції, окремі групи військових, частина студентства, націоналістичні й релігійні рухи, які конфліктують із владою.

Екстремізм виявляється в різних формах: екстремізм політичний, націоналістичний, релігійний, екологічний:

Політичному екстремізму властиве прагнення до політичних дій, які беруть за мету знищення існуючих державних структур і встановлення диктатури тоталітарного характеру «лівого» або «правого» спрямування.

Націоналістичний екстремізм пропагує ідеї захисту інтересів «своєї нації», її прав, її культури й мови, категорично заперечуючи необхідність таких самих прав для інших національних та етнічних груп. На практиці націоналістичний екстремізм призводить до сепаратизму з його політикою руйнування багатонаціональних та створення моноетнічних держав. Такий екстремізм, як свідчать події в колишній Югославії, на Кавказі, на Близькому Сході та в багатьох інших країнах, неминуче призводить до загострення міжнаціональних відносин і стає джерелом ворожнечі та конфліктів між народами.

Значного поширення набув нині релігійний екстремізм, що виявляється в нетерпимості до представників інших конфесій (наприклад, протистояння католиків та протестантів у Ольстері, православних, католиків та мусульман у колишній Югославії, вияви мусульманського фундаменталізму тощо) або в жорстокому протиборстві в межах однієї конфесії. Часто релігійний екстремізм використовується в політичних цілях у боротьбі релігійних організацій проти світської держави або для утвердження влади представників однієї з конфесій.

Новим різновидом екстремізму нині є екологічний екстремізм, що виник унаслідок різкого загострення екологічних проблем, погіршання якості навколишнього середовища як в окремих регіонах, так і в глобальному масштабі. Крім партій та суспільно-політичних рухів «зелених», які ведуть цивілізовану боротьбу за здійснення ефективної природоохоронної політики, у сьогоднішньому світі виникли й діють групи й рухи, що взагалі виступають проти науково-технічного прогресу. Ці нові рухи часто вдаються до екстремістських акцій, створюючи загрозу суспільному порядку.

Екстремізм і основна форма його вияву — тероризм, у тому числі й міжнародний, набули нині значного поширення на території багатьох країн світу. «Правий» та «лівий» екстремізм у будь-яких формах, як свідчить політична практика, несуть горе й страждання народам, роблять їх заручниками вузькогрупових інтересів певних політичних сил.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Соціалістичні політичні концепції.	\|	Політико-релігійні концепції суспільного розвитку.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.