Конституція

Італійська Конституція — це багатоплановий, ретельно і детально пророблений політико-юридичний документ. Вона не має окремої преамбули. Філософські установки, соціально-правові основи й юридичні принципи відбиті безпосередньо у відповідних розділах самого конституційного тексту.

Структура конституції:

- вступний розділ "Основні принципи";

- перша частина - "Права й обов'язки громадян";

- друга частина - "Устрій республіки";

- перехідні заключні постанови.

Усього в Конституції 139 статей. Перехідні та заключні постанови мають свою особливу, римську нумерацію (усього XVIII статей).

Італійська Конституція має твердий характер. Її перегляд можливий тільки в рамках особливої процедури і при наявності в обох палатах Парламенту, так званої конституційної більшості.

В італійській Конституції чітко розмежовані три основні державні функції:

- законодавча влада належить Парламенту й обласним радам у межах їхньої компетенції;

- виконавча влада є прерогативою президента Республіки, міністрів і органів виконавчої влади областей, провінцій і комун;

- судова влада входить до компетенції різних судових органів, включаючи Конституційний суд.

Особливе місце в італійській Конституції посідають взаємини між державою і католицькою церквою.

Партійна система. Протягом піввікового періоду, що минув з моменту вступу в силу нинішньої Конституції, Італійська держава в цілому розвивалася демократичним шляхом. Це, зокрема, знайшло своє підтвердження і в еволюції ліво- і праворадикальних партій — комуністів і неофашистів, у їхньому нинішньому поверненні в конституційні рамки.

Разом у тим, криза державно-монополістичної моделі розвитку суспільства супроводжувалася розпадом партійно-політичних структур, у всякому випадку в тому вигляді, в якому вони склалися в перші повоєнні роки. "Недосконала двопартійність" — перевага двох партій — християнських демократів і комуністів (разом вони користувалися підтримкою в середньому двох третин виборців) до середини 1990-х років трансформувалася в нову ліберальну й соціал-демократичну двополюсну систему.

Ліберальні та консервативні політичні сили увійшли до правоцентристського блоку "Полюс волі" (до якого входять рух С Берлусконі "Уперед, Італія", Національний альянс і Християнсько-демократичний центр). Партії лівоцентристської орієнтації об'єдналися в блок "Маслинове дерево" (очолює Р. Проді), що складається з Італійської народної партії (ліве крило Християнсько-демократичної партії), "Лівих демократів" (колишні комуністи), партії Італійське відновлення (нове політичне утворення центристської користі), а також руху "зелених". Поза блоками залишається сепаратистська Північна Ліга, очолювана У. Боссі.

Відповідно до закону, держава бере участь у фінансуванні політичних партій через їхні партійні групи в Палаті депутатів і в Сенаті.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Загальна характеристика державності.	\|	Права й обов'язки громадян

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.