Розвиток теорії та практики науки управління

Про людину вислови судження,

Зрозумівши її природу, поведінку.

Н. Хосров

Як народжувалося мистецтво і наука керування, ніхто не знає. Однак, безсумнівно, те, що потреба в керуванні виникла відразу, як тільки люди почали жити та полювати групами. Практика управління дійсно дуже стародавня. На глиняних табличках, які датовані третім тисячоліттям до нашої ери, записані відомості про комерційні угоди та закони древньої Шумерії, які являють собою чіткий доказ існування там практики управління. Висячі сади Вавилона, піраміди Єгипту та інші великі пам’ятки древності могли з’явитися на світ тільки внаслідок координованих зусиль.

Більшість учених вважає, що управління існувало з тих часів, коли людина за допомогою „батога і пряника” примусила іншу людину зробити щось заздалегідь передбачене (пригадаймо історію Адама і Єви). Таким чином, професію менеджера теж можна вважати однією з найдавніших.

Хоча саме управління старе, як світ, ідея управління як наукової дисципліни, професії, галузі досліджень відносно нова. Основною силою, яка першочергово стимулювала інтерес до управління, була промислова революція, яка почалася в Англії у другій половині XVI століття. Саме тоді у виробництві відбувся перехід від невеликих ремісницьких майстерень, які складалися з хазяїна-майстра та учнів, до великих фабрик з багатьма некваліфікованими або напівкваліфікованими робітниками.

Адам Сміт у своїй книзі „Багатство народів”, яка була опублікована у 1776 р., показав високу ефективність розподілу праці. Без розподілу праці робітник міг зробити не більше 20 шпильок за день. Виробництво шпильок розподілили на 18 окремих операцій. Одна людина витягувала дріт, інша – розпрямляла, третя різала на частини, четверта заточувала кінці, п’ята – обробляла один кінець, щоб отримати голівку і т.д. У результаті продуктивність різко збільшилась і в перерахунку на одну людину склала 4300 шпильок за день.

Американський інженер Е.Уїтні першим застосував при розподілі праці взаємозамінні частини машин та збірний конвеєр. Він зробив це на своїй бавовноочисній фабриці перед війною 1812 р., а також на збройному заводі, який належав йому під час війни та після неї.

Управління було визнане самостійною галуззю діяльності тільки у ХХ ст. Батьком наукового управління називають американського інженера Ф.Тейлора. У 1903 р. він опублікував книгу „Управління підприємством”, а у 1911 р. – „Принципи наукового управління”. Ф.Тейлор та його послідовники використовували сучасні методи наукових досліджень для вдосконалення різноманітних операцій ручної праці, нормування і систем оплати праці.

Французьким батьком менеджменту називають гірничого інженера А.Файоля, який опублікував у 1916 р. книгу «Загальне та промислове управління». Він та його послідовники прагнули до створення універсальних принципів управління. Ці принципи стосувалися двох основних аспектів. Одним із них була розробка раціональної системи управління організацією, іншим – побудова структури організації та управління працівниками. Багато з принципів А.Файоля актуальні і в теперішній час.

Г.Форд (1863-1947 рр.) не створив принципи управління і не винайшов автомобіль, але випускав такі дешеві автомобілі, що мільйони американців вперше змогли їх придбати. Він запровадив ідеї Е.Уїтні і Ф.Тейлора краще, ніж вони могли про це мріяти. Внесок Г.Форда у становлення і розвиток масового виробництва можливо більший, ніж будь-кого. Він продавав свою «Модель-Т» за 295 доларів, тоді як звичайна ціна на аналогічну машину перевищувала 2000 доларів. Він платив своїм робітникам 5 доларів на день, тоді як його конкуренти – всього два.

Двох учених, М.Фоллет та Е.Мейо, можна назвати найбільшими авторитетами у розвитку школи людських відносин в управлінні. Саме міс Фоллет була першою, хто визначив менеджмент як «забезпечення виконання роботи за допомогою інших осіб».

Визначні роботи Е.Мейо проводились на заводі «Вестер Електрик» у м. Хоторні – (1928-1932 рр.). Е.Мейо визначив, що чітко розроблені робочі операції та висока заробітна плата не завжди вели до підвищення продуктивності праці, як вважали послідовники Ф.Тейлора та А.Файоля. У результаті експериментів було встановлено, що соціальні та психологічні фактори впливають на продуктивність праці більш сильно, ніж фізичні, при умові, що сама організація робіт вже достатньо ефективна. Відомо, що крім економічних потреб є і соціальні потреби.

У 1987 р. провідний спеціаліст у сфері менеджменту П.Дракер (Peter Drucker) заявив, що найкращими менеджерами були люди, відповідальні за будівництво пірамід, адже вони в умовах дефіциту наявних ресурсів змушені були керувати процесом зведення усипальниць від дня народження до смерті фараона (а це могло тривати і місяць, і 30 років). На їх прикладі можна побачити і головний недолік менеджменту – втрати у передачі ефективних прийомів і методів управління, адже дотепер загадка побудови єгипетських пірамід так і не розгадана.

Для розуміння сутності менеджменту корисно заглянути в історію державної влади, оскільки з управлінської точки зору політична і бізнесова діяльність має спільні риси (історично поняття "управління" було синонімом управління державою). Подібно поділу історії на епохи стародавнього світу, середньовіччя, нову й новітню історії, класики менеджменту подружжя Френк і Ліліан Гілбрет (1868-1924 рр., 1878-1972 рр.) визначили три етапи розвитку менеджменту: традиційний, перехідний (систематичний) і науковий.

Одним із найбільш широких дослідницько-аналітичних підходів до прийняття рішень є дослідження операцій. Під дослідженням операцій розуміють застосування математичних кількісних методів для обґрунтування рішень у всіх галузях цілеспрямованої людської діяльності. Дослідження операцій у значній мірі є наслідком Другої Світової війни.

Дослідження операцій зародилося в Англії, коли група вчених отримала завдання на вирішення складних військових проблем, таких як оптимальне розміщення вогневих позицій, оптимізація глибини підриву протичовневих бомб, конвою транспортних караванів та інші. Після війни дослідження операцій поширило межі свого застосування на різноманітні сфери практики: промисловість, будівництво, сільське господарство, зв'язок. Сьогодні важко назвати таку галузь практичної діяльності, де б не застосовувались у тому чи іншому вигляді математичні моделі та методи дослідження операцій.

Дослідження операцій займається аналізом тактичних проблем. Для наукової проробки більш складних стратегічних проблем була створена методологія проробки проблем, яка називається системним підходом. Формування системного підходу пов'язують з роботами консультативної фірми «Корпорація РЕНД», яка була створена у 1946 р. за контрактом з ВПС СІЛА. За зразком «РЕНД» у США, Англії, ФРН, Франції та Японії були створені багаточисельні консультативні фірми, які отримали напівофіційну назву «Фабрика думки». У процесі інтенсивної діяльності «Фабрики думки» розвивалась і вдосконалювалась методологія системного підходу. Сутність системного підходу полягає у розгляді управління підприємством у єдності складових частин, які нерозривно пов'язані із зовнішнім світом.

Ситуаційний підхід, розроблений наприкінці 60-х років, намагається інтегрувати різні особисті підходи; це спосіб мислення про управлінські проблеми та їх вирішення. Ситуаційний підхід намагається пов’язати методи управління з певними конкретними ситуаціями, визначити, які фактори ситуації є значимими і як вони впливають на ефективність роботи підприємства.

За період існування СРСР можна виділити чотири етапи розвитку науки управління.

На першому етапі (з 1917 по 1932 рр.) укладались основи управління соціалістичним виробництвом.

На основі ідей В.І. Леніна були сформульовані, в основному, принципи управління соціалістичним виробництвом, створені організаційні структури управління, приділена велика увага проблемам наукової організації управлінської праці та стилю роботи керівників. У країні була створена мережа науково-дослідницьких інститутів та лабораторій. Всього у цей період було створено більше 10 науково-дослідницьких закладів, у яких проблемами управління займалися такі відомі вчені як А.К. Гастаєв («Як потрібно працювати», «Нормування та організація праці»), Г.Ш. Керисенцев («Принципи організації»), О.А. Єрманський («Наукова організація праці та система Тейлора»), П.А. Попов («Організація і техніка науково-дослідницької роботи»). Наші спеціалісти командирувались у Західну Європу та Америку для ознайомлення з організацією праці та управління на передових фірмах.

Були перекладені на російську мову і видані значними тиражами книги іноземних спеціалістів у галузі управління: Ф.Тейлор – «Адміністративно-технічна організація промислових підприємств»; А.Файоля – «Загальне та промислове управління»; Г.Емерсона – «Дванадцять принципів продуктивності»; Г.Черча – «Основи управління виробництвом»; Г.Форда – «Життя, мої досягнення».

На другому етапі (з 1933 по 1945 рр.) значно змінилась проблематика досліджень по управлінню виробництвом. У цей період досліджувались і практично використовувались в основному адміністративні методи управління, розроблялись питання організації праці в умовах великого індустріального виробництва, створювались системи техніко-економічного планування. Велика увага приділялась політико-виховній роботі та активізації робітників у процесі виробництва: організації соціалістичних змагань, стаханівського руху, боротьбі за ударну працю, які забезпечували більш високі показники при тих самих виробничо-технічних умовах.

Найбільше досягнення третього етапу (з 1946 по 1962 рр.) – це використання методів дослідження операцій. У 1956 р. була перекладена з англійської та видана книга Ф.Морза і Д.Кімбела «Методи дослідження операцій». Почали створюватись інститути по застосуванню методів дослідження операцій в управлінні виробництвом.

Одним з найбільш ефективних і часто застосовуваних методів дослідження операцій є метод лінійного програмування. Першовідкривач лінійного програмування – радянський учений, академік АН СРСР Леонід Віталійович Канторович. У 1939 р., вирішуючи практичні завдання для Фанерного тресту, він розробив універсальний метод вирішення групи екстремальних завдань і опублікував книгу «Математичні методи організації та планування виробництва». Американський математик Дж. Данциг незалежно від Л.В. Канторовича повторив це відкриття у 40-х роках. Данцигу і належить термін «лінійне програмування». Ним розроблений симплексний метод вирішення завдань лінійного програмування. Коли цей метод отримав широке розповсюдження у всьому світі, Л.В. Канторович і Дж. Данциг були удостоєні Нобелівської премії в галузі економіки (1975 р.).

Однак, у нас Канторовича не всі визнавали. Деякі економісти стверджували, що економіка – це розуміння людських відносин і тому математика не може допомогти при вирішенні проблем, що виникають. Професор В.В. Новожилов, який першим застосував лінійне програмування в економічній теорії, був вилучений з Ленінградського політехнічного інституту за використання математики в організації та плануванні виробництва. Але пройшов час і в 1965 р. Л.В. Канторович і В.В. Новожилов отримали за це Ленінську премію (1965 р.).

Четвертий етап (з 1963 по 1991 рр.) характеризується автоматизацією процесів управління з використанням ЕОМ (АСУ). Теоретичною основою АСУ є кібернетика – вчення про загальні закономірності процесів управління в організованих системах. Її виникнення пов'язано з виходом у світ у 1948 р. книги американського вченого Норберта Вінера «Кібернетика, або управління і зв'язок у тварині та машині». Слід приділити увагу опублікованій у 30-х роках роботі радянського вченого А.А. Богданова (1873-1928 рр.) «Загальна організаційна наука (тектологія)», в якій він виступає попередником Вінера. Але у нас учений не отримав визнання, а його ідеї розвитку за філософськими та політичними мотивами визнані як «Емпіріомонізм».

Основним ідеологом АСУ у нашій країні і творцем Інституту кібернетики АН УРСР був академік Віктор Михайлович Глушков. Сьогодні його ім'я носить Інститут кібернетики НАН України.

За всю історію людство виробило всього три принципово різні механізми управління, тобто впливу на людей:

- ієрархія й організація, де основний засіб впливу – відношення влади й підлеглості, тиск на людину зверху за допомогою примушення, контролю над розподіленням матеріальних благ та ін.;

- культура і право, тобто вироблені та визнані суспільством цінності й соціальні норми, шаблони поведінки, ритуали, які спонукають людину поводити себе так, а не інакше;

- це ринок, тобто мережа рівноправних відносин по горизонталі, які ґрунтуються на купівлі-продажу продукції і послуг, на відносинах власності, на рівновазі інтересів продавця і покупця.

Важливо зрозуміти, що ієрархічна організація, культура, ринок – явища складні. «Це не просто інструменти управління». У живих, реальних господарських і соціальних системах всі вони майже завжди існують. Мова йде лише про те, чому саме віддається пріоритет, на що робиться головна ставка. Це і визначає сутність економічної організації суспільства.

Коренем адміністративно-командної системи традиційного радянського суспільства була ієрархія, яка носила загальний характер. Все мало певну лінію підлеглості, вищу інстанцію, а повноваження вищої виконавчої влади були практично нічим не обмежені. Але паралельно з цим радянське суспільство активно використовувало і «жорсткі» культуру і право як потужний засіб впливу на своїх членів. Через ідеологію, членство в партії, під впливом засобів масової інформації, освіти, певних традицій та звичок люди відчували на собі чисельні «можна» і «не можна», які контролювалися партократією. Вони або дотримувались їх, або входили у конфлікт з офіційною системою.

Ринок, як універсальний засіб впливу на господарське життя, при цьому подавлявся, використовувався майже винятково для торгівлі предметами споживання. Економічні методи управління застосовувались у чітких рамках ієрархічних систем. І все ж ринок у своєму природному стані існував у тіньовій економіці, яка супутньо будувала свої ієрархічні відносини у прихованих антисуспільних, корумпованих структурах, формувала негативні культури, які деформували свідомість людей, їхні соціальні відносини.

Тепер система управління повинна зазнати радикальних змін разом з усім суспільством. Їх необхідність покликана тим, що адміністративно-командна система, ідеологія, яка була покладена в її основу, прийшли в очевидне протиріччя з вимогами розвитку виробничих сил та забезпечення прав людини. В умовах науково-технічної революції нова технологія й організація виробництва виведе передові країни на такий принциповий рівень задоволення економічних потреб окремих особистостей, що це вже матеріальна база для досягнення реальної економічної свободи у житті багатьох людей. Можливо, це стосується не всіх країн і не всіх людей, можливо, це буде існувати на фоні великої соціальної нерівності, однак якісний стрибок вже відбувається. Існує реальна технічна можливість дати людям у масових масштабах людські умови існування – матеріальні і соціальні, позбавити їх від участі «сирого матеріалу експлуатації», зробити їх вільними.

Але щоб такий стрибок зробити, необхідно, як показує досвід багатьох країн на різних континентах, мати адекватну цьому систему управління, яка здатна забезпечити продуктивність, ефективність, динамічність, адаптивність виробництва 90 різноманітних вимог споживачів. Тільки ринок як засіб управління економікою, за своєю суттю, має такий потенціал.

Основна помилка в економічній політиці полягає у використанні ринкових методів регулювання у неринковій економіці замість створення власне ринкової економіки. В умовах неринкової економіки підприємства-монополісти на використання монетарних, податкових і кредитних методів реагують зменшенням обсягів виробництва та підвищенням цін.

Ієрархія не загине і не зруйнується (це було б лихом) – вона відійде на інший план у деяких секторах економіки, які потребують більшого контролю, а головне, переміститься нижче – на рівень конкретних організацій, де її корисна роль збережеться ще довго. Ієрархія – це раціональний засіб внесення стабільності, регламентованості у господарську та іншу діяльність.

Паралельно повинні відбутися колосальні культурні зміни у нашому економічному, управлінському мисленні, у психології. Необхідно повернути свідомість керівника і працівника до споживача, а не до начальника; до прибутку, а не до марнотратства; до підприємця, а не до бюрократа; до новатора, а не до бездумного виконавця. Тобто, ми повинні перейти від ідеологізації управління до здорового глузду. Атрофія культури як «управлінського інструменту», неуважність до неї – це в нових умовах шлях до краху. Без цього «організаційного цементу», здатного витримувати високі навантаження, нової споруди не збудуєш.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Передмова	\|	Етапи розвитку менеджменту

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.