Етапи розвитку менеджменту

У процесі розвитку та становлення науки управління можна виділити п’ять основних етапів.

Традиційний етап еволюції менеджменту найбільш тривалий – від державотворення до промислової революції (ХІV – XVII ст.). У ці часи практика управлінської діяльності передавалась у спадок від покоління до покоління шляхом збереження кращих зразків менеджменту й уникання непродуктивних інструментів управління. Цікаво знати, що в різних регіонах світу дослідників захоплювали ті ж самі проблеми, хоча предмет досліджень дещо відрізнявся. Наприклад, альтернативні ідеї про управління висловлювали грецький філософ Полібій (210-122 рр. до н.е.) і китайський філософ Цим Цянь (145-86 рр. до н.е.). Розглянемо коротко ці ідеї, тим більше, що хід історії підтверджує успішність окремих тверджень учених Стародавнього світу (це ще раз доводить, що нове – добре забуте старе).

Полібій у праці „Всесвітня історія” розглядає три форми влади залежно від персоніфікацій (носія): царство (єдиновладдя); аристократія (влада небагатьох); демократія (народовладдя). Якщо владу персоніфікують розумні люди, тоді вона має позитивний характер ("позитивна влада") і сприяє розвитку суспільства. Але позитивні форми влади можуть перетворюватися в негативні: тоді царство перетворюється в монархію, аристократія – в олігархію, а демократія – в охлократію (владу натовпу), які здійснюють руйнівні дії до приходу наступної влади. Головна ідея Полібія зводилася до закономірностей і випадковостей у змінах форм влади.

Цим Цянь головну увагу приділяв не формам, а принципам правління в царствах, що приходили на зміну один одному в Китаї. Влада – це керування людьми, що ґрунтується на природі людини. Існують три позитивні якості людської натури, спираючись на котрі, можна успішно керувати людьми:

– відкритість – основа управління в царстві Ся;

– інстинкт поваги – основа управління в царстві Інь;

– культура – основа управління в царстві Чжоу.

Цянь також пише, що позитивні якості перетворюються в негативні: відкритість – у дикість, повага – у сліпий культ влади, культура – у схильність до зовнішнього, показного. (Як тут не згадати "батька народів" Сталіна і "великого кошлатого" Брежнєва!). Зміна принципів означає зміну правління.

Системний етап пов'язаний із розвитком менеджменту в бізнесі та діяльності організацій, починаючи від середніх віків до завершення промислової революції. Важливий внесок у формування передумов сучасного менеджменту зробила церква, яка впровадила опис обов'язків і комплектацію штатів священнослужителів різних рівнів. Чітке формулювання їхніх обов'язків забезпечувало проходження розпоряджень від Папи Римського до мирян, тобто була створена ефективна комунікаційна мережа. Організація церкви була настільки ефективною, що її організаційна структура залишилася практично незмінною й досі.

Створення централізованої держави у Франції спричинило виникнення важливого принципу управління в сучасному європейському менеджменті. Пригадаймо шкільний підручник з історії, систему підпорядкованості в середньовічній Франції: "Васал мого васала – не мій васал" і положення про відповідальність в організації, умовою якої є підзвітність підлеглого лише одному начальникові.

Льюїс Мамфорд у книзі "Міф машини" визначив чотири основні форми колективних дій у виробництві та розвитку менеджменту:

– суспільна форма організації колективної праці;

– бюрократична організація ("мега-машина"), яка встановила поділ праці, командну ієрархію, стандартизацію, проектування;

– місто як засіб організації економічних і політичних функцій;

– бенедиктинська система, що виникла в VI ст., пов'язана з добровільним об'єднанням людей для праці відповідно до заповіту св. Бенедикта Нурсійського, який говорив, що праця – моральний і релігійний обов'язок людини.

До досягнень бенедиктинської системи належить:

– чергування фізичної і розумової праці;

– ретельний регламент робочого дня (саме бенедиктинці розбили добу на 24 години);

– застосування машин, що зберігають працю;

– організацію "вільних міст";

– формування засад бухгалтерського обліку (баланс, подвійний запис).

У європейських мовах термін "бенедиктинська система" використовується й сьогодні як символ якісної праці, ефективного й досконалого виконання. Бенедиктинська система стала наріжним каменем нового статусу менеджменту.

Систематичний менеджмент характерний для періоду оформлення ринкових відносин. Виробнича діяльність підприємств потребувала певного апарату управління, щоб вивільнені менеджери постійно керували робітниками. Поділ праці, а потім виробнича кооперація і спеціалізація, механічні фабрики призвели до появи американської системи виробництва. Останнім пунктом систематичного менеджменту став 1886 р., коли на зборах Американського товариства інженерів-механіків один із засновників і президент компанії „Yale & Town Manufactoring” Генрі Таун (1844-1924 рр.) виступив здоповіддю "Інженер у ролі економіста", в якій довів що, по-перше, управління – це мистецтво і, по-друге, інженера має цікавити не тільки технічна ефективність, але й підрахунок витрат, прибутків, доходів. Для розвитку менеджменту ці збори стали важливими ще й тому, що на них був присутній інженер Фредерик Тейлор (1856-1915 рр.) – фундатор школи наукового керування.

Систематичний менеджмент сприяв виникненню авторитарного типу керівника, в основі якого була концепція "макіавеллізму". Її положення і нині вивчають у школах бізнесу:

– методи швидкого досягнення влади, що дає можливість приймати рішення, карати інших, захищати себе від інших і тих, що можуть розпоряджатися вашим майбутнім;

– пошук власної ніші в організації;

– побудова відносин за вертикаллю "підлеглий – начальник".

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Розвиток теорії та практики науки управління	\|	Головна ідея - ніколи не наживати собі ворога,

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.