Соціальна поведінка та фактори її формування.

Соціальна діяльність і соціальна поведінка людей зумовлена як об’єктивними, так і суб’єктивними факторами. Об’єктивні - сукупні цілі, інтереси, потреби суспільного розвитку, які реалізуються різними типами соціальних спільнот; суб’єктивні — це сукупність ціннісних орієнтацій, інтересів, цілей особи, соціальної групи і т. ін. Основою соціальної діяльності і соціальної поведінки людей є об’єктивні умови життя, які породжують певні потреби та інтереси. Інтереси в свою чергу створюють у людей ті чи інші мотиви діяльності. Так об’єктивна детермінація переходить у суб’єктивну. Процес такого переходу можна розглядати як результат дії таких груп механізмів:

1) мотивації соціальної діяльності людини, тобто усвідомлення потреб у вигляді інтересів;

2) перетворення інтересів на мету діяльності, тобто формування диспозиційної структури особи;

3) індивідуальної поведінки і відносин людини.

Процес переходу від суб’єктивної детермінації до об’єктивної включає механізми:

1) переходу від індивідуальної поведінки та індивідуальних відносин до соціальної поведінки і соціальних відносин груп осіб;

2) виявлення у соціальних відносинах, які формуються на різних рівнях життєдіяльності суспільства (особистість, група, нація і т. ін.), соціальних закономірностей.

Всю практичну діяльність людей можна розглядати як форму задоволення потреб, що виникли як відображення об’єктивних умов і усвідомлення реальних можливостей їх задоволення.Потреби виражають об’єктивну залежність людини від зовнішнього світу.Розрізняють природні потреби та соціальні, тобто створені суспільством. Під природними потребами розуміють буденні потреби людини в їжі, одязі, житлі і т.ін. До соціальних потреб належать потреби людини в духовній культурі, спілкуванні, трудовій діяльності. Існує також значення соціальної потреби у вузькому розумінні, яке основано на уявленні про неї як про особливий вид суспільної потреби, яка існує поряд з економічними, моральними та іншими потребами.Найвищий рівень потреб становлять усвідомлення і засвоєння цінностей. Ціннісна орієнтація формує настанову діяльності, яка в свою чергу значною мірою визначає спрямованість соціальної поведінки особистості. Ціннісна орієнтація особистості — це системно пов’язані ціннісні уявлення про світ, його процеси й відносини, про те, що є більшою цінністю, що меншою, що слід мати на меті, а що ні. Ціннісні орієнтації зумовлюють вчинки та дії людини. Умови діяльності можуть виступати у вигляді: предметних ситуацій; умов спілкування; існуючих норм і цінностей соціальної спільноти і суспільства взагалі; існуючих соціальних інститутів; особливостей соціальних організацій, в які включено індивідів; соціальних статусів, які вони мають, та соціальних ролей, які вони виконують відповідно до соціальних статусів. Умови діяльності детермінують соціальну поведінку особистості. Важливим фактором поведінки і діяльності будь-якого соціального суб’єкта чи то особистості, групи або суспільства взагалі є соціальний інтерес, який виражає ставлення людини, соціальної спільноти до свого стану та умов життя в даній соціальній і економічній структурі, а також до обумовлених цим станом потреб. В основі інтересів лежать потреби людей, які зрештою виражають вимоги соціальних законів і внаслідок цього інтерес виступає як результат усвідомлення будь-якої потреби. Втілення потреби в інтерес, а інтересу в мету — це дві стадії діяльності суб’єкта, кожна з яких може бути охарактеризована як мотив діяльності. Мотив діяльності — це конкретні внутрішні спонуки до дії, які є відображенням у свідомості людей їх об’єктивних потреб та інтересів. Вони обумовлюють розробку цілей діяльності. Поряд з внутрішніми спонуками до діяльності (мотивами), на стадії переходу від інтересу до мети існують і зовнішні імпульси або стимули. Стимули — це об’єктивні фактори, що включені у різні сфери життєдіяльності суспільства. На відміну від мотивів, стимули включають елементи, що виражають специфіку зовнішнього середовища. Взаємодія мотивів і стимулів створює механізм мотивації соціальної діяльності особистості. Цей механізм характеризується взаємодією потреб, ціннісних орієнтацій та інтересів, які не лише виконують функцію мотивації соціальної діяльності, а й є функцією формування диспозицій особистості, які фіксуються у настановах різного рівня. Диспозиції особистості, які формуються внаслідок взаємодії стимулів і мотивів у конкретних умовах навколишнього середовища, виступають як механізми саморегуляції соціальної поведінки особистості.

Слід зазначити, що люди вступають у взаємодію один з одним як індивіди, що перебувають на певному рівні розвитку суспільства і відчувають на собі його вплив. Саме тому їх особисте ставлення один до одного, яке складається на засадах прийнятих (або неприйнятих) норм та цінностей даного суспільства, постійно відтворює соціальні відносини. У процесі взаємодії індивідів не тільки реалізуються вже створені соціальні відносини, а й формуються нові, відповідно до умов життя. Таким чином, як соціальні, так індивідуальні відносини не можна зрозуміти у відриві одне від одного.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Молодь як специфічна соціально – демографічна спільнота.	\|	Гендерна соціологія.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.