Інвестиційний попит

Інвестиції- економічні ресурси, що спрямовуються на збільшення реального капіталу суспільства,тобто на розширення і модернізацію виробничого потенціалу.

Під інвестиціями розуміють усі витрати, які безпосередньо сприяють збільшенню загальної величини капіталу в економічній системі.

Інвестиції складаються з двох основних компонентів:

1) інвестиції в основний капітал, тобто придбання новостворених капітальних благ, а саме: виробничого обладнання, будинків виробничого призначення тощо;

2) інвестиції в товарно-матеріальні запаси, які складаються з нагромаджених запасів сировини (комерційних товарно-матеріальних запасів), призначених для використання у виробничому процесі, а також нереалізованих готових товарів.

Інвестиції в основний капітал складаються з двох частин:

̶ у відновлення основного капіталу (амортизація);

̶ у розширення основного капіталу (збільшення реального капіталу).

Інвестиціями за економічним змістом не є витрати, пов'язані з придбанням раніше використовуваних капітальних благ, нерухомого майна тощо. Угоди, пов'язані з придбанням раніше використовуваних капітальних благ, не збільшують загальної кількості капітальних благ в економічній системі, а є простими переказами активів з балансових рахунків одних макроекономічних суб'єктів іншим.

Підприємницький сектор постійно планує здійснення інвестицій як в основний капітал, так і в товарно-матеріальні запаси, але обсяг власних фінансових ресурсів у нього обмежений.

Здійснення інвестиційних проектів пов'язане з альтернативною вартістю інвестицій,тобто з нормою банківського процента (і).

Для того, щоб зробити правильний вибір, фінансові менеджери повинні оцінити потенційний прибуток від реалізації проектів та зіставити його з альтернативною вартістю одержання грошових коштів для здійснення інвестицій, тобто з нормою банківського процента (і).

При інших сталих умовах, чим нижча альтернативна вартість інвестицій, тим вищий рівень запланованих інвестицій.

Будь-які зміни процентної ставки за інших сталих умов призводять до просування по кривій графіка запланованих інвестицій.

Рис. 3.4 відображає класичну точку зоруна функціональну залежність обсягу інвестицій (І) від ставки банківського процента (і) на рівні економічної системи в цілому.

Рис. 3.4. Графік запланованих інвестицій (економіка в цілому)

За кейнсіанською теорієюкрива запланованих інвестицій значно менш еластична відносно величини процентної ставки (і) (див. рис. 3.5).

Рис. 3.5.Графік запланованих інвестицій за кейнсіанською теорією

Інвестиційний попит (І) залежить від:

̶ обсягу виробництва;

̶ витрат на капітал (вони визначаються податковою політикою та процентною ставкою);

̶ кон'юнктурних коливань економіки;

̶ стійкого зростання попиту на товари та послуги;

̶ розвитку науково-технічного прогресу;

̶ сподівань на майбутнє.

Попит на інвестиції (І) - найбільш мінлива частина сукупного попиту (AD)

Залежно від того, які фактори визначають обсяг попиту на інвестиції, вони поділяються на індуційовані та автономні.

Інвестиції називаються індуційованими,якщо причиною їх здійснення є стійке зростання попиту на товари та послуги в результаті зростання національного доходу.

Індуційовані інвестиції є функцією від приросту національного доходу. Коефіцієнт прирістної капіталоємкості називається акселератором (b).

Акселератор (b)- коефіцієнт, який показує, скільки одиниць додаткового основною капіталу (К_о) необхідно для виробництва додаткової одиниці продукції (ΔY):

(3.8)

де ΔК_о - зростання основного капіталу під впливом індуційованих інвестицій.

Величину індуційованих інвестицій можна визначити за формулою:

, (3.9)

де - індуційовані інвестиції в n-му році; b - акселератор; Y_n_-1 - національний дохід в (n - 1)-му році; Y_n_-2 - національний дохід в (n - 2)-му році.

Якщо в поточному році розмір національного доходу скоротився порівняно з минулим (Y_n < Y_n_-1), то індуційовані інвестиції приймають від'ємне значення. Це означає, що в результаті скорочення виробництва підприємці частково або повністю не відновлюють зношеного капіталу.

Обсяг від'ємних інвестицій не може бути більшим за розмір амортизації:

(3.10)

Інвестиції називаються автономними (I^а), коли вони здійснюються при фіксованому національному доході, тобто при незмінному сукупному попиті на блага.

Автономні інвестиції здійснюються в нову техніку, сприяючи підвищенню якості продукції, і стають умовою зростання національного доходу.

Якщо в умовах економічної рівноваги автономні інвестиції зростають на ΔI^а, то для збереження рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією національний дохід (ΔY) повинен зростати на:

(3.11)

тобто (3.12)

де - мультиплікатор; с' - гранична схильність до споживання; ΔI^а - приріст автономних інвестицій.

(3.13)

Мультиплікатор Кейнса (автономних витрат), (т), показує, на скільки зростає рівноважний національний дохід при зростанні автономного попиту на одиницю (рис. 3.6).

(3.14)

Рис. 3.6. Модель мультиплікатора

де С-функція споживання; С + І - зростання сукупного попиту під дією автономних інвестицій; Q_e - рівноважний обсяг виробництва; Q_f - потенційний обсяг виробництва.

(3.15)

де т> 1.

З рис. 3.6 видно, що відстань між паралельними лініями С та С +1, яка дорівнює ΔІ, менша ніж різниця Q_F - Q_e.

Дж. М. Кейнс розробляв теорію мультиплікатора в умовах, коли суспільство перебувало в стані глибокої кризи з високим рівнем безробіття і недовикористаними виробничими потужностями. Саме за цих умов проявляється ефект мультиплікатора. Зростання інвестицій під дією мультиплікатора забезпечує більш повне використання наявних виробничих ресурсів, що приводить до зростання зайнятості та реального ВВП.

Якщо економіка перебуває в умовах високої кон'юнктури (в умовах повної зайнятості), то результатом дії мультиплікатора буде підвищення цін та рівня інфляції, які викликані надлишковим попитом, при незмінному обсязі реального ВВП.

Державні видатки (G) при макроекономічному моделюванні сукупного попиту (AD) розглядаються як екзогенна наперед задана величина, визначена Державним бюджетом країни. Тому функція попиту держави на ринку благ має вигляд:

G = const.(3.16)

Одним з елементів державних видатків є суспільні блага.

Суспільні блага- це товари та послуги суспільного використання (національна оборона, контроль за навколишнім середовищем, контроль за правопорядком та інші). Ці блага споживаються колективно усіма членами суспільства незалежно від того, платять вони за них чи ні, а витрати фінансуються із бюджету за рахунок податків.

Попит закордонуна блага певної країни залежить від співвідношення цін на вітчизняні і закордонні товари і обмінного курсу національних валют, тобто від реальних умов обміну (Ɵ).

Реальні умови обміну (Ɵ) показують, скільки закордонних благ країна може отримати за одиницю своїх благ, і розраховуються за формулою

(3.17)

де Р,P^z- рівні цін відповідно в межах країни і за кордоном; е - обмінний курс вітчизняної валюти.

Зростання е означає, що реальні умови обміну поліпшуються, оскільки за одиницю вітчизняних благ можна отримати більше закордонних благ. Але для закордону це означає подорожчання товарів з даної країни, що призводить до скорочення експорту.

Функцію попиту закордону можна представити формулою:

(3.18)

де E₀ - величина експорту, автономна від q; q - гранична схильність до експорту, яка характеризує реакцію експорту на зміни реальних умов обміну (е).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
РОЗДІЛ 3	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.