Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Сутність та принципи регулювання інноваційної діяльності. Методи державного регулювання. Система державного регулювання та державна інноваційна політика.

Згідно із Законом України «Про інноваційну діяльність», головною метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва й реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції.

Основні принципи державної інноваційної політики:

• орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України;

• визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;

• формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;

• створення умов для збереження, розвитку й використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;

• забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери в розвитку інноваційної діяльності;

• ефективне використання ринкових механізмів .для сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері;

• здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу технологій, захист вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;

• фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності;

• сприяння розвитку інноваційної інфраструктури;

• інформаційне забезпечення суб'єктів інноваційної діяльності;

• підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності. Важливим також є принцип забезпечення єдності стратегічного й поточного державного регулювання, оперативності останнього. Стратегічне державне регулювання має загальнодержавне значення. Його мета – збереження економічного й соціального стратегічного курсу держави, який закладається до програми реалізації реформ, національних, цільових, комплексних та інших програм. З метою додержання стратегічного курсу державою складається й контролюється перелік ресурсів, які мають стратегічно важливе значення.

Поточнедержавне регулювання має на меті забезпечити реалізацію стратегічного курсу в умовах конкретної економічної й політичної ситуації, що зумовлює гнучкість системи державного впливу. Оперативне поточне державне регулювання спирається на податкову політику, емісійну, кредитну, бюджетну, соціальну та інші види економічної політики.

Засоби регулювання інноваційної діяльності:

- закони і законодавчі акти;

- обсяги і джерела інвестування інновацій;

- асигнування і дотації з Державного та місцевих бюджетів;

- норми і нормативи;

- ціноутворення;

- ставки податків і пільги з оподаткування;

- відсотки за кредит і державні гарантії;

- державні замовлення і закупівлі;

- мито і митні податки;

- ліцензії і квоти;

- підтримка інфраструктури утворень.

Державою визначені такі стратегічні пріоритети та напрями інноваційної діяльності в Україні на 2003-2013 роки.

1) модернізація електростанцій, нові відновлювані джерела енергії, сучасні енергозберігаючі технології;

2) машинобудування та приладобудування, як основа відновлення всіх галузей;

3) мікроелектроніка, інформаційні технології, телекомунікації, нанотехнології;

4) хімічні технології, нові матеріали, розвиток біотехнологій;

5) високотехнологічний розвиток сільського господарства та обробної промисловості;

6) транспортні системи: будівництво та реконструкція;

7) охорона та оздоровлення людини та оточуючого середовища;

8) розвиток інноваційної культури суспільства.

Державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється шляхом:

- визначення та підтримка пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального та місцевого рівнів;

- формування та реалізація інноваційних програм на всіх рівнях;

- створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки та стимулювання інноваційної діяльності;

- захист прав та інтересів суб’єктів інноваційної діяльності;

- фінансової підтримки виконання інноваційних проектів;

- стимулювання комерційних банків та інших фінансових організацій для кредитування інноваційних проектів;

- встановлення пільгового оподаткування суб’єктів інноваційної діяльності;

- підтримки функціонування та розвитку сучасної інноваційної інфраструктури.

Лекція 10. Стимулювання інноваційної діяльності.

Сутність та принципи стимулювання. Форми та методи організації системи стимулювання інноваційної активності підприємства. Формування інноваційної культури на підприємстві.

Розвиток малого інноваційного бізнесу надасть змогу зберегти кваліфіковані науково-технічні кадри й прискорити доведення науково-технічної розробки до промислового зразка і його впровадження. Проте малі інноваційні підприємства дуже нестійкі, у них надто короткий життєвий цикл, тому в усьому світі вони користуються державною підтримкою, включаючи цільове фінансування з бюджету, стимулювання приватного капіталу до фінансування їхньої діяльності, податкові й амортизаційні пільги.

Одна з найважливіших функцій держави у розвинених країнах – створення сприятливих умов для інноваційної діяльності підприємницького сектора. Задля реалізації цієї функції вживають таких заходів:

• включають витрати на дослідницькі роботи приватного сектора в собівартість продукції;

• списують значну частину наукового устаткування за нормами прискореної амортизації;

• застосовують систему адресних податкових пільг;

• залучають малий і середній бізнес до інноваційної діяльності у сфері нових технологій;

• надають пільгове кредитування для науково-технічних розробок;

• безоплатно передають чи надають на пільгових умовах державне майно або землю для створення інноваційних підприємств, а також наукової інфраструктури в регіонах.

Досвід розвинених країн показує, що необхідною умовою прогресу науки і техніки є розвиток і максимальне розкриття творчого потенціалу науковців. Активізація людського фактора і прискорення науково-технічного прогресу – це взаємозалежні проблеми збалансованості та динамічного розвитку факторів виробництва. Науково-технічний потенціал – це узагальнена характеристика рівня розвитку науки, інженерної справи, техніки в країні, можливостей і ресурсів, якими оперує суспільство для вирішення науково-технічних проблем. Основою складової науково-технічного потенціалу є наукові кадри.

Науковій праці, як жодній іншій, притаманні риси колективної й індивідуальної праці одночасно. Це – праця творча, пов'язана з постійним пошуком, з необхідністю виконання неповторюваних дій, вона вимагає максимального прояву індивідуальних здібностей і якостей дослідника. Вільна і свідома робота, переконаність у необхідності творчого пошуку, захопленість вирішенням свого завдання є основою підвищення результативності праці. Проте розбіжності в рівні кваліфікації, стажі роботи за спеціальністю та безпосередньо за даним науковим напрямом, психолого-фізіологічні особливості не можуть не впливати на продуктивність праці науковців. На все це необхідно зважати в процесі мотивації.

Основою для мотивованої трудової діяльності є покликання до того чи іншого роду занять, тобто наявність відповідних здібностей.

Загалом можна виділити сім груп, із властивим кожній з них домінуючим внутрішнім спонуканням до праці:

• інтерес до роботи й бажання творчої самореалізації за відсутності інтересу до заробітку;

• орієнтація на цікаву роботу, сполучена з інтересом до високого заробітку;

• інтерес до високого заробітку, сполучений з усвідомленням корисності власної праці для суспільства;

• орієнтація на високий заробіток, сполучений з інтересами просування по роботі;

• ставлення до роботи як до вимушеної, неприємної необхідності;

• мотивація змішаного типу.

Оцінка й стимулювання праці дослідників і розробників мають сприяти:

• удосконаленню й підвищенню ефективності організаційної діяльності в керуванні створенням і освоєнням науково-технічної продукції, поліпшенню загальних результатів діяльності підприємства;

• скороченню термінів та підвищенню ефективності розробки й впровадження проектів, які мають науково-практичне значення, відзначаються конкурентоздатністю, комерційною цінністю, можливістю реалізації на внутрішньому й зовнішньому ринку;

• здійсненню диференційованої оцінки результатів творчої праці, включаючи патентну й ліцензійну діяльність;

• організацію цілеспрямованої оцінки і стимулювання об'єктів досліджень і розробок у взаємозв'язку з творчою науково-технічною й економічною діяльністю осіб, що займаються розробкою, створенням і впровадженням нових виробів у виробництво;

• спонуканню дослідників і розробників підвищувати професійний рівень знань, розвивати уміння й удосконалювати досвід самостійного пошуку нових дослідницьких, конструкторсько-технологічних, економічних, екологічних і маркетингових рішень;

• більш об'єктивному й повному дотриманню принципу розподілу матеріальних і моральних стимулів до праці;

• скороченню розриву між потенційними й реальними, творчими можливостями дослідників і розробників проектів.

Лекція 11. Моніторинг інновацій.

Сутність моніторингу інновацій. Форми здійснення моніторингу. Визначення ефективності моніторингу інноваційних процесів.

Моніторинг інновацій – це безперервне, комплексне спостереження і контроль за створенням, впровадженням, поширенням і використанням інновацій.

Поняття моніторингу інновацій застосовується у широкому й вузькому значеннях. Перше базується на розумінні інновації як результату проведення інноваційної діяльності на всіх її етапах і стадіях. У її основі лежить науково-технічна діяльність, пов'язана зі створенням, розвитком, поширенням і використанням науково-технічних знань у всіх галузях науки і техніки. У цій сфері проводяться науково-дослідні й дослідно-конструкторські роботи (НДДКР), на їхній основі базуються нововведення. Останні можуть бути оформлені у вигляді: відкриттів; винаходів; патентів; товарних знаків; раціоналізаторських пропозицій; документації на новий або на вдосконалений продукт і технологію, управлінський чи виробничий процес; ноу-хау; нових понять; наукових підходів або принципів; документа (стандарту, рекомендації, методики, інструкції тощо); результатів маркетингових досліджень тощо.

У Законі України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» визначено, що моніторинг інноваційної діяльності – це систематична обробка та аналіз інформації про перебіг інноваційних процесів, практичні наслідки заходів держави щодо стимулювання, регулювання інноваційної діяльності в країні, результати реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності.

Моніторинг інноваційної діяльності здійснюється на підставі даних державної статистичної звітності, аналітичної інформації центральних та регіональних органів державного управління, матеріалів спеціальних обстежень з окремих питань стосовно даного об'єкта моніторингу.

Моніторинг інновацій у вузькому розумінніполягає у відстеженні перебігу й результатів виконання окремого інноваційного проекту.

Моніторинг інноваційного проекту — це процес спостереження за ходом його виконання і використанням ресурсів, попередження можливих відхилень від запланованих результатів, а також: внесення змін для коригування цих відхилень.

Система моніторингу інноваційних проектів містить три основних елементи: технічні й якісні характеристики проекту; терміни його виконання; використання кошторису витрат на нього.

Моніторинг проекту може бути визначений як постійний і структурований процес спостереження й контролю, спрямований на перевірку просування робіт, а також на виконання коригувальних дій.

Одним із найважливіших чинників, що визначають ефективність і результативність проекту в цілому, є досягнення всіх технічних і якісних його характеристик, встановлених в технічному завданні на його виконання.Моніторинг інноваційного проекту в цьому напрямі полягає в комплексі управлінських, технічних та технологічних заходів щодо перевірки виконання поставлених технічних завдань, аналізу отриманих результатів і внесення коригувальних дій на усунення знайдених відхилень від запланованих техніко-економічних показників.

До завдань моніторингу входить систематичний контроль за технічними характеристиками інноваційного проекту, порівняння фактичного стану з заданими значеннями. Головною умовою є наявність чіткої мети, вимог, параметрів інновацій, які визначено в кількісних показниках, і організація надходження відповідної інформації про хід їх виконання до менеджера проекту. Порівняння дає змогу розробити плани заходів щодо виконання технічних характеристик проекту.

Лекція 12. Комплексна оцінка ефективності інноваційної діяльності фірми.

Поняття оцінки ефективності інноваційної діяльності. Види ефективності. Критерії та показники ефективності інноваційної діяльності. Методи оцінки. Вплив факторів ризику і інфляції на ефективність проекту.

При порівнянні інноваційних проектів та оцінці інноваційної діяльності використовується комплекс показників та застосовується підхід, що вимагає обліку всієї сукупності заходів, які необхідно здійснити при реалізації даного варіанта рішення.

Значна тривалість життєвого циклу інновацій приводить до економічної нерівноцінності здійснюваних витрат і одержуваних результатів. Це протиріччя усувається за допомогою так званого методу приведеної вартості або інакше дисконтуванням витрат і результатів до одного моменту часу. Як такий момент часу можна прийняти, наприклад, рік початку реалізації інновацій.

Дисконтування засновано на тім, що будь-яка сума, що буде отримана в майбутньому, у цей час має меншу цінність.

За допомогою дисконтування у фінансових обчисленнях ураховується фактор часу.

Різниця між майбутньою вартістю й поточною вартістю є дисконтом.

Коефіцієнти дисконтування розраховуються по формулі складних відсотків:

і - процентна ставка, виражена десятковим дробом (норматив дисконтування);

t_p – рік приведення витрат і результатів (розрахунковий рік);

t - рік, витрати й результати якого приводяться до розрахункового.

За умови приведення до року початку реалізації інновацій маємо t_p = 0 і отже

При позитивній величині норми відсотка на капітал i коефіцієнт дисконтування завжди менше одиниці.

Величина процентної ставки, по якій провадиться дисконтування, і сучасна величина перебувають у зворотній залежності, тобто чим вище відсоткова ставка, тим менше сучасна величина за інших рівних умов.

Чим нижче ставка відсотка й менше період часу (t), тим вище величина майбутніх доходів.

Таким чином, за допомогою дисконтування визначається чиста поточна вартість проекту.

Загальне правило таке: інновації варто здійснювати, якщо очікуваний рівень доходу на капітал не нижче або дорівнює ринковій ставці відсотка по позичках.

Крім чистого наведеного доходу для відбору інноваційних проектів використовуються показники: строк окупності (СТРУМ); період окупності (П_ок); внутрішня норма прибутковості (В_д); рентабельність (R).

Строк окупності – показник, що відповідає на питання, за який строк можуть окупитися інвестиції в інноваційний проект. Цей показник ураховує первісні капітальні вкладення.

У міжнародній практиці застосовується, в основному, період окупності. Під періодом окупності розуміють тривалість періоду, протягом якого сума чистих доходів, дисконтованих на момент завершення інвестицій, буде дорівнює сумі інвестицій.

Внутрішня норма прибутковості (доходності) -це розрахункова відсоткова ставка, за якої одержані доходи (вигоди) від проекту стають рівними витратам на проект. Дається ще таке визначення - це той максимальний відсоток, який може бути сплачений для мобілізації капіталовкладень у проект. Рекомендується відбирати такі інноваційні проекти, внутрішня норма доходності яких не нижча ніж 15-20 %.

Рентабельність (R) визначається як співвідношення ефекту й витрат на реалізацію проекту.

У практиці оцінки інноваційних проектів розрахують відношення наведених доходів до інвестиційних видатків.

Відбір інноваційних проектів проводиться з урахуванням інтересів інвесторів і безпосередніх виконавців.

Загальним для всіх показників ефективності інноваційного проекту є розрахунок коефіцієнта ефективності по наступних формулах:

(прямій показник),

(зворотний показник),

де І – індекс доходності;

ТО-термін окупності

Е - ефект (результат) від реалізації проекту або грошовий поток;

З - витрати, пов'язані з реалізацією проекту.

Критерієм відбору проектів може бути мінімум витрат на їхню реалізацію.

При відборі інноваційних проектів варто звернути увагу на способи зниження ризику.

При наявності декількох варіантів найбільш ефективний варіант вибирається по мінімуму так званих наведених витрат:

З_i = С_i + Е_нК_i → min,

де З_i – наведені витрати по кожному варіанті; С_i – витрати виробництва (собівартість) по тому же варіанту; Е_н - норматив ефективності капітальних вкладень; К_i – інвестиції по тому же варіанту.

Оскільки інвестиції характеризуються одноразовістю або обмеженим періодом вкладень, тривалим строком окупності, великою величиною, а витрати виробництва - це величина, як правило, річна, тому для того, щоб привести до єдиної річної розмірності за допомогою коефіцієнта економічної ефективності або рівня процентної ставки, беруть частину інвестицій (капітальних вкладень).

Після цього розраховують строк окупності додаткових інвестицій в інновації, що являє собою часовий період, за який додаткові інвестиційні витрати на більше дорогий варіант інновацій окупаються завдяки приросту економічних результатів, обумовленому реалізацією інновацій.

Розрахунковий строк окупності Т_р визначається по наступній формулі:

де ДО₁ і ДО₂ – інвестиції в інновації по порівнюваних варіантах;

З₁ і З₂ – річні витрати відповідно по першому й другому варіантах.

Для вибору варіанта розрахункове значення строку окупності Т_р рівняється з його нормативною величиною Т_н = 1 / Е.

Величина зворотна строку окупності являє собою коефіцієнт ефективності додаткових інвестиційних вкладень в інновації або коефіцієнт порівняльної ефективності – Ер.

Даний показник розраховується по формулі:

Ер = .

Розрахункове значення коефіцієнта ефективності Ер дорівнює нормативній величині Е_н, що відповідає задовольняючого інвестора нормі доходу на капітал.

Інтегральний ефектвизначається як сума поточних ефектів за весь розрахунковий період, приведена до початкового року, або як перевищення інтегральних результатів над інтегральними витратами. Інтегральний ефект ще називають приведеною вартістю, яка характеризує загальний абсолютний результат інвестиційного проекту:

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Технопарк, технополіс, фірми-інкубатори.	\|	ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.