Прийняття законодавства

Звичайна законодавча процедура

Дана процедура є найбільш складною. Вона була започаткована Маастрихтським договором 1992 р.

На даний момент така процедура застосовується для прийняття нормативних актів в більшості сфер суспільного життя. Традиційною процедурою передбачено участь у прийнятті рішення Ради і Комісії, без вимоги проведення консультацій з Європейським Парламентом або будь-якими іншими інституціями. Однак це не означає, що такі інституції не можуть надавати консультації Раді й Комісії, якщо останні вважатимуть Це за потрібне.

Відповідно до цієї процедури Комісія висуває ініціативу, а Рада та Парламент приймають остаточне рішення. Для полегшення посилання цей процес часто позначають висловом "Комісія пропонує. Рада та Парламент розпоряджається" Однак Європейський Парламент також може брати участь у висуванні законодавчої ініціативи.

Європарламент розглядає проект, внесений Комісією (так зване перше читання), і в залежності від результатів розгляду процедура розвиваються наступним чином. Коли Європарламент схвалює проект рішення чи взагалі не розглядає його, то рішення кваліфікованою більшістю схвалюється Радою. Коли Парламент вносить поправки в проект (або іншим чином виражає незгоду), то Рада може погодитись з поправками та затвердити рішення кваліфікованою більшістю, або, також діючи на основі кваліфікованої більшості, виробити спільну позицію по проекту.

Спільна позиція по проекту рішення направляється до Європарламенту (так зване друге читання). Розглянувши спільну пропозицію Європарламент може або схвалити її (чи не розглядати) і затвердити рішення, або абсолютною більшістю голосів відхилити спільну позицію і проект рішення в цілому (абсолютне вето), або абсолютною більшістю внести поправки до неї по проекту та спрямувати їх на розгляд в раду і Комісію.

Коли Рада отримає усі матеріали з Комісії, вона кваліфікованою більшістю схвалює поправки Європарламенту з урахуванням думки Комісії (коли думка Комісії була негативною Рада діє одноголосно) і затверджує рішення чи не схвалює їх, і тоді Голова Ради і голова Європарламенту скликають Узгоджувальну раду.

Спеціальна процедура

В її межах Рада може прийняти (або не прийняти) запропонований акт лише після проведення консультацій з Європейським Парламентом. Оскільки офіційно на Раду не покладено зобов'язань виконувати будь-які поради інших органів, деякі фахівці можуть зневажливо ставитись до цих консультацій. Але певні гарантії все ж внесені в нормативну систему і захищають цей консультаційний процес від "простого базікання". По-перше, як було згадано вище, проведення консультації з Парламентом є суттєвою вимогою, порушення якої призводить до скасування відповідного акта. По-друге, для Ради недостатньо звертатися до Парламенту лише за висновком; цей висновок має також бути офіційно виданим. По-третє, висновок, який надається Парламентом, повинен давати ґрунтовну оцінку акта, що має бути згодом прийнятий. Тому в разі внесення суттєвих змін до пропозиції необхідно проводити нові консультації протягом усього часу від видачі висновку Парламентом і до моменту, коли Рада має прийняти відповідний акт.

Першою стадією є правотворча ініціатива Комісії (або держави-члена), яка надає проект рішення до Ради. Потім іде запит Радою думки Європарламенту відносно проекту рішення. Далі Європарламент висказує думку по проекту у вигляді висновку, яке оформлюється резолюцією, після чого Рада приймає рішення одноголосно (або кваліфікованою більшістю) чи відхиляє його. Юридично Рада не зобов’язана враховувати висновки Європарламенту, але Рада зобов’язана дочекатися їх надходження.

Процедура санкціонування.

Процедура ця встановлена згідно зі Спільною Декларацією Комісії, Ради і Парламенту від 4 березня 1975 p., але широкого застосування не набула. Вона є варіантом консультаційної процедури і може використовуватися лише тоді коли: а) норма законодавства має характер загального застосування; б) її реалізація потребує фінансових витрат; в) вона підпадає під сферу витрат Співтовариства, які мають необов'язковий характер. Як було визначено деякими авторами, ця процедура недостатньо ефективна, оскільки Парламент перебуває в дуже обмеженому становищі, що призводить до її рідкого використання.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Вироблення політичних напрямів	\|	Розподіл повноважень між Співтовариством та державами-членами відповідно до первинного законодавства ЄС

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.