Основи правового положення людини і громадянина в Європейському Союзі відповідно до Лісабонського договору 2007 р.

Найбільш важливим внеском Лісабонського договору в захист основних прав і свобод особи на європейському рівні є визнання Хартії Європейського Союзу про основні права від 7 грудня 2000 р. як юридично обов'язкове джерело права. Хартія стає складовою частиною первинного права "нового" Європейського Союзу і буде мати таку ж юридичну чинність, як і його установчі документи (Договір про Європейський Союз і Договір про функціонування Європейського Союзу).

Нова редакція Хартії з урахуванням Лісабонського договору була затверджена Європейським парламентом, Радою і Комісією 12 грудня 2007 р. Її застосування відтепер повинне здійснюватися з обов'язковим врахуванням "Роз'яснень Хартії про основні права" – офіційного коментарю, підготовленого одночасно з текстом Хартії в 2000 р. і також модернізованого в 2007 р.

Окремі вилучення з Хартії Європейського Союзу про основні права надані Лісабонським договором двом державам-членам - Великобританії і Польщі. Вони передбачені в "Протоколі про застосування Хартії Європейського Союзу про основні права до Польщі і З'єднаного Королівства".

Ці вилучення стосуються проголошених у розділі ІV "Солідарність" соціальних прав, що будуть обов'язковими для Польщі і Великобританії лише в тому випадку, якщо аналогічні права гарантовані в їхньому внутрішнім законодавстві. Хартія в цілому не наділяється приматом (верховенством) над законодавством цих держав.

Іншою істотною новелою Лісабонського договору стало положення про повноваженні Європейського Союзу приєднатися до Європейської конвенції про захист прав людини й основних воль 1950 р. Реалізація цього положення послужить більш ефективному контролю за дотриманням основних прав у загальноєвропейських масштабах, оскільки:

- по-перше, рішення наднаціональних органів Союзу (у тому

числі Суду Європейського Союзу) можна буде оскаржити в Європейському Суді по правах людини (м. Страсбург);

- по-друге, буде забезпечене однакове тлумачення основних прав, що містяться одночасно й у Хартії Європейського

Союзу 2000 р., і в Європейській конвенції 1950 р., на базі судової практики (прецедентного права) Європейського Суду по правах людини.

Можливе приєднання Союзу до Європейської конвенції про захист прав людини й основних воль 1950 р. у якості окремої "Договірної Сторони" не повинне торкатися аналогічний статус, що вже має кожне з держав-членів Союзу.

Однак таке приєднання може відбутися лише після вступу в силу Протоколу № 14 до Європейської конвенції, що до початку 2009 р. був ратифікований усіма її учасниками, крім Росії.

Лісабонський договір 2007 р. повною мірою зберігає інші елементи основ правового положення людини і громадянина в Європейському Союзі, як вони викладені в попередніх параграфах дійсної глави: громадянство Союзу (стійкий правовий зв'язок громадян держав-членів з Європейським Союзом у цілому), принципи правового положення людини і громадянина (принцип рівності й ін.), а також гарантії дотримання прав і воль.

У рамках нових, уперше введених Лісабонським договором "положень про демократичні принципи", громадянам надані додаткові права і гарантії на участь у керуванні Європейським Союзом. Серед них право ініціювати розробку нових нормативних актів, що підлягають прийняттю інститутами Союзу - "цивільна ініціатива".

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Громадянство Європейського Союзу	\|	Право внутрішнього ринку ЄС

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.