Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Структура кримінального кодексу.

Чинне кримінальне законодавство нашої країни зібрано в єдиному збірнику кримінальних законів – Кримінальному кодексі України, який поділяється на дві частини: Загальну і Особливу:

1) норми Загальної частини, в яких даються кримінально-правові поняття, визначають завдання кримінального законодавства, чинність кримінального закону, інші положення, які стосуються кримінальної відповідальності і покарання;

2) норми Особливої частини, які визначають суспільно небезпечні діяння і відповідальність за їх вчинення.

Загальна та Особлива частина взаємопов’язані між собою і складають систематизовану єдність. Неможливо застосовувати норми Особливої частини якщо не звертатись при цьому до Загальної. Загальна та Особлива частини в свою чергу поділяються на розділи, а розділи ‑ на окремі статті.

Загальна частина складається з 15 розділів:

Розділ I – Загальні положення (ст. 1‑2);

Розділ II – Закон про кримінальну відповідальність (ст. 3‑10);

Розділ III – Злочин, його види та стадії (ст. 11‑17);

Розділ IV – Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб’єкт злочину (ст. 18‑22 );

Розділ V – Вина та її форми (ст. 23‑25 );

Розділ VI – Співучасть у злочині (ст. 26‑31 );

Розділ VII – Повторність, сукупність та рецидив злочинів (ст. 32‑35 );

Розділ VIII – Обставини, що виключають злочинність діяння (ст. 36‑43);

Розділ IX – Звільнення від кримінальної відповідальності (ст. 44‑49);

Розділ X – Покарання та його види (ст. 50‑64);

Розділ XI – Призначення покарання (ст. 65‑73);

Розділ XII – Звільнення від покарання та його відбування(ст. 74‑87);

Розділ XIII – Судимість (ст. 88‑91);

Розділ XIV – Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування (ст. 92‑96);

Розділ XV – Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх (ст. 97‑108).

Особлива частина складається з 20 розділів.

Розділ I – Злочини проти основ національної безпеки України(ст. 109‑114);

Розділ II – Злочини проти життя та здоров’я особи (ст. 115‑145);

Розділ III – Злочини проти волі, честі та гідності особи(ст. 146‑151);

Розділ IV – Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості (ст. 152‑156);

Розділ V – Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина (ст. 157‑184);

Розділ VI – Злочини проти власності (ст. 185‑198);

Розділ VII – Злочини у сфері господарської діяльності (ст. 199‑235);

Розділ VIII – Злочини проти довкілля (ст. 236‑254);

Розділ IX – Злочини проти громадської безпеки (ст. 255‑270);

Розділ X – Злочини проти безпеки виробництва (ст. 271‑275);

Розділ XI – Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту (ст. 276‑292);

Розділ XII – Злочини проти громадського порядку та моральності (ст. 293‑304);

Розділ XIII – Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення (ст. 305‑327);

Розділ XIV – Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації (ст. 328‑337);

Розділ XV – Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян (ст. 338‑360);

Розділ XVI – Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж (ст. 361‑363);

Розділ XVII – Злочини у сфері службової діяльності (ст. 364‑370);

Розділ XVIII – Злочини проти правосуддя (ст. 371‑400);

Розділ XIX – Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини) (ст. 401‑435);

Розділ XX – Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку (ст. 436‑447);

Загальна та Особлива частини КК органічно взаємозв’язані та взаємообумовлені і складають собою єдину систему кримінально-правових норм. Наприклад, при застосуванні закону про кримінальну відповідальність, для визначення вини особи, яка вчинила діяння, передбачене статтею Особливої частини КК, необхідно звернутися до статей розділу V Загальної частини, які розкривають зміст вини умисної чи з необережності; для кваліфікації дій осіб, які вчинили злочин у співучасті до статей розділу VI Загальної частини, в якому даються поняття видів співучасників, регламентована їх відповідальність.

Статті Особливої частини КК України складається з одної або декількох частин, кожна з яких є окремою кримінально-правовою нормою, що містить самостійний склад злочину. Норми Особливої частини КК визначають суспільно небезпечні діяння, які є злочинами, та які види та розміри покарання передбачені за їх скоєння.

В примітках до ряду статей Особливої частини дається визначення окремих термінів, що вживаються у диспозиції цих статей, та розкривається зміст таких оціночних понять як значна шкода, істотна шкода, великий розмір, особливо великий розмір шкоди тощо. В ряді статей Особливої частини КК визначаються підстави звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які вчинили передбачені в них злочини (ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 3 ст. 175, ч. 4 ст. 212, 4.2 ст. 255, 4. 5 ст. 258, ч. 6 ст. 260, 4. 3 ст. 263, ч. 4 ст. 289 та інші). В ч. 4 ст. 331, ч. 2 ст. 385, ч. 2 ст. 396 зазначені положення згідно з якими виключається кримінальна відповідальність осіб, що вчинили діяння, які передбаченні в попередніх статтях.

Слід зазначити, що в ході розвитку суспільства, в КК неминуче відбуваються зміни. При доповнені КК новими кримінально-правовими нормами, вони включаються у вигляді окремих статей, яким дають номер найбільш споріднених із ними статей КК, з обов'язковою вказівкою додаткового цифрового індексу, що теж має порядковий номер. Цей порядковий індекс пишеться цифрою меншого розміру праворуч вгорі над номером, даним новій статті.

В зв’язку з тим, що більшість норм Особливої частини передбачають кримінальну відповідальність за окремі види злочинів, їх структура має однорідну побудову і поділяються на диспозицію та санкцію.

Диспозиція – це частина норми Особливої частини КК, в якій визнається конкретне злочинне діяння або описуються його ознаки. Диспозиції описують стандарти забороненої поведінки певного виду. Наприклад, у ст. 185 КК диспозицією будуть слова «таємне викрадення чужого майна (крадіжка)»; у ст. 186 КК – «відкрите викрадення чужого майна (грабіж)».

За технікою побудови і способом описування ознак конкретного виду злочину у чинному кримінальному законодавстві розрізняютьчотири види диспозицій:

- просту,

- описову,

- бланкетну

- відсилочну.

Проста диспозиція називає лише склад злочину і не розкриває його змісту. Наприклад, вбивство, вчинене з необережності – ст. 119 КК.

Проста диспозиція використовується у тих випадках, коли зміст суспільне небезпечного діяння в загальних рисах достатньо зрозумілий і без описування його ознак у законі.

Описовою визнається диспозиція, в якій описуються найбільш суттєві ознаки злочину. Наприклад, у ч. 1 ст. 185 дається визначення крадіжки, – таємне викрадення чужого майна, у ч. 1 ст. 186 – грабежу – відкрите викрадення чужого майна, у ч. 1 ст. 187 – розбою – напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.

Визначаючи ознаки злочину, описова диспозиція більш приоритетна ніж проста.

Бланкетна диспозиція називає лише сам склад злочину, а для визначення ознак такого злочину відсилає до норм інших галузей права або інших підзаконних актів, що не є кримінальними (інших законів, інструкцій, статутів, положень, стандартів, правил, вказівок тощо). Наприклад, бланкетною є диспозиція ст. 421 (порушення статутних правил внутрішньої служби) тощо.

Отже, бланкетна диспозиція використовується в тих випадках, коли необхідно встановити кримінальну відповідальність за порушення правил, що визначені в інших нормативно-правових документах тому, що порушення цих правил носить підвищену ступінь суспільної небезпеки.

Відсилочною є диспозиція, яка відсилає до іншої статті або іншої частини статті кримінального закону, де називається злочин, або описуються його ознаки, або ознаки, що виключають відповідальність за злочин, описаний у цій диспозиції. Наприклад, ч. 1 ст. 115 розкриває поняття вбивства (це протиправне заподіяння смерті іншій людині), а в статтях 116, 117, 118 і 119 воно тільки називається.

Найчастіше відсилочні диспозиції вживаються для того, щоб уникнути повторень. Відсильна диспозиція ознаки певного складу злочину найчастіше називає у першій частині статті або називає лише сам склад злочину, а ознаки, що обтяжують такий злочин (кваліфікований вид), вказує в наступній частині статті.

Для цього законодавець використовує словосполучення «та сама дія», «дії, передбачені...», «ті самі дії», «ті самі діяння», «те саме діяння», «діяння, передбачені...», «вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті», «один із злочинів, передбачених статтями...», тощо, якими здійснюється відсилання до норми, розташованої раніше, наприклад, в частині першій тієї ж статті, або діянь, опис яких розташований в інших статтях Особливої частини КК.

В інших випадках, замість цих слів називається даний вид злочину, суть якого визначена у першій частині статті, а далі вказуються обтяжуючі обставини. Наприклад: в ч. 1 ст. 185 розкривається зміст крадіжки – а далі, в наступних частинах статі йде перелік обтяжуючих обставин: «що завдала значної шкоди потерпілому, а так само вчинена за попереднім зговором групою осіб або повторно».

Санкція – це структурна частина статті Особливої частини КК, яка встановлює вид і розмір покарання за злочин, вказаний у диспозиції.

Чинне кримінальне законодавство використовує два види санкцій:

- відносно визначену

- альтернативну.

Відносно визначена санкція передбачає покарання певного (лише одного) виду у певних межах, вказуючи або не вказуючи текстуально його нижчу межу, але обов’язково вказуючи його вищу межу.

Наприклад, ч. 1 ст. 187 «Розбій» передбачає нижчу і вищу межі покарання у вигляді позбавлення волі – від 3 до 7 років.

Якщо текстуально нижча межа покарання певного виду не вказана, вона встановлюється на підставі відповідної статті Загальної частини КК. Наприклад, за ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335) передбачено покарання у виді обмеження волі на строк до трьох років. Це означає, що для визначення нижчої межі названого виду покарання треба звернутися до ч. 2 ст. 61 КК (обмеження волі), в якій встановлено мінімальний розмір цього покарання – один рік.

Альтернативна санкція передбачає не один, а два і більше видів основних покарань, із яких суд може призначити тільки одне. Розпізнати таку санкцію можна за сполучником «або», який стоїть між назвами основних видів покарання, перерахованих у санкції статті. Наприклад, ч. 1 ст. 185 передбачає покарання у вигляді штрафу до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Альтернативні санкції, залежно від визначення видів та міри покарання, мають різновиди:

1) санкція, в якій по кожному виду покарання вказані його верхня і нижня межі (остання може припускатися), тобто два або більше відносно визначені види покарання. Наприклад, санкція ч. 1 ст. 120 «Доведення до самогубства» передбачає покарання у виді обмеження волі строком до трьох років або позбавлення волі на той самий строк.

2) санкція, в якій вказано відносно визначений і абсолютно визначений види покарання. Наприклад, санкція ст. 112 «Посягання на життя державного чи громадського діяча» передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.

У відносно визначених та альтернативних санкціях може міститися вказівка на призначення додаткового покарання. Наприклад, за розбій, передбачений ч. 4 ст.187 КК може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Термінологічний словник.	\|	Тлумачення кримінального закону.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.