МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
ШУМ. ПРОФЕСІЙНА ПРИГЛУХУВАТІСТЬ (КОХЛЕАРНИЙ НЕВРИТ)Професійна приглухуватість — поступове зниження гостроти слуху, обумовлене тривалою (багатолітньою) дією виробничого шуму (переважно високочастотного). Високий ступінь приглухуватості зустрічається у ковалів, казанярів, чеканників, мідників, авіаційних мотористів та ін. Гранично допустимий рівень промислового шуму — 80 дБ. Патогенез. Унаслідок хронічної мікротравматизації формуються нервово-судинні і дистрофічні зміни в спіральному (кортієвому) органі і спіральному ганглії. Клініка. Скарги на поступове погіршення слуху, шум у вухах, при цьому виявляється погане сприйняття шепітної мови (при хорошому сприйнятті розмовної). Ураження зазвичай двостороннє. При огляді отоскопічна картина не змінена. Розрізняють 4 ступені вираженості захворювання. I ступінь (початкові ознаки зниження слуху) шепіт сприймається на відстані до 5 м). ІІ ступінь (легке зниження слуху) - сприйняття шепоту до 4 м. ІІІ ступінь (помірне зниження слуху) - шепіт сприймається на відстані до 2 м. IV ступінь (важке зниження слуху) - шепіт сприймається на відстані до 1 м. Тривала дія інтенсивного виробничого шуму при поєднанні з напруженою працею може бути чинником ризику в розвитку неспецифічних реакцій нервової і серцево-судинної систем, що протікають у вигляді невротичних розладів, нейроциркуляторної дистонії. При діагностиці необхідно враховувати стаж роботи і інтенсивність діючого шуму, характер розвитку приглухуватості, дані отоскопії і аудіометрії, дані попереднього і періодичних медичних оглядів. Диференційний діагноз слід проводити з кохлеарними невритами іншої етіології, з отосклерозом. Лікуванняспрямоване на поліпшення функціонального стану рецепторів лабіринту. Призначають препарати, що поліпшують мозкову гемодинаміку (стугерон, кавинтон, компламин, продектин, трентал), препарати, що поліпшують клітинний і тканинний метаболізм (вітаміни групи В: В6, В15, А. Е; АТФ), біостимулятори (екстракт алое, ФІБС, гумізоль, апілак). Для поліпшення провідності нервових імпульсів призначають дибазол, галантамін, прозерин; холинолітики (атропін, платифілін). Шум у вухах зменшується при прийомі белоїда, белатамінала. Призначають ендоауральний електрофорез розчину нікотинової кислоти, галантаміна, прозерина; рекомендується голкотерапія. Протипоказані препарати ототоксичної дії (стрептоміцин, мономіцин, гентаміцин і ін.). Профілактика. Застосування протишумових вкладишів, навушників, шлемів; автоматизація виробництва, обладнаного протишумовими пристроями. Питання ЛТЕ. При I і II ступенях зниження слуху працездатність може бути збереженою; рекомендуються курси амбулаторного лікування. При значному зниженні слуху (IV ступінь) і при IIІ ступені у осіб, робота яких вимагає хорошого слуху (наприклад, випробувачі авіаційних моторів), рекомендується переведення на роботу без дії інтенсивного шуму, раціональне працевлаштування.
До іонізуючих випромінювань можуть бути віднесені електромагнітні коливання з невеликою довжиною хвилі, рентгенівські промені і γ-випромінювання, а також потоки α- і β-часток (електронів), протонів, позитронів, нейтронів і інших заряджених і нейтральних часток. Всі вони можуть стати пошкоджуючими чинниками як при зовнішньому, так і при внутрішньому опроміненні людини. Залежно від проникаючої здатності цих часток при зовнішньому опроміненні можливе попадання їх на шкіру або в глибші тканини. Найбільшою проникаючою здатністю володіють γ- промені і рентгенівські, меншою — β-промені. Іонізуючому випромінюванню можуть піддаватися особи, що працюють з рентгенівськими і γ-променями при здійсненні γ-дефектоскопії на промислових підприємствах, що працюють на прискорювальних установках, обслуговують ядерні реактори, зайняті на розвідці і видобутку корисних копалин, працівники радіоізотопних лабораторій і т.і. ПатогенезОсновною особливістю дії іонізуючого випромінювання є іонізація атомів і молекул живої матерії. Цей процес вважається за початковий етап біологічної дії випромінювання і надалі викликає функціональні і органічні ураження тканин, органів і систем. В основі генезу променевої хвороби лежать складні механізми прямої і непрямої дії іонізуючого випромінювання на організм. Пряма дія радіації (великих доз) на молекули білка приводить до їх денатурації. В результаті молекула білка коагулюється і випадає з колоїдного розчину, надалі піддається розпаду під впливом протеолітичних ферментів. При цьому в клітині спостерігаються порушення фізико-хімічних процесів з деполімеризацією нуклеїнових кислот, що супроводжується зміною структури поверхні клітини і проникності мембран. Непряма дія іонізуючого випромінювання пояснюється механізмом радіолізу води. При іонізації води утворюються радикали, що мають як окислювальні, так і відновні властивості. В результаті цих реакцій і перетворень порушується каталітична активність важливих тіолових ферментних систем, що беруть активну участь в синтезі нуклеопротеїдів і нуклеїнових кислот, що мають величезне значення для життєдіяльності організму. Одне з провідних місць в патогенезі променевої хвороби займає ураження органів кровотворення. Аплазія кісткового мозку, що розвивається під впливом радіації, є наслідком пригноблення мітотичної активності кровотворної тканини і масової загибелі малодиференційованих кістково-мозкових клітин. Різке зниження кровотворення обумовлює розвиток геморагічного синдрому. Роздратування екстеро- і інтерорецепторів приводить до функціонального порушення ЦНС, особливо її вищих відділів. В результаті рефлекторно може змінюватися діяльність внутрішніх органів і тканин. Певне значення при цьому надається ендокринним залозам і, перш за все, гіпофізу, наднирникам, щитоподібній залозі і ін. В результаті тривалої дії іонізуючого випромінювання малих доз, але таких, що перевищують допустимі рівні, розвивається хронічна променева хвороба. Для неї характерне ураження різних органів і систем. Відповідно до сучасної класифікації хронічної променевої хворобивиділяють два варіанти хронічної променевої хвороби: а) викликану дією загального зовнішнього випромінювання або радіоактивних ізотопів з рівномірним розподілом їх в організмі і б) обумовлену дією ізотопів з вибірковим депонуванням або місцевим зовнішнім опроміненням. У розвитку хронічної променевої хвороби виділяють три періоди: 1) період формування, або власне хронічна променева хвороба; 2) період відновлення і 3) період наслідків і результатів променевої хвороби. Перший період, або період формування патологічного процесу, складає приблизно 1— 3 роки — час, необхідний для формування за несприятливих умов праці клінічного синдрому променевої хвороби з характерними для нього проявами. По вираженості останніх розрізняють 4 ступені тяжкості: 1 — легкий, II — середній, III — важкий і IV — вкрай важкий. Всі 4 ступені є лише різними фазами єдиного патологічного процесу. Клініка. Хронічна променева хвороба, обумовлена загальним опроміненням. Один з ранніх проявів цієї форми — неспецифічні реакції вегетативно-судинних порушень, що протікають на тлі функціональної зміни ЦНС з обов'язковими змінами в периферичній крові. На початку захворювання виявляється лабільність показників крові, в подальшому — стійка лейкопенія і тромбоцитопенія. Нерідко в цей період (доклінічний) з'являються симптоми геморагічного діатезу. Хворі пред'являють скарги на загальне нездужання, головний біль, підвищену дратівливість, кровоточивість ясен, диспепсичні розлади і тому подібне. Проте в цей період всі скарги носять скороминущий характер, а симптоми є зворотними. Надалі, якщо ця стадія не діагностована і хворий продовжує працювати в умовах дії іонізуючого випромінювання, відбувається формування хвороби, що проходить всі етапи свого розвитку. При подальшому розвитку процесу з'являються і прогресують симптоми загальної астенізації організму, порушення обмінних процесів і різні нейротрофічні розлади. Можуть спостерігатися симптоми пригноблення секреторної і моторної функцій шлунку і кишечнику, зниження функції ендокринних залоз (особливо статевих), трофічні порушення шкіри (зниження еластичності, сухість, ороговіння) і нігтів. Перебіг захворювання носить торпидний характер з схильністю до загострень від всіляких неспецифічних несприятливих дій на організм. Як правило, різко знижується опір організму, що сприяє виникненню різних інфекційних ускладнень. Особливістю є можливість розвитку лейкозу і злоякісних новоутворень. Залежно від важкості захворювання і клінічної течії розрізняють чотири ступені Клінічна картина хронічної променевої хвороби, обумовленої попаданням радіоізотопів всередину, залежить від характеру їх дії і природи радіоактивної речовини. Так, наприклад, під час потрапляння радіоактивних речовин через органи дихання променева хвороба виявляється переважним розвитком пневмосклерозу. Описані випадки виникнення раку бронхів і легень. За наявності в організмі інкорпорованих радіоактивних речовин на перший план виступають симптоми астенізації, що набувають надалі вираженого характеру, а також симптоми геморагічного діатезу з підвищеною проникністю судинної стінки і зміни в системі кровотворення. Клінічна картина в подібних випадках багато в чому залежить від місця депонування радіоактивних речовин в організмі. Так, радіоактивні сполуки, що відкладаються переважно в кістковій тканині (радій, стронцій), викликають розвиток остеоалгічного синдрому (остеофіти, променеві некрози і т. д.) При тривалій дії зовнішнього опромінення в малих дозах (рентгенівські промені γ-частки, нейтрони) перш за все спостерігаються зміни в крові і порушення вегетативно-судинної регуляції. Лікування. Хворим хронічною променевою хворобою необхідно проводити комплексне лікування залежно від ступеня вираженості захворювання. При ранніх проявах хвороби призначають полегшений режим і загальнозміцнюючі заходи: перебування на повітрі, лікувальна гімнастика, повноцінне харчування, вітамінізація. Широко повинні застосовуватися фізичні методи лікування: водні процедури, гальванічний комір, гальваноновокаінтерапія. З седативних засобів призначають бром, а також кальцію гліцерофосфат, пантокрин, женьшень і так далі. Якщо уражений кровотворний апарат, показані засоби, що стимулюють кровотворення. При неглибоких і нестійких порушеннях кровотворення призначають вітамін В1 в комбінації з натрію нуклеінатом або лейкогеном. Вітаміни В12 рекомендується вводити внутрішньом'язово по 100—300 мкг протягом 10 днів. Надалі проводять симптоматичну терапію. При променевій хворобі II (середнього) ступеня, особливо в період загострення, рекомендується лікування в стаціонарі. Окрім загальнозміцнюючих і симптоматичних засобів, застосовують стимулятори лейкопоезу (вітаміни В12, тезан, натрію нуклеінат), антигеморагічні препарати (аскорбінова кислота у великих дозах, вітаміни В, Р, Д; препарати кальцію, серотонін), гормони (неробол) анаболізму і так далі. Якщо приєднуються інфекційні ускладнення, вводять антибіотики. При важких формах променевої хвороби лікування має бути наполегливим і тривалим. Головну увагу приділяють боротьбі з гіпопластичним станом кровотворення (багатократні гемотрансфузії, трансплантація кісткового мозку), інфекційними ускладненнями, трофічними і обмінними порушеннями (гормональні препарати, вітаміни, кровозамінники) і так далі Питання ЛТЕ.вирішуються залежно від вираженості захворювання. При початкових проявах хвороби показано тимчасове (до 1 року) усунення від роботи, пов'язаної з дією іонізуючої радіації, із збереженням середнього заробітку. Рішення питання про переведення хворого на іншу роботу на термін понад 1 рік за медичними і професійними показниками з супутнім матеріальним забезпеченням входить в компетенцію МСЕК, тоді як питання про переведення на коротший термін і раціональне працевлаштування вирішуються ВКК. При виражених явищах хвороби показаний направлення на МСЕК для встановлення ступеня втрати працездатності і трудових рекомендацій. У таких випадках категорично протипоказане повернення на роботу, пов'язану з можливістю дії іонізуючого випромінювання. Характер інвалідності - професійний.
Читайте також:
|
||||||||
|