Як розвивались ідеї прав людини в історії українського народу

Короткий екскурс в українську історію розпочнемо з Київської Русі, правову основу якої становила «Руська правда». Вона містила норми, що безпосередньо стосуються особи, її прав і свобод. В ній закріплювалася відсутність смертної кари, мученицьких покарань або катування під час допиту, обмеження, заборона кривавої помсти, певні правові механізми захисту життя, честі і гідності особи.

Під час перебування більшої частини українських земель у складі Великого князівства Литовського (ХІУ-ХУІ ст.) були прийняті Литовські статути (1529, 1566, 1588 рр.). Ними встановлювалась єдність законодавства для всіх підданих держави і їх рівність перед законом (хоча й декларативно), проголошувалась обмежена віротерпимість (для християнських релігій), заборонялося перетворювати вільну людину на невільника і видавати жінку заміж проти її волі, проголошувалися недопустимість арешту без законних підстав і покарання без суду, право на адвокатську допомогу.

Паралельно з Литовськими статутами в українських містах дедалі більшої ваги набувало магдебурзьке право, яке стало основою їх самоуправління і судового імунітету, своєрідним гарантом проти феодальної сваволі.

У козацько-гетьманську добу було повалено польсько-шляхетський лад на значній частині території України й створено козацьку державу, де суспільно-політичний лад і взаємовідносини між козацькою верхівкою і козацькою масою будувалися на найдемократичніших засадах тогочасної Європи. Вершиною козацького нормотворення вважають Конституцію Пилипа Орлика 1710 року. Вона містила вимоги щодо обмеження компетенції гетьмана, організації влади за принципом поділу її на законодавчу, виконавчу і судову, виборності урядовців, утвердження прав і свобод громадян. Цим актом також обмежувалися податкові стягнення, встановлювалось непорушне правило захисту жінок - вдів козаків, їх дружин, дітей-сиріт, на гетьмана покладався обов’язок забезпечувати додержання непорушних громадянських вольностей.

У період входження українських земель до Російської імперії багато українських мислителів зверталися до політико-правових ідей гуманітарного змісту. Наприклад, М. Драгоманов розробив конституцію суспільства, що ґрунтувалася на ідеї асоціації гармонійних особистостей – «Вільна спілка». Політичними свободами в ній було визнано «недоторканність тіла для ганебної кари та смертної страти», недоторканність особи і житла без судової постанови, свобода вибору місця проживання, свобода совісті, слова, зборів, друку, товариств і спілок тощо. Передбачалося також право судового позову на посадову особу чи державну установу за незаконне порушення інтересів особи, право на опір незаконним діям чиновників, повну рівність усіх у громадянських правах і обов’язках.

Продовжив розвиток цих гуманістичних політико-правових ідей М.Грушевський. Його конституційним проектом 1905 р. передбачалося право українців на українське громадянство, рівноправність жінок і чоловіків, забезпечення особистої свободи людини, відокремлення церкви від держави тощо. Українська мова визнавалася офіційною, але і всі мови, уживані в Україні, проголошувалися вільними.

Зауважимо, що з середини ХІХ ст. Україна, розділена між Росією і Австро-Угорщиною, вступила у смугу буржуазно-демократичних реформ - скасування кріпацтва, реформування судової, військової, управлінської та інших сфер. Цей процес супроводжувався посиленням суспільної уваги до проблеми прав людини. Позитивні зрушення відбувалися й у політико-правовому житті Австро-Угорщини.

Період визвольних змагань 1917–1920 рр. характеризувався пошуком найоптимальніших форм державно-правового розвитку України. Питання надання і забезпечення прав і свобод людини і громадянина вийшло за межі політично-правових вимог і стало перетворюватися на реальну справу. Проте у праві мало не кожного режиму, що панував тоді в Україні, демократичні цінності конкурували з потягом до авторитаризму, гуманістичні ідеали – з узаконенням репресій проти політичних супротивників.

За часів Радянської влади в Україні було прийнято чотири конституції (1919, 1929, 1937, 1978 рр.). Конституції УРСР 1919 і 1929 рр. закріплювали дещо ширший, ніж у попередніх актах, перелік прав людини і громадянина. А Конституція УРСР 1937 р. проголосила широку гаму прав та свобод, серед яких економічні права (право на особисту власність і право спадкування особистої власності, право на працю, право на відпочинок); соціальні права (право на матеріальне забезпечення в старості, в разі хвороби і втрати працездатності); культурні права (право на освіту); політичні права (свобода слова, друку, зборів і мітингів, вуличних походів і демонстрацій, свобода совісті, право на об’єднання в громадські організації); особисті права (недоторканність особи, недоторканність житла, таємниця листування); виборчі права (закріплювались окремим розділом).

У статті 37 прийнятої у 1978 році Конституції УРСР зазначалося, що громадяни УРСР мають всю повноту соціально-економічних, політичних і особистих прав і свобод, що гарантувалися Конституцією СРСР, Конституцією УРСР і законами. У системі прав і свобод пріоритет надавався соціально-економічним та культурним правам: на працю, відпочинок, охорону здоров’я, на житло, право користуватися державною власністю, право на освіту, що забезпечувалося безоплатністю усіх видів освіти і загальнообов’язковою середньою освітою, право на користування досягненнями культури, свобода наукової, технічної і художньої творчості.

До політичних прав і свобод належали: право брати участь в управлінні державними і громадськими справами; право вносити пропозиції в державні органи і громадські організації, критикувати недоліки в їх роботі; свобода слова, друку, зборів, мітингів, походів і демонстрацій. Ці положення здебільшого були декларативними і не мали відповідних механізмів своєї реалізації. До особистих прав належали недоторканність особи і житла, охорона державою особистого життя громадян, таємниці листування тощо. Новелою серед особистих прав було закріплення права громадян оскаржувати дії посадових осіб державних і громадських органів.

Проголошення 24 серпня 1991 р. незалежності України відкрило нову сторінку історії нашої держави та її народу, дало змогу розширити права та свободи громадян, наповнити їх новим змістом і значенням.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Які права і свободи людини проголошує Європейська конвенція	\|	Які документи є джерелами основних прав і свобод людини в Україні

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.