Основні моделі державної політики зайнятості населення

В цілому, політика зайнятості (сукупність заходів прямого і переносного впливу на соціально-економічний розвиток суспільства загалом і кожного з його членів зокрема) має декілька рівнів: державний, регіональний і локальний.

Так, державна політика зайнятості населення залежить від темпу і характеру ринкових перетворень.

На сьогоднішній час можливо виділити три основні моделі державної політики зайнятості.

1. Європейська модель - це скорочення числа зайнятих при підвищенні виробництва праці і як наслідок росту доходу. Така політика передбачає дорогу систему допомог для великої кількості безробітних.

2. Скандинавська модель - це забезпечення зайнятості практично всіх трудящих шляхом утвореная робочих місць в державному секторі з середніми умовами оплати праці. Така політика розрахована в основному на державні кошти, при дефіциті яких наступає спад виробництва, що породжує за собою звільнення.

3. Американська модель орієнтується на утворення робочих місць, які не потребують високої продуктивності, для значної частини економічно активного населення. При такому підході безробіття формально зменшується, але збільшується кількість людей з низькими доходами.

Державне регулювання зайнятості населення ґрунтується на:

> забезпеченні соціального партнерства суб'єктів ринку праці;

> сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіття, створенню нових робочих місць;

> добровільному виборі сфери діяльності й робочих місць;

> дотриманні комплексності заходів щодо регулювання зайнятості населення;

> підтримці працездатних громадян в працездатному віці, які потребують соціального захисту;

> забезпеченні заходів запобіжного характеру щодо регулювання зайнятості населення та відтворення робочих місць;

> повній гарантії збереження робочих місць і професій, одержання доходів тощо.

Залежно від стану економіки та ринку праці передбачається два основних варіанти заходів проведення політики зайнятості: активний і пасивний.

Так, активна політика зайнятості - це сукупність правових, організаційних і економічних заходів, які проводить держава з ціллю зниження рівня безробіття. Вона передбачає заходи з профілактикою звільнення, навчання і підвищення осіб, активний пошук і підбір робочих місць, фінансування створення нових робочих місць.

Пасивна політика зайнятості передбачає виплату допомог безробітним і надання простих послуг щодо підбору робочих місць через державну службу зайнятості. Така політика може себе виправдати лише при високій гнучкості ринку праці робочої сили в цілому.

Безробіття – економічна категорія, яка показує економічні відхилення з приводу вимушеної незайнятості працездатного населення.

Зокрема, американський економіст І.Оуен говорить про безробіття так: "Безробіття породжується тоді, коли ринок праці не бажає поглинути осіб, які здатні і бажають працювати. На ринку праці порушений баланс між попитом і пропозицією". За українським законодавством безробітними визнаються громадяни, що не мають роботи і заробітку, зареєстровані в органах служби зайнятості, шукають роботу і готові до неї приступати.

Слід зазначити, що кожна із держав прагне сформувати ефективну систему соціального страхування на випадок безробіття, насамперед, через функціонування відповідних фондів (табл. 3.2).

Таблиця 3.2

Розміри відрахувань у фонди соціального страхування на випадок безробіття (по підприємствах - у відсотках до фонду оплати праці, по працівниках - у відсотках до заробітної плати), %

Країни	Загальний розмір відрахувань до фонду соціального страхування на випадок безробіття	В тому числі відрахування
	по підприємствах	по працівниках
Франція	8,43	5,13	3,30
Канада	7,03	4,13	2,9
Німеччина	6,50	3,25	3,25
США	6,20	6,20
Австрія	6,0	3,0	3,0
Нідерланди	7,25	5,05	2,20
Іспанія	7,80	6,20	1,60
Швеція	5,42	5,42
Італія	4,41	4,41
Японія	1,15	0,75	0,40
Україна	3,0	2,5	0,5

Основними факторами, які впливають на безробіття є:

- структурні зрушення в економіці, які призводять до масштабних змін у структурі і кількості попиту на робочу силу та які мають особливо тяжкі наслідки в період підвищення або зниження ділової активності;

- зниження темпів економічного розвитку, що призводить до зменшення кількості робочих місць, порушення збалансованості числа робочих з числом наявних робочих місць;

- недостатній сукупний попит;

- інфляція, яка виявляється в скороченні капітальних вкладів (падіння інвестиційних вкладень веде до скорочення виробництва, а отже і зайнятості), а також у зниженні реальних доходів населення, що призводить до збільшення пропозиції робочої сили при зниженні попиту на неї;

- сезонні коливання виробництва, які викликають коливання в попиті на робочу силу;

- соціальні фактори, які в свою чергу поділяються на:

а) недосконале трудове законодавство;

б) трансферні платежі, що впливають як на зниження, так і на
підвищення рівня безробіття;

в) недостатня професійна і територіальна мобільність робочої
сили;

г) недостатній розвиток програм зайнятості;

д) рівень і статус системи освіти, професійної підготовки і
перепідготовки;

ж) брак інформації про вільні робочі місця; з) економічна активність різних груп населення;

- демографічні фактори, в тому числі:

а) зміни чисельності населення;

б) зміни статево вікової структури.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
України за формами власності, тис. осіб	\|	Види безробіття

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.