• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Інформаційні технології

План

Основні поняття інформатики. Будова та принцип функціонування ПК.

1. Що таке інформатика? Поняття інформації.

2. Носії інформації. Кодування інформації.

3. Одиниці вимірювання інформації.

4. Апаратне та програмне забезпечення ПК.

5. Пам'ять. Види пам’яті.

6. Техніка безпеки при роботі з ПК.

Інформатика – це наука про інформацію та інформаційні процеси в природі та суспільстві,

методи та засоби одержання, зберігання, обробки, передачі, опрацювання, викорис-

тання, захисту інформації та управління інформаційними процесами.

Інформатика сформувалась як наука завдяки розвитку комп'ютерної техніки.

Головна функція інформатики полягає у розробці методів і засобів перетворення інформації.

Основними завданнями інформатики є:

- дослідження інформаційних процесів;

- розробка нових інформаційних технологій;

- створення апаратно-програмного забезпечення.

Слово "комп'ютер" означає пристрій для обчислювання.

Поняття “інформація” в інформатиці є одним із основних.

Інформація – це відомості про об’єкти навколишнього світу, які сприймаються людиною, твариною, рослинним світом або спеціальними пристроями і підвищують їх рівень інформованості.

Інформація передається за допомогою повідомлень. Повідомлення бувають усними, письмовими, у вигляді малюнків, жестами, спеціальними знаками (азбука Морзе, світлові сигнали та прапорці).

За допомогою повідомлень проводиться обмін інформацією між людьми, між людьми і машинами, між машинами; обмін сигналами у тваринному та рослинному світі, від клітини до клітини, від організму до організму.

Інформаційні процеси відбуваються при передачі інформації від джерела до приймача за допомогою каналу передачі.

Джерелом інформації можуть бути природні об'єкти, книжки, газети, малюнки, наукові експерименти, конструкторські розробки.

Каналами передачі можуть бути світлові, звукові, електричні сигнали, електромагнітні хвилі (телефон, телефакс, модем)

Приймачами інформації можуть бути люди, тварини, рослини, прилади та машини.

Зі стародавніх часів людське суспільство вдосконалювало способи "виробництва" інформації і методи доставки її до користувача. Значення своєчасного одержання інформації було настільки великим, що створювалися різноманітні споруди для передачі різних відомостей.

Збирання, обробка і передача інформації з розвитком науки і техніки стали вимагати спеці альних методів (технологій).

Інформаційні технології – це сукупність засобів і методів збирання, обробки, зберігання, передачі та використання інформації.

Інформаційні ресурси – це відомості, які становлять цінність для суспільства і

можуть бути оцінені подібно до матеріальних ресурсів.

До сучасних інформаційних ресурсів належать наукові відкриття , теорії, винаходи, проекти машин, відомості про надра землі і глибини океанів, твори художників, поетів тощо. Усе це накопичується віками і визначає інтелектуальну потужність держави

Види інформації.

- аналогова – міняє своє значення поступово (показник ртутного термометра, годинник зі стрілками.

- дискретна – міняє своє значення з певним кроком (електронний годинник)

Носії інформації.

1. Папір, картон, фотокартки, кіноплівка.

2. Перфокарти та перфострічки.

3. Магнітні стрічки та магнітні диски.

4. Магнітні картки.

5. Оптичні диски.

Кодування інформації – це перетворення інформації без зміни її змісту в інший вигляд за допомогою певного коду.

Код – це набір правил перетворення для кодування.

Загальна структура кодування:

Джерело → Кодування → Канал передачі → Декодування → Приймач

Для кодування інформації в комп’ютері використовується восьмизначний двійковий код з допомогою нуля та одиниці.

Найменше значення, яке приймає об’єм інформації – 1 біт (значення 1 або 0)

Комбінація із восьми біт – 1 байт.

Байт – двійковий код порції інформації за допомогою якої у комп’ютері відображаються текст, креслення, малюнки, фотографії, рухомі об’єкти, музика.

Об’єм інформаці вимірюється кількістю байт у повідомленні.

1 кіло Байт (1 К байт) – 2¹⁰ байт = 1024 байт

1 мега Байт (1 М байт) – 2¹⁰ К байт = 1024 К байт

1 гіга Байт ( 1 Г байт) – 2¹⁰ М байт = 1024 М байт

Основні складові обчислювальної системи:

1. апаратна складова ПК;

2. програмна складова ПК.

Апаратне забезпечення ПК:

1. Центральний мікропроцесор;

2. Системна шина;

3. Пристрої введення-виведення інформації.

4. Внутрішня і зовнішня пам’ять;

Центральний мікропроцесор – це основний пристрій ПК, невелика електронна схема, яка виконує усі обчислення і обробку інформації і вміщується на крихітному кристалі кремнію. Він виконує програму, яка зберігається у внутрішній пам’яті, керує спільною роботою всіх інших пристроїв і виконує різноманітні операції над ними. Найважливішою його характеристикою є його продуктивність (швидкодія). Продуктивність, в першу чергу, залежить від тактової частоти, яку вимірюють у мегагерцах. За допомогою тактової частоти синхронізується робота усіх пристроїв ПК.

Центральний мікропроцесор, внутрішня пам'ять, системна шина розташовані

в окремому блоці, який називають системним. Пристрої зовнішньої пам'яті розташовані на системному блоці. Усі пристрої введення-виведення підмикають до системної шини через відповідні спеціальні плати, які називають адаптерами або контролерами (електронні схеми, які управляють роботою пристроїв комп'ютера). Центральний мікропроцесор, внутрішня пам'ять, системна шину, адаптери та контролери розміщують на одній платі, яку називають материнською. Системна шина виконує функцію зв'язку між мікропроцесором, внутрішньою пам'яттю, пристроями введення-виведення. Розрізняють адресну шину та шину даних. Адресну шину використовують для зв'язку мікропроцесора з пам'яттю, а шину даних – для зв'язку мікропроцесора з пристроями введення-виведення.

Пристрої введення-виведення поділяються:

a) Стандартні – дисплей, клавіатура;

b) Нестандартні (периферійні) – принтери, сканери, миша, колонки, мікрофон.

Види пам’яті: внутрішня і зовнішня.

Внутрішня пам’ять:

1. Oперативна (RAM – Random Access Memory – пам'ять з довільним доступом).

2. Постійна (ROM – Read Only Memory – пам'ять для зчитування).

Оперативна пам'ять – це масив кристалічних комірок, здатних зберігати дані. Дані оперативної пам'яті зберігаються до тих пір доки включений комп'ютер. Розрізняють динамічну пам’ять та статичну. Елементи динамічної пам’яті можна представити у вигляді мікро конденсаторів, здатних накопичувати заряд. Це найпоширеніший і економічно доступний тип пам’яті. Елементи статичної пам’яті можна представити як електронні мікроелементи – трігери, що складаються з кількох транзисторів. У тригері зберігається не заряд, а положення (ввімкнено/вимкнено), тому цей тип пам’яті забезпечує більш високу швидкодію, хоча технологічно він складніший і, відповідно дорожчий.

Мікросхеми динамічної пам’яті використовуються як основна оперативна пам'ять комп’ютера. Мікросхеми статичної пам’яті використовують як допоміжну пам’ять (так звану кеш-пам’ять), яка призначена для оптимізації роботи комп’ютера. В момент включення комп’ютера в його оперативній пам’яті немає нічого – ні даних, ні програм, оскільки оперативна пам’ять не може нічого зберігати у вимкненому стані, але процесору потрібні команди, в тому числі і в перший момент після включення. Тому одразу після включення на адресній шині процесора виставляється стартова адреса. Процесор звертається до виставленої адреси за своєю першою командою і далі починає працювати за програмами. Ця початкова адреса не може вказувати на оперативну пам’ять, вона вказує на інший тип пам’яті – на постійний запам’ятовуючий пристрій (ПЗП). Програми, що знаходяться в ПЗП, називають “зашитими” – їх записують на етапі виготовлення мікросхеми. Комплект програм, що знаходяться в ПЗП, утворює базову систему введення-виведення (BIOS – Basic Input Output System). Основне призначення цих програм полягає в тому, щоб перевірити склад і працездатність комп’ютерної системи забезпечити взаємодію з клавіатурою, монітором, жорстким диском і дисководом гнучких дисків. Програми, що входять у BIOS, дозволяють нам спостерігати на екрані діагностичні повідомлення, супроводжуючі запуск комп’ютера, а також втручатися в хід запуску за допомогою клавіатури. В BIOS міститься також програми настройки конфігурації комп'ютера. Вона дозволяє встановити деякі характеристики пристроїв комп'ютера.

Зовнішня пам'ять – призначена для тривалого зберігання програм та даних. Зовнішня пам'ять реалізовується у вигляді накопичувачів на магнітних гнучких і магнітних жорстких та оптичних дисках. Магнітні гнучкі диски: 5,25 дм – 1,2Мбайт; 3,5 дм – 1,44Мбайт, Оптичні диски – до 600-700Мбайт.

Програмне забезпечення поділяють:

a) Системне програмне забезпечення;

b) Прикладне програмне забезпечення;

Системне програмне забезпечення поділяють:

a) Операційні системи;

b) Системи програмування;

c) Сервісні програми

Операційна система – це комплекс програм, які призначені для керування роботою машини і організації взаємодії користувача з ПК.

Системи програмування призначені для полегшення та часткової автоматизації

процесу розробки та від лагодження програм. Мови програмування.

Сервісні програми розширюють можливості ОС. Їх ще називають утилітами:

організовують виведення на принтер текстових файлів, виконують архівацію, розархівацію файлів і т.д.

Прикладне програмне забезпечення поділяють:

a) Загального призначення: текстові редактори, графічні системи, електронні таблиці, системи управління базами даних; програми навчального призначення.

б) Спеціального призначення: пакети прикладних програм для статичної обробки даних, бухгалтерського обліку; видавничої справи, автоматизованого проектування і т.і.

Читайте також:

1. D і 3D технології креслення в AutoCAD
2. OLAP-Технології
3. PR-ІНСТРУМЕНТАРІЙ І МАНІПУЛЯТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ
4. PR-технології у виборчій кампанії.
5. PR-технології.
6. Web-технології
7. Автомати­зовані інформаційні систе­ми для техніч­ного аналізу товар­них, фондових та валют­них ринків.
8. Бюлетені та інші інформаційні матеріали, електронні видання
9. Варіантне проектування технології зведення будівель та споруд.
10. Вартість Internetу для підприємств-користувачів. Internet-технології та формування бізнес-фокусу споживача.
11. Виборчі технології як найважливіша складова ПР
12. Використання в логістиці технології автоматизованої ідентифікації штрихових кодів

Переглядів: 988