Правове поняття території в аспекті забезпечення національної безпеки.

План

Тема 5. Територія держави як об’єкт забезпечення національної безпеки.

1. Правове поняття території в аспекті забезпечення національної безпеки.

2. Співвідношення понять територія, суверенітет і юрисдикція в сфері забезпечення національної безпеки.

3. Види та способи здійснення посягань на територіальну цілісність.

4. Правовий механізм забезпечення цілісності і недоторканності території.

Безперечно, що найбільш безпосереднім (найнижчим) пріоритетом протистояння буде завоювання однієї країни іншою силою зброї, в традиційному розумінні цього слова, тобто яка вбиває та калічить людей та руйнує матеріально-технічні об’єкти цивілізації, або через революційний переворот. З допомогою танків, кораблів та літаків ведуться, так звані «гарячі» війни. Закон України „Про основи національної безпеки України” визначає таку загрозу національним інтересам і національній безпеці як „посягання на державний суверенітет України та її територіальну цілісність, територіальні претензії з боку інших держав”, а також „регіональні та локальні війни (конфлікти), насамперед поблизу кордонів України”.

У зв’язку з цим, необхідним є проаналізувати зазначені в законі поняття, у передусім, правове поняття території в аспекті забезпечення національної безпеки.

Питання території має особливо важливе значення при дослідженні змістовного й ціннісного аспектів нації та національного. Територія - це основа національної держави. Зважаючи на те, що колективна ідентифікація нації ґрунтується на виокремленні себе від інших подібних, норвезький етнолог Ф. Барт пропонував вважати територіальну ознаку єдиним, насправді реальним критерієм ідентифікації нації. Всі інші можливі критерії – царина довільних інтерпретацій. За наукового розгляду, стверджував він, територія визначає націю значно ефективніше, ніж її культурні особливості.

Французький державознавець Л. Дюги відзначав, що певний соціум може бути нацією тільки тоді, коли він осів на території з визначеними кордонами. Без цього немає нації. Може існувати цілісна соціальна група, у ній може виникнути політична влада, але ця спільнота, дійшовши навіть до політичної диференціації, не утворює і не може утворювати нації . Нація, таким чином, передбачає наявність території як частини державної організації. Іншими словами, територія як частина земного простору є необхідною природною умовою існування нації, матеріальною основою життя організованого в державу суспільства .

Ш. Монтеск’є в XVIII, як у ІІ ст. до н.е. Полібій і ще раніше Посідоній, розглядав через географічний фактор всю історію людства. Ф. Ратцель створив політичну географію.

Територія є ключовим атрибутом національної держави. Національна територія визначає межі суверенної влади та встановлює просторову форму підвладних їй регіонів. Територія виступає в якості певної лінії перетину вертикальних рубежів національних суверенітетів із географічною поверхнею .

Зрозуміло, що з погляду як гуманітарного, так і природничого знання поняття “простір” і “територія” не синоніми. Простір містить у собі як власне фізичний простір (територію), так і його географічне поле (географічні взаємозв’язки). Якщо фізичний простір може характеризуватися дискретністю (переривчастістю), то географічному полю властива континуальність (безперервність). Це, зокрема, дозволило Л.І. Грачу зробити висновок про те, що перешийок, який з’єднує Крим з Україною, є занадто вузьким, а ще більш вузькою є протока, яка відокремлює його від Росії . Інакше кажучи, поняття “територія” застосовується не тільки в розумінні державної території, тобто як суспільна, юридична категорія, але і як природне, географічне середовище, в якому існує нація .
Такому підходові повною мірою відповідає твердження М.О. Ушакова про те, що правове поняття “територія” не має нічого спільного з поняттям “територія” в її природничому змісті - як середовища існування земної флори і фауни, місцезнаходження природних багатств і ресурсів, середовища існування людини і матеріальної основи її буття . Поряд з цим досить спірним є те, що сам автор пропонує розуміти під територією в міжнародному і національному праві - певний земний, а також неземний (космічний) простір, обмежений від інших визначеними поверхнями (кордонами) з тим або іншим юридичним статусом і відповідним йому правовим режимом. Вказане є широким розумінням цього поняття.

Розгляд території у двох аспектах - як фактичної та юридичної - дозволяє відійти від розуміння території як формально-юридичної межі існування нації. Поняття “територія” в юридичному аспекті дозволяє виявити її роль у всьому процесі розвитку нації й не обмежуватися лише закріпленням визначених меж поширення державної влади.
Існують підходи, які ототожнюють територію держави з юрисдикцією. Оскільки в юридичному контексті морські й повітряні судна, територіальне море і посольства означають конкретну сферу правової компетенції, а не географічну категорію, зазначені поняття визнаються територією. Подібні твердження вимагають більш коректної аргументації, але й у цьому випадку основними ознаками державної території називають її належність визначеній державі та верховенство над нею права вказаної держави.

В юридичній науці склалися різні підходи до розуміння території держави.

Найстарша - об’єктна теорія (Гейльберн, Зайдель, Цорн), розглядає територію як об’єкт публічно-майнового права власності держави, обґрунтовуючи цим приватноправові форми отримання території.

Просторова теорія території (І. Блюнчлі, Г. Еллінек, Л. Дюгі, Ф.Ф. Кокошкін, Н.М. Коркунов, Ф. Ліст) спиралася на те, що територіальне верховенство є сферою публічного права і не включає права приватної власності, яким є земельна власність. Територіальне верховенство в контексті здійснення публічної державної влади трактувалося згаданою теорією не як право на територію, а як право на населення.

Якщо патримоніальна теорія (Оппенгейм, Донатті) розуміє територію як об’єкт реального права власності, ототожнює її з державою, то серед пізніших теорій, які нівелюють принцип територіальної суверенності, виділяються теорія лімітованого простору і теорія компетенції. Представники останньої (Г. Кельзен, Ж. Ссель, Ш. Руссо) розуміли територію як сферу просторової компетенції держави. Близька до цього і теорія лімітованого простору .

У цьому контексті цікавим є визначення держави, дане в ст. 1 Конвенції Монтевідео 1933 р. про права і обов’язки держав. Держава як суб’єкт міжнародного права, зазначається в Конвенції, повинна мати наступні ознаки: а) постійне населення, б) визначену територію, в) уряд, г) здатність вступати в зносини з іншими державами . Це визначення використовується при вирішенні питання про те, чи відповідає те або інше утворення критеріям держави.

У свою чергу факт територіального контролю реалізується в міжнародній практиці через процедуру визнання. Визнані іншими державами територіальні утворення захищаються міжнародним правом.

За змістом аналогічні ідеї були висловлені ще Г. Гроцієм, який вважав, що владі підлеглі предмети двоякого роду: по-перше, це люди, по-друге - простір, названий територією .

Г. Гроцій справедливо стверджував, що навряд чи можливо однозначно визначити походження поняття “територія”. Однак він незмінно відзначав його державно-правовий генезис. Походження поняття “територія” від “залякування ворогів” (terrendis hostibus за Флакком Сицилійським) видавалося Г. Гроцію не менш вірогідним, ніж від “зневаження” (terendo за Варроном), або від “землі” (terra за Фронтіном), або від “права залякування” (terendi jure), яким володіють посадові особи (за Помплонієм) . І дійсно, усі ці властивості території держави: “земля”, “попрання” чиєїсь волі, чиїхось інтересів, “залякування” недругів пов’язані із самим фактом існування владно-організованої території під назвою “держава”.

На основі розуміння території як публічно-правової категорії побудовані основні принципи міжнародного права. Стаття 11 Міжамериканської конвенції про права та обов’язки держав 1933 р. визначає, що “територія держави недоторканна і вона не може бути предметом ні військової окупації, ні інших насильницьких дій держав, ні прямо, ні опосередковано, ні за будь-яких мотивів, хоча б навіть тимчасово” .

Стаття 20 Статуту Організації американських держав зафіксувала наступне положення: “Територія держави є недоторканною, не може ні за яких обставин бути об’єктом військової окупації або інших насильницьких дій, прямо або опосередковано розпочатих іншими державами, навіть якщо цим діям притаманний тимчасовий характер. Не будуть визнаватися територіальні придбання або інші спеціальні вигоди, отримані силою або за допомогою застосування будь-якого іншого примусового заходу” .

Поглиблюючи традиційне розуміння території як частини земної кулі, підвладної визначеній державі або союзові держав, радянська правова наука визначала територію як простір, у межах якого держава реалізує свій суверенітет, де пануючий у державі клас здійснює свою державну владу, розпоряджаючись, зокрема, і самою територією та організовуючи її в адміністративному відношенні, відповідно до своїх інтересів .

Дещо в іншому ключі розглядалося поняття “території” в пострадянській юридичній літературі. Наприклад, вказувалося, що державна територія - це приналежна і підвладна винятково даній державі частина земного простору, яка знаходиться над сушею і водами .

Тут мається на увазі лише міжнародно-правовий аспект поняття “територія”. Саме в цьому аспекті й необхідно розуміти твердження Б.М. Клименка про те, що поняття “державна територія” не є складовою поняття “держава” як суб’єкта міжнародного права, тому що належність суб’єкта не слід ототожнювати із самим суб’єктом .

На думку Г.В. Новицького, територія - це категорія, яка історично формувалася в тісному зв’язку з такими категоріями, як держава і нація.

Відзначимо, що феномен фіксації населення на визначеній території (седентаризм) ще в додержавні часи став основою нової соціальної організації, в якій людські співтовариства диференціювалися за територіальним критерієм. Останній замінив критерій кровної спорідненості. Однак справді глобального значення територіальний критерій набув тільки при переході від родового суспільства до держави.
Сама держава зароджується в період, коли етноси (народи), нації, зв’язок у рамках яких ґрунтується на кровно-племінних засадах, починають відокремлювати себе від інших не тільки за ознакою кровної спорідненості, загального правителя, а й за принципом належності до тієї території, яку вони займають. Кровний поділ спочатку доповнюється, а потім, у межах держави, зовсім замінюється територіальним поділом. Отже, основна ознака державної території - верховенство на конкретній території відповідної державної влади.

У свою чергу, управління державою може здійснюватися, як правило, лише в межах простору її території. Дія самих нормативних розпоряджень держави обґрунтовано розглядається як процес існування права в часі, у просторі і серед визначеного кола осіб .

У відриві від територіального аспекту неможливо усвідомити поняття правової норми. Самі по собі правові норми виступають як соціальні моделі і принципи, обов’язковий характер яких починається лише з визначення просторових меж дії цих норм. Сказане відноситься до норм будь-яких галузей національного права.

Наведені положення є юридичною основою універсального поняття “територія”. Неважко помітити, що в даному контексті територія представляється не тільки у виді просторових меж функціонування нації, певної основи існування соціального організму, але і як своєрідний політичний, економічний і культурний простір, межі здійснення влади і межі, за якими національна держава виступає як суб’єкт міжнародних відносин.
Територія в її політико-правовому змісті - це найвідчутніша іпостась держави. В ній найбільш ємко відбивається така ознака системної організації, як цілісність. Варто погодитися з думкою про те, що цілісність виступає умовою існування держави як системи, вираженням усіх інших її ознак. Тому і цілісність території, як елемент цілісності держави, є неодмінною умовою стабільного розвитку відповідної нації.

Територія як підсистема держави відноситься, як і сама система (держава), до особливого класу матеріальних живих систем - до соціальних. Територія держави виникає в силу дії природно-історичних закономірностей, живе за соціальними законами, є матеріальним відображенням рівня розвитку нації і знаходить своє втілення в тому або іншому територіальному устрої держави.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття та види обєктів забезпечення національної безпеки.	\|	Співвідношення понять територія, суверенітет і юрисдикція в сфері забезпечення національної безпеки.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.