IV. Клініко-патологоанатомічний епікриз

Це «продукт» відповідного аналізу і синтезу виявлених у померлого змін та уявлень лікаря, що виконує розтин, про патогенетичні особливості діагностичного випадку, а також про причину і механізм смерті.

У клініко-патологоанатомічному епікризі мають бути висвітлені причини і механізми розвитку хвороби та її виходу з урахуванням фона, на якому вони виникли і призвели до смерті, тобто патогенез конкретного спостереження.

Отже, у цій частині протоколу розтину мають бути вказані:

– етіологія патологічного процесу, причини й умови розвитку хвороби;

– лікувально-діагностичні процедури та, імовірно, спричинені ними захворювання і танатогенез;

– результати співставлення клінічних й патологоанатомічних даних, причини розбіжностей діагнозів (якщо такі були), своєчасність діагностики і госпіталізації, вплив останніх на перебіг хвороби.

Клініко-патологоанатомічний епікриз має розкрити причину розбіжності(ей) клінічного і патологоанатомічного діагнозів, пояснюючи, чим вона була зумовлена:

– складністю хвороби, нечіткістю симптомів;

– короткотерміновістю перебування хворого у стаціонарі;

– неуважністю або недосвідченістю лікаря, що лікував хворого;

– помилковим висновком консультанта, неправильним трактуванням даних досліджень.

Обмеження лише макроскопічним дослідженням органів трупа неприпустиме.

Для впевноності у правильності встановленого на аутопсії діагноза патогістологічне дослідження некроптатів є обов’язковим.

Дані патогістологічного й інших, необхідних для об’єктивності висновку, досліджень органів трупа мають бути внесені до протоколу розтину.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
II. Дані розтину	\|	Якщо патогістологічне й інші дослідження виявляють нові факти, які протирічать патологоанатомічному діагнозу, встановленому при аутопсії, то останній має бути змінений.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.