Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Видовий ряд зброї у Київської Русі. Особливості «місцевого» типу меча.

У Київської Русі застосовувалась холодна зброя з довгим клинком - меч, шабля, палаш, і короткоклинкова - кинджал і ніж.

В основу бойового застосування холодної зброї з довгим лезом покладена ударна, рубляча техніка. А короткоклинкова - кинджал і ніж були більш пристосовані для колючого удар.

«З усії видів озброєння меч, як зброя наступальна, безумовно відіграв у давнину найвизначнішу роль. Це була привілейована зброя вільного воїна, найдорожча, така, що найбільш ним цінувалась і здебільшого саме вона вирішувала кінець битви». Мечі відігравали велику роль не тільки у битвах, в Літописі руськім під 970 р. описується похід князя Святослава на Царьгрда. Греки, щоб не допустити наступу Святослава на Царьград принесли йому коштовні дари, які князь не узяв. Тоді греки принесли йому в дар меч і князь Святослав, прийнявши меч и «любовавшись» ним, погодився на переговори. У цій ситуації ми бачимо меч, як коштовний подарунок з допомогою якого вирішувались політичні питання.

Меч, як зброя була поширена у всіх регіонах Київської Русі. Особливостями меча було те, що вони виконували не тільки бойові функції, як загальна зброя, а і сакральні.

Меч був символом влади, ознакою положення, шляхетності і матеріального забезпечення чоловіка. Князь з піднятим мечем символізує перемогу і воїнську вдачу. Взагалі меч був дуже коштовною зброєю. Він кувався індивідуально і коштував у декілька разів дорожче за інші види зброї. Мечі прикрашалися по перехрестю і навершю, іноді по піхвам золотом і сріблом. Ібн-Даста писав: «Якщо у когось із них народжується син, то він бере оголений меч, кладе його перед новонародженим і говорить: «Не залишаю тобі у спадок ніякого майна, а будеш ти мати лише те, що придбаєш собі цим мечем».

Зброєю князів, славетних героїв намагалися зберегти і вважали символом непереможності. Цю зброю оточували особливою пошаною, як то мечі псковських князів Всеволода і Довмонта, які знаходилися у Троїцькому соборі, чи меч князя Бориса, що висів у спальні Андрія Боголюбського і пізніше зберігався в одній із церков Володимира.



Интернет реклама УБС

Цінність меча на той час була величезна. Для приклада, якщо щит і спис оцінювалися у 2 соліди, шолом 6 солідів, то меч удвічі більше. Нерідко за нього давали 6 биків, чи 12 корів, або ж 3 жеребців.

Меч складається з руків’я і клинка. Бойова частина клинка - це спеціально оброблена смуга металу, кована, яка призначена для завдання ушкодження. Друга частина - хвостовік - призначена для утримання меча в руці - її робили не гострою і в декілька разів меншою за довжину клинка - по ширині чоловічої долоні. На цьому хвостовику різними способами кріпили яблуко і перехрестя - що складало рукоять. Матеріал з якого виготовлялося лезо і хвостовик - декілька відрізнялися за твердістю і загартованістю але не завжди.

Гостра частина клинка на кінці леза, яка призначена для колючих ударів називається вістрям, але, як правило у ІХ-ХІ ст., клинки були не гості, а скруглені, бо нанесення колючого удару не було дуже поширене.

Якщо заточка леза закінчувалась не доходячи до гарди, то залишався незагострена частина називалася тіло. За неї, у випадках необхідності, могли братись другою рукою, але під час бою меч усе рівно тримався тільки однією рукою.

В процесі виготовлення меча середину виготовляли з однієї сталі - дамаської, суцільна основа з заліза і наворювання самого леза з сталі. При такій конфігурації і двоскладовості леза, клинок є досить міцним і твердим - що зумовлює тривалий час зберігання гостроти леза.

Продовж леза з обох боків проходить жолоб, чи дол. Цей жолоб для надання лезу жорсткості, робився він з обох боків, що надавало лезу вже не чотирьохгранну форму (в перерізі), а шестигранну. Ще однією особливістю долу на мечах Київської Русі є те, що на відміну від Західної Європи дол завжди сходив к перехрестю, а в декількох випадках і заходив за перехрестя в черен. Проковане з двох сторін шестигранне лезо ставало важке на злом і отримувало необхідну гнучкість.

Технологічний спосіб ковки клинка поділяється на декілька етапів:

Виготовлення основи:

- з трьох смуг дамаскірованої сталі,

- сталеві з різних смуг з різним вмістом вуглецю,

- зі сталі з меншим вмістом вуглею,

- залізна.

Наварювання сталевого леза на основу.

Технологічні схеми виготовлення зброї. Технологічна схема лез меча.

Співвідношення ширини долу (основи) до ширини леза могло варіруватися в залежності від району виготовлення і технології майстра. Але приблизно складали 1/3 основа і 2/3 (по 1/3 з обох обоків) лезо.

Перехрестя меча було для затримання удару ії запобігало травмі кісті руки. В іншому випадку перехрестя надавало можливість стримувати долонь і надавало упор для нанесення ударів. При блоках прямих, а особливо діагональних, коли сила удару може вирвати рукоять з руки перехрестя служило додатковим упором для утримання меча.

Рукоять меча була тонша за клинок. З двох сторін рукоять була обмежена перехрестям і навершшям. По ширині рукоять відповідала ширині чоловічої долоні. Як правило рукоять обертали смугами шкіри в декілька слоїв. На дешевих мечах рукоять не обертали взагалі. На руки надягались спеціальні шкіряні рукавиці, іноді поверх яких називалися кольчужні або сталеві накладки. Такі бойові рукавиці дозволяли дуже міцно тримати необгорнені черенкі.

Деякі мечі виготовлялися ромбічними. Острі сторони ромба були лезом, а тупі - ребрами. Це було зручно клинок виготовлявся з багатошарового леза зі сталі та заліза. При цьому сталь була і основою, і лезом, а залізні трикутники були накладками і надавали потрібну твердість і міцность. При цементації леза, або при виготовлені суцільнозалізних мечей.

Проте можна казати що техніка виготовлення клинків мечів являла собою цілісну систему, яка відозмінювалась, шукалися нові форми клинків і технічних рішень і це зумовлює розбіжності і нестандартність технології виготовлення мечей.

„Основна маса відомих нам археологічних мечів є продукцією руських ковалів” – стверджував Б.О.Колчин. Давній Київ мав добре налагоджену металургічну базу, котра знаходилась за його межами. Залізо видобувалось в місцях покладів болотних руд. Можна казати і те, що провідною галуззю ремісничого виробництва Києва Х–ХІІ ст.ст. було ковальське, вироби якого зустрічались в великої кількості під час розкопок. Київські майстерні володіли всіма технічними прийомами обробки заліза. В Х-ХІ ст.ст. їм було вже відома технологія багатошарових виробів, техніка сварки заліза і сталі, цементація, в ХІІ – ХІІІ ст.ст. – технологія наварки стальних лез на залізну основу.

Класифікація мечів Київської Русі будується в основному на подібності і розбіжностіх рукояток і форм навершшя і перехрестя. Я. Петерсон класифікував мечі за формою рукояті, навершшя, і перехрестя, прикрасах рукояті і піхов - і нараховує 26 типів з підтипами. Проте типологічна система Кірпічникова нараховує 15 типів.

Типи мечів ІХ - ХІ ст. (за Кірпічниковим):

1. Тип В - нешироке перехрестя і звичайна трикутна голівка, прямокутна в поперечному розрізі.

2. Тип D - Відміність - масивне округле навершшя з коштовною обробкою і прикрашене багатим бронзовим орнаментом.

3. Тип Н - Голівка в фас і профіль - трикутна, нешироке пряме перехрестя не має ребра.

4. Тип S - Розділена на три, рідше на п¢ять частин головка рукояті з повишеною середньою частиною і перехрестя з частями. які розширюються.

5. Тип Т-1 - Мечі цього тип близькі до мечів типу S. Середня частина голівки у них більша, а бокові частини менше і виконані як звірині морди.

6. Тип Т-2 - На рукоятях мечів цього типу округле трьохчасне навершшя і пряме перехрестя. Бокові частини більше згладжені. Орнамент завжди у вигляді ромбів.

7. Тип Е - Мечі з крупними чи мілкими шухлядками в рукояті крізь які була проведена віта срібний дріт. Поверхня рукояті прикрашалась сріблом.

8. Тип V - На рукояті мечів цього типу візерунок геометричного малюнку.

9. Тип U особливий - навершшя клинка напівовальне у поперечному ростині.

10. Тип W - напівкругле навешшя та вузьке пряме перехрестя.

11. Тип Х - Характерна напівкругла голівка, скута з одної частини зі своєю основою і нешироке, відносно довге перехрестя. Орнаментація відсутня.

12. Тип Y - Пряме чи трохи вигнуте донизу перехрестя, навершшя у вигляді сідла з підвищенням у центрі.

13. Тип Z - Трьохчастне вигнуте доверху верхів'я перехрестя, що вигнуте донизу. Трьохсекційна голівка з підвищеною середньою частиною. На рукоятях іноді зустрічається орнамент.

14. Тип Z особливий - Верхів'я цих клинків линзовидної форми, перехрестя плавно вигнуте.

15. Тип А місцевий - Рукояті цих мечів мають легкий вигин перехрестя і верхів'я. Облік і декор цих мечів відрізняються особливою орнаментацією.

Відрізняють ще 16 тип - скандинавський.

Клинкове виробництво було на Русі однією з найскладніших галузей металообробки. „Меч проходив через багато рук і декілька розрядів ремісників”. Вважається, що кожну операцію по заготовленню металу, витягування смуги, поліруванню, загартуванню, заточуванню, насадці рукояті, виготовленню піхв виконувала спеціальна людина. Але навряд чи майстер віддав робити усі види робіт різним чоловікам. У більшості випадків другорядну зброю могли виконувати конвеєром різні майстри, але особливу зброю, та ще й з тавром міг виконувати лише майстер від самого початку до кінця.

Іменне тавро наносилось по долу клинків. Найстарішими з вітчизняних надписів є «коваль Людота», який витавруваний уставним кирилівськими літерами на мечі знайденому біля містечка Фощевата під Полтавою. Іменне таврування було відоме лише у 3-х країнах - Німеччині, Київської Русі, Польші. В 805 р. Карл Великий категорично ( і вже не в першій раз) заборонив ввіз зброї в слов′янські землі. Недивлячись на це, мечі з фірмовими знаками рейнських майстрів, таки як „Ульфберт”, „Интельрехт”, „Хильпрехт” в Київську Русь разом з варягами.

Середня довжина меча була 80 – 105 см., ширина 4-6 см., товщина середньої частини леза – 2,5 – 6 мм., вага дорівнювалась приблизно 1 – 1,5 кг. Мікротвердість сталі досягала 800 од. по Вікерсу.

Мечі виготовлені на замовлення князів мали багате золоте оздоблення. Використовувалась складна техніка відробки з допомогою най тонкіших чергующихся між собою смужок міді, латуні та срібла.

Окремо працювали майстри і ювеліри пов’язані з виробництвом піхв. Піхви виготовляли, як правило з дерева, металу і шкіри. Біля устя піхв робилися кільця зо допомогою яких меч підвішувався до поясу, але носили і перевязь, яку надівали через ліве плече.

 


Читайте також:

  1. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
  2. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
  3. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
  4. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
  5. Агітація за і проти та деякі особливості її техніки.
  6. Аграрне виробництво і його особливості
  7. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
  8. АНАТОМІЯ І ФІЗІОЛОГІЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА ПЕРИФЕРИЧНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ, ЇЇ ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ
  9. Анатомо-фізіолгічні особливості
  10. Анатомо-фізіологічна перебудова організму підлітка та її вплив на його психологічні особливості й поведінку.
  11. Анатомо-фізіологічні особливості молодших школярів
  12. Антисептики ароматичного ряду (фенол чистий, іхтіол, дьоготь, мазь Вількінсона, лінімент за Вишневським). Особливості протимікробної дії та застосування.




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Види аналізів, які використовуються для атрибуції предмета. | Як характеризується воєнна – політична обстановка навколо України

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.001 сек.