Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Методичні вказівки щодо вивчення теми.

Об’єктом оподаткування для платників фіксованого сільськогосподарського податку є площа сільськогосподарських угідь, переданих їм у власність або наданих їм у користування, а також земель водного фонду (для ловлі риби).

Ставка фіксованого сільськогосподарського податку з одного гектара сільгоспугідь встановлюється у відсотках до їх грошової оцінки, проведеної за станом на 1 липня 1995 року, відповідно до Методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Тема № 8. Правові основи державного кредиту.

1. Поняття та функції державного кредиту.

2. Форми державного кредиту.

3. Поняття, види та форми державного кредиту.

Ключові слова.Державний кредит. Розподільча функція. Регулююча функція. Контрольна функція. Державний борг. Державні позики. Облігація. Казначейські зобов’язання України. Казначейські позики. Гарантовані позики. Боргові зобов’язання. Короткострокові. Середньострокові. Довгострокові. Зовнішній державний борг. Рефінансування. Конверсія. Консолідація. Уніфікація позики. Новація. Відстрочення. Анулювання.

Анотація.Під час вивчення цієї теми студентам варто усвідомити, що наявність бюджетного дефіциту ставить перед державою завдання пошуку додаткових фінансових ресурсів для його покриття, одним із джерел яких є державний кредит як добровільний метод залучення коштів від юридичних і фізичних осіб на засадах добровільності, повернення і платності. Існують певні фінансові механізми, характер і умови яких у кожному конкретному випадку визначає Уряд України за погодженням із Національним банком України.

Складність природи державного кредиту характеризує його як економічну та правову категорії. Дано характеристику специфічних рис та функцій державного кредиту, а також показано його відмінності від банківського кредиту.

Значну увагу слід приділити видам державного кредиту, відносинам державного кредиту по забезпеченню формування державного боргу, який має як внутрішній так і зовнішній характер. Студентам важливо усвідомити, що наявність державного боргу не характеризує слабкість економіки країни, а за умови своєчасного його погашення, свідчить про готовність держави виконати поставлені перед нею завдання та функції задля служіння власному народові.

Наявність бюджетного дефіциту ставить перед державою завдання пошуку додаткових ресурсів для його покриття. А для цього держава може мобілізувати фінансові ресурси у формі державного кредиту, що є відносинами вторинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту і частини національного доходу. У цьому випадку вона є позичальником, а населення і суб’єкти підприємництва – кредитодавцями (кредиторами).

Дуже важливо усвідомити, що основними завданнями державного кредиту є мобілізація фінансових ресурсів для виконання функцій та завдань держави, а також вчасне повернення основного боргу та відсотків за ним. Не менш важливим є питання розуміння відмінностей між державним і банківським кредитом, оскільки часто студенти, не знаючи їхнього змісту, не володіють знаннями фінансового права.

Відносини державного кредиту мають складний характер, а отже, мають досить розгалужену класифікаційну характеристику. Державний кредит охоплює широке коло принципів та функцій.

Опановуючи зміст цієї теми, студентам слід зрозуміти, що функціонування державного кредиту призводить до формування державного боргу, а саме боргових зобов’язань держави перед фізичними та юридичними особами, іноземними державами, міжнародними організаціями та іншими суб’єктами міжнародного права.

Специфіка функціонування різних видів та форм кредиту потребує спеціального підходу до їх управління як одного із напрямів фінансової політики держави, пов’язаної з його діяльністю як позичальника, кредитора і гаранта. Отже, у темі, що розглядатиметься далі, увага акцентуватиметься на характеристиці змісту державного кредиту та державного боргу, що породжується ним, а також на вивченні правового статусу уповноважених органів.

1. Поняття та функції державного кредиту.

Наявність державного дефіциту ставить перед державою завдання пошуку додаткових фінансових ресурсів для його покриття. Одним із способів залучення додаткових грошових коштів з метою фінансування запланованих бюджетом видатків є державний та місцевий кредити.

Державний кредит – це система економічних відносин, що виникають, з одного боку, між державою в особі її органів влади й управління та юридичними і фізичними особами, з іншого, в яких держава є позичальником, а зазначені особи – кредиторами.

Державний кредит як економічна категорія являє собою систему грошових відносин, які виникають у зв’язку із залученням державою на добровільних засадах для використання тимчасово не задіяних грошових коштів громадян і господарюючих суб’єктів.

Державний кредит як правова категорія – це самостійний інститут фінансового права, що становить собою систему фінансово-правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі залучення державою тимчасово не задіяних грошових коштів юридичних та фізичних осіб на умовах добровільності, зворотності, строковості та платності з метою покриття державного дефіциту і регулювання грошового обігу, а також надання державою грошових коштів у кредит іноземним державам та суб’єктам міжнародного права.

Держава використовує державний кредит для забезпечення постійного процесу фінансування різноманітних потреб держави. Отримані таким чином кошти надходять у розпорядження державної виконавчої влади, перетворюючись у додаткові фінансові ресурси. Вони спрямовуються на покриття бюджетного дефіциту, а в подальшому джерелом погашення державних позик і виплат відсотків за ними є кошти бюджету.

Важливість суспільних відносин, що виникають у процесі функціонування державного кредиту, обумовлена їх правовим регулюванням. Правовою основою державного кредиту є: Конституція України, Бюджетний кодекс України, Закон України «Про цінні папери і фондову біржу», «Про державний внутрішній борг», «Про Національний банк України» та інші закони і нормативно-правові акти.

Відносини у сфері державного кредиту регулюються нормами двох галузей права – цивільного і фінансового. Цивільно-правове регулювання охоплює договірну сторону відносин, тоді як фінансово-правове – відносини щодо формування централізованих фондів.

Державний кредит як фінансова категорія виконує три функції:

- розподільчу, яка забезпечує формування централізованих грошових фондів держави та їх використання на принципах строковості, платності та зворотності;

- регулюючу, яка прямо або опосередковано впливає на стан грошового обігу, процес виробництва, зайнятість населення, рівень процентних ставок, а в кінцевому рахунку – на фінансову політику;

- контрольну, з допомогою якої контролюється цільове використання коштів, термін їх повернення і своєчасність виплати відсотків.

Існування державного кредиту призводить до появи державного боргу, сума якого складається з усіх випущених і не погашених боргових зобов’язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи гарантії, видані за кредитами іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам. Державний борг має економічно обґрунтовані межі. Величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60 % фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України.

2. Форми державного кредиту.

Аналіз фінансового законодавства свідчить, що формами державного кредиту слід визначати:

- державні позики, які є механізмом залучення тимчасово вільних коштів фізичних та юридичних осіб шляхом випуску та реалізації цінних паперів для фінансування потреб держави. Такими цінними паперами найчастіше є облігації та казначейські зобов’язання. Облігація – цінний папір, що засвідчує внесення його власником певних коштів і підтверджує зобов’язання емітента відшкодувати власникові номінальну вартість цього цінного папера в передбачений строк з виплатою фіксованого процента. Випускаються облігації таких видів: облігації внутрішніх і місцевих позик; облігації підприємств. Облігації можуть бути іменними і на пред’явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу. Окрім облігацій внутрішніх державних позик, законодавством передбачено й емісію та розповсюдження облігацій зовнішніх державних позик України як цінних паперів, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов’язання України відшкодувати пред’явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій. Рішення про випуск облігацій приймається Урядом України в межах передбачених законом про Державний бюджет на відповідний рік джерел фінансування. Поширеним видом цінних паперів є також казначейські зобов’язання України – вид цінних паперів на пред’явника, що розміщуються винятково на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу. Випускаються такі види казначейських зобов’язань: довгострокові – від 5 до 10 років; середньострокові – від 1 до 5 років; короткострокові – до 1 року. Рішення про їх випуск приймає КМУ і МФУ. Порядок визначення продажної вартості їх встановлює МФУ, виходячи з часу придбання. Кошти від реалізації казначейських зобов’язань спрямовуються на покриття поточних видатків республіканського бюджету;

- звернення частини заощаджень населення в державні позики як форма державного кредиту дає змогу Ощадному банку України надати державі кредит за рахунок залучення тимчасово вільних коштів його (банку) вкладників. Звернення частини заощаджень населення в державні позики, які використовуються на державні потреби, здійснюються шляхом купівлі банком, де розміщуються кошти вкладників особливих цінних паперів (облігацій, казначейських зобов’язань), а також оформлення безоблігаційних позик;

- використання коштів загальнодержавного позичкового фонду як форма державного кредиту характерна тим, що державні фінансово-кредитні установи безпосередньо (без купівлі цінних паперів) передають частину своїх кредитних ресурсів Уряду для фінансування потреб держави;

- казначейські позики характеризують особливу форму державного кредиту, зміст якої полягає у державному фінансуванні підприємств та організацій коштами бюджету на умовах строковості, платності та зворотності. Це викликано необхідністю фінансової підтримки суб’єктів господарювання, у випуску продукції яких зацікавлена держава. Відмінність такого виду кредитування від банківського полягає у пільгових умовах, на яких держава надає фінансову допомогу, та меті, яку вона при цьому переслідує;

- гарантовані позики як форма державного кредиту полягає в тому, що Уряд в окремих випадках бере на себе зобов’язання безумовного погашення позики та відсотків по ній, що випущена органами державної влади й управління нижчого рівня чи суб’єктами господарювання.

3. Поняття, види та форми державного кредиту.

Існування державного боргу на сьогодні є об’єктивно обумовленим явищем для країн з ринковою економікою.

Відповідно до ст.2 Бюджетного кодексу України державний борг – це загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і не погашених боргових зобов’язань держави, включаючи боргові зобов’язання держави, що набирають сили в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов’язань, що виникають на підставі законодавства або договору.

Згідно із Законом України «Про державний внутрішній борг України» державним внутрішнім боргом України є строкові боргові зобов’язання Уряду України у грошовій формі. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності.

До складу державного внутрішнього боргу України входять позичання Уряду України і позичання, здійснені за безумовної гарантії Уряду, для забезпечення фінансування загальнодержавних програм.

До боргових зобов’язань Уряду України належать випущені ним цінні папери, інші зобов’язання у грошовій формі, гарантовані Урядом України, а також одержані ним кредити. Боргові зобов’язання Уряду України можуть мати такий термін: короткостроковий – до 1 року; середньостроковий – від 1 до 5 років; довгостроковий – 5 і більше років.

Управління державним внутрішнім боргом України здійснюється МФУ у порядку, погодженому з Національним банком України. Рахункова палата здійснює контроль за утворенням і погашенням державного внутрішнього боргу України.

Зовнішній державний борг – це строкові боргові зобов’язання Уряду України у грошовій формі іноземним державам, міжнародним фінансовим організаціям й особам. У сучасних умовах кредиторами України можуть бути міжнародні фінансові інститути. До них належать Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку тощо. Позики міжнародних фінансових інститутів є формою існування та функціонування іноземного капіталу.

Для кожної країни питання як зовнішньої, так і внутрішньої заборгованості завжди актуальні. На обслуговування боргів відволікаються значні фінансові ресурси, збільшується навантаження на бюджет країни, посилюються інфляційні процеси.

Основними причинами створення і збільшення державного боргу є: збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів; циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки; скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування (зменшення) державних витрат; вплив політичних бізнес-циклів – надмірне збільшення видатків напередодні виборів для завоювання популярності виборців та збереження влади.

Серед заходів щодо управління й обслуговування державного боргу найбільш поширеними у світовій практиці є:

- рефінансування– випуск нових позик з метою покриття раніше випущених боргових зобов’язань;

- конверсія – зміна первинних умов позики стосовно прибутковості, при цьому вона може зумовити як зниження, так і підвищення процентної ставки доходу, який виплачує позичальник – держава своїм кредиторам. Використовують кілька методів проведення конверсії, основними з яких є примусові, добровільні й факультативні;

- уніфікація позики – об’єднання декількох позик в одну, коли облігації раніше випущених позик обмінюються на облігації нової позики;

- новація – угода між позичальником і позивачем із заміни зобов’язання за зазначеною фінансовою позикою іншим зобов’язанням;

- відстрочення – погашення позики проводять за умови, якщо подальший активний розвиток операцій із випуску нових позик не має фінансової ефективності для держави. Це відбувається в момент, коли уряд уже випустив занадто багато позик і умови їхньої емісії не були досить вигідні для держави;

- анулювання – повна відмова держави від своїх боргових зобов’язань (внутрішніх, зовнішніх, за всім державним боргом в цілому). Анулювання може здійснюватися з двох причин: у випадку фінансової неспроможності держави, тобто її банкрутства, а також у випадку приходу до влади нових політичних сил, що за визначеними причинами відмовляються визнати фінансові зобов’язання попередньої влади.

Тема № 9 Правові основи страхування.

1. Поняття, роль, значення та функції страхування.

2. Основні галузі (форми) та види страхування.

3. Поняття та зміст загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Ключові слова.Страхування. Страховий ринок. Страховий ризик. Страховий випадок. Страхувальники. Страховики. Страхове право. Джерела страхового права. Добровільне страхування. Обов’язкове страхування. Особисте страхування. Майнове страхування. Страхування відповідальності. Перестрахування. Загальнодержавне соціальне страхування. Пенсійне державне страхування. Страхові фонди. Медичне страхування.

Анотація.Тема розкриває зміст страхування як елемента фінансової системи України. Наголошується, що здійснення страхування обумовлено певними соціально-економічними потребами суспільства. Як один із елементів виробничих відносин, страхування створює необхідні умови для попереджувальних заходів щодо запобігання негативним наслідкам стихійних сил природи та інших надзвичайних подій.

Значний обсяг матеріалу відведено характеристиці функцій страхування, вказується на їхнє значення в сучасному економічному житті країни. Наголошено на важливості особистого страхування та проблемних питаннях, що виникають при цьому. Звернено увагу на порядок страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів та складність становлення страхового ринку в Україні.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Підсистема оподаткування фізичних осіб.	\|	Методичні вказівки щодо вивчення теми.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.