Розрахунок на міцність стрижня болта

Рис. 16.6. Шайби

Рис. 16.5. Кінці болтів або ґвинтів

Рис. 16.4. Основні типи кріпильних деталей

а б в

Ґвинти і шпильки застосовують у тих випадках, коли постановка болта неможлива чи нераціональна. Наприклад, немає місця для розміщення мутри (головки), немає доступу до мутри (головки), при більшій товщині деталі необхідні глибоке свердління та довгий болт і т. ін.

Якщо в процесі експлуатації деталь часто знімають і потім знову ставлять на місце, то її слід закріплювати болтами або шпильками, бо ґвинти при багаторазовому заґвинчуванні можуть пошкодити різь деталі. Пошкодження різі ймовірніше, якщо матеріали маломіцні і крихкі, наприклад із чавуну, дуралюмінію і т.п.

Підкладну шайбу ставлять під мутру або головку ґвинта для зменшення зминання деталі мутрою, якщо деталь виготовлена з менш міцного матеріалу (пластмаси, алюмінію, дерева і т.п.); попередження чистих поверхонь деталей від подряпин при заґвинчуванні мутри (гвинта); перекриття великого проміжку отвору. Крім підкладних шайб застосовують стопорні чи запобіжні шайби, які запобігають з’єднання від самовідґвинчування.

Шайби. Під мутри, головки болтів та ґвинтів, як правило, встановлюють шайби, які збільшують опорну поверхню і захищають деталь від задирів. Для стопоріння використовують спеціальні шайби. Найпоширеніші у машинобудуванні круглі шайби (рис. 16.6, а), які виготовляють штампуванням, а спеціальні шайби виготовляють на токарних верстатах.

Шайбу плоску квадратну чи особливої форми (рис. 16.6, б) за-стосовують для стопоріння мутри; круглу пелюсткову (рис. 16.6, в) – для стопоріння круглих мутр зі шліцами; круглу пружинну (шайба Ґровера) (рис. 16.6, г) – для стопоріння будь-яких мутр. Установлення пружинної шайби виключає самовідґвинчування мутри за рахунок пружності шайби. Крім того, пружність цієї шайби значно зменшує вібрації мутри. Шайби (рис. 16.6, б, в, г) є елементами мутрових замків. Проте приведені приклади є окремими зі значної кількості конструкцій мутрових замків (за рахунок контрмутри, при встанов-ленні шплінта, при обв’язуванні ґрупи прогоничів дротом, коли мутра міцно з’єднується зі стрижнем прогонича або шпильки.

Матеріали кріпильних деталей. Вибір допустимих напруг.Основні механічні характеристики (границя міцності , границя плинності , відносне видовження та ін.) матеріалів ґвинтів, болтів, мутр та шпильок нормовані міждержавним стандартом ГОСТ 1759. Для болтів, ґвинтів і шпильок із вуглецевих та леґованих сталей встановлені 12 класів міцності і відповідні для них рекомендовані марки сталей. Залежно від міцності матеріалів встановлені 7 класів міцності для мутр, які виготовляються з цих же сталей.

Матеріал кріпильних деталей визначається переважно умовами роботи (часто міцністю деталей) і технологією виготовлення. Кріпильні деталі в масовому виробництві виготовляються обробкою тиском із пластичних сталей 10, 15, 15Х та ін. У спеціальних конструкціях, до яких ставляться жорсткі вимоги щодо маси, корозійної стійкості і теплостійкості, застосовують кріпильні деталі із пластмаси, титанових і берилієвих стопів, а також із корозійностійких, жаростійких та жароміцних сталей.

Щодо шайб, то їх виготовляють зі сталей марок Ст1, Ст2, Ст3, 08, 10, 18, 20, 25, пластмас, текстоліту, поліамідів та найлону. Пружинні шайби виготовляють зі сталей марок 65, 70, 75, 65Г, 30Х13, брондзи БрК3Мц1 та ін. Для мутрових ключів найчастіше застосовують сталь 45.

а б

в г

Для захисту кріпильних деталей із вуглецевих сталей від корозії їх покривають окисними плівками або наносять ґальванічні покриття товщиною 6-12 мкм.

Стрижень працює лише на розтяг. Різеве з’єднання у цьому випадку є ненапруженим.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Кріпильні деталі та типи з’єднань	\|	Перевірковий розрахунок ненапруженого різевого з’єднання.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.