Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Взяття під варту

Взяття під варту полягає у обмеженні особистої волі підозрюваного або обвинуваченого (підсудного, засудженого) шляхом поміщення до спеціальної установи.

Установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання (ч. 1 ст. 4 Закону України від 30 червня 1993 року "Про попереднє ув’язнення").

У місцях тримання затриманих особи, взяті під варту, можуть перебувати не більше як три доби. Якщо доставка ув’язнених у слідчий ізолятор або на гауптвахту Військової служби правопорядку у Збройних Силах України у цей строк неможлива через віддаленість або відсутність належних шляхів сполучення, вони можуть перебувати в місцях тримання затриманих до десяти діб.

Якщо взяття під варту як запобіжний захід обрано стосовно особи, яка вчинила злочин під час відбування покарання в установі виконання покарань, така особа може перебувати в дисциплінарному ізоляторі або карцері установи виконання покарань.

Взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом, а тому обиратися він повинен тільки у тому випадку, коли за допомогою інших запобіжних заходів неможливо досягти загальної мети, передбаченої ч.1 ст. 148 КПК.

Відповідно до п. 6.1. Мінімальних стандартних правил Організації Об’єднаних націй щодо заходів, не пов’язаних з тюремним ув’язненням (Токійські правила) (Прийнятих 14.12.1990 р. Резолюцією 45/110 Генеральної Асамблеї ООН), попереднє взяття під варту (до судового розгляду) застосовується в судочинстві у кримінальних справах як крайній (останній) захід за умови належного врахування інтересів розслідування правопорушення та захисту суспільства й жертви.

Взяття під варту як запобіжний захід застосовується в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки. У виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосовано в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі і на строк не більше трьох років. До таких випадків, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 р. № 4 "Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства", відносяться: "...коли особа не має постійного місця проживання, зловживає спиртними напоями чи вживає наркотичні засоби, продовжує вчиняти злочини, підтримує соціальні зв’язки негативного характеру, порушила умови запобіжного заходу, не пов’язаного з позбавленням волі, раніше ухилялася від слідства, суду чи виконання судових рішень або ж коли особу підозрюваного взагалі не встановлено".

Європейський суд з прав людини негативно оцінює практику судів, які обирають цей запобіжний захід виключно з підстави тяжкості вчиненого злочину. Наприклад, у справі "W. проти Швейцарії" від 26 січня 1993 р., встановлено, що "...ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого вироку; це слід робити з урахуванням ряду інших відповідних фактів, які можуть або підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув’язнення. У цьому контексті мають враховуватися, зокрема, особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв’язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування, а також міжнародні контакти". Аналогічні висновки містяться у рішенні по справі "Калашников проти Російської Федерації" від 15 липня 2002 року та ін.

Правом взяти особу під варту володіє тільки суд, суддя. Тому, якщо у органу дізнання або слідчого виникла необхідність застосувати цей запобіжний захід до підозрюваного чи обвинуваченого, порядок його обрання такий:

1. Орган дізнання або слідчий складають вмотивоване подання до суду. Таке саме подання вправі внести до суду прокурор. Подання повинно містити такі реквізити: найменування органу, який вносить подання; прізвище, ім’я та по батькові особи, щодо якої вноситься подання; дата й місце її народження; посилання на обставини, зазначені у ст. 150 КПК; дані про злочин, у вчиненні якого особа підозрюється, обвинувачується, та його кримінально-правову кваліфікацію; підстави для обрання запобіжного заходу.

2. Подання разом з кримінальною справою надається слідчим прокурору. Останній зобов’язаний ознайомитися з усіма матеріалами, що дають підстави для взяття під варту, перевірити законність одержання доказів, їх достатність для обвинувачення. Прокурор вправі дати згоду на внесення подання до суду або відмовити у цьому та звільнити особу з місця тимчасового тримання затриманих осіб. Без згоди прокурора суд не розглядає подання органу дізнання або слідчого.

3. Узгоджене з прокурором подання разом з матеріалами кримінальної справи надаються судді місцевого суду у районі діяльності якого вчинено злочин або провадиться дізнання чи досудове слідство в даній справі. До суду також доставляється особа, щодо якої ставиться питання про взяття під варту.

Суддя вивчає матеріали кримінальної справи та у судовому засіданні допитує обвинуваченого (підозрюваного), заслуховує думку прокурора та захисника, якщо він з’явився, за необхідністю бере пояснення в особи, у провадженні якої перебуває справа. За результатами судового розгляду суддя виносить постанову:

- про відмову в обранні запобіжного заходу, якщо для його обрання немає підстав;

- про обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Відмовивши в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, суд вправі обрати підозрюваному, обвинуваченому запобіжний захід, не пов’язаний із триманням під вартою, або залишити вирішення цього питання на розсуд органу дізнання чи слідчого.

Якщо в поданні ставиться питання про взяття під варту особи, яка перебуває на волі, суддя вправі своєю постановою дати дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого і доставку його в суд під вартою. Затримання в цьому випадку не може продовжуватися більше сімдесяти двох годин, а в разі коли особа перебуває за межами населеного пункту, в якому діє суд, – не більше сорока восьми годин з моменту доставки затриманого в цей населений пункт.

Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 р. № 4 "час, протягом якого особа доставлялася до населеного пункту, в якому діє суд (у тому числі в порядку екстрадиції з території іншої держави), до строку тримання під вартою, визначеного ст. 156 КПК, не зараховується".

Невизначеність законодавця та позиція вищого органу судів загальної юрисдикції призводить до того, що затримання осіб (в порядку екстрадиції) може тривати кілька місяців (інколи й до 5-6 місяців). Вбачається, що не враховувати цей строк до терміну тримання під вартою є грубим порушенням ст. 29 Конституції України та ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

4. При ув’язненні підозрюваного або обвинуваченого слідчий зобов’язаний вжити заходів до охорони майна і житла ув’язненого, якщо майно і житло залишаються без нагляду.

5. Про арешт підозрюваного або обвинуваченого і його місце перебування слідчий зобов’язаний повідомити його дружину (чоловіка) або іншого родича, а також сповістити за місцем його роботи. Якщо обвинувачений є іноземним громадянином, то постанова про арешт направляється в Міністерство закордонних справ України.

Тримання під вартою під час досудового розслідування не повинно тривати більше двох місяців.

Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, – з моменту затримання. У строк тримання під вартою включається час перебування особи на стаціонарному експертному дослідженні у психіатричній медичній установі будь-якого типу. У разі повторного взяття під варту особи у тій самій справі, а також по приєднаній до неї або виділеної з неї справи або пред’явлення нового обвинувачення строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше.

Строки тримання під вартою під час досудового слідства закінчуються в день надходження справи до суду. У разі відкликання справи із суду прокурором на підставі статті 232 КПК перебіг цих строків поновлюється з дня надходження справи до прокурора.

У випадках, коли у двомісячний строк розслідування справи закінчити неможливо, а підстав для скасування чи заміни запобіжного заходу на більш м’який немає, він може бути продовжений:

1) до чотирьох місяців – за поданням, погодженим з прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства, або самим цим прокурором, суддею того суду, який виніс постанову про застосування запобіжного заходу;

2) до дев’яти місяців – за поданням, погодженим із заступником Генерального прокурора України, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя та прирівняних до них прокурорів, або самим цим прокурором у справах про тяжкі і особливо тяжкі злочини, суддею апеляційного суду;

3) до вісімнадцяти місяців – за поданням, погодженим з Генеральним прокурором України, його заступником, або самим цим прокурором в особливо складних справах про особливо тяжкі злочини, суддею Верховного Суду України.

За відсутності підстав для зміни запобіжного заходу чи у разі неможливості закінчення розслідування справи в частині доведеного обвинувачення, слідчий за погодженням з відповідним прокурором або прокурор звертається до суду з поданням про продовження строку тримання під вартою. У поданні зазначаються причини, у зв’язку з якими необхідно продовжити строк, обставини та факти, що належить дослідити, докази, які підтверджують, що злочин вчинено особою, яка тримається під вартою, і обґрунтування необхідності збереження цього запобіжного заходу.

Подання про продовження строку тримання особи під вартою повинно бути подане до суду:

1) при продовженні строку тримання під вартою до чотирьох місяців – не пізніш як за п’ять діб до закінчення строку тримання особи під вартою;

2) при продовженні строку тримання під вартою до дев’яти місяців – не пізніше п’ятнадцяти діб до закінчення строку тримання під вартою;

3) при продовженні строку тримання під вартою до вісімнадцяти місяців – не пізніше двадцяти діб до закінчення строку тримання під вартою.

Одержавши подання, суддя вивчає матеріали кримінальної справи, при необхідності опитує обвинуваченого, особу, у провадженні якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з’явився, після чого залежно від наявності до того підстав виносить постанову про продовження строку тримання під вартою або відмовляє в його продовженні.

На постанову судді до апеляційного суду прокурором, підозрюваним, обвинуваченим, його захисником чи законним представником протягом трьох діб з дня її винесення може бути подана апеляція. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді. Постанови судді апеляційного і Верховного Суду України оскарженню не підлягають, на них не може бути внесено подання прокурора.

У кожному випадку, коли розслідування справи у повному обсязі у зазначені строки закінчити неможливо і за відсутності підстав для зміни запобіжного заходу, прокурор, який здійснює нагляд за виконанням законів при провадженні розслідування у даній справі, має право дати згоду про направлення справи до суду в частині доведеного обвинувачення. У цьому випадку справа в частині нерозслідуваних злочинів чи епізодів злочинної діяльності виділяється в окреме провадження і закінчується у загальному порядку.

Матеріали закінченої розслідуванням кримінальної справи повинні бути пред’явлені обвинуваченому, взятому під варту, та його захисникові не пізніш як за місяць до закінчення граничного строку тримання під вартою (тобто строку до якого може бути максимально продовжене тримання під вартою особи у залежності від тяжкості злочину та складності справи).

Якщо матеріали кримінальної справи було пред’явлено обвинуваченому та його захисникові з порушенням місячного терміну до закінчення граничного строку тримання під вартою, то після його закінчення обвинувачений підлягає негайному звільненню. При цьому за обвинуваченим та його захисником зберігається право на ознайомлення з матеріалами справи.

Якщо матеріали кримінальної справи було пред’явлено обвинуваченому та його захисникові з додержанням місячного терміну до закінчення граничного строку тримання під вартою, але його виявилося недостатньо для ознайомлення з матеріалами справи, зазначений строк може бути продовжено суддею апеляційного суду за поданням слідчого, погодженим з Генеральним прокурором України чи його заступником, або поданням цього прокурора чи його заступника. Коли у справі беруть участь кілька обвинувачених, яких тримають під вартою, і хоча б одному з них місячного строку виявилося недостатньо для ознайомлення з матеріалами справи, то зазначене подання може бути внесено стосовно того обвинуваченого або тих обвинувачених, які ознайомилися з матеріалами справи, якщо не відпала необхідність у застосуванні до нього або до них взяття під варту і відсутні підстави для обрання іншого запобіжного заходу.

При поверненні судом справи прокуророві на додаткове розслідування строк тримання обвинуваченого під вартою обчислюється з моменту надходження справи прокурору і не може перевищувати двох місяців. Подальше продовження зазначеного строку проводиться з урахуванням часу перебування обвинуваченого під вартою до направлення справи до суду на загальних підставах.

У разі закінчення строку тримання під вартою як запобіжного заходу, якщо цей строк не продовжено у встановленому порядку, орган дізнання, слідчий, прокурор зобов’язаний негайно звільнити особу з-під варти.

Начальник місця попереднього ув’язнення зобов’язаний негайно звільнити з-під варти обвинуваченого, щодо якого постанова судді про продовження строку тримання під вартою на день закінчення цього строку не надійшла. При цьому він направляє повідомлення особі чи органу, у провадженні яких перебуває справа, та відповідному прокурору, який здійснює нагляд за розслідуванням.

У вітчизняному кримінально-процесуальному законодавстві строки тримання особи під вартою у судових стадіях процесу не регламентовано. Це, звісно, призводить до "тяганини" судового розгляду кримінальних справ. Тому у проекті нового Кримінально-процесуального кодексу України слід визначитися зі строками тримання особи під вартою не тільки на досудовому розслідуванні, але й під час судового розгляду справи.

Завдання і питання
для самоперевірки
та контролю
засвоєння знань

I. Питання для самоконтролю

1. Чим відрізняються запобіжні заходи від інших заходів кримінально-процесуального примусу?

2. Яка мета та підстави застосування запобіжних заходів?

3. У чому полягають загальні правила застосування запобіжних заходів?

4. Що таке місце постійного проживання та місце тимчасового знаходження?

5. Яку відповідальність несуть поручителі у разі ухилення обвинуваченого від органів слідства або суду?

6. За яких умов до обвинуваченого може бути застосований запобіжний захід у вигляді поруки громадської організації або трудового колективу?

7. Який мінімальний розмір застави повинен внести заставодавець залежно від тяжкості злочину та особи обвинуваченого?

8. У яких випадках застава повністю або частково не повертаються заставодавцю?

9. Чи може бути продовжений строк затримання особи за підозрою у вчиненні злочину за чинним КПК?

10. Чим затримання підозрюваного відрізняється від інших запобіжних заходів?

11. У яких випадках до обвинуваченого (підозрюваного) може бути застосований запобіжний захід – взяття під варту?

12. Який порядок застосування цього запобіжного заходу на досудовому розслідуванні?

13. Які строки тримання особи під вартою на досудовому слідстві?

14. Чи може бути строк тримання особи під вартою на досудовому слідстві продовжений понад 18 місяців?

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Застава	\|	II. Задачі та завдання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.