Забезпечення цивільного позову у кримінальній справі

Реальне поновлення прав потерпілих та відшкодування шкоди від злочину значною мірою залежить від дієвих і своєчасних дій уповноважених суб’єктів з пошуку і збереження матеріальних цінностей, за рахунок яких можна буде компенсувати збитки від суспільно небезпечного діяння.

При наявності достатніх даних про те, що злочином завдана матеріальна шкода, або понесені витрати закладом охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину, орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов’язані вжити заходів до забезпечення цивільного позову.

Прокурор пред’являє або підтримує поданий потерпілим цивільний позов про відшкодування збитків, заподіяних злочином, якщо цього вимагає охорона інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров’я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права.

При провадженні в кримінальній справі про злочин, за який може бути застосована додаткова міра покарання у вигляді конфіскації майна, орган дізнання, слідчий, прокурор зобов’язані вжити заходів до забезпечення можливої конфіскації майна обвинуваченого.

Забезпечення цивільного позову у кримінальній справі передбачає:

1) виявлення майна та інших джерел відшкодування шкоди

2) накладення арешту на майно;

3) забезпечення збереження арештованого майна.

Виявлення майна з метою забезпечення відшкодування шкоди від злочину здійснюється під час проведення процесуальних та слідчих дій, а також оперативно-розшукових заходів. Провадження такої базової процесуальної дії, як накладення арешту на майно може бути здійснено як окремо, так і в процесі слідчих дій, наприклад обшуку, виїмки.

Згідно ст. 126 КПК України, забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт.

Майно, на яке накладено арешт, описується і може бути передане на зберігання представникам підприємств, установ, організацій або членам родини обвинуваченого чи іншим особам. Особи, яким передано майно, попереджаються під розписку про кримінальну відповідальність за його незбереження.

Арешт майна і передача його на зберігання оформляються протоколом, який підписується особою, що проводила опис, понятими і особою, яка прийняла майно на зберігання. До протоколу додається підписаний цими особами опис переданого на зберігання майна. Для встановлення вартості описаного майна в необхідних випадках запрошується спеціаліст, який також підписує протокол і опис майна з його оцінкою.

На жаль, у практичній діяльності зазначені норми КПК не завжди застосовуються належним чином. Як зазначено в "Узагальненні судової практики застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів", у переважній більшості справ слідчі обмежуються формальним винесенням постанови про накладення арешту на майно підозрюваного, обвинуваченого та приєднанням до справи протоколу про відсутність майна у таких осіб, належних же заходів щодо забезпечення цивільного позову потерпілого не вживають.

Практичний приклад

Так, у справі за обвинуваченням К. за ч. 2 ст. 286 КК в порушенні правил безпеки дорожнього руху, внаслідок якого Ф. було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, потерпілий заявив цивільний позов про відшкодування шкоди на суму 25 тис. грн. слідчий УМВС України в Сумській області виніс постанову про накладення арешту на майно К. і в той же день склав протокол про відсутність майна в обвинуваченого, хоча, як з’ясувалося пізніше, той мав у власності гараж[75].

Якщо розмір шкоди не впливає на кваліфікацію злочину, діяльність слідчих органів нерідко обмежуються визнанням осіб цивільними позивачами, а накладення арешту на майно проводиться перед направленням справи прокурору з обвинувальним висновком, що дозволяє зацікавленим особам відчужити майно, тому така практика потребує коригування у напрямку реального забезпечення майнових інтересів осіб, які постраждали від суспільно небезпечного діяння.

Певну специфіку має виявлення майна та його арешт в банківських установах. Враховуючи, що інформація про фінансовий стан клієнта, яка стала відомою банку у процесі його обслуговування віднесено до категорії банківської таємниці, Законом України "Про банки і банківську діяльність" передбачено спеціальну процедуру її одержання. Згідно ст. 62 даного закону інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками на письмову вимогу суду або за рішенням суду, органам прокуратури України, Служби безпеки України, МВС України, Антимонопольного комітету України – на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу. Письмова вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна:

1) бути викладена на бланку державного органу встановленої форми;

2) бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою;

3) містити передбачені цим Законом підстави для отримання цієї інформації;

4) містити посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації.

На практиці деякі банки без достатніх підстав відмовляють у наданні інформації слідчим органам за письмовими вимогами про розкриття інформації, що містить банківську таємницю. Правове вирішення даного питання також можливе шляхом звернення зацікавленого суб’єкта до місцевого суду в порядку окремого провадження згідно гл. 12 ЦПК України.

У відповідності із ст. 126 КПК України, накладення арешту на вклади (не тільки у банках, але й, наприклад, у кредитних спілках) проводиться виключно за рішенням суду.

Ефективним засобом забезпечення цивільного позову та попередження відчуження майна, на яке накладено арешт, є надіслання постанови про накладення арешту на майно до обласних філій ДП "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України для внесення до Єдиного реєстру для реєстрації заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, що унеможливлює посвідчення правочинів з таким майном нотаріусами України. Такий обов’язок слідчого передбачений у п.п. 2.1.2. – 2.2. Положення про єдиний реєстр для реєстрації заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 27.05.1997 р., але з огляду на підзаконний характер даного нормативно-правового акту його положення недостатньо реалізуються на практиці.

Завдання і питання
для самоперевірки
та контролю
засвоєння знань

I. Питання для самоконтролю

1. Розкрийте зміст поняття "кримінально-правова реституція".

2. На кого покладений обов’язок доказування цивільного позову у кримінально-процесуальному провадженні?

3. Назвіть підстави цивільного позову у кримінальному процесі.

4. Назвіть засоби забезпечення цивільного позову у кримінальній справі.

5. Розкрийте процесуальний порядок накладення слідчим арешту на майно обвинуваченого.

6. Правовий механізм розкриття банківської таємниці у кримінальному процесі.

7. Чи може бути відшкодовано моральну шкоду у кримінальному судочинстві?

8. Назвіть форми відшкодування шкоди, заподіяної злочином, у кримінальному процесі.

9. Предмет цивільного позову у кримінальній справі.

10. Розкрийте співвідношення понять "цивільний позивач" та "цивільний відповідач".

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Як вони повинні були діяти у цій ситуації?	\|	II. Задачі та завдання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.