Основні проблеми трансграничної неспроможності

Розвиток транснаціональних компаній і банків, зростаючі потоки руху капіталів, товарів і послуг між країнами обумовили проблеми трансграничної неспроможності. Материнські і дочірні компанії функціонують у різних країнах зі своєю специфічною юрисдикцією. Тому у разі неспроможності дочірньої компанії виникає проблема: за законами якої країни регулювати це питання.

Зауважимо, що ні правова теорія, ні правова практика не виробили однакової системи регулювання. Правова невизначеність призводить до колізій, тривалих процесів у прийнятті рішень. Завдання трансграничної неспроможності ускладнюються тим, що в національних законах права кредиторів і боржників різні, сама система регулювання неспроможності організована на підставі різних принципів. Як наслідок, у неспроможного підприємства знецінюються активи, зупиняється виробництво. Така ситуація не може задовольнити ні боржника, ні кредитора.

На практиці питання вирішується з урахуванням належності країн до міжнародних угод, обопільного членства в інтеграційних союзах, історичних та економічних зв’язків і, нарешті, через дипломатичні переговори. Якщо таких зв’язків немає, то розгляд триває роками.

Теоретичні основи для підготування
міжнародних угод

В економічній теорії визначені два підходи до розгляду трансграничної неспроможності:

· перший грунтується на теорії єдиного виробництва;

· другий — на теорії рівнобіжних територіальних виробництв[44].

Відповідно до першого підходу всі основні юридичні процедури повинні відбуватися в одному місці (в одній країні), переважно там, де ведеться основний бізнес або розташована материнська компанія. Згідно з другим підходом, юридичний розгляд справи про неспроможність відбувається одночасно в двох або кількох країнах, де розташовані територіальні виробництва. У юридичній літературі робиться висновок, що шляхи розроблення питання трансграничної неспроможності слід шукати в теоретичній доктрині єдиного виробництва.

Зблизити національні закони про неспроможність буде легше на ідеї єдиного виробництва. Ця концепція дає змогу зберегти виробництво, його технологію, застосовувати методи реабілітації і реорганізації, що відповідає макроекономічним цілям країни боржника і країн кредиторів. Проте на практиці під час вирішення питань трансграничної неспроможності враховуються міждержавні відносини, які часто не сприяють проведенню розгляду в одній із країн. У цьому разі відбувається паралельний розгляд питання у двох-трьох або більше країн залежно від розміщення виробництва.

Необхідно зазначити, що в розглянутих вище національних законах є деякі положення про регулювання трансграничної неспроможності. Так, німецькі суди можуть визнати іноземні судові рішення стосовно активів, що перебувають на території Німеччини. У США суд за заявою іноземної фірми може порушити справу про неспроможність, на додаток до іноземного розгляду, примусово виконати судове рішення щодо боржника, передати іноземній фірмі або її представникові майно неспроможної особи. У Великобританії для захисту місцевих кредиторів може бути відкрито повний або додатковий до зарубіжного розгляд. Французькі кредитори, що мають активи на території Франції, можуть порушити справу про неспроможність стосовно будь-якого боржника. Національне законодавство захищає інтереси національних кредиторів.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Цілі законів про неспроможність	\|	Проекти конвенцій трансграничної неспроможності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.