Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

План лекції

Лекція 3. Морфологія, систематика дріжджів та плісеневих грибів. Віруси та фаги

Контрольні запитання

1. Які розміри має бактеріальна клітина?

2. Класифікація бактерій залежно від форми клітини.

3. Будова бактеріальної клітини.

4. Функції структурних частин бактеріальної клітини.

5. Фактори, які обумовлюють поділ бактерій на грам позитивні (грамдодатні) та грамнегативні ( грамвід'ємні).

6. Спосіб розмноження бактерій.

7. Способи рухливості бактерій. Типи джгутування.

8. Процес спороутворення і фактори, які впливають на стійкість спор.

9. Форма та розміщення спори в бактеріальній клітині.

10. Проростання спори.

11. Основи систематики бактерій.

12. Види класифікацій бактерій.

13. Характеристика родин і родів бактерій за спрощеною класифікацією.

14. Яка номенклатура прийнята для визначення назви прокаріотів?

15. Розмір, форма і будова дріжджових клітин.

16. Способи розмноження дріжджів.

17. У чому полягає сутність брунькування дріжджів?

18. Які функції виконують спори у дріжджів на відміну від бактерій ?

19. Класифікація дріжджів. Характеристика їх родин та окремих родів і видів.

20. Назвіть представників справжніх дріжджів, які найчастіше використовуються в харчовій промисловості.

21. Які дріжджі найчастіше спричиняють псування харчових продуктів?

1. Особливості будови і форми дріжджових клітин.

2. Способи розмноження дріжджів.

3. Класифікація дріжджів.

4. Будова цвілевих грибів.

5. Способи розмноження цвілевих грибів.

6. Віруси та фаги.

Гриби мають чітко оформлене ядро і відносяться до еукаріот. Вони більші за бактерій, в еволюційному плані близькі до рослин (наявність клітинної стінки, що містить хітин або целюлозу, вакуолей з клітинним соком, відсутність руху, видимий рух цитоплазми). Ядерний матеріал грибів відокремлений від цитоплазми ядерною мембраною. Дріжджові гриби утворюють окремі овальні клітини. Цвілеві гриби формують клітинні ниткоподібні структури - гіфи. Міцелій- переплетення гіф - основна морфологічна структура. У нижчих грибів міцелій одноклітинний, не має внутрішніх перегородок (септ).

Гриби розмножуються статевим і нестатевим (вегетативним) способом. При вегетативному розмноженні утворюються спеціалізовані репродуктивні структури – спори - конідії. Вони можуть розташовуватися у спеціалізованих органах - спорангіях (ендоспори) або відмежовуються від плодоносних гіф (екзоспори). Рідше спостерігають утворення спор усередині клітин (оідії), що є сегментами гіф.

Дріжджові клітини розмножуються брунькуванням, міцелій не утворюють. Статеве розмноження включає взаємодію спеціалізованих клітин, які мають істотні відмінності по морфології. І тому саме ці ознаки і використовуються як дифференціально-діагностичні.

Для більшості видів грибів, які мають медичне значення, характерна наявність конідій (або екзоспор), які є органами нестатевого розмноження, а відповідно і класифікаційними ознаками. Розрізняють бластопори, хламідоспори, артроспори, конідіоспори. Бластоспори - прості структури, які утворюються у результаті брунькування, з подальшим відділенням бруньки від батьківської клітини, наприклад у дріжджових грибів. Хламідоспори утворюються в результаті збільшення гіфальних клітин із утворенням товстої оболонки, яка захищає спори від несприятливих умов довкілля. Артроспори- спори, що утворюються шляхом фрагментації гіф на окремі клітини. Вони зустрічаються в дріжджеподібних грибів, збудника кокцідіоза, тканинних форм дерматофітів у волосі, шкірних лусочках та у нігтях. Конідіоспори- зрілі зовнішні спори, які виникають на диференційованих кондіофорах (конідіоносцях) та відрізняються від інших ниток міцелія формою і розмірам (аспергіл, пеніцил) або розташовані із боків та на кінцях будь-якої гілки міцелія, прикріплюючись до неї безпосередньо або тонкою ніжкою.

До ендоспор справжніх грибів відносять спорангіоспори мукорових грибів, що розвиваються у спеціальних органах (спорангіях), розташованих на вершині спорангієносця. Спори вивільняються у результаті розриву стінки спорангія. Ендоспори виявляють також в тканинних форм збудників кокцидіоза. Вони розвиваються у сферичних утвореннях - сферулах, і при розриві стінки зрілої сферули потрапляють в зовнішнє середовище.

Основна функціональна відмінність спор у бактерій і грибів: у бактерій спори забезпечують перенесення несприятливих умов довкілля, у грибів - спосіб розмноження.

Морфологічна характеристика актиноміцетів (променистих грибів). Актиноміцети - форми бактерій, які мають несегментований міцелій. Міцеліальна (у вигляді ниток, що розгалуджуються) будова цих грампозитивних бактерій додає їм зовнішню схожість із грибами. Ця схожість посилюється внаслідок наявності у вищих форм актиноміцетів зовнішніх нестатевих спор, які називаються конідіями. На відміну від грибів, актиноміцети мають прокаріотичну будову клітини, у клітинній стінці відсутній хітин або целюлоза, розмножуються тільки нестатевим шляхом. Міцелій актиноміцетів поділяють на субстратний (у субстраті) і повітряний. До нижчих актиноміцетів відносять мікобактерії та актиноміцети. Представники роду Mycobacterium, до яких входять збудники туберкульозу, є кислотостійкими мікроорганізмами, погано фарбуються. Їх висока резистентність у зовнішньому середовищі, кислотостійкість та ряд інших властивостей пов'язані із особливим складом клітинної стінки, яка містить велику кількість ліпідів та воску. У представників Actinomyces і Nocardia міцелій виражений краще, проте у старих культурах вони також проявляють тенденцію до фрагментування на окремі клітини неправильної форми. Мікроорганізми роду Actinomyces є анаеробами, Nocardia - аеробами, кислотостійкими.

Мікроорганізми, що відносять до вищих актиноміцетів (роду Streptomyces, Micromonospora) утворюють міцелій і розмножуються зовнішніми нестатевими спорами або конідіями. Природним середовищем існування для більшості є грунт. Проте ряд видів актиноміцет і нокардій можуть інфікувати рани і викликати утворення абсцесів.

Відкриття вірусів Д.І. Івановським у 1892 р. поклало початок розвитку науки вірусології. Швидкому розвитку цієї науки сприяли винахід електронного мікроскопа, розробка методу культивування мікроорганізмів у культурах клітин. Слово “вірус” у перекладі з латинського - отрута (тваринного походження). Цей термін застосовують для позначення унікальних представників живої природи, що не мають клітинної (еукариотичного або прокариотичного) будови, характеризуються облігатним внутрішньоклітинним паразитизмом (не можуть жити поза клітиною). У даний час вирусологія - наука, яка бурхливо розвивається, і це пов'язано із рядом причин:

- провідною роллю вірусів в інфекційній патології людини (приклади - вірус грипу, ВІЧ - вірус імунодефіциту людини, цитомегаловірус і інші герпесвіруси) на фоні практично повної відсутності засобів специфічної хіміотерапії;

- використанням вірусів для вирішення багатьох фундаментальних питань біології та генетики.

Основні властивості вірусів (іплазмід),за якими вони відрізняються від живої решти світу.

1. Ультрамікроскопічні розміри (вимірюються в нанометрах). Великі віруси (вірус віспи) можуть досягати розмірів 300 нм, дрібні - від 20 до 40 нм.

1мм = 1000 мкм, 1мкм = 1000 нм.

2. Віруси містять нуклеїнову кислоту лише одного типу - або ДНК (ДНК- віруси) або РНК (РНК- віруси).

3. Віруси не здатні до росту та бінарного поділу.

4. Віруси розмножуються шляхом відтворення себе в інфікованій клітині господаря за рахунок власної нуклеїнової кислоти генома.

5. У вірусів немає власних систем мобілізації енергії та білок- синтензуючих систем, у зв'язку з чим вони є абсолютними внутрішньоклітинними паразитами.

6. Місце існування вірусів - це живі клітини - бактерії (це віруси бактерій або бактеріофаги), клітини рослин, тварин і людини. Усі віруси існують у двох якісно різних формах: позаклітинній - віріон і внутрішньоклітинній - вірус. Таксономія цих представників мікросвіту грунтується на характеристиці віріонів - кінцевої фази розвитку вірусів.

Будова (морфологія) вірусів.1. Геном вірусів утворюють нуклеїнові кислоти, представлені одноланцюговими молекулами РНК (у більшості РНК-вірусів) або дволанцюжковими молекулами ДНК (у більшості ДНК- вірусів).

2. Капсид - білкова оболонка, в яку упакована нуклеїнова кислота генома. Капсид складається із ідентичних білкових субодиниць- капсомерів. Існують два способи складання капсомерів у капсид- спіральний (спіральні віруси) та кубічний (сферичні віруси). За спіральної симетрії білкові субодиниці розташовуються по спіралі, а між ними, також по спіралі, укладена нуклеїнова кислота генома (ниткоподібні віруси). За кубічного - віріони можуть бути у вигляді многогранників, і найчастіше двадцятигранники - ікосаедри.

3. Просто влаштовані віруси мають лише нуклеокапсид, тобто комплекс генома із капсидом і називаються “голими”.

4. У інших вірусів зверху капсида є додаткова мембраноподібна оболонка, що утворюється вірусом у момент виходу з клітки хозяина- суперкапсид. Такі віруси називають “одягненими”. Окрім вірусів, є ще більш просто організовані форми - плазміди, віроїди та пріони.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Звивисті форми мікроорганізмів.	\|	Основні методи культивування вірусів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.