Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

ТЕМА 4. НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ ПІД ПРОВОДОМ Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

План

1. Причини національної революції.

2. Богдан Хмельницький.

3. Військові дії 1648 р.

4. Зміни у державному устрою

5. Битви під Зборовим та Збаражем. Зборівський договір.

6. Дипломатичні та воєнні успіхи у 1650 р. Битва під Берестечком. Білоцерківський мир.

7. Переяславська рада. Березневі статті.

Література

1. Бойко О.Д. Історія України. – К., 1999.

2. Історія України: нове бачення / під ред. В.А. Смолія. – К., 2000.

3. Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко В.І. Історія України: Неупереджений погляд. – Х., 2007.

1. Протягом лютого 1648 – вересня 1676 року в Україні йшла національна революція, результати якої суттєво змінили геостратегічну ситуацію у Східній Європі. Вона несла в собі елементи релігійної, громадянської війни, йшла у руслі інших європейських політичних рухів.

Вестфальський мир у Мюнстері 24 жовтня 1648 року підвів підсумки Тридцятирічної війни між католицькою лігою та протестантським союзом держав, признав новий баланс сил в Європі, створив простір для існування центристської політичної думки між релігійним фундаменталізмом й раціоналізмом блока „капітал – труд”.

Період „золотого спокою” на українських землях призвів до суттєвого зростання прибутку для польських фільваркових господарств. Але становище переважної більшості соціальних категорій українського суспільства погіршилося. Не припинялися наїзди шляхтичів на маєтки один одного, посилювався наступ католицької церкви на православ’я, зростали податки та повинності селянства, дратувала діяльність євреїв-орендарів, високомірні дії польського панівного класу. Козацтво, яке вважало себе практично шляхетським станом, вимагало збільшення реєстру, повернення старих та нових привілеїв.

У складному становищі перебувало і міщанство, особливо у тих містах, які перебували у приватній власності феодалів. У політичному та економічному житті міст значну роль відігравали поляки та іноземці, а українські міщани витіснялися.

Ситуація ускладнювалася і критичним становищем у політичній сфері. Відсутність власної держави, прогресуюча втрата національної еліти, перервана державотворча традиція були чіткими симптомами майбутньої катастрофи.

Одним з найголовніших чинників, які сприяли активній національно-визвольній боротьбі, були слабкість королівської влади та прогресуюче посилення відцентрових тенденцій у Речі Посполитій.

Важливою причиною повстання було поширення сфери впливу та посилення Запорозької Січі, яку можна вважати зародком української державності.

2. Богдан Хмельницький.

Народився близько 1595 р. у родині українського шляхтича М. Хмельницького. Припускають, що місцем народження був хутір Суботів, неподалік від Чигирина. Початкову освіту здобув у школах Чигирина та Києва. Згодом продовжував навчання у Львівському (або Ярославському) єзуїтському колегіумі. Добре знав польську і латинську мови. Після 1618 р. вступив до Чигиринської сотні реєстрового козацького війська. У 1620 р. Хмельницький разом із батьком взяв участь у польському поході на Молдову. Брав участь у Цецорській битві 1620 р., в якій загинув його батько, а сам Хмельницький потрапив у полон. Перебуваючи у дворічному полоні у Стамбулі, добре оволодів турецькою мовою. Після повернення з неволі (можливо, був викуплений матір’ю або козаками) служив у Чигиринському полку. Брав участь у повстаннях Федоровича, Бута, Остряниці, Гуні. Брав участь у козацькій раді в Києві, де його було обрано представником посольства, яке мало домагатися пом’якшення „Ординації 1638 р”. У грудні 1638 р. Хмельницького було обрано сотником Чигиринського полку.

У 1640-х загострилися відносини Хмельницького з представниками королівської адміністрації, зокрема з чигиринським старостою Конецпольським та підстаростою Чаплинським. Незважаючи на те, що король надав Хмельницькому привілей на право володіти хутором Суботів, навесні 1647 р. Чаплинський захопив хутір і вигнав звідти родину Хмельницького. Упродовж 1647 р. Хмельницький неодноразово звертався до О. Конецпольського та коронного гетьмана М. Потоцького з проханням припинити свавілля та повернути Суботів, але безрезультатно. У вересні 1647 р. коронний канцлер Оссолінський вручив Хмельницькому гетьманські клейноди. У вересні-жовтні 1647 р. під проводом Хмельницького відбувалися таємні наради щодо організації антипольського повстання. У листопаді 1647 р. внаслідок доносу Хмельницького було заарештовано, лише за допомогою друзів йому вдалося звільнитися. У грудні 1647 р. з невеликим загоном козаків і сином Тимошем вирушив на Запоріжжя. На о. Томаківка наприкінці грудня 1647 – на поч. Січня 1648 р. під керівництвом Хмельницького було створено табір. У січні 1648 Хмельницький відрядив посольство до кримського хана Іслам-Гірея ІІІ з проханням допомогти козакам у війні проти Польщі.. 25.01. 1648 повсталі козаки здобули Запорізьку Січ на Микитиному розі, де на початку лютого Хмельницького було обрано гетьманом. Відразу ж почалася підготовка до війни проти Польщі.

Добре знаючи ударну силу польської кавалерії і маючи у своєму розпорядженні переважно козачу піхоту, Хмельницький відрядив до Бахчисарая послів, щоб вони домовилися про воєнний союз з Кримом для спільного виступу проти Польщі.

Пропозиція Хмельницького була для татар дуже доречною: чотири роки Річ Посполита не сплачувала ханству традиційної данини. Крім того, хан вважав, що своїми діями він допоможе султанові Туреччини встановити над Україною турецький протекторат. На допомогу повстанцям хан відправив 3-4 тис. вершників на чолі з перекопським мурзою Тугай-беєм.

3. Уже в середині квітня 1648 р. татарські загони відігнали від Запоріжжя польські сторожові війська, взяли під контроль землі між Січчю та Білою Церквою. Завершивши підготовку до бойових дій, Б. Хмельницький на чолі козачого війська разом із татарським військом 29 квітня – 16 травня 1648 року розбив польські війська. 25-26 травня у битві під Корсунем було завершено ліквідацію польських військ. Польські війська були частково знищені, а обидва гетьмани - Миколай Потоцький та Мартін Калиновський – та решта війська потрапили у полон татарам

За кілька днів до Корсунської битви помер король Владислав IV. Влада опинилася фактично в руках канцлера Єжи Оссолінського, тверезо наставленого до козацької проблеми. З його ініціативи вже в червні розпочалися переговори між урядом та повстанцями, доручені лідеру православної шляхти Адамові Киселю. Вимоги козацького гетьмана були традиційними: збільшити реєстр до 12 тис., поновити козацьке самоврядування, припинити конфлікти між православними й уніатами в суперечках за храми.

Паралельно з переговорами обидві сторони нарощували сили. З кінця червня на Волині почали зосереджуватися коронні війська. Ними командували князь Владислав Заславський, Миколай Остророг та Александр Конецпольський (Хмельницький їх згодом назвав відповідно Периною – за пухку статуру та зніженість, Латиною – за схильність до вчених занять і Дитиною – за молодість і недосвідченість). Напередодні військових дій тут було зібрано близько 35-40 тис. воїнів. Серед польської верхівки міцніла ідея придушення повстання за допомогою репресій та брутальної сили. Найбільш тут проявив себе ополячений магнат Ярема (Ієремія) Вишневецький. Кривавий каральний марш 6-тисячної армії Вишневецького, стинаючи „винного й невинного” проліг через Овруч, Житомир, Котельню, Бердичів, Костянтинів і Збараж до Чолганського Каменю, де збиралося коронне військо.

У вересні 1648 р. коронне й козацьке війська вирушили назустріч одне одному. Армії зійшлися біля с. Пилявці поблизу Старокостянтинова, і 23 вересня на невеликій багнистій рівнині обабіч р. Ікви, де заздалегідь укріпився Хмельницький, почався вирішальний бій. Козаки практично винищили піхоту. Загони польської кінноти діяли неузгоджено та безладно. Заславський скликав військову раду, яка вирішила відступати. Але планово відступити не вдалося, тому що розпочалася паніка. Першими повтікали „гетьмани”. Конецпольський тікав, перевдягшись у селянську одежу, а Заславський загубив дорогою навіть гетьманську булаву. Військо, побачивши, що немає вождів, кинуло на землю зброю і теж розбіжалося. На ранок порожній табір з обозом дістався у здобич Хмельницькому. У козацькі руки перейшло понад 90 гармат, запаси пороху і зброї, коні. Пилявецька втеча, яка стала найганебнішою сторінкою в історії Речі Посполитої, відкрила козакам дорогу на захід.

Похід на Галичину мав характер демонстрації сили. На початку жовтня козацька армія була вже в передмістях Львова. Воєначальники Пилявецької битви повтікали й звідси. Тому жителі Львова були змушені боронитися самі. Облога тривала три тижні. Після переговорів Хмельницький погодився взяти викуп, який перевищував 1 млн. злотих. Більша частина цієї суми пішла на оплату татарам. Після Львова Хмельницький рушив на Замостя. За його спиною лютувала селянська війна. Повстанські загони руйнували шляхетські двори й вбивали шляхтичів.

Захоплення Замостя відкривало б повстанцям шлях на Варшаву. Доки протягом листопада тривала облога Замостя, велися переговори з городянами та йшли вибори нового короля (17 листопада ним став Ян Казимир), козаче військо зменшувалося. Частина повстанців, задовольнившись захопленою здобиччю, самовільно рушила додому. Інші потерпали від холоду й голоду. Розпочалися епідемії. Польське населення вороже ставилося до Хмельницького. За цих умов продовження війни ставало безглуздим. Козацька старшина почала боятися народного гніву й вимагала негайного перемир’я.

У цей час Хмельницький та його соратники твердо стояли на позиціях традиційного „козацького автономізму”. Тому й мета в них була не радикальна – започаткування власної державності, а поміркована – надання Україні такого ж статусу, як і Литві.

Отже, укладення перемир’я під Замостям (листопад 1648 р.) було наслідком взаємодії складного комплексу чинників. Найголовніші з них:

Ø Прогресуюча втрата боєздатності війська

Ø Послаблення підтримки з боку татар,

Ø реальність поповнення польської армії формуваннями Литви та Австрії,

Ø вихід військ повстанців на етнографічні кордони України,

Ø захист старшиною вузькостанових інтересів

Ø обстоювання гетьманом та старшиною „козацького автономізму”, нездатність козацької еліти побачити перспективи створення незалежної держави.

Наприкінці грудня Хмельницький урочисто повертається до Києва, де його зустрічали як українського Мойсея, який вивів свій народ з-під польського ярма. На перемовинах з Польщею на початку 1649 року було підписано перемир’я з 24 лютого по 28 травня.

4. У ході всенародного повстання 1648 р. в Україні відбулися докорінні зміни в державному устрої українського суспільства. Було повалено польсько-шляхетське панування й розпочато створення Української національної держави республіканського типу. Верховним органом стала загальна козацька рада. На чолі держави стояв гетьман, який обирався козаками. Дорадчі права при гетьмані мала рада генеральної старшини. Головною запорукою успішного державотворення стало створення власної армії. Її основну ударну силу становили запорожці та реєстрові козаки Білоцерківського, Чигиринського, Черкаського, Корсунського і Переяславського полків. У ході боротьби невеликі повстанські загони об’єднувалися в нові полки, які приймали назву найбільшого міста. З’явилися Полтавський, Прилуцький, Миргородський, Ніжинський, Борзнянський, Ічнянський, Кропивнянський, Київський, Уманський та інші полки. На чолі полків були полковники, яких або обирали полчани, або призначав гетьман. Полки поділялися на сотні, очолювані сотниками. В українському війську було 100-150 тис. чол. Це набагато більше, ніж в інших європейських державах.

Поступово формувалася територія держави. На неї переносився традиційний військовий устрій козацтва. Звільнена територія почала ділитися на полки й сотні. На кінець 1648 р. вона простягалася від Слобожанщини на сході до Галичини на заході.

Докорінні зміни відбулися й у соціально-економічних відносинах. Повсталі маси ліквідували велику земельну власність польських феодалів. Вони заволоділи їхнім майном та скотом та стали засівати панські лани. Економічні підвалини феодалізму були істотно підірвані. Одним з найголовніших досягнень народу стала ліквідація кріпосного права.

Для налагодження зв’язків з іншими державами й створення антипольського союзу Хмельницький почав формувати дипломатичну службу. У квітні 1648 р. у Бахчисараї гетьман уклав угоду з ханом Іслам‑Гіреєм ІІІ. За цією угодою хан мав допомагати Хмельницькому кіннотою, а гетьман – віддавати татарам військову здобич і не чинити опору при набиранні ним ясиру в маєтках польської шляхти. Як гарантію вірності угоді гетьман залишив у Бахчисараї заложником свого 16-річного сина Тимоша.

Після Корсунської перемоги Хмельницький відправив російському цареві листа з повідомленням про козацькі успіхи й проханням підтримати Україну в її боротьбі з Польщею. Однак російський уряд не квапився втрутитися в українсько-польське протистояння. Хмельницький намагався залучити у союзники Трансільванію (Семиграддя) та Молдавію, але значних успіхів не досяг.

5. У травні 1649 року Польща почала масований наступ на українські землі. Річ Посполита готувала комбінований удар, який мали здійснити три потужні збройні формування на чолі з королем Яном Казимиром, Яремою Вишневецьким та литовським гетьманом Янушем Радзівілом.

Хмельницький оточив Я. Вишневецького під Збаражем. Коли ж польський король вирушив на допомогу оточеним, гетьман швидким маневром не тільки зупинив наступ поляків, а й примусив їх будувати табір для оборони. Шляхетське військо опинилося у катастрофічному становищі – назрівала подвійна поразка під Зборовим і Збаражем. Проте у вирішальний момент Хмельницького зрадили татари, підкуплені поляками.

Під тиском обставин Хмельницький був змушений 8 серпня 1649 року підписати Зборівський договір. Козацький реєстр зростав до 40 тис. осіб, козацька територія охоплювала Київське, Брацлавське та Чернігівське воєводства. На цих землях влада належала гетьманові та його адміністрації. Київський митрополит отримав місце в сенаті. Всім учасникам повстання проголошувалася амністія. Водночас магнати та шляхта могли повернутися до своїх маєтків, більшість селян поверталися у кріпацтво, Волинське та Подільське воєводства залишалися під владою короля.

6. Дипломатичні та воєнні успіхи у 1650 р. Завдяки дипломатичній діяльності Хмельницького Польща в 1650 р. опиняється в міжнародній ізоляції. Росія зажадала від Польщі повернення Смоленська, інших міст та компенсації в 500 тис. злотих. Кримський хан пообіцяв і надалі допомагати гетьману. У Молдавії також були знайдені кола, готові співпрацювати з Україною. Але оскільки молдавський господар Василь Лупул проводив відверто пропольську політику, Хмельницький був змушений діяти силою. У серпні 1650 р. Хмельницький з військом у 70 тис. чоловік і татарами здійснив похід у Молдавію. Козаки практично без бою увійшли до столиці Молдавії – Ясси. Господарю нічого не залишалося, як запропонувати українському гетьману мир. Згідно підписаної у вересні угоди між Україною та Молдавією встановлювалися союзницькі відносини. Лупул зобов’язався не підтримувати Польщу, виплатити контрибуцію, скріпити цей союз шлюбом сина Хмельницького Тимоша зі своєю донькою Розандою. Турецький султан Мухамед спеціальним листом запевнив Хмельницького у тому, що татари більше не перейдуть на бік Речі Посполитої.

Після смерті в 1650 р. канцлера Речі Посполитої Оссолінського – прихильника компромісу з козаками, у Варшаві до влади прийшла партія непримиренних на чолі з М. Потоцьким, яка виступала за ліквідацію козацького бунту силою. Вирішальним моментом нового протистояння між Річчю Посполитою та козаками була битва під Берестечком 18 червня (1липня) 1651 року. Татари покинули поле бою, захопивши із собою Хмельницького. Поразка під Берестечком зводила нанівець автономію козацької держави. 18 вересня (1 жовтня) 1651 року було укладено Білоцерківський мир.

Козацький реєстр зменшувався до 20 тис. осіб, влада гетьмана поширювалася лише на київське воєводство, йому заборонялися зовнішні відносини. Шляхті дозволялося повертатися до своїх маєтків. Виборність гетьмана була скасована. Поновлювалися права православної церкви.

Протягом жовтня – листопада 1651 р. Хмельницький вивів свої війська з Чернігівщини і Брацлавщини, склав реєстр і направив його на затвердження до Варшави. Проте польський сейм відмовився його схвалити. З часом Хмельницький переконався у власній неспроможності змусити народ визнати умови миру. Повернення шляхти до маєтків супроводжувалося масовими виступами селян, міщан і козаків. На гетьманські універсали про припинення свавільних дій мало хто звертав увагу. Полковники, замість того, щоб їх виконувати, почали збирати під свої знамена всіх незадоволених. Почався масовий відхід українців на Слобожанщину.

На березень 1652 р. обстановка в Україні настільки загострилася, що могла перерости в загальне повстання проти польської шляхти, а разам і проти українського гетьмана. Необхідні були термінові заходи. 24 березня Хмельницький розіслав по Україні універсали із закликом готуватися до війни. На чолі Переяславського, Корсунського, Черкаського й Чигиринського полків Хмельницький форсованим наступом наблизився до польського табору під горою Батіг між Південним Бугом і Собом. 22 травня козаки оточили, а вночі наступного дня розгромили 20-тисячне польське військо. Сам гетьман Калиновський та його штаб полягли у битві. Це одна з найвидатніших перемог Хмельницького, яку сучасники порівнювали з перемогою карфагенського полководця Ганнібала над римською армією під Каннами. Одна частина козачого війська рушила на Кам’янець-Подільський, інша – на чолі з Тимошем – на Молдавію. Наляканий таким розворотом подій, Лупул погодився виконати умови договору 1650 р. про видання Розанди заміж за Тимоша й розірвав зв’язки з Польщею.

Лише на кінець 1652 р. Польща оговталася від поразки. Була проведена мобілізація до війська, і у березні 1653 р. Польща перейшла у наступ. Загони Стефана Чернецького напали на Немирів та інші міста, захопили їх, але були змушені відступити.

Одночасно в Молдавії підвело голову пропольськи налаштоване боярство. Воно організувало змову і скинуло з престолу Лупула. На допомогу Хмельницький відправив Тимоша з Вінницьким, Брацлавським і Уманськими полками. 21-22 квітня 1653 р. козаки завдали поразки противникові й увійшли до Ясс. Але намір Тимоша вторгнутися у Валахію закінчився невдачею. 17 – 20 травня козацькі полки зазнали поразки під Таргавицею й мусили відступати в Україну. Наприкінці літа 1653 р. Хмельницький знову направив Тимоша на допомогу тестеві, який знемагав у боротьбі з опозиційним боярством. Козаки з запеклими боями пробилися до Лупула у Сучаву і взяли участь в обороні міста. 2 вересня Тиміш Хмельницький дістав поранення ядром у ногу й за декілька днів помер. Потерпаючи від нестачі продовольства й боєприпасів, козацьке військо 30 вересня капітулювало. При цьому воно вийшло з оточення зі зброєю й тілом сина гетьмана, яке згодом було захоронено в Іллінській церкві у Суботові.

На осінь 1653 р. польський уряд мобілізував 80 тис. шляхтичів і селян. У вересні король Ян Казимир зосередив своє військо під Жванцем на Поділлі. Звідси окремі загони розходилися по найближчих селах, змушуючи населення коритися польській владі. Козацьке військо Хмельницького також рушило на Поділля й отаборилося під Гусятином. Почалися швидкоплинні, але жорстокі сутички між окремими підрозділами обох сторін. Козацькі частини рейдували по Волині й Галичині й виганяли польську шляхту. Польська армія опинилася в оточенні. Противники готувалися до вирішальної битви. Однак тут знову відіграв свою роль кримський хан Іслам‑Гірей. Діставши „упоминки” від Яна Казимира, він втретє відступився від союзу з українським гетьманом і уклав з польським королем мирний договір на умовах Зборівської угоди. Хмельницький не брав участі в цій акції й готувався до прийому російських послів.

7. Ще з 1648 р. Хмельницький неодноразово звертався до Москви з проханням допомоги в антипольській боротьбі. Проте Москва не хотіла розривати миру з Польщею й зайняла вичікувальну позицію. Та все ж бажання розширити сферу свого впливу, використати Україну як буфер в боротьбі з Туреччиною, залучити козацтво для відвоювання у Речі Посполитої втрачених Росією територій сприяли тому, що російський цар після вагань „в ім’я спасіння православної віри” погодився взяти Військо Запорозьке під свою опіку. Відповідну ухвалу про це прийняв 1 жовтня 1653 р. Земський собор. Через кілька днів для підписання договору з Москви в Україну виїхало посольство боярина Василя Бутурліна.

8 (18) січня у Переяславі відбулася всенародна рада. На ній були присутні Б. Хмельницький, генеральна старшина, полковники, представники міщанства. Бутурлін передав Хмельницькому царську грамоту про взяття України „під монаршу руку” з обіцянкою захищати її від ворогів і в „ласці тримати”. Після обіду козацька старшина та деякі інші делегати попрямували до Успенської церкви складати присягу. Гетьман зажадав від Бутурліна, щоб той від імені царя заприсягався не порушувати прав і привілеїв українського населення. На що Бутурлін відповів, що в Росії присягають не царі, а його піддані, й відмовився задовольнити прохання гетьмана. Однак після короткої наради Хмельницький і генеральна старшина склали присягу на вірність союзу з Москвою. Усі домовленості У Переяславі були усними.

У березні 1654 р. у Москві козацька делегація передала на розгляд росіянам проект договору з 23 пунктів, спрямованих на збереження української автономії. Після двотижневих переговорів сторони дійшли компромісу, який увійшов в історію під назвою „березневих статей”. Згідно з цим документом, Україна зберігала республіканську форму правління, територіально-адміністративний поділ, нову систему соціально-економічних відносин, цілковиту незалежність у проведенні внутрішньої політики. Водночас, окремі статті обмежували її суверенітет: збір податків з українського населення здійснювався під контролем російської сторони, заборонялися дипломатичні зносини з Варшавою та Стамбулом.

Вчені по різному оцінювали Переяславський договір. Найпоширенішим є п’ять підходів: „персональна унія”, „васальна залежність”, Автономія в складі Росії, возз’єднання українського й російського народів, Військовий союз між Україною й Росією.

Хронологічна таблиця

Дата	Подія
29 квітня – 16 травня 1648 р.	Битва під Жовтими Водами.
25 – 26 травня 1648 р.	Битва під Корсунем.
13 вересня 1648 р.	Битва під Пилявцями.
Листопад 1648 р.	Перемир’я під Замостям.
8 серпня 1649 р.	Зборівський договір.
18 вересня 1651 р.	Білоцерківський договір.
8 – 12 січня1654р.	Переяславська рада.
Березень 1654 р.	„Березневі статті”
Серпень 1657 р.	Смерть Б. Хмельницького.

Питання для самоперевірки

1. Проаналізуйте причини Національної революції під проводом Б. Хмельницького.

2. Назвіть переможні битви 1648 р.

3. Чому у листопаді 1648 р. Хмельницький заключив перемир’я під Замостям і не продовжив наступ на Польщу?

4. Порівняйте умови Зборівського та Білоцерківського договорів.

5. Чому Б. Хмельницький пішов на союз із Москвою?

6. Які зміни відбулися у внутрішньому устрої держави за Б. Хмельницького?

7. Проаналізуйте значення Переяславської ради та Березневих статей для України.

ТЕМА 5. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ТА ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVII‑XVIII СТ.

План

1. Громадянська війна та політичний розкол України.

2. Події 60 – 70-х років в Україні та поразка національної автономії.

3. Ліквідація козацької державності.

4. Правобережна Україна в другій половині XVII – XVIII ст.

Література

1. Бойко О.Д. Історія України. – К., 1999.

2. Історія України: нове бачення / під ред. В.А. Смолія. – К., 2000.

3. Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко В.І. Історія України: Неупереджений погляд. – Х., 2007.

1. Після смерті Б. Хмельницького посаду гетьмана протягом місяця обіймав його 16-річний син Юрій (Юрась). Але старшина відверто ігнорувала його повноваження. Таємна нарада полковників вирішила, що функції гетьмана буде виконувати І. Виговський. Наприкінці жовтня 1657 р. старшинська рада обирає його гетьманом. Фактично відбувся державний переворот, бо було зірвано плани Б. Хмельницького щодо спадкового гетьманства.

І. Виговський мав намір побудувати типову для Середньовіччя аристократичну республіку. Це означало послаблення центральної влади, потурання зажерливості й безчинствам старшин. В економічній політиці він повертав Україну до старого ладу, але в новій національній оболонці: замість польської шляхти тепер панувала українська. Дуже швидко рід Виговських став найбагатшим в Україні.

Уряд Виговського став нехтувати традиційними свободами і вольностями запорозького козацтва, зокрема, змістив кошового, заборонив ловити рибу в річках і продавати вино, поширив практику оренд і збільшив побори. Була здійснена необачна спроба відновити шляхетське землеволодіння на землях Миргородського й Полтавського полків.

Серед запорожців й городових козаків стало ширитися невдоволення тим, що вибори гетьмана сталися не на чорній раді, тобто без їхньої участі. Чимало козаків і старшин не приховували своєї антипатії до І. Виговського за його аристократизм та вірність шляхетським традиціям. Всі ці чинники й зумовили вибух опозиційного руху, який до кінця 1657 року набув загрозливого характеру. Його центрами стали Запоріжжя та Полтавський полк. Очолили рух кошовий Я. Барабаш та полтавський полковник М. Пушкар.

З березня 1658 року в боротьбу втягнулися десятки тисяч селян, міщан і козаків, котрі громили маєтки шляхти і старшин. Боротьба перетворилася в громадянську війну. Повстанці вимагали виборів гетьмана на чорній раді. І. Виговський зібрав 20-тисячне військо і переміг повстанців у вирішальній битві під Полтавою. Проте це була надзвичайно дорога перемога, адже загинуло майже 50 тис. українців.

Після цієї битви Виговський йде на рішуче зближення з Польщею. 16 вересня 1658 року він уклав з польським урядом Гадяцький трактат. За його умовами Україна (Руське князівство) входила до складу Речі Посполитої на рівних правах з Литвою і Польщею. До Руського князівства входили Київське, Брацлавське та Чернігівське воєводства. Влада гетьмана була пожиттєвою. Українська армія мала складатися з 30 тис. козаків та 10 тис. найманців. Гарантувалися права православної церкви на території всієї етнічної України. У сфері соціально-економічних відносин передбачалося повернення до становища до 1648 року: польським магнатам і шляхті поверталися маєтки, відновлювалися повинності селян. Крім того, Україні заборонялося проводити власну зовнішню політику. Тобто, цей договір зводив нанівець усі досягнення козацької революції.

Зрада Виговського викликала обурення в Москві. У листопаді царський уряд відрядив на Україну військо. Розпочалися активні дії. Початок війни був вдалим для росіян. Але у вирішальній битві у червні 1659 року під Конотопом І. Виговський завдав поразки московському війську.

Одначе гетьман не зміг скористатися результатами перемоги. В Україні ширилося незадоволення політикою гетьмана. У жовтні 1659 року гетьман був змушений зректися булави та виїхати до Польщі.

„Чорна рада”, яка зібралася 27 вересня 1659 року під Фастовим, обрала гетьманом Ю.Хмельницького. Але відсутність у нового гетьмана твердої політичної волі, неврівноваженість характеру цього юнака робили його слухняним знаряддям в руках старшинських угруповань.

Вже на початку свого другого гетьманування Юрій припустився фатальної помилки: він прибув для переговорів з російською стороною до Переяслава. Там він перебував на правах бранця. Тому московська сторона нав’язала йому дуже невигідний Переяславський договір (жовтень 1659 р.) За умовами договору, переобрання гетьману могло здійснюватися лише з дозволу царя, гетьман втрачав право призначати та звільняти полковників, виступати в похід без царського дозволу. Гетьман втрачав право на дипломатичну діяльність. До шести міст Гетьманщини вводилися російські гарнізони з воєводами. Українська церква зобов’язувалася перейти під владу московського патріархату. Фактично політична автономія України перетворилася на адміністративну.

Щоб скасувати Гадяцьку унію, улітку 1660 року російські та українські полки рушили на Правобережжя. Але після низки невдач у боях з поляками Ю. Хмельницький підписав з поляками Слободищенський трактат, за яким Гетьманщина входила до складу Польщі на правах автономії. Найтрагічнішим наслідком цього трактату став початок територіального розколу України. У січні 1663 року Ю. Хмельницький зрікається булави, прийнявши чернечий постриг під ім’ям Гедеона. Після цього починається боротьба старшинських групировок за гетьманську булаву. На передній план все більше виходили регіональні інтереси старшинської верхівки, а не загальнонаціональна ідея. Старшина ігнорувала інтереси селянства, зловживала владою, наживалася на експлуатації мас.

22 січня 1663 року на раді в Чигирині гетьманом Правобережної України став зять Б. Хмельницького П. Тетеря, якого підтримували Польща та кримські татари. На Лівобережжі боротьба за булаву розгорілася між кошовим отаманом Запорозької Січі, колишнім слугою Б. Хмельницького І. Брюховецьким, наказним гетьманом Я. Сомком та ніжинським полковником В. Золотаренком. Розуміючи, що без підтримки Москви посісти гетьманську посаду неможливо, вони надсилали цареві численні доноси один на одного. За згодою царя 17-18 червня 1663 року під Ніжином відбулася „чорна рада”, на якій гетьманом Лівобережжя обрали І. Брюховецького. Він пообіцяв приборкати апетити старшин, поліпшити життя простого люду. Я. Сомко та В. Золотаренко були страчені у вересні 1663 року.

Таким чином, перший етап громадянської війни 1658- 1663 рр. завершився територіальним розколом України, що спричинило новий виток боротьби за владу і допомогло російській владі приєднати українські землі до складу Московської держави.

2. Гетьман І. Брюховецький на першому етапі свого правління в усьому підкорявся московським воєводам. Він здійснив візит до Москви й підписав дуже невигідний договір, який суттєво обмежив автономію Гетьманщини. Росло незадоволення населення московськими військами та державною монополією на виробництво й продаж алкоголю.

На Правобережжі спроби гетьмана П. Тетері об’єднати українські землі за допомогою поляків він вирішив скласти з себе повноваження. Виїхав до Польщі, потім – до Туреччини, де був отруєний польськими агентами. Козацька рада обрала гетьманом генерального осавула П. Дорошенка. Спочатку намагався у своїй політиці спиратися на Польщу.

30 січня 1667 року в селі Андрусово було підписано польсько-російське перемир’я на тринадцять з половиною років. За його умовами Лівобережна Україна та Київ закріплювалися за Росією, Білорусь та Правобережну Україну залишала за собою Річ Посполита. Територія Запорозької Січі перебувала під управлінням обох держав.

Після цього Дорошенко бере у союзники Оттоманську Порту й Кримське ханство. Але їхні спільні виступи проти Польщі зазнали поразки.

На початок 1668 р. змінилися і погляди І. Брюховецького: він став прихильником П. Дорошенка, зокрема у сфері зовнішньополітичних пріоритетів. На Лівобережжі розпочалося широкомасштабне антимосковське повстання. Уряд Туреччини погодився взяти під свій протекторат Лівобережжя і Правобережжя. У червні 1668 р. війська Дорошенко переправилися на Лівобережжя. Розлюченні Лівобережні козаки вчинили самосуд над Брюховецьким та вбили його. 20 червня 1668 р. Козацька рада обрала гетьманом усієї України П. Дорошенка.

Але ситуація на Правобережжі залишалася нестабільною (вторгнення поляків, опозиційна боротьба), тому Дорошенко залишає наказним гетьманом Д. Многогрішного. У грудні старшини обрали його гетьманом, а у березні 1669 року московські воєводи ухвалили це рішення від імені царя та підписали з ним новий договір „Глухівські статті». Гетьманщина зберігала свою автономію, мала право на 30-тисячний реєстр, збирання податків, але не могла вести свою зовнішню політику, залишилися московські гарнізони в українських містах.

На Правобережжі козацька рада в березні 1669 р. ухвалила прийняття турецького протекторату, але на умовах якнайширшої автономії. У серпні 1671 р. польське керівництво розпочало воєнну кампанію з метою відновлення своєї влади на Правобережжі. На допомогу Дорошенкові прибула 100-тисячна армія султана Магомета IV. Польські війська були розгромлені. За умовами Бучацького миру від 18 жовтня 1671 року Подільське воєводство переходило під опіку Туреччини, а решта Правобережжя формально залишалося незалежним. Обидві сторони не збиралися притримуватися умов цього договору.

Відбулися зміни і на Лівобережжі: 13 березня 1672 року козацькі старшини заарештували Д. Многогрішного, звинувативши його у зраді Москві. Д. Многогрішний, як і Дорошенко, намагався обстоювати самостійність українських земель. Многогрішного закували у кайдани, відправили до Москви. Там його катували, але він не визнав провини. В останній момент смертний вирок йому замінили на заслання.

17 березня 1672 року гетьманом Лівобережжя обрали І. Самойловича.

У 1673 році політичний вплив і авторитет Дорошенка підупали. Цьому сприяли безчинства турецьких та татарських загонів, нескінченні воєнні дії. Українське населення Правобережжя масово переселялося під владу московського царя.

Селянські бунти в Україні стали звичайним явищем через зростання експлуатації селян з боку старшинської верхівки. Але попри всі наслідки воєн у суспільстві спостерігалися й позитивні явища, розвивалися економічні структури. Цехове ремесло поступово перетворювалося на дрібнотоварне виробництво, а борошномельна, винокурна, ткацька справи досягли початкової мануфактурної стадії. Ще у 1654 році була введена нова система податків, грошові збори зменшилися у 2,5 рази у порівняні з тарифами Речі Посполитої. Не припинялися економічні зв’язки між обома берегами Дніпра. З Лівобережжя на правий берег вивозили хліб, із західних регіонів на схід України везли сіль. На Лівобережжя переїхало багато ремісників. На обох берегах Дніпра діяли щорічні ярмарки.

У 1676 році П. Дорошенко зрікається булави. Цар поставив ся до Дорошенка прихильно й наказав заслати його під Москву.

Турки знайшли Дорошенкові заміну. У 1677 році вони призначають гетьманом Лівобережжя Ю. Хмельницького. Він очолював турецько-козацькі походи на Лівобережжя, зокрема, на Чигирин. Ці походи виявилися невдалими. Ю. Хмельницький відрізнявся жорстокістю, за що населення його не любило. Врешті-решт турки самі відмовилися від цієї малосимпатичної фігури і стратили його у Стамбулі.

За умовами Бахчисарайського миру 1681 року між Росією, Туреччиною та Кримом, султан залишав за собою південь Київщини, Брацлавщину та Поділля, а землі між Південним Бугом і Дністром мали стати „Диким полем”.

У травні 1686 року Між Росією та Польщею було укладено „Вічний мир”, який узаконив більше ніж на 100 років двох Україн.

3. „Вічний мир” суттєво ускладнив становище лівобережного гетьмана Самойловича. В результаті старшинської змови його усунули від влади. Гетьманська булава у 1687 році дісталася І. Мазепі. Своє правління він розпочав як політик промосковської орієнтації. У 1689 році московським царем стає Петро І. Мазепа зміг завоювати прихильність молодого монарха.

Гетьманська булава та підтримка царя відкрили шлях до збагачення. Мазепа заволодів 20 тис. маєтків, став одним з найбагатших феодалів Європи. Намагаючись об’єднати Україну та перетворити її на могутню державу, гетьман сприяє перетворенню козацької верхівки на шляхетську верству. Гетьман активно роздавав старшинам землю разом із залежними селянами (видав наказ про дводенну панщину). Це породжувало соціальне напруження. Народ називав гетьмана „вітчимом України”. Загалом селянство й козацтво не підтримало гетьмана.

У 1700 році розпочалася Північна війна. Українське козацтво зазнавало тяжких втрат у боях з першокласним військом Карла XII. Війна лягла важким тягарем на плечі українського народу, вона була зовсім непотрібною Україні, руйнувала її економічний потенціал.

У 1705 році Мазепа розпочинає переговори із союзником Карла XII польським королем Станіславом Лещинським, навесні 1709 р. укладає угоду із Швецією, яка передбачала відновлення державної незалежності України.

31 жовтня 1708 року російські війська під командуванням О. Меншикова знищили гетьманську столицю Батурін.

27 червня (8 липня) 1709 року розпочалася Полтавська битва. Зазнавши поразки, шведи та мазепинці переправилися через Дніпро й емігрували до Бендер. Там у вересні (жовтні) Мазепа помер. У 1710 р. гетьманом обрали П. Орлика. Під його керівництвом була створена „Бендерська конституція”. Вона виходила з визнання природних прав людини, насамперед, на право протесту проти гноблення.

У той час, коли екзильний гетьман Орлик виношував плани боротьби з Росією, на Лівобережжі за наказом царя гетьманом обрали І. Скоропадського (1708 – 1722). Гетьманську резиденцію перевели з Батуріна до Глухова. За гетьманом наглядав російський резидент. Скоропадський мало опирався московській політиці. У 1722 році Малоросійська колегія – урядовий орган Москви, що складався з шести російських урядовців, - дістала право ділити владу з гетьманом. Це „добило” старого Скоропадського, і того ж року він помер.

Наказним гетьманом вибирають значно молодшого та енергійнішого П. Полуботка (1722 – 1724). Той розпочинає активну діяльність, вириває ініціативу з рук Малоросійської колегії. Петро І не дозволив обирати нового гетьмана. Цар був розлючений непокірністю Полуботка та заточив його у Петропавловську фортецю. Там непокірний гетьман і помер у 1724 році, за кілька місяців до смерті Петра І.

У 1727 році за сприяння О. Меншикова українці обирають нового гетьмана – Д. Апостола. Малоросійську колегію розпустили. Гетьман майже не мав можливості втручатися у політику, тому зосередив свою увагу на поліпшенні соціально-економічних умов в Україні. Помер у 1734 р.

Нова імператриця Анна Іоанівна заборонила обрання гетьмана. Було створено „Правління гетьманського уряду”.

Дочка Петра І імператриця Єлизавета, перебуваючи у таємному шлюбі з козаком Олексієм Розумовським, дозволила обрати гетьманом брата свого фаворита Кирила. У 1750 році 22-річного Кирила Розумовського проголошують новим гетьманом. Але його влада, як і права українців, були обмежені дуже тісними рамками.

Після приходу до влади у 1762 р. Катерини ІІ розпочинається новий наступ на автономні права України. У 1764 р. зрікається влади Розумовський. Вся повнота влади зосередилася в руках Другої Малоросійської колегії. Було взято жорсткий курс на централізацію та русифікацію. У 1775 році було ліквідовано Запорозьку Січ. У 1781 році було ліквідовано полковий устрій Лівобережжя, у 1783 році юридично оформлено кріпацтво.

У 1785 р. українська козацька верхівка урівнювалася в правах із російським дворянством. Українська автономія була остаточно ліквідована.

Річ Посполита в останній третині XVIII ст. була остаточно знесилена війнами та шляхетськими суперечками. Тому вона була розподілена між трьома агресивними сусідніми державами – Росією, Прусією та Австрією. Внаслідок трьох поділів Речі Посполитої – 1772, 1793 і 1795 рр. – польсько-литовська держава перестала існувати. У 1772 році українці Буковини та Галичини потрапили під австрійське панування. До 1795 року все Правобережжя відійшло до Росії.

4. Правобережна Україна.

У другій половині XVII ст. Правобережжя знаходилося у сфері інтересів декількох держав: Польщі, Росії, Туреччини, Кримського ханства. Дії цих держав, а також амбіції українських гетьманів завдали місцевому населенню багато шкоди. У 80-х роках польська влада намагалася відновити на Правобережжі козацтво. Очолив правобережне козацтво полковник Семен Палій. Після завершення війни між Польщею та Туреччиною (1699) потреба у козацькому війську відпала. Сейм постановив ліквідувати правобережне козацтво. У 1702 – 1704 р. вибухнуло повстання під проводом Палія. Ситуацією скористався І. Мазепа, який приєднав правобережні полки до Гетьманщини. Після поразки І. Мазепи та П. Орлика правобережні землі остаточно відходять до Польщі.

У 20-х роках XVIII ст. на Правобережжі спалахнула боротьба проти поляків. Її повели гайдамаки (від турецького гайда – тривожити, грабувати). Гайдамацький рух виник у першій половині XVIII ст. на Волині та Західному Поділлі, але згодом охопив Київщину та Брацлавщину. (Перша згадка про гайдамаків датується 1714 р.) Гайдамаччина у своєму розвиткові пройшла три хвилі піднесення: 1734-1738 рр., 1750 р. та 1768 р. (Коліївщина).

Перше велике гайдамацьке повстання розпочалося у 1734 році. Російські війська допомагали польському королеві вступити на престол. Народ сприйняв прихід російських військ як заклик до боротьби з ненависними поляками. Але після того, як Август ІІІ отримав престол, російські війська у 1738 р. придушили повстання гайдамаків.

У 1750 р. знову спалахнуло повстання гайдамаків. Повстанці захопили і протягом року контролювали землі Брацлавщини, Київщини, Східного Поділля. До зими 1750 р. цей рух було придушено російсько-польськими військами.

Піком гайдамацького руху стала Коліївщина 1768 р. (Від „колій” – ніж, яким колють свиней). Цей конфлікт було спровоковано православно-католицьким протистоянням. Навесні 1768 року запорожець М. Залізняк сформував під Чигирином повстанський загін. На бік повсталих перейшов уманський сотник І. Гонта. Повстанці взяли Умань, влаштували там страшну різанину. Протягом Коліївщини кількість жертв становила приблизно 200 тис. осіб, оскільки М. Залізняк дав вказівку різати усіх, хто не бажає бути православним. На початку повстання гайдамаків підтримувала Росія. Але згодом, побачивши масштаб повстання, розуміючи, що воно набуло й антифеодальної спрямованості, Катерина ІІ вирішує придушити повстання. У другій половині червня 1768 р. польсько-російські війська розпочинають каральні акції проти повстанців. Остаточно Коліївщина була придушена навесні 1769 р.

Питання для самоперевірки

1. Яку внутрішню та зовнішню політику проводив І. Виговський? В яких битвах він одержав перемогу?

2. Чому І. Виговський підписав Гадяцький трактат? У чому була сутність цього договору?

3. Охарактеризуйте гетьманування Ю. Хмельницького 1659 – 1663 рр.

4. Проаналізуйте політику правобережних гетьманів П. Тетері та П. Дорошенка.

5. Дайте оцінку діяльності лівобережних гетьманів І. Брюховецького, Д. Многогрішного, І. Самойловича.

6. У чому, на Вашу думку, полягає суперечливість постаті І. Мазепи.

7. Які заходи здійснив Петро І для ліквідації української автономії?

8. Хто був останнім гетьманом Гетьманщини? Яку роль він відігравав у суспільному житті України?

9. Дайте оцінку діяльності Катерини ІІ стосовно України.

10. Назвіть етапи гайдамацького руху. Що таке Коліївщина?

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Питання для самоперевірки	\|	ТЕМА 6. УКРАЇНА ПІД ВЛАДОЮ РОСІЙСЬКОЇ ТА АВСТРО-УГОРСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.023 сек.