Характеристика підходів до прийняття управлінських рішень

Внаслідок складності та різноманітності процесу прийняття управлінських рішень існує певна множина (безліч) підходів до їх вивчення. Залежно від того, який підхід використовується, змінюється і роль контролінгу як системи підтримки прийняття управлінських рішень.

Усі існуючі підходи до вивчення процесу прийняття економічних рішень можна умовно представити у вигляді точок, розташованих на прямій між двома полюсами. З одного боку – абсолютна раціональність, орієнтація переважно на математичні категорії, з іншого – абсолютна ірраціональність, сильний акцент на соціальні або психологічні категорії.

При прийнятті управлінського рішення необхідно дотримуватися наступних підходів:

- класичного (раціонального);

- принципу обмеженої (граничної) раціональності;

- принципу ефективного управління;

- принципу соціально-психологічного (соціального) підходу.

Процес прийняття (ухвалення) рішень з позиції класичного підходу полягає у забезпеченні певної процедури виконання обов’язкових дій:

- діагностика (вивчення) проблеми;

- виявлення обмежень та визначення альтернативи;

- прийняття рішень;

- контроль за виконанням рішення.

Основні постулати (положення) класичного (раціонального) підходу:

- Прийняття (ухвалення) рішення є раціональним процесом, орієнтованим на досягнення заздалегідь відомої мети.

- Існує стійка повна і несуперечлива система переваг, яка робить вибір між альтернативами однозначним.

- Всі доступні альтернативи відомі (тобто має місце ситуація визначеності або відомий повний спектр подій та їхньої ймовірності).

- Складність процедури прийняття (ухвалення) рішення не принципове: головне – досягнення правильного результату.

Роль контролінгу при раціональному підході полягає в представленні (наданні) максимально повної і точної інформації, в розрахунку показників, знаходженні оптимальності (оптимуму).

Усередині раціонального підходу існує кілька теорій, що пояснюють прийняття управлінських рішень: розробка стратегії (SWOT-аналіз), планування стратегії (за Ансоффом), позиціонування (за Портером).

Найбільш проста з цих теорій – розробка (design) стратегії – була запропонована в 50-х роках у перших працях стратегічного менеджменту. Відповідно до цієї теорії прийняття управлінських рішень – контрольований, свідомий, а не інтуїтивний процес (при цьому модель ухвалення управлінського рішення проста й слабко формалізована). Готових рецептів, на думку прихильників цієї теорії, не існує: кожне рішення приймають із урахуванням специфіки конкретної ситуації. Практичний додаток до цієї теорії – методика SWOT-аналізу, що широко використовується в системі контролінгу.

Логічним продовженням теорії розробки стратегії стала теорія планування стратегії, що розглядає прийняття управлінських рішень з позицій системного аналізу, кібернетики, дослідження операцій. Яскравим представником цієї школи став Й.Ансофф. Відповідно до теорії планування стратегії, прийняття управлінських рішень повинно бути контрольованим, свідомим і формалізованим процесом, у ході якого застосовуються методи системного аналізу, розраховуються спеціальні комплексні показники (такі, як комплексний показник конкурентного статусу підприємства та ін.). Результатом цього процесу є готове стратегічне рішення, що потім втілюється в плани, програми, бюджети. У рамках цієї теорії контролінг займається, по-перше, проектуванням («конструюванням») самої процедури прийняття управлінських рішень на конкретному підприємстві; по-друге – розрахунком показників, що характеризують позитивні або негативні сторони кожного варіанта управлінського рішення; по-третє – пошуком оптимального рішення.

На початку 80-х років стала популярною теорія позиціонування, основна ідея якої полягає в існуванні готової, єдиної матриці для всіх стандартних ситуацій і стандартних рішень, а завдання керівника полягає у виборі «потрібної клітинки», «обчисленні» єдино правильного рішення. Практичними додатками цієї теорії є матриця БКГ, Матриця Мак-Кінзі, та ін. Завданням контролінгу в рамках цієї теорії є головним чином оптимізація – «обчислення» управлінського рішення.

Підхід з точки зору принципу обмеженої раціональності охоплює нескінчену послідовність взаємозалежних кроків; охоплює такі етапи: діагностика проблеми; формування обмежень; визначення альтернатив; оцінка альтернатив; вибір альтернатив; реалізація: реальність здійснення рішення стає очевидною тільки після його здійснення.

Тобто процес прийняття рішень згідно з принципом обмеженої раціональності полягає у виконанні етапів:

- виявлення потреби;

- визначення мети і формування набору критеріїв, що характеризує мінімально прийнятний варіант;

- пошук альтернатив (як правило, він проводиться в обмеженій, добре знайомій галузі; набір розглянутих альтернатив свідомо неповний);

- вибір варіанта, що забезпечує прийнятний варіант.

Основні постулати (положення) обмеженої раціональності ґрунтуються на тому, що «абсолютної раціональності» не буває:

- Наявна в менеджера інформація про природу проблеми і можливі варіанти її рішення є неадекватною. Отримати більш точну і повну інформацію неможливо (зазвичай через відсутність грошей (коштів) або/і часу). Значна частина відомої інформації нерелевантна, а тому використання спрощених моделей дійсності цілком виправдано.

- Відома інформація сприймається перекручено. Людська пам’ять здатна утримувати лише обмежений обсяг інформації. Здатність людського розуму до правильного вибору оптимального варіанту дій обмежена.

- Менеджер намагається отримати не максимальний, а задовільний результат. Йому можуть бути відомі не всі альтернативи – достатньо, щоб йому був відомий хоча б один прийнятний варіант.

Відповідно до принципу обмеженої раціональності, основне завдання контролінгу – раціоналізація процесу прийняття управлінських рішень на основі використання методів прийняття рішень в умовах невизначеності. Головна відмінність цього підходу від класичного полягає в концентрації контролінгу не стільки на оптимізації, скільки на встановленні обмежень, шо характеризують прийнятні варіанти.

Підхід з точки зору принципу ефективного управління – забезпечення зниження управлінських витрат на одиницю виготовленої продукції і на одну гривню прибутку.

Постулати принципу ефективності управління засновані (ґрунтуються) на тому, що надлишкова (зайва) раціональність стримує інновації, приводить до переоцінки значимості фінансів, не враховує неекономічні цілі підприємства. Тому керівник мусить: проявляти гнучкість; робити все відразу; експериментувати; діяти швидко; використовувати слабко формалізовані системи.

У рамках цього підходу контролінг здебільшого використовує моделі прийняття рішень в умовах невизначеності, тому підвищується роль моніторингу, попереднього контролю, тоді як задача оптимізації відходить на другий план, тобто така задача перед контролінгом не ставиться.

Принцип соціально-психологічного підходу– поліпшення соціального стану працівників підприємства. Такий підхід ґрунтується на впливі свідомості людини і суспільних або людських відносин на процес прийняття рішень. Соціологи вивчають процес прийняття рішень як процес групової взаємодії. В рамках соціального підходу існує три основні групи теорій, що описують прийняття управлінських рішень (теорія політичної взаємодії, колективного навчання, корпоративної культури).

- Теорія політичної взаємодії вивчає процес прийняття управлінських рішень з точки зору балансу сил та інтересів різних груп в межах колективу підприємства і в зовнішньому середовищі. Саме управлінське рішення розглядається насамперед як політичний крок, спрямований на зміцнення позицій певної групи. Особлива увага приділяється впливу референтних груп, розподілу ролей і статусів у групах, логіці формування блоків і коаліцій. У рамках цієї теорії (концепції) основне завдання контролінгу – інтегруюче: він повинен забезпечити рух підприємства в напрямку поставлених загальних цілей.

- Теорія колективного навчання підкреслює, що складність і динамічний характер зовнішнього і внутрішнього середовищ будь-якого підприємства в поєднанні з недоліком (недостатністю) інформації і досвіду перетворюють процес прийняття управлінських рішень у процес безперервного навчання для керівника і всього колективу. Таким чином, чіткої межі між ухваленням управлінського рішення і його реалізацією немає: обидва процеси взаємозалежні, взаємообумовлені й протікають одночасно.

- Теорія корпоративної культури говорить про те, що в прийнятті управлінських рішень проявляється поведінка колективу співробітників як єдиного цілого. Таким чином, «живильним ґрунтом» для будь-якого управлінського рішення буде корпоративна культура – сукупність загальних для всіх співробітників підприємства переконань і відносин. Виділяють кілька рівнів корпоративної культури: поверхневий (корпоративна символіка), середній (переконання, відносини, правила, норми) і глибинний (цінності). Глибинні цінності відіграють важливу роль у виборі однієї з декількох можливих стратегій підприємства. Правила й норми важливі для вибору тактичних заходів щодо реалізації стратегії.

У різних ситуаціях сила впливу різних факторів різна, і саме цим визначається різниця підходів. Залежно від конфігурації факторів процес прийняття рішень може бути різним: систематичним, формалізованим (з «прорахунком варіантів») або інтуїтивним осяянням. Процес прийняття рішень може відбуватися як індивідуально, так і в колективній свідомості всього підприємства. Двигуном його можуть стати особистість керівника або організаційна культура, зовнішнє середовище.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Класифікація управлінських рішень і чинники, що впливають на їх результативність	\|	Вимоги до критеріїв прийняття управлінських рішень

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.