• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Закономірність економічної цілісності регіону.

Закономірність зближення рівнів соціально - економічного розвитку регіонів.

Її дія проявляється в процесі територіального поділу праці, територіальної концентрації продуктивних сил та інтеграції виробництва. Оскільки між регіонами країни існують досить значні відмінності у забезпеченні природними ресурсами, матеріально-технічною базою, трудовими ресурсами, економічними і соціальними умовами рівні їх соціально - економічного розвитку різні. Закономірність полягає в тому, що рівні соціально-економічного розвитку регіонів у процесі посилення взаємозв’язків між ними мають тенденцію до зближення. Основним показником рівня розвитку регіону прийнято вважати величину національного доходу на душу населення. Звичайно однакові показники райони мати не можуть, бо у кожному свої соціально - економічні, політичні, демографічні процеси, які істотно впливають на характер виробництва і відтворення. Вважається, що розрив між найбільш і найменш розвиненими районами країни не повинен перевищувати 20-25%.

Сутність географічної цілісності регіону полягає в органічній єдності природної, матеріальної (створеної людиною) та соціальної сфер. Ці компоненти поєднуються під впливом певних закономірностей, факторів, передумов. Сполучення вихідних умов формування регіону дає велику кількість варіантів - тому на Землі нема тотожних регіонів. Тому найвдалішу модель одного регіону не можна механічно переносити на інший, нехтуючи його специфікою. Україна складається з кількох економічно цілісних регіонів, яким властива своя специфіка. Кожний з них має визначатись як самостійний об’єкт соціально – економічного управління, котре передбачає розумне збереження централізованого й регіонального елементів.

Закономірність територіальної ефективності (раціонального розміщення виробництва) при розміщенні продуктивних сил є найзагальнішою територіальною закономірністю, бо вона частково охоплює сферу впливу інших закономірностей (ТПП, комплексності, концентрації, диференціації), які їй підпорядковуються..

Принцип раціонального розміщення виробництва. Його суть полягає у тому, щоб при розміщенні об’єктів досягалась висока ефективність народного господарства. Раціональне розміщення виробництва передбачає:

Ø наближення матеріальних, паливно-енергомістких, водомістких галузей до джерел сировини, палива, енергії і води;

Ø наближення трудомістких галузей до районів і центрів зосередження трудових ресурсів;

Ø наближення масового виробництва мало транспортабельної продукції до місць її споживання;

Ø ліквідація (уникнення) зустрічних перевезень однотипної сировини, палива, готової продукції з одного регіону в інший;

Ø обмеження надмірної концентрації промисловості у великих містах, переважне розміщення нових промислових об’єктів у малих і середніх містах;

Ø охорона природи і науково обґрунтоване природокористування, забезпечення здорових гігієнічних умов життя та праці населення.

З принципом раціональності тісно пов’язаний принцип комплексного розміщення виробництва, що випливає з однойменної закономірності. Згідно з цим принципом розміщення об’єктів передбачає:

Ø комплексне використання природних ресурсів та всіх виробничих відходів;

Ø раціональне використання трудових ресурсів усіх вікових груп чоловічої й жіночої статі;

Ø установлення ефективних виробничих зв’язків між підприємствами та стадіями енерговиробничих циклів;

Ø створення єдиної виробничої інфраструктури з метою обслуговування локальних міських та локальних кущових комплексів.

Одним з важливих є принцип збалансованості й пропорційності розміщення виробництва. Він передбачає дотримання збалансованості між виробничими потужностями, обсягом виробництва , з одного боку, і наявністю сировинних паливно-енергетичних, трудових, сільськогосподарських ресурсів регіону – з іншого. Дотримання пропорційності між галузями спеціалізації, допоміжними та обслуговуючими, між видобувною і обробною ланками виробництва, між виробництвом засобів виробництва (група “А”) і виробництвом предметів споживання (група “Б”), а також між виробничою та невиробничою сферами.

Розміщення виробництва на території країни обов’язково повинно враховувати принцип внутрідержавного та міжнародного територіального поділу праці, спеціалізацію господарства внутрідержавних регіонів і країн в цілому та спеціалізацію й економічні зв’язки між державами. На основі цього принципу країна повинна розвивати ті галузі і виробництва, для яких складаються найкращі умови, а їх продукція користується постійним попитом на міжнародному ринку. Одночасно необхідно проводити політику лібералізації імпорту на ряд товарів, що не виробляються в країні через несприятливі природні умови або ж унаслідок того, що на виробництво потрібні високі витрати.

Розглядаючи принцип розміщення продуктивних сил в умовах переходу до ринкової економіки, науковці звертають увагу на необхідність дотримання принципу обмеженого централізму, принципу варіантності й принципу етапності.

Принцип обмеженого централізму передбачає органічне поєднання інтересів країни та її економічних регіонів. При цьому передбачається створювати всі умови до розвитку продуктивних сил у регіоні з метою підвищення рівня соціально-економічного розвитку. Однак розвиток кожного регіону не повинен вступати в суперечність із державною регіональною політикою. Вона розробляється за певними регіональними варіантами з врахуванням обмежень на різні ресурси, можливостей взаємозамінності останніх тощо. Існує також етапність у досягненні цілей регіональної політики і регіональних програм, виходячи із тверезої оцінки наявних можливостей, пріоритету цілей та ін.

Принцип різноманітності форм господарювання. Поряд з державними і кооперативно-колективними формами рівноправного розвитку набувають кооперативна, орендна, акціонерна, приватна (індивідуальна форми господарювання). Це потребує нового підходу до традиційних форм суспільного виробництва – концентрації, спеціалізації, кооперування, комбінування і територіальної організації. На території регіонів набувають нового розвитку діалектично взаємопов’язані процеси територіальної концентрації та деконцентрації, територіальної спеціалізації та кооперування, агломерування та деагломерування.

Важливим принципом розвитку й розміщення продуктивних сил є принцип провідної ролі самоуправління. Він знаходить вияв у пошуку нових форм територіально - економічного й адміністративного районування, регіональних об’єднань, територіальних консорціумів тощо.

Раціональне розміщення продуктивних сил має також підпорядковуватися принципу відносної сталості територіальних соціально-економічних систем в екстремальних умовах. Умови життєзабезпечення в цих системах доцільно створювати з урахуванням можливості відносно автономного соціально - економічного розвитку і раціонального функціонування.

Наукове обґрунтування й реалізація на практиці принципів розміщення продуктивних сил покладені в основу регіональної політики держави, що передбачає управління соціально-економічним розвитком регіонів. Головною метою регіональної політики є рішуча перебудова структури виробництва і управління, засудження й відмова від відомчого підходу до розміщення продуктивних сил, технологічне оновлення виробництва в регіонах і створення нормативних умов праці, побуту та відпочинку трудящих. Система викладених принципів розміщення продуктивних сил має лежати в основі всієї управлінської діяльності – прогнозно - програмних обгрунтувань, в процесі регіонального регулювання, обліку й контролю.

Принципи розміщення в різних країнах можуть бути подібними та відмінними. Важливість кожного принципу визначається стратегією й завданнями, конкретизованими у відповідній концепції. Керуючись принципами, які найчастіше є результатом врахування кількох закономірностей, можна досягти набагато більшого ефекту при розміщенні виробництва.

1.2.4. Закономірності й принципи реалізуються на основі врахування конкретних умов – чинників ( факторів) розміщення, що впливають на вибір розташування промислових підприємств і формування територіально - виробничих комплексів. У теорії РПС чинник розміщення є одним із центральних понять. При зміні складу чинників повинні змінюватися і місця розташування об’єктів. Факторами розміщення продуктивних сил називають усю сукупність аргументів (причин), що зумовлюють вибір місця для окремих підприємств, їх груп і галузей. В залежності від наявних факторів здійснюється вибір місця розміщення того чи іншого виробництва, визначаються його перспектива, можливість стабільної роботи на розрахунковий період.

Перш чим розміщувати те чи інше виробництво здійснюється глибоке вивчення особливостей економіки кожної галузі зокрема і дається орієнтовна оцінка кожного із факторів, які можуть впливати на стабільність подальшої діяльності суб’єкта господарювання. виду продукції міняються витрати на одиницю продукції. Чинники розміщення можна згрупувати за чотирма напрямами: природно - географічні, демографічні, техніко - економічні і соціально- економічні. Їх врахування, аналіз і оцінка є найважливішою частиною економічного обгрунтування розміщення підприємств.

Одним з найбільш впливових факторів, особливо на матеріаломісткі вироби, є природно-ресурсні. Природно - географічні чинники включають якісну й кількісну характеристики родовищ корисних копалин, енергетичних, водних, лісових, земельних ресурсів, природно – кліматичні й природно – транспортні умови. Особливо важливий вплив цих чинників на розміщення галузей видобувної промисловості, гідроенергетики, галузей промисловості, що переробляють сільськогосподарську продукцію. Кількісна та якісна характеристики корисних копалин, їх фізико – технічні властивості, характер залягання визначають розмір підприємств, методи видобутку й рівень техніко – економічних показників (собівартість, продуктивність праці, фондо – і капіталомісткість, рентабельність тощо). Їх часто називають фактором матеріаломісткості. Це виробництва, де затрати на сировину і матеріали становлять більше половини в собівартості одиниці продукції.

Ступін матеріаломісткості визначається співвідношенням витрат на сировину до обсягу виробленої готової продукції. Величину матеріаломісткості виражають як у грошовому, так і в натуральному показниках. Найбільш практичним і точним є метод зіставлення натуральних величин, наприклад, ваги витраченої сировини і ваги отриманої готової продукції.

Якщо виробництво з великими витратами сировини на одиницю продукції, то його переважно розташовують ближче до сировинної бази. Це скорочує витрати на транспортні перевезення, так як транспортування готової продукції до споживача обхоиться дешеше ніж перевезення сировини. В залежності від специфіки технології окремі види виробництва розташовують лише там де видобувається сировина (гірничодобувна, лісопильна галузь, виробництво мінеральних добрив тощо). В окремих випадках розміщення виробництва поблизу сировини є необхідним. Так наприклад, для одержання 1т. Соди витрачається 1,7т. Кухонної солі, яка добувається у вигляді розсолу, об’єм якого достатньо великий і сировина практично нетранспортабельна. Теж саме можна сказати про виробництво лляних тканин, яке зосереджується в районі вирощування льону, виробництво калійних добрив, і інші.

На практиці виділяють галузі низької, середньої і високої матеріаломісткості. Деякі стадії комплексних галузей вирізняються високою матеріаломісткістю. Характерним проикладом є кольорова металургія, де обов’язково суміщені стадії виробництва і збагачення руди. Руди кольорових металів, як правело, полікомпонентні, тому їх переробка перебачає складні технолошічні цикли одержання різних металічних сполук. Адже навіть багаті мідні руди містять металу не більше 5-10 % і потребують обов’язкового збагачення в місцях видобутку.

У багатьох галузях, наприклад, у чорній металургії питомі витрати сировини повного циклу складають около 2,5т., в цукровій промисловості -7-8т., в гідролізній промисловості-5-7,5т., при виплавці міді із концентратів-7,5т. Таким чином, високоматеріаломісткі галузі мають чітко виражену сировинну орієнтацію. Крім кольорової і чорної металургії сюди відносять: важке машинобудування, деякі галузі хімії (виробництво соди, калійних добрив, важкий органічний синтез), промисловість будівельних матеріалів ( цементна, вапняна, стінових матеріалів), харчова промисловість (первинна переробка сільськогосподарської сировини, виробництво цукру, олії і т.п.).

В текстильній промисловості бавовняно-очисні івовномийні заводи також розташовуються поблизу місць виробництва бавовни й вовни, так як після їх очищення вага сировини на багато знижується.

Підприємства цукрової промисловості в основному розташовані у бурякосіючих районах. В нинішніх умовах господарювання створюються виробничо-господарські комплекси, де є повний цикл виробництва цукру, починаючи від посіву, вирощування і переробки цукросировини.

Виходячи із наведеного можна констатувати, що природно-ресурсний і сировинний фактор є провідним для ряду галузей виробництва таких як: гірничобудівна, лісопильна й целюлозно-паперова промисловість, виробництво соди, калійних добрив, азотних добрив з коксових газів, збагачення руд чорних і кольорових металів, виробництво чорнової міді, нікелю, свинцю, цементна промисловість, виробництво металургійного й гірничого обладнання, цукру-піску, лляних тканин, маслоробна, консервна, сироварна, бавовняноочисна й вовномийна промисловість, а також промисловість з виробництва скла і скляних виробів та стінових будівельних матеріалів.

Дослідження і аналіз діяльності матеріаломістких галузей хароктеризують їх високу концентрацію виробництва, бо розміщуються вони в білшості в районах видобутку сировини, тобто у місцях жорсткої локалізації сировинних ресурсів. Прикладом є металургія машинобудування Донбасу і Придніпрв’я, які використовують криворізьку залізну руду, нікопольську марганцеву руду й донецьке коксівне вугілля. Підприємства цього регіону- найбільші в Європі. Тут розташовані металомісткі галузі машинобудування: виробництво металургійного та гірничошахтного обладнання, лукомотиво- й вагонобудування, енергетичне машинобудування. У цьому економічному регіоні виробляється чорних металів і продукції машинобудування більше ніж може спожити Україна. Тому значна частина цих виробів йде на експорт.

Поряд із галузями матеріаломісткого виробництва є і такі види виробництва, для яких сировинний фактор не має істотного значення, де роль сировини менш значна порівняно з іншими компонентами виробництва. Це, наприклад, стосується електростанцій, які потребують дуже мало матеріалів ( паливо не вважається для них сировиною). В електронному машинобудуванні, приладобудуванні, оптико- механічному машинобудуванні вартість сировини багато разів менша за вартість готової продукції і за вагою сировина не перевищує готову продукцію (нафтопереробна, виробництво домашніх холодильників, випічка хліба тощо). Однак, тут зіставляються витрачені грошові ресурси. Такі галузі в більшості розташовуються там, де є споживач даної продукції. Ці галузі зазнають відповідного впливу інших факторів.

Сьогодні у світовій практиці безперервно іде процес зниження матеріаломісткості виробництва, тому вплив сировинного фактору поступово знижується

В структурі затрат на виробництво тої чи іншої продукції паливно-енергетичні витрати є дуже важливим фактором стабільного розвитку продуктивних сил, тим більше, що вони являються критичним імпортом ( власних паливно-енергетичних ресурсів для потреб розвитку національного господарства не вистачає).

В технологічних процесах різних галузей виробництва спостерігається різна питома вага паливно-енергетичних витрат на виготовлення одиниці продукції. За ступенем питомих витрат палива і енергії виробництва поділяють на три групи галузей:

› високоенергомісткі, де частка паливо-енергетичних витрат складає 30-45% до загальних витрат на виготовлення одиниці продукці;

› середньоенергомісткі, в яких частка паливно-енергетичних витрат складає в межах 15-30%;

› неенергомісткі, де паливно-енергетичні витрати складають менше 15%

До енергомістких виробництв відносяться: виплавка легких металів (алюміній, титан); електролітична виплавка міді, нікелю, магнію, феросплавів, виробництво синтетичного кавчуку, віскозного шовку.Ці галузі орієнтуються на регіонимасового виробництва електроенергії. Вони розміщуються біля гідроелектростанцій або в центрах з потужною тепловою енергією. Наприклад, виробництво титану, алюмінію України зосереджено у Придніпров’ї (Запоріжжя), виробництві магнію в м. Калуші (Івано-Франківська область). На виробництво 1т. Алюмінію витрачається16 тис. квт- год., титану-60 тис.квт-год., магнію-20 тис.квт-год. електроенергії.

До паливномістких відносяться виробництва, що полинають багато тепла в процесі виготовлення прдукції до них можна віднести: глиноземні заводи ( на 1 т. глинозему витраси становлять 3т. умовного палива), виплавка нікелю (на 1т. нікелю витрачається 5,0 т. умовного палива ). обмеження водних ресурсів у регіоні може бути серйозною перепоною для розміщення галузей виробництва, які є водомісткими.

Важлиим є водний фактор.

Основна маса води використовується у промисловому й сільськогосподарському виробництві, однак в різних галузях водоспоживання є контрасним. Наприклад у сільськогосподарському виробництві водоспоживання великою мірою залежить від рівня зрошування в регіоні. У прмисловому виробництві найбільш водомісткими є галузі чорної металургії, хімії органічного синтезу, первинна очистка текстильної сировини.

Найбільше води споживається при вирощуванні сільськогосподарських культур на зрошувальних землях. Так наприклад, на виробництво 1 т. рису витрачається 8тис. л води, бавовнику -5 тис.л тощо. На Україні срошувальні системи споруджені переважно в зоні недостатнього зволоження (степова частина і південні райони). Основна маса води використовується з Дніпра і річок Дніпровського басейну.Однак водні ресурси України обмажені і раціональне їх використання має винятково важливе значення для розвитку їх економіки.

Як відомо водні ресурси на території України розподілені нерівномірно. Це змушує вдаватись до перекідання вод і одного річкового басейну в інший, щоб забезпечити дефіцитні райони. З цією метою споруджено ряд водних систем, зокрема канали: Дніпро- Кривий Ріг, Дніпро-Донбас, Північно- Кримський. Діючими каналами перерозподіляєтся значна кількість води для потреб як промисловості, так і для сільськогосподарського виробництва. Велику роль в забезпеченні водою відіграють споруджені водосховища в басейнах Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверсьго Дінця та на ряді малих річок. Регулювання річкового стоку шляхом спорудження водосховищ забезпечує потреби енергетики і водопостачання галузей промисловості, сільського господарства, населення міст та селищ міського типу.

Обмеження у водних ресурсах України вимагають шукати шляхи зниження водокористування на всіх напрямках: переходити в промисловості на замкнене оборотне водопостачання, знижувати норми витрат води на виробництво одиниці продукції, продовжувати регулювання випадкових водостоків, особливо гірських річок. Демографічні чинники: чисельність населення і його розміщення, кількісна та якісна оцінки трудових ресурсів у розрізі областей і районів. Нерівномірність розселення населення зумовлює потребу розміщення промисловості відносно споживача готової продукції, а також оцінки мобільності населення для прогнозування його міграції з огляду перспектив розвитку економічних районів. Ефективне використання трудових ресурсів потребує розміщення виробництва у невеликих і середніх містах і обмеження нового будівництва - у великих. Демографічні чинники найбільше впливають на розміщення трудо – та наукомістких галузей промисловості (приладобудування, інструментальної, радіотехнічної, електронної, електротехнічної галузей тощо). Розміщення підприємств цих галузей здебільшого залежить від наявності кваліфікованих кадрів.

Трудоресурсний фактор залежить від чисельності працездаиного населення як в країні, так і, зокрема, в кожному регіоні і він пов’язанмй з демографічною ситуацією. Аналізуючи демографічний фактор як передумову розміщення і розвитку продуктивних сил, слід брати до уваги, що населення є не лише виробником матеріальних благ і послуг, але і їхній споживач. Населення у своїй сукупності формує і ринок праці, і споживчий ринок.

При дослідженні і аналізі трудоресурсного фактора необхідно врахувати в кожному регіоні структуру економічного розвитку продуктивних сил, так як потреба в трудових ресурсах визначається кількістю затраченої праці на виробництво одиниці продукції, числом працюючих, які потрібні на виробництво певної кількості продукції на одного працюючого.

Треба зазначити що в процесі розвитку науково-технічного прогресу, який супроводжується зростанням науковомісткості та ускладненням виробництва, роль трудового фактора зростає. Однак індикатором трудомісткості служить показник частки заробітної плати у собівартості виробленої продукції. Проте і сам розмір заробітної плати також залежить від багатьох, які не завжди відбивають справжні витрати праці (цінова політика країни, різноманітні регіональні доплати до зарплати тощо

Техніко–економічні чинники: науково - технічний прогрес, транспортні умови, форми суспільної організації виробництва. Вирішальне значення належить науково – технічному прогресу. Його прискорення послаблює вплив природно – географічних і демографічних чинників. Впровадження результатів науково – технічного прогресу, особливо нових передових трудо– і ресурсозберігаючих технологій, знижує трудо-, матеріало-, фондо- і капіталомісткість, а це, у свою чергу, створює відносно однакові умови для прискореного розвитку продуктивних сил економічних районів, сприяє рівномірному їх розміщенню. Сучасні новітні технології та наукові організації праці в значній мірі впливають на розвитрк і розміщення продуктивних сил. Технічний прогрес спостерігається в більшості провідних і пріоритетних галузях виробництва. Так, наприклад, запровадження новітніх технологій в чорній металургії сприяло розміщення підприємств в районах з достатньою кілтькістю палива і руди. Разом з тим використання руди в збагаченому виді, даломожливість завозити його в інші райони, де є потреба в металургічному виробництві. Сьогодні збагачені руди гірничо-рудні комбінатів Криворізького рудного басейну використовується не тільки в металургійній промисловості країни, але й значна її кількість експортується за кордон.

Достатньо значний вплив на сталий розвиток виробництва мають хімічні технології. Хімізація виробництва як у промисловості, так і аграрому секторі сприяла створенню нових видів продукції і товарів з високими технічними властивостями і можливостями примінення їх в різних галузях національного господарства. Нині практично немає жодної галузі де б не примінялися найновіші хімічні технології та вироби з них. Особливо це відчутно в галузі виробництва будівельних матеріалів та конструкцій , які приміняються, як у промисловому так і соціально-культурному та житловому будівництві.

Розвиток техніко- технологічного прогресу в галузях виробничої сферисупрводжується тенденцію до зниження матеріаломісткості, енергомісткості та трудомісткості продукції. Це важливо, так як матеріальні ресурси, особливо добувні, є вичерпними. Якщо, наприклад, взяти підприємства машинобудування то витрати металу значно перевищують показники розвинутих країн світу. Тке саме ми маємо і в енерговитратах на одиницю виготовляємої продукції, яка у два і більше разів перевищує витрати на аналогічну продукцію, що виготовляється в розвинутих зарубіжних країнах. Трудомісткі галузі слід розміщати в

регіонах України, де є достатня кількість кваліфікованих трудових ресурсів. Такі трудові ресурси, не зайняті в виробництві, які сьогодні мігрують в зарубіжжя є в більшості областей правобережної України та західноукраїнського регіону.

Значні зміни впровадження досягнень науково-технічного прогресу маємо три транспортуванні енергоносіїв, який дав можливість розміщувати виробництво найбільш вигідній території щодо сировинної бази так і споживача готової продукції. Так, завдяки спрудженням найпотужніших високовольтних ліній електропередач ( електронний транспорт) послабилася залежність виробництва від енергетичних баз, що особливо важливо для машинобудування, легкої промисловості, агропромислового комплексу. Розвиток трубопровідного транспоту значно здешевив перевезення нафти і газу, нафтопродуктів, що уможливило їхнє масове споживання у місцях виробництва хімічної та нафтохімічної продукції. Завдяки цьому виникло великі хімічні підприємства в Черкасах і Рівному на базі використання природного газу, що надходить сюди з магістральних газопроводів, ннафтохімічні комбінати в Лисичанську і Кременчуку, побудований хімічний комбінат в районі Одеси ( м.Южний), який переробляє аміак, що транспортується аміакопроводом понад 1000 км з Поволзького району Росії.

електроенергії. Вони в значній мірі компенсують нестачу в країні енергоресурсів, які на сьгьдні для розвитку економіки є критичним імпортом. Враховуючи потребу в зростанні енергоресурсіі, в майбутньому виробництво електроенергії атомними електростанціями буде провідним. Науково-технічний прогрес, як фактор перспективи розвитку суспільства, залишиться основною рушійною силою стабільного зромтання економіки в усіх нормальних галузях національного господарства.

Фоктор ринкової кон’юктури визначає рух цін, цінних паперів, конкретні умови відтворення товарів, послуг, робочої сили, в розмірі виробництва

Транспортний фактор є одним з найбільш впливових при розміщенні продуктивних сил. Залежно від віддалі транспортних перевозок, витрат на них, розміщення виробництва тяжіє як до сировини, так і до споживачів.. В залежності від розмірів транспортних витрат розміщення виробництва тяжіє або до сировини, або до споживачів. Інтенсивність його впливу залежить від витрат сировини і палива на одиницю виробленої продукції та способу транспортування. Дешеві вантажі і матеріаломісткі: пісок, граві, щебінь, стінові матеріали, руди чорних і кольорових металів перевозити на великі відстані не вигідно, так як транспортні витрати можуть перевищувати вартість продукції. Тут, як правило, вартість транспортних перевозок становить25% і більше, тоді як вартість дорогих вантажів (цукор,бавовник, вовна, шовк-сирець, машини) у витратах на одиницю продукції не перевищує 3-5%.

Практика стверджує що дешеві вантажі доцільно перевозити такими видами транспорту, які забезпечує найнижчу вартість виробництва вантажу.Це водний і трубопровідний транспорт. Так, наприклад, річковим трансортом на Україні перевозться понад 80% мінеральних та будівельних матеріалів на цю ж продукцію в куботажних перевезеннях у середині країни морським транспортом припадає понад50%. Однак і річковий і морський транспорт не можуть забезпечити перевезення вантажів по всій країні, тому масові перевезення вантажів здійснюється переважно залізничним та автомобільним транспортом. При цьому сипкі мінеральні вантажі, ліс, деякі види сільськогосподарської продукції перевозяться в більшій мірі залізницею, а компактні малогабаритні- автомобільним транспортом. Винятком стоновить сільгоспсировина, яка перевозиться на великі відстані автомобільним транспортом( цукровий буряк-до цукрозаводів, овочі і фрукти-до консервних заводів тощо).

Вплив транспортного фактора на розміщення виробництва визначається шляхом сумування виробничих і транспортних витрат та встановлення питомої ваги останніх у загальних витратах. Порівняльна характеристика витрат дає можливість визначити ефективність використання транспортних засобів у перевезенні як сировини і матеріалів, так і готової продукції Для раціонального використання наявних видів транспортних засобів та з метою ліквідації нераціональних перевезень вантажів здійснюється районування виробництва і споживання найважливіших видів виготоаляємої продукції. Посилення рігіоналізації виробництва сприяє раціональний територіальній організації промисловості і сільського господарства, а районування споживання визначає найбільш оптималбні зони збуту побутової продукції.

В нинішній період економічного розвитку, як і внутрі країни, так і за її межах широко використовується великоваговий автотранспорт, який доставляє продукцію від товаровиробника до безпосереднього споживача.

Значний вплив на характер розміщення промислового виробництва мають форми його суспільної організації- концентрація, спеціалізація, кооперування й комбінування. Удосконалення цих форм зумовлює зростання потужності підприємств, розмірів сировинних і паливно - енергетичних баз в економічному районі. При вирішенні питань раціонального розміщення виробництва враховується і транспортний фактор: розвинена транспортна мережа в районі, відстані перевезень, нераціональні зустрічні потоки.

Соціально-економічні чинники мають велике значення в розміщенні виробництва. Вони повинні забезпечити подолання соціально- економічних відмінностей між селом і містом, промисловістю і сільським господарством, раціональну зайнятість населення, охорону природи, поліпшення умов праці й життя людей, розвиток освіти, охорони здоров’я, житлово-комунального господарства, сфери послуг. У площині практичних дій це означає необхідність створення потужного інфраструктурного потенціалу соціальної сфери та задоволення зростаючих потреб населення, особливо в сільській місцевості. Це повинно сприяти досягненню внутрішньо регіональної збалансованості в економічному і соціальному розвитку на рівні міських і сільських поселень.

З розвитком науки й техніки дія окремих чинників розміщення послаблюється. Одночасно посилюється дія інших факторів, тобто їх актуальність зростає. Так, впровадження трудозберігаючих технологій може послаблювати залежність окремих галузей промисловості від наявності деяких видів сировини. Сьогодні зростає роль чинника часу, оскільки суспільству не байдуже, протягом якого часу буде споруджений певний виробничий об’єкт.

У сучасних умовах на розвиток і розміщення продуктивних сил України великий вплив має геополітичний чинник.

Фактор економіко-географічного положення (ЕГП) займає серед інших дещо виняткове місце, оскільки положення кожного об’єкта народного господарства у просторі обумовлене впливом ряду причин і закономірностей. Економіко-географічним положенням об’єкта (країна, район, населений пункт, підприємство) називається сукупність промислових відношень даного економічного об’єкта до інших, які впливають або можуть впливати на його розвиток. Аналіз ЕГП означає розгляд промислових відношень досліджуваних об’єктів у порівнянні з положенням усіх інших. До найважливіших відношень належать відношення до джерел природних і трудових ресурсів, ринків збуту продукції, головних економічних центрів і вузлів.

Виходячи з відношення об’єкта до його оточення, розрізняють за масштабністю охоплюваної території макро-, мезо- і мікроположення. Відношення об’єкта до найближчого оточення характеризує мікроположення. Мезоположення відображає положення об’єкта на мезорегіональному рівні, а макроположення – на рівні декількох держав або макрорегіональному рівні. Наприклад, положення Харкова в межах Харківської області є мікроположенням, держави – мезоположенням, у Європі – макроположенням.

Україна відзначається дуже зручним географічним положенням: приморське розташування; близькість до країн Центральної і Західної Європи та Близького Сходу; наявність розвиненої транспортної мережі міжнародного значення; сусідство з Росією, Польщею, Туреччиною, Білоруссю, Румунією, Молдовою, Словаччиною й Угорщиною. Геополітичний чинник відіграє важливу роль у формуванні зовнішньоекономічних зв’язків України з країнами Європи, Азії, країнами – членами СНД. Територія України використовується для транзитних перевезень, що забезпечує певні валютні надходження.

Важливим чинником розміщення продуктивних сил в Україні є національний (наявність великої кількості росіян, більшість яких розселена на відносно компактній території східних областей).

Досить важливим є чинник ринкової кон’юнктури. Саме він визначає рух цін, цінних паперів, розмірів виробництва, зайнятості. Кон’юнктура ринку - конкретні умови реалізації суспільного продукту. Вона здійснюється у співвідношеннях між наявними на ринку матеріальними цінностями та послугами й потребою у них. Якщо попит перевищує пропозицію, створюються стимули для розвитку виробництва. У протилежному разі з’являється необхідність скорочувати виробництво. Кон’юнктура залежить від місткості ринку, яка у свою чергу, визначається обсягом виробництва та його спеціалізацією, рівнем купівельної спроможності населення. Співвідношення попиту й пропозиції, яке лежить в основі кон’юнктури ринку, впливає на структуру й розміщення народного господарства. Якщо коливання кон’юнктури короткотермінові, вплив її незначний, або й зовсім мізерний, але якщо підвищення або пониження попиту на певні товари має довготермінову тенденцію, істотні зрушення у розміщенні продуктивних сил неуникні.

Врахування екологічного чинника в розміщенні продуктивних сил повинно передбачати, по-перше, недопустимість концентрації шкідливих виробництв у населених пунктах і регіонах із високою концентрацією населення; по- друге, необхідно зважати на рельєф місцевості і мікрокліматичні умови, враховуючи “розу вітрів”, потоки повітряних мас і т.д.

Читайте також:

1. АГД як галузь економічної науки
2. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
3. Актуальні проблеми економічної безпеки України.
4. Аналіз економічної ефективності капітальних вкладень
5. Аналіз економічної та неекономічної результативності маркетингової діяльності
6. Аналіз економічноїї політики за допомогою моделі Мандела-Флемінга. Випадки вільного та фіксованого валютного курсів.
7. Аналіз рівня економічної безпеки підприємства
8. Важливою методико-методологічною проблемою є періодизація історії економічної думки, визначення пріоритетів, що підлягають аналізу.
9. Важливою складовою економічної політики 60-х рр. була реалізація програми “нових рубежів” президента Дж. Кенеді.
10. Вашингтонський консенсус і принципи макроекономічної стабілізації.
11. Взаємозалежність суб'єктів світової економіки — об'єктивна передумова координації економічної політики
12. ВИДИ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ПОСЛУГ ТВАРИННИЦТВА

Переглядів: 1804