Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Приголосні фонеми, їх класифікація. Артикуляційна та акустична характеристики приголосних фонем у їх головних виявах. Протиставлення приголосних фонем за твердістю – м’якістю

Система фонем сучасної української літературної мови. Голосні фонеми, їх класифікація. Артикуляційна та акустична характеристики голосних фонем у їх головних виявах. Варіанти голосних фонем у ненаголошеній і наголошеній позиціях

Інваріант і варіанти фонем

Фонологія як розділ мовознавства. Поняття фонеми

Фонологія (гр. phone – звук, logos – учення) – розділ мовознавства, що вивчає найменші неподільні елементи мови (фонеми) та їхні функції.

Фонема (з гр. phonema — звук, голос) — найменша неподільна одиниця звукової мови, яка служить для розрізнення значення слів та граматичних форм слів (рука — ріка, гай — рай, школа — школи — школі). Сама по собі фонема значення не має, але вона допомагає розрізнювати значення слів. Поєднуючись між собою, фонеми впливають одна на одну, утворюючи варіанти фонем [и] — [ие], [е] — [еи]: пéчéний — пектú, плив — пливé.

Основоположником вчення про фонему був І.О. Бодуен де Куртене (1845 - 1929 рр.) - російський і польський мовознавець.

Фонема – абстрактна мовна одиниця, засобом вираження якої є звук мовлення (один або кілька). Наприклад, фонема /е/, виражається звуками /е/, /еи/, /ие/, /и/, /еі/: при/не/:/сений, /неи/се, /ние/су, при/ни/сеш, за/йеі/ць.

Образно, за висловом Пономарева О.Д., фонеми можна назвати цеглинками мови, які творять її форму.

Кожен звук мовлення характеризується кількома ознаками. Одні з них називаються самостійними (вони постійно властиві звуку і є його основою), інші – побічними, супровідними (вони виникають у потоці мовлення).

Головний вияв (інваріант) фонеми – вияв фонеми, незалежний від місця звука в слові, місця наголосу, темпу мовлення тощо. Для голосних такою позицією є наголошений склад у сусідстві з твердими приголосними (верхній, високо), для приголосних – позиція на початку слова перед голосним, усередині слова між голосними та вживання поруч у цих самих позиціях двох дзвінких або глухих (зоряний, гостинний).

Варіант фонеми (алофон) – відтінок у звучанні, якого звук набуває в слабкій позиції. Розрізняють три типи варіантів фонем у сучасній українській літературній мові: позиційний, факультативний, комбінаторний.



Интернет реклама УБС

Позиційний варіант фонеми –звук, звучання якого змінюється під впливом наголошеності / ненаголошеності: /веи/ршина, /вие/рхівка, /вие/сокий. Цей варіант є обов’язковим для сучасної української літературної мови.

Факультативний варіант фонеми – є не обов’язковим, а тільки можливим. Наприклад, вимова в гуцульських говорах шиплячих на місці свистячих (львівський).

Комбінаторний варіант фонеми – звук, який виникає під впливом інших звуків. Наприклад, у слові верхівка фонема /х/ реалізується через звук /х’/, який з’являється під впливом звука /і/.


 

Головними компонентами звуків людської мови є голос і шум. Одні звуки творяться за участю самого голосу (голосні), інші – за участю голосу й шуму чи тільки шуму (приголосні). Голосними є звуки, що утворюються при відкритому мовному апараті на основі голосу і виконують складотворчу функцію. Приголосними називаються звуки, що утворюються на основі голосу і шуму / тільки шуму при повністю / частково закритому мовному апараті і не виконують складотворчої функції.

В основі класифікації голосних (і приголосних) звуків української мови лежить їх анатомо-фізіологічна характеристика, тобто береться до уваги робота мовних органів.

При утворенні голосних звуків звуконосійний струмінь повітря (голос), потрапляючи до ротової порожнини, підсилюється і, залежно від того, яке положення у цей час займають язик і губи, набуває відповідного звучання, характерного для даного голосного звука на відміну від іншого.

У сучасній українській літературній мові 6 голосних звуків: а, о, у, е, и, і.

Класифікація голосних звуків: за участю губ, за місцем творення і ступенем піднесення, за наголошеністю / ненаголошеністю.

За участю губ:

· лабіалізовані / огублені: о, у (від лат. labia – губа). Дуже активні губи (більшою мірою, ніж при вимові інших голосних). Вони витягуються вперед і, заокруглюючись, збільшують об’єм ротової порожнини (особливо це помітно, коли вимовляємо у).

· нелабіалізовані / неогублені: а, е, и, і. При вимові губи нейтральні.

За місцем творення: Голосні

· переднього( і, и, е) ряду. При їх утворенні язик рухається до переднього піднебіння.

· заднього (а, о, у) ряду. При їх утворенні язик рухається в напрямі від заднього піднебіння.

· голосних середнього ряду в українській мові немає.

Найактивнішим органом при творенні голосних звуків є язик. Змінюючи об’єм і форму ротової порожнини, язик своєю задньою (кореневою) частиною може рухатися в напрямі до заднього піднебіння, середньою частиною – у напрямі до середнього піднебіння, а передньою частиною – до переднього піднебіння. Рух язика в горизонтальному напрямі й визначає місце творення голосних фонем.

За ступенем піднесення. Голосні високого (і, и – обниженого, у), середнього (е, о) і низького (а) підняття (піднесення). Рухаючись до будь-якої частини піднебіння (у горизонтальному напрямі), язик за ступенем підняття може займати низьке, середнє і високе положення.

За наявністю / відсутністю наголосу. Наголошені й ненаголошені голосні.

Класифікацію голосних звуків можна подати за такою схемою:

 

Ступені піднесення Ряди
передній середній задній
Високе Середнє Низьке і и е   у о а

У сучасній українській мові налічується 32 приголосні фонеми: [п], [б], [в], [м], [ф], [д], [д'] [т], [т’], [з], [з'], [с], [с’], [ц], [ц'], [л], [л'], [н], [н'], [р], [р'], [дз], [дз'], [ж], [ч], [ш], [дж], [й],[г],[ґ], [к],[х].

Класифікація приголосних звуків: за участю голосу й шуму, за місцем творення, за способом творення, за твердістю / м’якістю.

1. За участю голосу й шумусонорні (від лат. sonorous – звучний) й шумні. При творенні сонорних приголосних (їх називають ще сонантами) з перевагою голосу над шумом (л, л’, р, р’, м, н, н’, в, й). Шумні ’- з перевагою шуму над голосом / лише шуму. Поділяються на дзвінкі й глухі приголосні. Під час творення дзвінких приголосних є голос, хоча він і слабший від шуму. Глухі приголосних голосу зовсім не мають, утворюючись із самого лише шуму (на основі тільки шуму).

Дзвінкіб, д, д’, ґ, г, з, з’, ж, дж, дз, дз’. При їх вимові зв’язки дрижать, утворюється слабший від шуму голос, наприклад: б, д, з, ж і под.

Глухіп, т, т’, к, х, с, с’, ш, ч, ц, ц’, ф. Вони утворюються тільки шумами, голосу зовсім немає, що легко перевірити, коли покласти пальці на гортань і вимовляти п, т, с, ш, х і под. – дрижання голосових зв’язок зовсім не відчувається.

Окремі дзвінкі та глухі приголосні звуки виявляються дуже близькими між собою за значенням, місцем і способом творення. Наприклад, приголосні б і п: обидва губні, обидва проривні. Відмінність між ними лише в тому, що б вимовляється з участю голосу й шуму, а п – лише з участю шуму.

Такі споріднені звуки становлять акустичну пару з дзвінкого та глухого приголосного. Крім б і п, становлять пари й інші звуки.


Читайте також:

  1. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
  2. Акустичні характеристики порід
  3. Аналітичні процедури внутрішнього аудиту та їх класифікація.
  4. Асиміляції приголосних в українській мові
  5. Асиміляція приголосних у потоці мовлення
  6. Банківський кредит та його класифікація.
  7. Бізнес-план як один із головних інструментів редакційного планування
  8. Будівельні роботи, їх визначення і класифікація.
  9. Будова, принцип роботи та характеристики МДН – транзисторів
  10. Будова, принцип роботи та характеристики тиристорів
  11. Будова, характеристики і параметри біполярного транзистора
  12. Бурові установки для буріння стволів, їх призначення і класифікація.




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Різні аспекти вивчення звукової системи мови | Шиплячі і свистячі приголосні звуки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.001 сек.