Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Авто | Автоматизація | Архітектура | Астрономія | Аудит | Біологія | Будівництво | Бухгалтерія | Винахідництво | Виробництво | Військова справа | Генетика | Географія | Геологія | Господарство | Держава | Дім | Екологія | Економетрика | Економіка | Електроніка | Журналістика та ЗМІ | Зв'язок | Іноземні мови | Інформатика | Історія | Комп'ютери | Креслення | Кулінарія | Культура | Лексикологія | Література | Логіка | Маркетинг | Математика | Машинобудування | Медицина | Менеджмент | Метали і Зварювання | Механіка | Мистецтво | Музика | Населення | Освіта | Охорона безпеки життя | Охорона Праці | Педагогіка | Політика | Право | Програмування | Промисловість | Психологія | Радіо | Регилия | Соціологія | Спорт | Стандартизація | Технології | Торгівля | Туризм | Фізика | Фізіологія | Філософія | Фінанси | Хімія | Юриспунденкция

Шиплячі і свистячі приголосні звуки

Таблиця акустичних пар дзвінких і глухих приголосних

б д д’ з з’ ж дз дз’ дж ґ г
п ф т т’ с с’ ш ц ц’ ч к х

Знання акустичних пар дзвінких і глухих приголосних допомагає свідомо сприйняти суть деяких фонетичних закономірностей. Так, наприклад, якщо глухий приголосний ч у позиції перед будь-яким дзвінким мусить вимовлятися дзвінко, то він звучатиме тільки як парний до нього дзвінкий дж(хоч би - ходж би), а не як інший дзвінкий; глухий к - тільки як дзвінкий ґ (якже- jаґжеи), глухий приголосний с' -тільки як парний йому дзвінкий з' (косьба - коз'ба) тощо. Зрозуміло також, що в українській мові не може бути випадків, коли б глухий приголосний фвимовляється дзвінко, бо до нього немає парного дзвінкого звука.

Хоча дзвінкі і глухі приголосні у парах – звуки спорідненні, але це зовсім різні фонеми, що видно з таких ілюстрацій: бити - пити, коза - коса, жаль - шаль, ґуля - куля, голод - холод, дам - там.

2. За місцем твореннягубні, язикові (передньо-, середньо- і задньоязикові), гортанні (глоткові, фарингальні, горлові).

· Губні: б, п, в, м, ф. Під час їх творення найактивніші губи, які утворюють вузьку щілину або повне замкнення.

· Передньоязикові: д, д’, т, т’, з, з’, с, с’, ж, ш, дж, ч, дз, дз’, ц, ц’, л, л’, р, р’, н, н’. Вони становлять найбільшу групу приголосних. Найактивнішим органом при творенні цих звуків є язик, який утворює щілину або зімкнення, артикулюючи до зубів (і тоді утворюються зубні передньоязикові: д, д’, т, т’, з, з’, с, с’, дз, дз’, ц, ц’, н, н’, л, л’) або до твердого (переднього) піднебіння (і тоді утворюються піднебінні передньоязикові: ж, ш, дж, ч, р, р’).

· Середньоязиковий: й. Цей звук твориться при наближенні середньої частини спинки язика до твердого піднебіння.

· Задньоязикові: ґ, к, х. Утворюються артикулюванням задньої частини спинки язика до заднього піднебіння.

· Гортанний (глотковий, фарингальний, горловий): г. Це єдиний з приголосних, що твориться в горлі.



Интернет реклама УБС

3. За способом твореннязімкнені (проривні), щілинні (фрикативні), дрижачі (вібранти), африкати, зімкнуто-прохідні.

· Зімкнені (проривні, вибухові)б, п, д, д’, т, т’, ґ, к ( м, н, н’, дж, ч, дз, ц, дз’, ц)’. У момент творення проривних звуків відбувається прорив зімкнення мовних органів: губів (б, п), язика із зубами (д, т), язика із піднебінням (ґ, к). Видихуваний струмінь повітря через зімкнення проривається з шумом, що нагадує вибух.

· м, н, н’ зімкнено-прохідні;

· дж, дз, дз’, ц, ц’, чафрикати (зімкнуто-щілинні, зсунуті, притерті).

· Щілинні (бокові, фрикативні (від лат. fricare - терти), латеральні) – в, ф, з, с, з’, с’, ж, ш, г, х, (л, л)’, й.Їх називають ще щілинними, або спірантами (від лат. spirare – дихати). Під час утворення фрикативних приголосних звуків мовні органи зближуються між собою так, що виникає вузька щілина. Видихуваний струмінь повітря треться об краї зближених мовних органів, і утворюються звуки певної якості.

· Африкати(їх називають ще зімкнуто-щілинними, зсунутимиабо притертими): дз, дз’, ц, ц’, дж, ч. Африкати утворюються через злиття двох артикуляцій: спочатку утворюється зімкнення, яке переходить в щілину. Тому африкати називають злитими звуками. Слід, однак, пам’ятати, що кожна африката – це завжди один звук.

· Зімкнуто-прохідні: м, н, н’, л, л’. Під час вимови цих приголосних звуків утворюється зімкнення, але видихуваний струмінь повітря йде в обід його: або в носову порожнину (м, н, н’), і тоді утворюються носові зімкнуто-прохідні, або оминає зімкнення, утворене язиком і зубами, проходячи з обох боків язика (л, л’), і тоді утворюються бокові зімкнуто-прохідні звуки.

· Із щілинних та африкатів виділяють свистячі й шиплячі приголосні:

· свистячі: з, с, з’, с’, дз, ц, дз’, ц’.

· шиплячі: ж, ш, дж, ч.

· Дрижачі (вібранти)р, р’. Під час їх утворення передня спинка язика наближається до піднебіння, а видихуваний струмінь повітря заставляє вібрувати (дрижати) кінчик язика.

Приголосні ж, ч, ш, дж, за слуховим сприйманням дістали назву шиплячих, приголосні з, з', ц, ц', с, с', дз, дз' з цієї ж причини називаються свистячими.

За місцем і способом творення і за участю голосу окремі шиплячі і свистячі приголосні звуки виявляються дуже близькими один до одного і становлять своєрідні пари. Так. наприклад, у парі з - жобидва звуки – передньоязикові, фрикативні, дзвінкі; у парі ч - цобидва звуки передньоязикові, африкати, глухі. Відмінність між цими парними звуками лише в тому, що одні з них – шиплячі (піднебінні), а другі свистячі (зубні). Українська мова використовує властивість шиплячих і свистячих приголосних виступати парами: так, наприклад, свистячий приголосний зу позиції перед будь-яким шиплячим вимовляється тільки як парний йому шиплячий ж, а не як інший шиплячий. Наприклад: з джерела - ждожеиреила'.Так само шиплячий ч перед всяким м'яким свистячим вимовляється тільки як парний йому ц': не мучся-- неиму'ц'с'а.

Парні відповідності шиплячих і свистячих приголосних звуків показано в таблиці.

шиплячі ж ч ш дж
свистячі з, з’ ц, ц' с, с’ дз, дз’

У мові звичайно буває так, що шиплячі приголосні вимовляються як парні до них свистячі перед м'якими свистячими звуками:

смієшся — с'мі ес'с'а [с'м’jе'с:а]; тверді свистячі приголосні перед шиплячими вимовляються як парні їм шиплячі: з чого - ж чого.

4. За твердістю / м’якістю. У процесі історичного розвитку фонетичної системи нашої мови утворилися групи твердих і м’яких приголосних звуків. Так, ще здавна в українській мові зберігаються тверді приголосні ґ, к, х, які такими потрапили в українську мову з давньоруської, а в давньоруську – з праслов'янської. Здавна твердим є також горловий приголосний г.

Передньоязикові приголосні ж, ч, ш, дж, що у давньоруській мові були тільки м'якими, тепер стверділи і в українській мові лише перед ічастково пом'якшуються. Стверділи також в усіх позиціях і губні приголосні б, п, в, м, ф, як і шиплячі; вони лише перед ізлегка пом'якшуються, але не стають м якими.

Середньоязиковий й завжди був і залишається тільки м'яким приголосним, оскільки він за місцем творення "найвищий" з усіх приголосних . Найбільше м’яких приголосних серед передньоязикових: т', д’, с’, з', дз’, ц', р', л', н'.

М’які (й), пом’якшені (д’, т’, з’, с’, дз’, ц’, л’, н’, р’,), напівпом’якшені (губні, шиплячі, задньоязикові, гортанні: б, п, в, м, ф, г, ґ, к, х, ж, ч, ш, дж).

За участю голосу й шуму, за місцем і способом творення передньоязикові м'які приголосні виявляються дуже близькими до відповідних твердих приголосних і утворюють з них пари: д – д’, т – т’, с с’, н- н'тощо. Звуки у парах різняться тільки за ознакою твердості – м’якості.

М’які приголосні завжди „вищі”, ніж відповідні тверді. Пор.: д і д’, с і с’, і т.д. При вимові д’ язик артикулює вище, ніж при вимові д.

Не мають парних до себе м’яких приголосних губні, передньоязикові шиплячі, задньоязикові і горловий г. Не має парного до себе твердого приголосного м’який середньоязиковий й.

Приголосний р у кінці складу (і в кінці слова) – завжди твердий: збройар (орф. зброяр), бурйан (орф. бур’ян).

На початку і в середині складу маємо р і р’: краса, ур’ад (орф. вряд), зораний, зор’аний (орф. зоряний).

Отже, в основі класифікації голосних звуків української літературної мови лежить їх анатомо-фізіологічна характеристика, тобто береться до уваги робота мовних органів. Класифікація приголосних звуків встановлюється за місцем і способом творення, а також за участю голосу і шуму.


Читайте також:

  1. Приголосні фонеми, їх класифікація. Артикуляційна та акустична характеристики приголосних фонем у їх головних виявах. Протиставлення приголосних фонем за твердістю – м’якістю
  2. Сонорніприголосні були представлені носовими n, mі сонорними r, l.

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Приголосні фонеми, їх класифікація. Артикуляційна та акустична характеристики приголосних фонем у їх головних виявах. Протиставлення приголосних фонем за твердістю – м’якістю | Фонематична та фонетична транскрипції

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.004 сек.