Фонематична транскрипція

Принципи та завдання точної фонетичної транскрипції

1. Не вживаються я, ю, є, ї (можуть позначати два звуки); щ (завжди передає на письмі два приголосних); ь, якому в усному мовленні не відповідає жодний звук, велика літера, апостроф, розділові знаки.

2. На позначення й перед голосними використовується j.

3. Крім звичайних літер використовують також додаткові літери і спеціальні надрядкові та підрядові діакритичні (від грец. διακριτικόζ— розрізнювальний) знаки. Звуки, що мають у вимові відтінок іншого звука, позначаються відповідною літерою алфавіту і справа вгорі — літерою того звука, до якого наближений цей звук, наприклад: [е^и] — [е] з наближенням до [и];[и^е] – [и]з наближенням до [е], [о^у] — [о] з наближенням до [у]: [ве^ислó], [при^еîмú], [то^умý].

4. Нескладові звуки ĭ, ў, (нескладотворчі)позначаються відповідною літерою з маленькою дужечкою над або під нею, наприклад: [ў], [ĭ]: [бувáў], [краĭ], [пóўниî], [знаў].

5. Дифтонги і злиті звуки (африкати) позначаються двома з’єднаними дужкою літерами, що відповідають частинам складних звуків: [ау], [дж], [дз]. Для позначення африкат [дж], [дз] існують також спеціальні лігатури: [ходжу], [дзвінок].

6. Губно-зубний [в]передається звичайною літерою українського алфавіту, а губно-губний — латинською літерою [w], щілинний звук [г] — літерою г, а зімкнений [ґ] — ґ. Звук [й] —літерою j.

Діакритичні знаки вказують на такі особливості звуків:

[́] – після літери вгорі – м’якість приголосного: [с́ад́], [л́ýл́ка]; [тін^/],[ ден^/];

[’] – після літери вгорі – напівм’яка вимова приголосного: [jáв’ір], [тúх’і], [в’іте^ир];

[·] – перед знаками голосних – і-подібний призвук перед м’яким приголосним: [бу·д́];

[··] – над знаками голосних – і-подібний призвук на початку і в кінці голосних між м’якими приголосними: [л́·у·т́];

[:] після літери або [ˉ] над літерою – подовження звука: [a:] або [ā], [д́:]або[đ́]: [в’ід:ати], [м’íд́:˙у] або [м’íдđ˙у];

[˚] після літери вгорі – лабіалізація: [с˚ум];

[́] – над голосним – головний наголос: [хатúна].

Наголос може позначатися також вертикальним штрихом [^|] перед наголошеним складом: [са^|док];

[̀] над голосним – побічний наголос: [с^|і̀л^|с^|когосподáрс^|киĭ];

[^|] перед наголошеним складом – наголос акцентної групи: [поп’ід^|л´ícом];

[^||] перед наголошеним складом – синтагматичний наголос[сóнце^и | пе^ичé не^и||стéрпно];

[″] над наголошеним складом – логічний наголос: [вúслухаĭ моjу″ дýмку];

[।] звичайна пауза: [ре^ивé та стóгне^и | д́н́іпр ши^ерóкиĭ];

[।।] тривала пауза: [на зéмл́у з́л́ізла н́іч||].

Розрізняють деталізовану і спрощену фонетичну транскрипцію.

Запис живого мовлення з метою передачі тільки фонемного складу слів без відтінків, зумовлених різними фонетичними умовами, називається фонематичною транскрипцією. Фонематична транскрипція – транскрипція, яка засобами алфавіту рідної мови передає лише фонемний склад слів, а не всі особливості усного мовлення: /томý/, /с́аду/.

У записах не вживаються літери на позначення 2 фонем (щ, ї), звучання яких залежить від позиції (я, ю, є), ь, ’, велика літера, розділові знаки (замість них – ।, ॥). Запис фонематичною транскрипцією береться у прямі: । ... । або скісні дужки: / ... /. Фонематичний запис дуже близький до орфографічного. У фонематичній транскрипції використовується значно менша кількість додаткових знаків.

Обидва різновиди транскрипції мають велике значення, але використовуються з різною метою.

Читайте також:

Фонематична та фонетична транскрипції

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Фонематична та фонетична транскрипції	\|	ЛЕКСИКОЛОГІЯ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.