Укладення договору .

Зміст договору

Зміст будь-якого зобов'язання, і передусім договірного, визначений відомою тріадою: в розумінні передати право власності на яку-небудь річ однією особою іншій; — «зробити», тобто виконати певні дії або утриматися від здійснення певних дій; — «надати» річ у тимчасове користування або надати певні послуги. Зміст зобов'язання (договору) визначає відповідні права й обов'язки сторін:

Елементи змісту договору поділяли на три види: істотні (необхідні), звичайні та випадкові.

Істотними були такі, без яких договір взагалі не міг існувати (наприклад, ціна). Разом з тим договір міг містити елементи, без яких він не втрачав юридичного значення. Наприклад, у той же договір купівлі-продажу включався пункт, який встановлював обов'язок продавця доставити товар у домівку покупця. Це не було безперечно обов'язковим. Такі елементи змісту договору називали звичайними. Крім них, за бажанням сторін у договір можна було включити елементи, які не були для нього необхідними і звичайними.їх називали випадковими.

Як випадковий елемент умова включається в договір тільки за бажанням сторін і є застереженням у договорі, що ставить його чинність в залежність від настання певної обумовленої в договорі події. При укладенні ще не відомо, настане ця подія чи ні, якщо настане, то договір набуває чинності або припиняє її. Якщо настання чинності договору зумовлено настанням цієї події, то така умова називається відкладальною або сус-пензивною. Наприклад, настання чинності договору купівлі - продажу будинку залежить від переїзду продавця на проживання до іншого міста. Прикладом відкладальної умови може бути здача в найм будинку до одруження сина.

Якщо ж чинність договору продовжується до настання обумовленої події, то така умова називається скосувальною, або резолютивною. При скосувальній умові договір набуває чинності відразу після його укладення і припиняє чинність з настанням цієї умови, а при відкладальній умові — набуває чинності тільки при настанні цієї умови.

Строк. Чинність договору може залежати від настання певного строку. Умови і строки подібні між собою. Відмінність полягає лише в тому, що умова може настати або не настати, а строк завжди настане, хоч може бути невідомим. Якщо настання строку зазначено точно — це певний строк , а якщо ні — невизначений строк (наприклад, договір купівлі-продажу набуде чинності після того, як зійде сніг). Строки (як і умови) поділяються на відкладальні та скасувальні.

Договори, не обтяжені умовами і строками, називалися чистими.

Мета договору. Найближча мета, задля якої укладається договір, називалася каузою. Наприклад, покупець зобов'язується сплатити продавцю певну суму, щоб набути певну річ. Набуття речі і є найближча мета, заради якої укладався договір. Вона одночасно є матеріальною підставою укладення договору. Договори, в яких мету можна легко визначити, називали каузальними.

Однак не в усіх договорах кауза помітна. Такі договори ніби абстраговані від своєї мети і називаються абстрактними.

Поєднання волі сторін і зумовлює укладення договору. Процес такого поєднання волі сторін або, іншими словами, укладення договору являє собою складний набір юридичних дій. Він починається з оголошення стороною, що бажає вступити в договірні відносини, про свій намір укласти відповідну угоду для досягнення відповідної мети. Таке оголошення пропозиції укласти договір називається офертою.

Оферта могла бути висловлена в будь-якій формі та в будь-який спосіб, але так, щоб її було доведено до певного або невизначеного кола осіб і правильно ними сприйнято. Сама по собі оферта договору не породжувала.

Для виникнення договору вимагалось, щоб оферту прийняла заінтересована особа (акцептувала). Прийняття пропозиції укласти договір називалось акцептом. У консенсуальних договорах акцептування оферти вважалось досягненням угоди, тобто укладенням договору. В інших видах договорів, крім акцептування оферти, для укладення договору вимагалось виконання певних формальностей (додержання форми, передачі речі тощо). Для укладення договору вимагалась особиста присутність сторін, оскільки зобов'язання трактувалося як суворо особисті відносини між певними особами. Юридичні наслідки, що випливали із зобов'язання, поширювалися тільки на осіб, що брали участь в його установленні. Тому спочатку не допускалося встановлення зобов'язання через представника.

Лише з розвитком обігу почали практикувати укладення договорів через представника, чому сприяло лояльне ставлення преторів, які визнавали чинність таких контрактів.

Список використаної літератури:

1. Косарев А.И. Римское частное право. — М., 1998.

2. Піщемуха В.Г. Харитонов Є.О. Римське право та.його рецепція в контексті цившізаційного підходу до історії. — К.: Наша школа. 1999.

3. Салогубова Е.В. Римский гражданский процесе. - М.. 1997.

4. Харитонов Е.О. Основи римского частного права. - Харьков, 1998

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття і види договорів.	\|	ЕВОЛЮЦІЯ СИСТЕМ УПРАВЛІННЯ В ОРГАНАХ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.