Захист прав дітей при відчуженні житла

Найважливішими правами дитини є її майнові права взагалі та право власності на певне майно зокрема Водночас слід зазначити, що майнові права дитини завжди були наріжними каменем право застосовної Практики.

Здавалося б, для чого захищати дітей від їхніх батьків? Утім, не можна забувати неблагополучні сім'ї. Незважаючи на законодавчо встановлений обов'язок батьків дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах, деякі батьки по різному розуміють свій обов'язок.

Чимало дітей, які потрапляють до притулків, залишилося без житла саме через зловживання батьківськими й опікунськими правами і неналежне виконання службових обов'язків посадовими особами органів опіки та піклування.

Згідно з п. 1 ст.З Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20.11.1989 р., ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 р. № 789 - XII, в усіх діях щодо дітей , незалежно від того ,здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення , судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Стаття 27 Конвенції « Про права дитини» дає кожній дитині право на рівень життя, необхідній для її фізичного, розумового, духовного, морального та соціально розвитку. Батьки або інші особи які виховують дитину , несуть основу відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Основний документ, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, - закон « Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р., норми якого узгоджуються з положеннями Конвенції « Про права дитини».

Згідно зч. 1,2 ст. Закону « Про охорону дитини» дитина - особа віком до 18 років ( повноліття) якщо згідно із законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повноліття раніше. Дитинство - період розвитку людини до досягнення повноліття.

У ч. 1-3 ст.17 Закону « Про охорону дитинства» вказано що кожна дитина , у тому числі й усиновлена, має право на одержання в установленому законом порядку у спадщину майна і грошових коштів батьків чи одного з них у разі їхньої смерті або визнання їх рішенням суду померлими незалежно від місця проживання, Дитина батьки якої позбавлені батьківських прав , не втрачає права на успадкування їхнього майна.

У разі визнання батьків або одного з них за рішенням суду безвісно відсутніми дитина має право на утримання за рахунок їхніх коштів і майна.

Ще за життя батьків, дитина має певні права на майно своїх батьків, незалежно від того, користується вона ним чи ні. Водночас дещо інші умови передбачені п. 2 ст. 177 Сімейного кодексу України та ч.З ст.40 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України , затвердженої наказом міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. Зокрема у цих нормативно правових актах зазначено, що батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі право чини щодо її майнових прав.

Укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та або державній реєстрації, у тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири.;

Видавати письмові зобов'язання від імені дитини;

Відмовлятися від майнових прав дитини

Зазначена норма сімейного кодексу України направлена на посилення захисту житлових і майнових прав дітей і надає право органам опіки та піклування відмовляти у наданні батькам дитині згоди на вчинення право чинів, у результаті яких порушуються права на житло такої дитини, тобто дитина буде позбавлена права власності або права користування житлом без надання іншого рівноцінного житла або покращення житлових умов.

В процесі управління майном дітей батьки вчиняють різного роду правочин, об'єктом яких виступає майно малолітніх.

Виходячи з норм чинного законодавства, право чин такого роду можуть бути поділені на такі основні види:

1) правочини, які батьки мають право вчиняти вільно;

2) правочини, які батьки мають право вчиняти з дозволу органу опіки та піклування (укладення договорів які підлягають нотаріальному посвідченню чи державній реєстрації, в тому числі договорів щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири: видача письмових зобов'язань від імені дитини; відмова від майнових прав дитини ( ч.2 ст.177 СК України)* зобов'язання від імені дитини порукою (ч.З ст.117 ЗУ « Про охорону дитинства»)

Слід вважати, що вільно батьки можуть вчиняти право чин, щодо яких законом не передбачені спеціальні правила. Маються на увазі право чини, укладення яких не пов'язується з необхідністюодержання дозволу органу опіки та піклування ( продаж дитячих речей індивідуальногокористування, які вже не задовольняють потреби дитини використання доходу від майна дитини купівлю продуктів, одягу тощо).

Найбільш важливе значення мають договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, в чому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку або квартири , що належить дитині на праві власності. Такі правочини з майном малолітньої дитини батьки вчиняють лише з дозволу органу опіки та піклування.

До цієї категорії право чинів належить також видача батьками письмових зобов'язань від імені дитини та відмова від майнових прав дитини. Такі дії батьки можуть здійснювати лише з дозволу органу опіки та піклування. Інколи при укладені право чинів батьки видають зобов'язання від імені дитини. Головне, щоб при цьому вони діяли виключно в її інтересах. Наприклад, батьки укладають договір купівлі-продажу належного дитині автомобіля, за яким вони видають від імені дитини письмове зобов'язання щодо передачі речі покупцеві (взамін одержання грошей). З дозволу органу опіки та піклування батьки можуть відмовитися від майнових прав, що належить дитині. Інколи такі випадки прямо передбачено в законі. Так, згідно із ч.4 ст. 1273 ЦК України батьки можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній дитині.

Крім цього, існують право чини, які батьки не можуть вчиняти за жодних умов, оскільки навіть орган опіки та піклування не уповноважений надавати дозвіл на їх укладання. Зокрема, батьки не можуть здійснювати дарування від імені дитини ( ч.2 ст.720 ЦК України)

В процесі управління майном дитини виникає питання щодо координації дій батьків. Як мають діяти батьки при вчиненні правомину з майном дитини - разом або самостійно? Закон в деяких випадках передбачає необхідність підтвердження згоди обох батьків на вчинення правочину, а в інших - можливість вчинення правочину лише одним із батьків, оскільки згода другого з них передбачається.

В ч.5 ст.177 СК України сказано, що на вчинення одним із батьків правочинів щодо транспортних засобів та нерухомого майна малолітньої дитини повинна бути письмова та нотаріально засвідчена згода другого з батьків.

Проте в житті можуть існувати різні обставини. Тому можна дійти до висновку, що згода другого з батьків не вимагається, якщо:

другий з батьків помер (свідоцтво про смерть або довідка відділу РАЦС)

відомості про батька було записано за вказівкою матері або відомості про особу як батька дитини було виключено з актового запису про народження дитини ( довідка відділу РАЦС)

другого з батьків було оголошено померлим (копія рішення суду)

другого з батьків було визнано безвісно відсутність (копія рішення суду) Згода другого з батьків дитини при вчинені право чинів з її майном може не вимагатися і в деяких інших випадках, передбачених законом, зокрема ч.5 ст.177 СК України. В юридичному розумінні управління батьками майном дитини припиняється при досягненні дитиною 14 років, оскільки з цього часу батьки вже позбавляються права управляти майном дитини та обов'язку здійснювати управління належним чином. Неповнолітня дитина 9 віком від 14 до 18 років) управляє своїм майном самостійно, а батьки лише надають згоду на здійснення нею цивільно правових право чинів у випадках передбачених законом (ст.32 ЦК України)

В ч.7 ст. 177 СК України вказано, що після припинення управління батьки зобов'язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього. Зрозуміло, що в цьому випадку мається на увазі майно, що збереглось в натурі, оскільки майно, що було споживане або витрачене для забезпечення потреб дитини, поверненню не підлягає. Ця норма закону є важливою гарантією захисту прав дитини від зловживань з боку батьків. На жаль, вона встановлює лише загальне правило і не деталізує необхідною мірою інші питання, зокрема порядок та розмір відшкодування шкоди; особливості відповідальності батьків, які не проживають разом; підстави звільнення батьків від відповідальності та інші питання. Укладення договорів стосовно майна дітей неповнолітніх ( від 14 до 18 років) визначається цивільним, а не сімейним законодавством. Вважається, що неповнолітні самостійно укладають право чини щодо належного їм майна, а батьки лише надають на це згоду. У свою чергу у ч.З ст.177 СК України закріплюється порядок надання батьками згоди на укладення неповнолітніми право чинів щодо їх майна: батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною право чинів, передбачених частиною 2 цієї статті, лише¹" з дозволу органу опіки та піклування. Такі правила повністю співпадають з тими, що встановлені Цивільним кодексом для піклувальників ( ч.1,2 ст.71 ЦК України).

Крім того, ч.2 ст.32 ЦК України вказано, що на вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків ( усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування.

Згідно з п. 40 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5, зареєстрований в міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року за № 283/8882, у разі укладення право чинів, які підлягають нЬтаріальному посвідченню та державній реєстрації, у тому числі договорів щодо поділу, обміну житлового будинку, квартири, а також іншого цінного майна за участю осіб, над якими встановлено опіку або піклування на укладання таких договорів.

Так, у роз'ясненнях Мін'юсту (лист від 25.07.2006 p. № 19-50 -556) передбачено, що згода органів опіки і піклування необхідна, лише якщо дитина є власником (співвласником) або має право на користування Житловим приміщенням , що відчужується.

Отже, як бачимо, чинне законодавство України дещо по різному регулює питання захисту прав дітей. Так, якщо Конвенція « Про права дитини» і закон України « Про охорону дитинства» захищають права дітей на майно не залежно від факту користування ним ( у тому числі майном батьків), так СКУ та підзаконні нормативно правові акти гарантують захист лише майно, на яке дитина має права. Проте роз'яснення Мін'юсту не нормативно правовим актом і при вирішені спору щодо законності укладення батьками договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, суд не зобов'язаний брати цей документ до уваги . Крім того, ч.2 ст.176 СКУ передбачає, що права дітей та батьків на користування житлом, яке є власністю когось із них, встановлюються законом. У ст. 150 Житлового кодексу України (далі - ЖК) зазначено:

« громадяни, які мають у приватній власності будинок ( частину будинку), квартиру, користуються ним ( нею) для особистого проживання і членів проживання їхніх сімей». У ч. 4 ст.156 ЖК вказано: « припинення сімейних відносин з власником будинку ( квартири) належить особи, зазначені в ч.2 ст. 64 Житлового Кодексу» . А ч. 2 ст. 64 Житлового Кодексу встановлює, «що до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їхні діти і батьки».

Тобто якщо дитина фактично не проживає разом з батьками, вона все одно має право користуватися ( І майнове право) житловим приміщенням, яке перебуває у власності батьків. Наприклад після смерті батьків житлове приміщення успадковується дитиною, навіть якщо вона не є співвласником або не проживала в ньому. Водночас дитина фактично може проживати у приміщені до досягнення нею повноліття, однак її місце проживання може не бути офіційно зареєстроване в цьому помешканні. У п. 1 ст. 224 Цивільного кодексу України встановлено, що право чин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування ( ст.71 ЦКУ), є нікчемним. Крім того, п. 5 ст. 216 ЦКУ встановлює, що вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якого заінтересованою особою. Тобто в будь який момент прокурор може оскаржити такий право чин.

Виходить, що органи опіки та піклування мають давати дозволи на відчуження батьками, у яких є діти, житлового приміщення, навіть якщо дитина не є власником ( співвласником) такого приміщення або не користується ним. Своєю чергою, нотаріуси повинні вимагати у батьків такі дозволи під час укладання договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації.

Одним із завдань органу опіки та піклування, зазначених у п.1.7. Правил опіки та піклування, затверджених спільним наказом Держкомсім'ямолодь України . Міністерства охорони здоров'я України , Міністерства освіти і науки України, Міністерства праці України від 26.05.1999 р. є вжиття заходів для захисту особистих та майнових прав неповнолітніх дітей і осіб, які перебувають під опікою ( піклуванням). У п. 6.1. цих Правил зазначено, що органи опіки та піклування вирішують питання про збереження за неповнолітніми житла, а також про забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування , які закінчили навчально-виховні заклади і не мають житла.

Отже, можна дійти висновку, що органи опіки та піклування зобов'язані видавати дозволи на відчуження батьками, у яких є діти, житлового приміщення, навіть якщо діти не є власниками (співвласниками) такого приміщення та /або не користуються ними.

При цьому ст. 177 СКУ та ч. З ст.17 Закону « Про охорону дитинства» вимагають, щоб батьки отримували згоду на вчинення право чинів, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, саме від органів опіки та піклування.

Дозвіл має надаватись у вигляді розпорядження місцевої державної адміністрації за місцем розташування майна, що відчужується.

Перелік документів, які подаються батьками , опікунами або піклувальниками для одержання дозволу органу опіки та піклування на відчуження майна дитини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866.

Таким чином, при укладені право чинів щодо відчуження житла рекомендуємо приділяти особливу увагу дотриманню прав дітей. Слід наполягати на отримання дозволу органу опіки та піклування, навіть якщо дитина не є власником ( співвласником) приміщення або не користується ним. Скоріше за все, особі відмовляють у видачі такого дозволу. Але сам факт звернення за захистом прав дитини стане додатковою гарантією правомірності укладення такого правочину.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Список використаних джерел	\|	Сепаратори

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.