Особливості виникнення та розвитку міжнародного гуманітарного права

Міжнародне право, як зазначав Монтеск’є, природньо ґрунтується на приципі, який полягає у тому, що в періоди миру держави мають творити якомога більше добра, а в періоди війни – якомога менше зла. Саме це стало рушійною силою розвитку МГП з моменту його зародження. Думки про те, що “для війни, як і для мирного часу, існують свої закони” зустрічаються ще у працях Гуго Гроція (зокрема, у “Праві війни та миру”).

Ф.Ф. Мартенс справедливо зазначав, що право війни існує з того часу, коли держави почали усвідомлювати зобов’язання стосовно одна одної. Воно постійно розвивалося та змінювалося відповідно змінам культурних понять народів.

У стародавні часи правила ведення війни існувалі у формі звичаїв, а також закріплювалися у внутрішньому праві. Наприклад, у Законах Ману встановлювалися суворі обмеження насильства; в період бойвих дій заборонялося застосовувати отруйну зброю, вбивати людей без зброї, полонених, тих, хто прохає про помилування, спить, а також поранених.

У відносинах між державами Давньої Греції існувала звичаєва норма, відповідно до якої війна не могла розпочатися без її оголошення; смерть на полі бою давала право на поховання; при захопленні міст неможна було вбивати тих, хто ховався у храмах; військовополонені підлягали обміну чи викупу й лише у крайніх випадках перетворювалися на рабів. Правила ведення війни знайшли відображення й у Біблії та Корані.

Так, Коран, як і Женевські конвенції 1949 р. про захист жертв війни, вимагає вести збройні дії лише проти тих, хто сам бере участь у таких діях. “І сражайся з ім’ям Аллаха проти тих, хто сражається проти тебе, проте не будь агресивним. Повір, Аллах не любить агресорів”, – йдеться у Корані
(гл. 2, стих 190). Норми МГП забороняють використовувати лазарети, храми для заподіяння шкоди ворогові. У Корані зазначається: “І не сражайся з тими, хто в мечеті, утім, якщо вони сражаються з тобою, вбий їх” (гл. 2, стих 191).

Протягом століть відбулися глибокі зміни у мистецтві ведення війни. Збройні конфлікти набули іншого характеру, як і збоя, що у них застосовувалася.

Гуманізація збройних конфліктів значно прискорилася в ХІХ ст. з появою громадських організацій. У Росії Крестовоздвиженська громада сестер милосердя під керівництвом М.І. Пирогова надавала допомогу пораненим та хворим на полі бою під час Кримської війни (1853-1856 рр.). Ця громада була попередницею створення Міжнародного Комітету Червоного Хреста (МКЧХ).

Під час австро-італо-французької війни швейцарець Анрі Дюнан організував допомогу пораненм після битви під Сольферино (1853 р.). Його книга “Згадка про Сольферино” сколихнула людську свідомість. У 1863 р. у Женеві було створено постійний Міжнародний комітет допомоги пораненим, сьогодні – МКЧХ.

МКЧХ є недержавною нейтральною швейцарською організацією. Під час міжнародних конфліктів він надає захист та допомогу жертвам як з числа військовослужбовців, так і серед цивільного населення. Мандат МКЧХ заснований на положеннях Женевських конвенцій 1949 р. та Додаткових протоколах до них, а також його власному Статуті. МКЧХ проводить роботу з удосконалення вказаних міжнародних договорів, усіляко пропагандує їх та сприяє їхньому виконанню, а також розповсюджує знання про них в усьому світі. В Україні є представництво МКЧХ – Київська регіональна делегація.

МГП безпосередньо пов’язане із такою галуззю МПП як міжнародне право прав людини.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття міжнародного гуманітарного права та предмет його правового регулювання	\|	Види та учасники збройних конфліктів.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.