Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Основна

План

Лекція 6 Фразеологія й етимологія

Додаткова

апресян ю.д. лексическая семантика: синонимические средства языка. –м., 1974.

денисова с.п. типологія категорій лексичної семантики. – к., 1996.

попова з.д., стернин и.а. лексическая система языка. – воронеж, 1984.

1. Поняття про фразеологізм.

2. Проблема фразеологічного значення.

3. Класифікація фразеологізмів.

4. Основні джерела виникнення фразеологізмів.

5. Етимологія і її принципи. деетимологізація. народна етимологія.

Поняття про фразеологізм. фразеологія (від гр. phrasis – вираз, зворот і logos – учення) – розділ мовознавства, який вивчає усталені одиниці мови (фразеологізми). фразеологічним одиницям (фо) властиві, з одного боку, спільні риси зі словом і вільним поєднанням слів, тобто словосполученням, а з другого, – специфічні особливості. незважаючи на схожість фразеологізмів і слів (виконують номінативну функцію, характеризуються відтворюваністю, виступають у функції одного члена речення), між ними існують і розбіжності: слово складається із морфем, несамостійних одиниць, а фразеологізм – зі слів, слово характеризується структурною непроникливістю, а фразеологізм може поширюватися іншими словами. фразеологічні звороти схожі на вільні словосполучення за своєю структурою, однак їх не можна ототожнювати: синтаксичне словосполучення на відміну від фразеологізму – це факт мовлення, а не мови, загальний зміст вільного словосполучення виводиться зі значень складових компонентів, а фразеологічне значення не мотивується, як правило, семантикою окремих слів; вільне поєднання синтаксично подільне, фразеологізм – ні.

фразеологічна одиниця / фразеологізм – це лексико-граматична єдність двох або більше окремо оформлених компонентів, граматично організованих за моделлю словосполучення чи речення, але неподільних лексично, усталене за своїм складом і структурою, яке, маючи цілісне значення, відтворюється в мові.

Проблема фразеологічного значення.у центрі досліджень вітчизняних і зарубіжних фразеологів знаходяться питання семантичної цілісності/подільності, особливостей внутрішньої форми, семантичної вмотивованості, семантичного зв’язку, модельованості значення фо.

У лінгвістиці бракує визначеного підходу до вирішення загальної проблеми мовного значення, спричиняючи складність вивчення фразеологічного. відсутній єдиний погляд стосовно розуміння самої природи цих одиниць, меж фразеології та семантичних процесів, що лежать в основі їх формування.

Основною невирішеною проблемою залишається питання значення фо, оскільки багатьма мовознавцями фразеологічне значення ототожнюється з лексичним, тобто в семантичному відношенні ці структурно різні одиниці є тотожними.

Відмінність між лексичним і фразеологічним значеннями найяскравіше виявляється в різних ступенях їх мовної абстракції: завданням сталих словосполучень є вторинне відтворення світу, відображеного за допомогою лексем, яка збагачена досвідом інтелектуально-емоційного освоєння носіями мови відповідної реальності. це безпосередньо стосується внутрішньої форми фразеологізмів (під внутрішньою формою розуміється характерна ознака, яку мовець вибирає в процесі номінації, що є усталенішою за словесну. вона є тим епідигматичним стрижнем фо, який утримує дериваційно-культурну зв’язаність слів-компонентів останніх. саме такий стійкий культурно-конотативний зв’язок забезпечує здатність цих одиниць до виконання ролі знаків “мови” культури.

Взаємодія знаків непрямої номінації з позамовними об’єктами, що реґулярно залучаються до процесу мовленнєвої комунікації, зумовлює відображувальне кодування семантикою фразеологізмів зовнішнього світу. таке кодування у плані змісту фо тих властивостей і ознак об’єктивної дійсності, які в певному трансформованому вигляді репрезентовані фразотвірними компонентами в момент їх взаємодії, умовно називається фразеологічним відображенням.

Наслідком цього відображення дійсності є відмінності в таких складниках семантики лексичної та фразеологічної одиниць (у польовій моделі семантичної структури фо виокремлюються ядро структури, навколоядерна зона й периферія. ядро семантичної структури сталого словосполучення в компонентному складі постає як комплексне трьохкомпонентне утворення, в якому диференціюються граматичні, предметно-поняттєві та конотативні макрокомпоненти:

- у денотативному плані фразеологічна семантика вужча й конкретніша;

- сигніфікатистійких зворотів виражають видові поняття, а лексичних одиниць – родові;

- конотація фо (під фразеологічною конотацією розуміється макрокомпонент семантичної структури фразеологізму, що містить семи, які позначають ціннісно-кваліфікативне й емоційно-оцінювальне сприйняття людиною навколишнього світу) є домінуючою.

Такі знаки непрямої номінації (номінативна функція властива кожній фо), продукти вторинного семіозису, являють собою семіотичні засоби репрезентації культури в мові, які містять національно-культурний компонент значення. Національно-культурний компонент є злиттям конотативного й денотативного макрокомпонентів семантики стійких зворотів.

Фразеологічне значення розглядається як особлива семантична категорія мови, що має свої закономірності формування, розвитку та функціонування. воно відрізняється від значення слова, словосполучення чи речення:

1) непрямо-похідним кодуванням відображеної об’єктивної дійсності;

2) цілісністю ідіоматизованого значення;

3) особливостями смислової мотивації;

4) характером участі конституентів в утворенні, структуруванні та мовленнєвій реалізації узагальнено-цілісного значення фо.

Класифікація фразеологізмів. не менш важливою проблемою є визначення та класифікаціяфразеологізмів. останні, будучи знаками опосередкованої номінації, не мають однієї якої-небудь домінуючої ознаки, завдяки якій їх можна було б виокремити з корпусу вільних словосполучень. специфіка фо полягає у наявності в них комплексу властивостей, які необхідно враховувати при їх визначенні.

У мовознавстві найбільш поширеною є класифікація фразеологізмів, складена акад. в.в. виноградовим і частково доповнена м.м. шанським. відповідно до ступеня семантичної злитості компонентів виділяють такі типи фразеологізмів:

1) фразеологічні зрощення, напр.: забити баки, дати чосу; білорус. біць бібікі “байдики бити”;

2) фразеологічні єдності, напр.: тримати камінь за пазухою, покласти зуби на полицю;

3) фразеологічні сполучення, напр.: права рука, заварити кашу;нім. das wort ergreifеп “брати слово”;

4) фразеологічні вирази, напр.: губні приголосні; кінець – ділу вінець; нім. mit fragen kommt man durch die ganze welt “хто питає, той не блукає”.

В. Фляйшер і р. ґлезер застосовують при класифікації фо концепцію празької школи про центр і периферію, яка утримується в мовознавстві завдяки своїм рухомим перехідним зонам. згідно з цією концепцією в центрі фразеологічної системи знаходяться одиниці, що відповідають основним критеріям ідіоматичності (під ідіоматичністю розуміється невивідність основного значення фо зі значення її складників), стабільності й відтворюваності. чим меншою є ця відповідність, тим більше фразеологізм належить до периферії системи.

Між поняттями “ідіома” та “фразеологічна одиниця” вбачається відмінність: ідіоми (цей термін часто виступає синонімом фо) є ядром фразеології певної мови. далеко не всі сталі словосполучення є повністю ідіоматичними, оскільки ідіоми не містять компонентів, які вживалися б у прямому неідіоматичному значенні. тому поняття “фразеологія” ширше за поняття “ідіоматика”.

фразеологізми можуть вступати між собою в синонімічні (баглаї бити, байдики бити – “ледарювати”); антонімічні (підняти до небес – втоптати в грязюку) відношення. трапляються фразеологізми-омоніми (поставити на ноги – “вилікувати” і поставити на ноги – “виховати”), багатозначні фразеологізми, напр: побачити світ – “народитися”, “з’явитися на світ”, “подорожувати”.

Основні джерела виникнення фразеологізмів. основні джерела виникнення фразеологізмів: живе розмовне мовлення, виробничо-професійна сфера, твори художньої, наукової та політичної літератури, крилаті вирази, факти античної літератури й міфології. наприклад, утворення фо на основі крилатих висловів може спричинити лексико-семантичні та граматичні зміни. вагомою часткою серед сталих словосполучень, які утворилися внаслідок семантико-граматичних трансформацій крилатих висловів, відзначаються одиниці біблійного походження, напр.: “behüte mich wie einen augapfel im auge, beschirme mich unter dem schatten deiner flügel” (досл. бережи мене як зіницю ока, закрий мене тінню твоїх крил) – старий заповіт, псалми 17, 8. внаслідок лексико-граматичних змін виникло усталене порівняння wie seinen augapfel hüten – “берегти як зіницю ока”.

Етимологія та її принципи. деетимологізація. народна етимологія. етимологія (від гр. etymon – істина, основне значення слова і logos - учення) – розділ мовознавства, який ставить за мету виявити первинне, “істинне” значення слова, певне притаманне слову образне уявлення. характер зв’язку між звуковою оболонкою слова і його первинним значенням прийнято називати внутрішньою формою слова.

Наукова етимологія використовує п’ять основних принципів:

- генеалогічний принцип вимагає, щоб етимологія обов’язково виходила з урахування спільності походження споріднених мов;

- фонетичний принцип ураховує закономірні переходи звуків на різних етапах розвитку мови;

- морфологічний принцип вимагає враховувати при зіставленні споріднених слів закономірні зв’язки словотвірних і словозмінних елементів;

- семантичний принцип ураховує можливість семантичних переходів;

- етимологічний принцип вимагає глибокого та всебічного знання реальних історичних умов, серед яких виникало слово.

Унаслідок історичних зміщень у семантиці, а також змін звукової форми й морфологічної структури слово часто може випадати з ланцюга однокореневих слів. розрив смислових зв’язків між спорідненими словами називається деетимологізацією (пор.: рос. долина – ладонь).

Довільне зближення різних за походженням слів називають народною етимологією (сальний (анекдот) походить від французького прикметника sale “брудний”, а не від сало; назва відомого танцю полька походить від чеського pulka, а не від назви польської жінки).

Література

дорошенко с.і., дудик п.с. вступ до мовознавства. – к.: виша школа, 1974. – с. 119–137.

карпенко ю.о. вступ до мовознавства. – к.-одеса: либідь, 1991. – с. 97–117.

кочерган м.п. вступ до мовознавства. – к.: академія, 2000. – с. 241–248, 235–240.

кодухов в.и. введение в языкознание. – м.: высшая школа, 1987. – с. 174–177.

реформатский а.а. введение в языковедение. – м.: просвещение, 1967. – с. 101–107, 127–128.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основна	\|	Основна

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.