Режим іноземців встановлюється внутрішнім законодавством держав із урахуванням їхніх міжнародних зобов’язань.

Існує два визначення поняття іноземця. Одне з них носить загальний, теоретичний характер: іноземець – особа, яка знаходиться на території будь-якої держави та має громадянство іншої держави. Як показує практика, цього визначення у внутрідержавній сфері явно недостатньо1. Можна мати іноземне громадянство і все ж таки вважатися на території держави перебування особою без громадянства. Інше визначення звичайно зустрічається у внутрідержавному праві. Воно має суто практичне, внутрішнє значення, оскільки встановлює, які особи відносяться до іноземців у тій чи іншій державі. Так, стаття 1 Закону України про правовий статус іноземців дає наступне визначення: “Іноземцями визнаються іноземні громадяни - особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, та особи без громадянства - особи, які не належать до громадянства будь-якої держави”.

Іноземець вправі розраховувати на дипломатичний захист з боку держави свого громадянства, і факт його законного перебування на території іншої держави об’єктивно полегшує отримання ним такого захисту. Якщо іноземець знаходиться на території іншої держави незаконно, то остання має право сумніватися у дійсності наявності у нього іноземного громадянства, не кажучи вже про право вислати його за межі своєї території, притягнути до відповідальності за незаконний в’їзд тощо.

Режим іноземців зазвичай визначають як сукупність прав і обов’язків іноземців на території даної держави.

Традиційно вважають, що існує три види режиму іноземців: національний режим, режим найбільшого сприяння та спеціальний режим.

Національний режим означає урівнювання іноземців у тій чи іншій області із власними громадянами держави перебування.

Режим найбільшого сприяння означає надання іноземцям у якій-небудь сфері таких прав і/або встановлення таких обов’язків, які передбачені для громадян будь-якої третьої держави, що знаходяться на території даної держави у найбільш вигідному у правовому відношенні положенні. Такий вид режиму частіше всього встановлюється на основі взаємності.

Спеціальний режим означає надання іноземцям у будь-якій сфері певних прав і/або встановлення певних обов’язків, які відрізняються від тих, що передбачені у даній сфері для власних громадян відповідної держави. Часто це робиться шляхом перерахування відповідних прав і обов'язків.

В нашій державі Законом про правовий статус іноземців встановлено національний режим: “іноземці мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України”.

Складність положення іноземця з точки зору міжнародного права полягає в тому, що він перебуває немов би у подвійному підпорядкуванні. Він підпорядкований двом началам: територіальному, тобто правопорядку країни перебування, і одночасно особистому, тобто законам країни свого громадянства. Певні складності можуть виникнути, якщо закони держави перебування і закони держави громадянства у чомусь протирічать одне одному. У цьому випадку має місце конкуренція вказаних начал (конкуруюча юрисдикція).

Особливо важливою є різниця між правовим статусом іноземця і статусом громадянина, яка полягає у відсутності права на дипломатичний захист з боку країни перебування та права брати участь в управлінні справами держави, права обирати і бути обраними в органи державної влади і місцевого самоврядування. Разом з тим, іноземці не несуть деяких обов’язків громадян, перш за все, військового. Важливим правом іноземця є право на дипломатичний захист з боку своєї держави, яке закріплене у Віденській конвенції про дипломатичні відносини 1961 року та у Віденській конвенцієї про консульські відносини 1963 року.

Взагалі сьогодні іноземець повинен бути в принципі прирівняним до місцевих громадян. При всіх умовах надані йому права не можуть бути меншими за обсягом від загальновизнаних прав людини. У випадку порушення таких прав держава несе міжнародно-правову відповідальність. Ці положення ще у 1957 році були схвалені Комісією міжнародного права ООН.

Висновок:Отже, розглянувши основні проблеми громадянства, що зустрічаються у практиці міжнародного права, зазначимо, що незважаючи на намагання міжнародної спільноти усунути конфліктні питання з цього приводу, колізії усе ж трапляються, зокрема, через конфлікти внутрішніх законодавств держав між собою та з міжнародним правом. Тому це питання потребує міжнародно-праового доопрацювання.

Приємно констатувати факт, що законодавство Української держави стосовно питань громадянства уцілому відповідає загальновизнаним нормам міжнародного права та ефективно регулює зазначені питання із урахуванням позитивного досвіду провідних зарубіжних країн.

Література до лекції:

1. Конституція України, прийнята 28 червня 1996 р.

2. Закон України “Про громадянство України” // Відомості Верховної Ради. – 1997. – № 23.

3. Закон України “Про правовий статус іноземців” // Відомості Верховної Ради. – 1994. – № 23.

4. Закон України “Про біженців” // Відомості Верховної Ради. – 1994. –
№ 16.

5. Аваков М.М. Правопреемство освободившихся государств. – М., 1983.

6. Бедрій Р. Особливості інституту громадянства в міжнародному праві // Вісник Львівського університету. – Сер.: Міжнародні відносини. – 1999. – Вип. 1. – С.152-157.

7. Боярс Ю.В. Вопросы гражданства в международном праве. – М., 1996.

8. Вилков Г.Е. Законодательство по вопросам гражданства. – М., 1964.

9. Лукашук И.И. Международное право: В 2-х т. Т. 2. – Особенная часть. – М., 1997.

10. Майданник О. Про інститут громадянства України // Право України. – 1999. – № 2. – С.70-75.

11. Огнівець І. Законодавче розв’язання проблеми подвійного громадянства: досвід зарубіжних країн // Вісник Київського університету
ім. Т. Шевченка “Міжнародні відносини”. – 1999. – № 13. – С. 57-59.

12. Огнівець І. Поняття “ефективного громадянства”: витоки, зміст та наслідки // Вісник Київського університету ім. Т. Шевченка “Міжнародні відносини”. – 1999. – № 12. – С. 30-33.

13. Черниченко С.В. Международно-правовые вопросы гражданства. – М., 1968.

1 Див.: Кожевников Ф.И. Международное право.-М.-1987.-С. 282

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Запоріжжя 2010	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.