Сутність державної молодіжної політики та її реалізації на сучасному етапі

Державна молодіжна політика в Україні є пріоритетним і специфічним напрямом діяльності держави і здійснюється: в інтересах молодої людини, суспільства, держави; з урахуванням можливостей України, її економічного, соціального, історичного, культурного розвитку і світового досвіду державної підтримки молоді.

Державна молодіжна політика - це системна діяльність держави у відносинах з особистістю, молоддю, молодіжним рухом, що здійснюється в законодавчій, виконавчій, судовій сферах і ставить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах України. Українська держава поставила собі за мету створити такі системні умови, які всебічно й широко сприяли б розв'язанню всіхпроблем молодого покоління.

Сучасна ситуація в державі й суспільстві вимагає негайних заходів, спрямованих на формування стратегії соціально-економічного, політичного й культурного розвитку України, що припускає послідовну реалізацію заходів довгострокового характеру, спрямованих на подальше вдосконалювання держави, підвищення рівня життя його населення. Це вимагає формування базових умов, які дозволять планомірно підготовляти основу для кожного наступного етапу перетворень [2, 149].

За досить короткий історичний період світ зазнав докорінних змін. Вони торкнулися не лише політичних та економічних аспектів в розвитку держав - вони багато в чому змінили закони розвитку суспільства. Сьогодні трансформуються моделі міжнародних відносин, підходи до вирішення внутрішньополітичних завдань і досягнення економічного успіху. Змінюється світогляд і мотивація поведінки як окремих людей, так і цілих суспільств. Ці процеси вже відбилися на взаєминах поколінь; на умовах входження в суспільство нових поколінь; по мірі значущості молоді і нових поколінь для розвитку держави і суспільства.

Досвід останніх десятиліть переконливо доводить, що політичних і економічних успіхів сягають саме ті держави, які приділяють підвищену увагу молоді, що стійкий розвиток демонструють саме ті суспільства, які переглянули систему традиційних поглядів на нові покоління, на систему взаємин між поколіннями і на їх значення для політичного і соціально-економічного розвитку.

Саме тому в новому тисячолітті стратегічні переваги будуть у тих держав і суспільств, які навчаться ефективно використовувати людський потенціал і в першу чергу той інноваційний потенціал розвитку, носієм якого є молодь.

Україна традиційно знаходиться в центрі глобальних та регіональних політичних і економічних процесів. Завдання забезпечення її поступального, стійкого розвитку і безпеки вимагає ефективної і адекватної реакції на сучасні виклики, досягнення національної конкурентоспроможності у всіх сферах.

Розвиток демократичної держави з сучасною соціально спрямованою економікою буде ефективнішою лише за активної участі молоді. Творчий потенціал і соціальний ресурс молоді є одним з найважливіших основ модернізації суспільства. В умовах нових світових впливів (дружньої до молоді держави) назріла гостра необхідність посиленої уваги до молоді з боку держави, розробки системного, ретельно вивіреного, науково обґрунтованого і довготермінового плану дій, результати якого стануть відчутні в близькій перспективі [2, 150].

У свою чергу, в якості однієї з найважливіших умов виступає забезпечення відтворення інтелектуального й трудового потенціалу суспільства. Перспективи збереження й нагромадження такого потенціалу нерозривно пов'язані зі здійсненням комплексу заходів з освіти й виховання молоді. В Україні близько 11 млн. юнаків і дівчат, із них понад 1,5 млн. - студенти вузів І-ІV рівнів акредитації і, насамперед, молодіжна політика в Україні щодо освіти, соціально-політичної, економічної галузей, розвитку духовного, культурного, фізичного потенціалу молоді та функціонування молодіжних організацій визначається законодавством України.

При визначенні загальнонаціональних пріоритетів мають бути враховані інтереси молоді. Вона повинна стати активним учасником вирішення завдань, що стоять перед державою і суспільством. Необхідно на державному рівні створювати умови для самореалізації молоді і включення молоді в процеси розвитку України. Це розширить соціальну базу перетворень, забезпечить соціальне, культурне і економічне відтворення і розвиток країни.

Молодіжна політика України є системною діяльністю держави у відносинах з особистістю, молоддю, молодіжним рухом, що здійснюється в законодавчій, виконавчій, судовій сферах і ставить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах України. Вона поширюється на громадян України віком від 14 до 35 років незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять і здійснюється через органи державної виконавчої влади, установи, соціальні інститути та об'єднання молодих громадян [11, 12].

Для українських органів державної влади у здійсненні молодіжної політики найголовнішими напрямками діяльності є:

· забезпечення правової й соціальної захищеності молоді;

· надання молодому громадянинові гарантованого державою мінімуму соціальних послуг з навчання, виховання, духовного й фізичного розвитку, охороні здоров'я, професійній підготовці й працевлаштуванню;

· забезпечення збалансованого сполучення державних, суспільних інтересів та прав особистості у формуванні й реалізації національної молодіжної політики;

· пріоритет суспільних ініціатив стосовно аналогічної діяльності державних органів та установ при фінансуванні заходів і програм, що стосуються молоді;

· залучення молодих громадян до особистої участі у формуванні й реалізації програм, що стосуються молоді, суспільства та держави [5, 62-63].

Відповідно, молодіжна політика України є одним з напрямків діяльності держави, націленим на створення правових, економічних і організаційних умов і гарантій для самореалізації особистості молодої людини й розвитку молодіжних об'єднань, рухів та ініціатив, на формування у молодих громадян патріотизму й поваги до історії й культури свого народу й дотримання прав людини.

На рівні центральних органів державної влади механізм формування та реалізації молодіжної політики включає Національну раду з питань молодіжної політики при Президентові України, Комітет Верховної Ради України з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму, Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України. До вирішення питань державної молодіжної політики залучаються й інші органи центральної виконавчої влади. Відповідні структури створені й на обласному та районному рівнях.

Центральною координуючою структурою державної виконавчої влади є Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України, який діє спільно з іншими міністерствами та центральними органами державної виконавчої влади через місцеві органи державної виконавчої влади. Останні складаються із структурних підрозділів роботи з молоддю, які 2000 року включали Комітет у справах сім’ї та молоді Автономної Республіки Крим, 24 управління обласних держадміністрацій, Київське та Севастопольське управління міських держадміністрацій, 723 районних та міських відділи у справах сім’ї та молоді. У цих органах працювали 1,6 тис. осіб [1, 112] .

Структура органів, що забезпечують реалізацію державної молодіжної політики у законодавчих та виконавчих органах влади, в органах місцевого самоврядування

Одним з найголовніших напрямів діяльності Держкоммолодьспорттуризму, підпорядкованих йому структур є вирішення питань соціальної допомоги, надання соціальних послуг, профілактики та реабілітації молоді, попередження правопорушень та злочинності серед підлітків та молоді. З метою реалізації складних і важливих соціальних програм стосовно молоді в Україні на початку 2000 р. створено 546 центрів соціальних служб для молоді з чисельністю працівників у них 2448 осіб. Соціальну роботу з молоддю проводили також понад 1500 спеціалізованих формувань, таких як реабілітаційні та кризові центри, служби "телефону довіри", консультативні пункти, агентства та біржі праці, школи батьківської підтримки, клубні об’єднання тощо [1, 112].

З квітня 1991 р. діє Український інститут соціальних досліджень (до жовтня 1997 р. він називався "Український науково-дослідний інститут проблем молоді"), який виступає передусім як державний науково-дослідний центр з вивчення, проблем молоді. Впpодовж десяти pоків діяльності колективом інституту було pеалізовано понад 200 наукових пpоектів і пpогpам, видано 130 моногpафій, колективних збіpників та науково-інфоpмаційних зошитів загальним тиpажем 122 тис. примірників. За pоки свого існування інститут пpовів понад 20 міжнаpодних і всеукpаїнських науково-пpактичних конфеpенцій та навчальних семінаpів. У складі інституту активно працює Центр соціологічних досліджень, яким лише впродовж 2000 р. було проведено 23 всеукраїнських та регіональних опитування населення України, в тому числі й молоді [4, 185].

Отож, нині в Україні створено розгалужену систему державних органів, метою яких є формування та реалізація державної молодіжної політики.

Разом з тим, питаннями реалізації молодіжної політики займаються не лише державні органи. Молодь також не стоїть осторонь тих процесів, які нині відбуваються в політичному, громадському житті суспільства, вона намагається підвищити ефективність свого впливу на суспільне життя, старається об’єднатися, зорганізуватися у свої громадські об’єднання.

Необхідно підкреслити, що новітній п’ятнадцатирічний період розвитку українського молодіжного руху на своєму першому етапі характеризувався появою маси різноманітних громадських молодіжних структур, які називалися тоді "неформальними об’єднаннями молоді". Вони відрізнялися від своїх попередників, що діяли раніше або напівлегально, або під контролем комсомолу, своєю незалежністю від нього, масовістю (деякі такі об’єднання нараховували у ряді міст від 500 до 3000 чоловік, 1988 р. самодіяльні групи діяли більш як за 200 напрямами), а також тим, що ці молодіжні об’єднання намагалися активно займатися проблемами росту політичної культури молоді, пробудження національної самосвідомості, підвищення інтересу до історії України, етнографії українського народу [4, 185]. Трохи пізніше саме з цього "неформалітету" головним чином почали формуватися організовані структури молодіжного руху.

У цей час активно розвивався й інший напрям неформальної молодіжної ініціативи - так званої "молодіжної субкультури", яка включає в себе різноманітні та якісно відмінні вияви активності молоді, зокрема, як частини широкого середовища "андеграунду". Впродовж цього новітнього періоду розвитку молодіжного руху в Україні ця його частина пройшла складний шлях зі своїми етапами розквіту і певного занепаду. Всі "молодіжні субкультури", які існували в цей час, умовно можна поділити на дві великі групи. До першої групи належать так звані "традиційні" молодіжні субкультури, тобто такі, які вже тривалий час існували в країні (гіппі, панки, байкери, рокобілі, бітломани), а до другої - "новітні", що виникли вже в останнє десятиліття (толкієністи, індіаністи, уніформісти, трешери, брейкери, репери, рейвери, металісти тощо) [4, 186].

Протягом десяти років розбудови української держави, незважаючи на складну політичну, економічну, соціальну ситуацію в країні, громадські структури молодіжного руху активно розвиваються, зберігаючи свої історичні традиції, корені, займають відповідне місце у політичній системі суспільства і нині набули досить виразної окресленості і визначеності.

Варто враховувати, що досягнення молодими людьми економічної самостійності, реалізація її творчого потенціалу, розвиток підприємницької активності, формування в них світогляду громадянина-патріота, творця майбутнього своєї країни багато в чому обумовлено наявністю підтримки й проведенням активної політики з боку держави й місцевої влади.

Держава та суспільство мають забезпечити випереджальну та інноваційну участь у державотворчих процесах, забезпечити духовні і культурні потреби молоді, рівні можливості для розкриття творчого, професійного, інтелектуального потенціалу молоді, набуття молоддю соціального досвіду, формування вміння жити в громадянському суспільстві, підтримку сімей, конкурентноздатність на ринку праці, якісну освіту, формування загальнолюдських ціннісних орієнтацій, патріотизму, національної і громадської свідомості серед молоді, яка б могла забезпечити безперервність розвитку держави Україна, базуючись на державних і національних цінностях. Такий підхід дасть можливість сформувати стратегічну ціль української молоді, спрямовану на формування відповідального ставлення молоді до свого майбутнього і майбутнього держави. Це зробить процес залучення молоді до розробки і реалізації державної молодіжної політики ефектним і змінить сучасну роль молоді - брати участь у вирішенні власних соціально-побутових проблем, на необхідну участь у розв’язанні стратегічних проблем розвитку суспільства [6, 154].

Модель державної молодіжної політики, що формувалася протягом останнього десятиліття, сьогодні не відповідає масштабу завдань і викликів, що постають перед державою і суспільством. Мозаїчність, що полягає у підходах до формування законодавчої бази, фінансування, створення структур органів по роботі з молоддю, визначенню їх повноважень і функціонала, відсутність чіткої внутрішньої організації знижують ефективність державної молодіжної політики, позбавляють її комплексності і системності.

Програму дій держави і суспільства в цій сфері, механізми вирішення цих завдань й покликана визначити сучасна молодіжна політика.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Суспільство, держава і сучасний стан молоді в Україні

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.