Психологічні чинники ефективності навчання

Освітньо-навчальна політика все більше орієнтується на роботу з людським чинником, поведінку персоналу організації. Це актуалізує роль психологічних аспектів ефективності навчання. Тому особливу увагу приділяють міжособистісним і груповим проблемам; навчанню способів виконання пов'язаних з інноваціями завдань і процедур; коригуванню установок і поведінкових стереотипів співробітників; вивченню впливу змін в організації на норми і цінності персоналу, що зумовлює модифікацію установок поведінки, стимулює підвищення продуктивності праці, якості виконання завдань.
Ефективність навчання управлінських кадрів забезпечують такі психологічні, зокрема й соціально-психологічні, чинники:
1. Розв'язання у процесі навчання реальних практичних проблем, засвоєння з цією метою нових методів і засобів роботи. За таких умов навчання функціонує в єдності з творчим розв'язанням проблем.
2. Ставлення до навчання як до одного з видів дослідницької роботи. Це створює додаткову мотивацію та підвищує якість засвоєння нових ідей і нового матеріалу. Завдяки цьому відбувається поєднання навчання й дослідження.
3. Орієнтація навчання на розвиток людини, зміну її поглядів, установок, цінностей, норм, уміння діяти відповідно з набутими знаннями. Всі ці критерії характеризують розвивальне навчання.
4. Інтенсивне заглиблення в проблему, відволікання від поточних справ завдяки глибокій концентрації на матеріалі. Це забезпечує розкриття внутрішніх резервів особистості людини, нереалізованих і нових здібностей.
5. Побудова навчальної роботи від складного до простого, а не навпаки. Суть цього підходу полягає в тому, що людина сприймає новий вид діяльності як складний і суперечливий процес. З часом з допомогою пізнавальної діяльності вона осмислює складну інформацію і виокремлює в ній прості складові.
6. Включення у роботу надмірних об'ємів інформації. За таких умов виявляються й активізуються резервні можливості свідомості й психіки людини.
7. Орієнтація на інтенсивний розвиток особистості під час групових занять. Це дає змогу активізувати діяльність кожного учасника завдяки інтенсивному подоланню етапів розвитку групи: за кілька днів семінару групи долають шлях, для якого у звичних умовах можуть знадобитися місяці.
8. Орієнтація на самостійність здобуття знань, відмова від “інформаційного підходу”, за якого зусилля спрямовані на “наповнення” пам'яті людини готовими знаннями.
9. Використання у навчанні послідовностей “від знань до практичних дій” і “від дій до знань”. Завдяки цьому забезпечується вибірковість, цілеспрямованість відбору знань, мотивація звернення до конкретної інформації.
Кожен із перелічених вище чинників може бути складовою моделей навчання, адже вони містять операціональні (певні дії) орієнтири на нове розуміння, нове бачення ситуацій і проблем

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Здатність до навчання	\|	Інклюзивне навчання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.