Культура і духовне життя в Україні на початку XX ст.

Лекція 13. Українська культура ХХ ст.

У XIX – на початку XX ст. українська культура досягла свого розквіту. Це був період, позначений зростанням національної самосвідомості. На цій хвилі розгортається творчість цілої плеяди українських митців, які збагатили вітчизняну духовну скарбницю.

XX століття для України стало часом великих випробувань, важливих суспільно-політичних подій, що були згубними для діячів культури та не сприяли збереженню культурних цінностей. Та незважаючи на складні катаклізми, українська культура продовжувала плідно розвиватися.

Незважаючи на урядові заборони, розширювалася сфера вживання української мови. Розвиткові українського книгодрукування перешкоджала цензура, яка постійно обмежувала видання книжок українською мовою. Рідною мовою заборонялося користуватися під час проведення наукових та громадських заходів. Проте українська мова поступово проникає в різні сфери народного буття. Прогресивні діячі відстоювали право на навчання в школах рідною мовою; були створені україномовні підручники для початкової школи. У Львівському та Чернівецькому університетах існували українознавчі кафедри. Під час революції 1905-1907 рр. в Україні поширюється діяльність «Просвіт», що видавали літературу українською мовою, читали лекції, відкривали бібліотеки.

На початку XX ст. у Західній Україні поширюється січовий рух, що орієнтувався на відродження традицій запорізької військової справи.

Значну роль у пропаганді української літератури, досліджень з історії, археології, етнографії відіграли журнали «Киевская старина», «Українська хата», «Літературно-науковий вісник». На Заході України національно свідомі наукові сили об'єдналися в Наукове товариство ім. Т. Шевченка (1892, діє донині).

Бурхливим було мистецьке життя. У цей час працюють класики української літератури – І. Франко, Леся Українка, М. Коцюбинський, письменники молодшої генерації – В. Винниченко, О. Олесь, В. Стефаник; корифеї українського театру М. Кропивницький, М. Старицький, М. Садовський, М. Заньковецька; композитори М. Лисенко, К. Стеценко, С. Людкевич, О. Кошиць; художники В. Кричевський, Г. Нарбут, М. Бойчук.

Українська культура початку XX ст. розвивалася у руслі загальносвітових тенденцій, тяжіючи до авангарду. Зокрема, в літературі це письменники Східної України, об'єднані навколо журналу «Українська хата» (А. Кримський, М. Вороний, М. Філянський, Г. Чупринка).

У руслі авангарду розвивався український живопис. Молоді художники відмовлялися від академічних традицій, намагалися в нових естетичних формах вирішити складні проблеми, що поставали перед суспільством.

Українське мистецтво початку XX ст. було вищим щаблем розвитку нашої культури. З часу утворення Центральної Ради (3 березня 1917 р.) почалася активна державна підтримка української культури.

Центральна Рада проводила активну політику на ниві освіти. Було взято курс на створення єдиної народної загальноосвітньої школи. Послідовно проводилася українізація освіти. На місцях створювалися бібліотеки та готувалися передумови для початку викладання з 1 вересня 1917 р. у початкових школах українською мовою. У 1917р. у Україні почав виходити педагогічний журнал «Вільна українська школа».

Перша українська гімназія відкрилася у Києві 18 березня 1917 р. Її директором став відомий український педагог Петро Холодний. Для незаможних учнів цих гімназій затверджувалося 350 іменних стипендій – імені Г. Сковороди, Т. Шевченка, І. Франка та ін. письменників і діячів культури. Було прийнято закон про обов’язкове навчання української мови та літератури, а також історії й географії України по всіх середніх школах. Цими питаннями займався міністр освіти та мистецтв в гетьманському уряді М. П. Василенко.

Подальшого розвитку українська освіта, наука, культура набули при гетьмані Павлові Скоропадському. У сфері культури тоді активно працювали такі визначні особистості, як М. Василенко, В. Науменко, В. Вернадський, І. Огієнко, П. Холодний, Б. Кістяківський, А. Кримський, Д. Граве, М. Туган-Барановський, Л. Курбас, С. Єфремов, П. Саксаганський.

За часів П. Скоропадського була створена мережа національної вищої школи. При міністерстві народної освіти під керівництвом академіка В. Вернадського виникла комісія у справі вищих шкіл та наукових інституцій. У вузах запроваджувалася змішана мова викладання, були створені українознавчі кафедри. За рішенням Генерального секретаріату Центральної Ради 5 жовтня 1917 р. було відкрито Київський український народний університет. З'явилися нові вищі навчальні заклади: Київський юридичний інститут, Київський географічний інститут, Кам'янець-Подільський український народний університет, Херсонський педагогічний інститут.

5 грудня 1917 р. було засновано Українську Академію мистецтв (згодом Художній інститут), що давала вищу художню освіту. Першим ректором Академії став український живописець Федір Кричевський, а за доби Української держави гетьмана П.Скоропадського її очолив відомий український художник-графік, співавтор Державного герба і Державної печатки гетьманату ГеоргійНарбут. Нарбутівська ілюстрація до «Енеїди» І. Котляревського (1919) стала найвищим досягненням української графіки тих років. Професорами Академії були українські художники М. Бойчук, В. Кричевський, О. Мурашко, Г. Нарбут, О. Новаківський. Це був перший навчальний заклад в Україні, який одержав статус державного.

Законом від 17 серпня 1918 р. Київський український народний університет перетворювався на Київський державний український університет. Мовою викладання визнавалася українська; зараховано 3 тис. студентів

Тим же законом засновувався Кам’янець-Подільський державний український університет, куди записалася понад 1 тис. чоловік. Його ректором став видатний культурно-освітній, державний і релігійний діяч ІванОгієнко. Він постав як перший національний вуз, символ національного відродження України. Серед перших професорів університету були: Л. Білецький, Д. Дорошенко, В. Біднов, Є. Тимченко, В. Самійленко.

На час гетьманату припадає створення Української Академії наук. Видатний вклад у створення Академії вніс академік В.І.Вернадський. Саме Вернадський став головою комісії з питань заснування Академії. Датою заснування Академії вважають 14 листопада 1918 р. Тоді своїм указом гетьман П. Скоропадський затвердив її Статут, штати, первісний склад академіків. До нього увійшли 12 чоловік: Д .І. Багалій, А.Ю.Кримський, С.Смаль-Стоцький, В.І. Вернадський, М.Ф.Кащенко, М.І.Туган-Барановський, В.А.Косинський та ін.

27 листопада 1918 р. відбулося перше установче спільне зібрання Української Академії наук. На ньому її президентом було обрано В. Вернадського, секретарем – видатного вченого-сходознавця А. Кримського.

Щодо сфери книгодрукування, то у 1917 р. в Україні вийшло друком 747 книжок державною мовою, а в 1918 р. – 1084. Причому окремі видання сягали величезних тиражів. Наприклад, працю І. Огієнка «Українська культура» було опубліковано у 1918 р. двічі: І тираж – 100 тис. прим., а ІІ – спеціально для української армії, – 1 млн. прим. Значна підтримка з боку Кабінету міністрів надавалася газетам і журналам.

Значним здобутком у царині культури стало відкриття у серпні 1918 р. Національної (академічної) бібліотеки України. У ній збиралися рукописні та друковані пам’ятки (всього понад 1 млн. томів). Були засновані також національний архів України, національна галерея мистецтв, український історичний музей.

Підвищенням художнього рівня українського театрального мистецтва займалось товариство«Національний театр», створене у квітні 1916 р. колективом Молодого театру разом з театром М. Садовського та Музично-драматичною школою М. Лисенка. 14 вересня 1917 р. при товаристві виник Національний зразковий театр, який працював у Троїцькому народному домі і мав власний хор та оркестр.

За ініціативи Леся Курбаса у Києві було створено Молодий театр. Керівництво Української Центральної Ради усвідомлювало необхідність охорони пам'яток старовини і мистецтва.

У 1918 р. Панас Саксаганський організував у Києві Народний театр. На його основі 1922 р. було створено український драматичний театр ім. М. Заньковецької.

В 1918 р. за часів гетьманату скульптор І. Кавалерідзе у м. Ромнах спорудив перший в Україні пам’ятник Т. Шевченку.

Після встановлення радянської влади в Україні у сфері культури починають здійснюватися перетворення, відомі як «культурна революція». Набувають поширення ідеї Пролеткульту, що відкидали ідеї спадкоємності в культурі, вважали, що культура панівних класів ворожа робітникам і селянам.

Читайте також:
I. Україна з найдавніших часів до початку XX ст.
V здатність до встановлення та підтримки гарних особистих стосунків і веденню етичного способу життя.
А. 5-7 день життя.
Авілум – “син чоловіка” – повноправна людина, охороні його життя, здоров’я, захисту його майнових інтересів присвячена значна частина законника.
Австрії: мистецтво повсякденного життя.
Автоматизація банківської діяльності в Україні
Аграрні відносини в Україні у ХVІ - перш. пол. ХVІІІст.
Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
Адаптації до паразитичного способу життя
Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
Адвокатура в Україні: основні завдання і функції

Переглядів: 1539

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>

Прокурор при перегляді справ даних категорій в апеляційному, касаційному порядку, Верховним Судом України, за нововиявленими обставинами та при виконанні судових рішень. | Політика українізації та її вплив на культуру. Національно-культурне піднесення 20-х рр.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.