Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

ЛЕКЦІЯ №3. ЕТНОНАЦІОНАЛЬНІ РЕЛІГІЇ.

НАСТУПНИМ етапом в еволюції релігії є етнонаціональні релігії (національні, етнічні, локальні), які за умов докорінних суспільних трансформацій здебільшого приходять на зміну первісній «чуттєво-надчуттєвій» релігійності.

ЕТНОНАЦІОНАЛЬНІ РЕЛІГІЇ - релігії, чия поява і функціонування, межі поширення та основні символи пов’язані з певною етнонаціональною спільнотою.

Більшість дослідників пояснює зародження цього типу релігій із розкладанням родоплемінного устрою і становленням классового суспільства – нового типу об’єднання людей у формі держави. Поява одних датується IV ст. до н.е., інших - XX ст.. н.е.

ІУДАЇЗМ– одна з найдавніших етнонаціональних релігій, яка започатковує ідею єдиного Бога-творця й володаря Всесвіту; поширена здебільшого серед євреїв.

Назва цієї релігії виникає в VI ст. до н.е. в середовищі грекомовних євреїв („елліністів”) з метою відокремлення власне еллінізму від єврейського релігійного способу мислення.

ПОХОДЖЕННЯ. Історично євреї – одне із семітських племен Аравії та Палестини – беруть свій початок десь за два тисячоліття до н.е. За Біблією, спілкування Авраама з Богом датується приблизно 2085 р. до н.е. Бог цьому праведному чоловіку оголосив, що його нащадки будуть численними й утворять народ, обраний серед усіх інших народів світу. Після цього прабатько євреїв переселився з Месопотамії до Ханаану. Він, його син Ісаак та онук Яків поклонилися одному Богу – Ягве (Яхве, Єгові). Біблія розповідає про те, що Яків, якому Бог дав ім’я Ізраїль (євр. - Божий герой), разом із дванадцятьма синами та їх сім’ями переїхав у долину Нілу, до Єгипту. З часом добровільне переселення перетворилося на рабство, а народ Ізраїлю із невеликої групи людей, практично однієї сім’ї, став декількамільйонною нацією.

Приблизно 1250 р. до н.е. Мойсей вивів євреїв з єгипетського полону в землю, обіцяну Богом, тобто в Палестину. Мойсей був першим єврейським законодавцем, який персонально від Ягве одержав і Декалог, і весь Закон. Тому Мойсея можна назвати батьком іудаїзму. Все це детально описується в п’ятикнижжі Старого Завіту (Буття, Вихід, Левіт, Числа, Повторення Закону), які ще називають П’ятикнижжя Мойсея, або Торою (основний священний текст іудеїв).

Приблизно 935 р. до н.е. відбувається поділ нації на Ізраїль ( Північне царство, 10 родів) та Іудею (Південне царство, 2 роди). Приголомшливими для древніх ізраїльтян стали у 8-7 ст. до н.е. періоди руйнування їхнього самобутнього етнічного укладу. Спочатку ассирійський цар Салманарас 722 р. до н.е захопив Самарію, столицю Ізраїлю, розорив її і переселив його жителів до Ассирії. А у 587 р до н.е. вавилоняни на чолі з царем Навуходоносом увійшли в Єрусалим , зруйнували його вщент, а мешканців забрали як полонених до Вавилону.

Перський цар Кір (556-530 до н.е.) надав іудеям свободу, і вони повернулися на батьківщину. Згодом, у 515 році, було побудовано новий храм, який став центром національного життя.

Але після нашестя римлян 70-73 рр н.е. Ізраїль було практично знищено. Тит відправив багатьох на каторжні роботи в Рим. З цього часу ізраїльський народ існував без царя, був розсіяний по різних провінціях Римської імперії. А імператор Адріан 130 р. навіть перейменував Єрусалим на Елія Капітоліна заборонивши євреям під страхом смерті відвідувати місто. Лише раз на рік, в день поразки повстання 70 р., їм дозволялося поплакати біля зруйнованого фундаменту храму (стіна Плачу). Імператор Костянтин Великий повернув місту попередню славу.

Віровчення і культ. Спасіння іудеїв досягається жорстокими дотриманнями 613 вимог Тори. За недотримання передбачено систему покарань, що складається із системи сходинок: побиття камінням, спалення, вбивства, задушення, смерть, послана з неба, знищення, тілесне покарання. Загалом за 71 злочин передбачена смерть, а 277 – підлягають тілесним покаранням. Так, людина, що свідомо порушила накази про обрізання та пасхальну жертву, підлягає знищенню.

Рішення про покарання смертю могло затверджувати лише зібрання 71 мудреця Тори – Синедріон (Великий Бет-дін), що збиралося в Єрусалимському храмі. У 60 р. до н.е. смертну кару в Ізраїлі було відмінено, і нині тілесні покарання не застосовують. Під час богослужіння чоловіки одягають спеціальні головні убори і білі шарфи. Віруючі євреї носять головні убори не знімаючи їх. В ортодоксальних синагогах чоловіки і жінки сидять окремо. Особливе місце в молитвах мають молитви, в яких мова йде про нескінчені біди та страждання єврейського народу, розсіяного по всьому світу. Найзначніше із свят - щотижневий Шабат (Субота). Повне спокою від роботи. Господиня запалює світильник шабату, молиться за свою сім’ю і просить благословення у Бога. Стіл накривається чистою скатертиною, на нього ставлять чашу вином і дві хали (хлібини).

ДАОСИЗМ- РЕЛІГІЙНО-ФІЛОСОФСЬКЕ ВЧЕННЯ, ЗГІДНО З ЯКИМ ПРИРОДА І ЖИТТЯ ЛЮДЕЙ ПІДПОРЯДКОВАНІ ЗАГАЛЬНОМУ БОЖЕТСВЕННОМУ ЗАКОНУ ДАО.

Походження та духовні джерела. Даосизм виник у другій половині I тис. до н.е. в Китаї. У II-III ст.. він розділився на філософію (дао цзя) і релігію (лао цзяо). Першим патріархом релігійного об’єднання даосів був Чжан Фухань. Із проникненням у Китай буддизму даосизм і конфуціанство, специфічно поєднавшись із ним, утворили цзяо („три релігії”).

Основним священим текстом даосів є трактат „Дао де дзин” („Книга про шлях до доброчестя”, або „Книга про дао і де”), в якому викладено погляди засновника даосизму китайського філософа Дао-цзи.

Віровчення. Дао – у даосизмі вічне, незмінне, безформне, непізнаванне начало всіх речей і явищ.

Дао – шлях, вічний, абсолютний закон спонтанного виникнення, розвитку й пізнання Всесвіту. Даоси розрізняли безіменне (постійне) дао і дао, що має ім’я.

Перше дао вічне, це форма без форми, образ без істоти, яке іноді називають матір’ю Піднебесної (Китаю). Друге дао, на відміну від першого, постає перед людиною як щось конкретне, що складається з ці (найдрібніших частинок) та містить у собі образи-речі. Воно нескінченне, всемогутнє, і дія його виявляється скрізь. Дао – нематеріальна субстанція, позбавлена тілесності. Воно існує окремо і в той же час невідокремлено від речей, пронизує їх, творить речі й перебуває в речах.

Де – у даосизмі опредмечений, конкретний вияв дао в речах і в поведінці людини (міра її доброчинності).

Суть дао зумовлює поведінку і правила людин. Мудрець, який пізнав дао, є бездіяльний. Тому практика цієї містичної китайської релігії базується на принципі наслідування дао – у-вей (не діяльність або бездіяльна дія). Цікаво, що китайські ієрогліфи інь і ян мають той самий ключ – пагорб. Із погляду етимології, інь – північний схил пагорба, тобто схил, обернений до півночі й тіні. Ян – південний схил, що обернений до сонця. У сиву давнину під час свят весни й осені юнаки танцювали на північному березі (бік ян), а дівчата – на південному березі. Після чого наступала черга заручин, шлюбів. Так інь став символом жінки, а ян – символом чоловіка.

Культ. Даоси здебільшого здійснюють свої ритуали у китайських храмах, де вшановують і Будду. Служитель продає палички ладану, які запалюють у пучку. Потім цей пучок між долонями легко рухають по вертикалі. Щоб дізнатися, чи будуть події сприятливими, моляться, тримаючи між з’єднаними долонями два види дерев’яних мушлів, які потім кидають на землю: залежно від того, на який бік упадуть мушлі (випуклий, ввігнутий), визначають, чи усміхнеться удача.

Деякі дослідники визначають, що на сьогодні представників цієї релігії близько 50-60 млн.

КОНФУЦІАНСТВО – комплекс давньокитайський філософських релігійних, етичних доктрин, сформованих Конфуцієм (551-479 до н.е.). У їх основі – питання моральної природи людини, її життя в родині, державі, суспільстві.

Походження. Релігійна концепція конфуціанства поєднала давні анімістичні вірування китайців із філософсько-етичною системою Конфуція, якого вважали засновником цього вчення. Справжнє ім’я Конфуція – Кун-цзи, але його учні та послідовники звали мудрецем Кун Фу-цзи (Кун – учитель), звідси і латинізоване Конфуцій. Зібрано у книгах „Лунь юй” („Бесіда і судження”, „Бесіди і висловлювання”), яку послідовники філософа уклали з його висловлювань і яка вважається твором самого Конфуція; та „Лі цзи” (”Книга настанов”, „Книга обрядів”), яка створювалася в IV – I ст.. до н.е.

Конфуцій заснував свою школу уже в зрілому віці, маючи значну кількість учнів. Після смерті мудреця його вченя розробляли вісім самостійних шкіл. Найвідоміші серед них Мен-цзи і Сюнь-цзи.

Поступово конфуціанство стає релігійно-філософською системою всього Китаю. В епоху династії Хань (206 до н.е.) конфуціанство набуває статусу державної релігії. „Імператор може завойовувати імперію на коні, але він не зможе зберегти її без ідеології”, - заявляли вчені-конфуціани.

Віровчення.Центральне місце у конфуціанстві займає проблема моральної природи людин, її життя в родині, суспільстві, державі. І це цілком природно, оскільки, особа – основний суб’єкт суспільної діяльності. Від її рис залежить, якою є вся суспільна будівля. Конфуцій прагнув створити суспільство без конфліктів. Тому віддав перевагу тим правилам , які сприяють суспільній рівновазі, так званим правилам „золотої середини”. Мудрець вважав, що суспільство тримається на п’яти видах стосунків, кожен з яких формує обов’язки різного характеру:

- імператор і підлеглий;

- батько і син;

- чоловік і дружина;

- старший і молодший;

- друзі.

Ці стосунки будуються на моралі, в якій основним є поняття шанування.

Культ. Керувати державою, зазначав Конфуцій, і не вдаватися до ритуалу – що орати без плуга. А ритуал, який випливає не з обо’язку, схожий на оранку без сівби.

Принципи жень (людяність), лі (норми поведінки), чжи (знання), сінь (взаємність) та і (обов’язок) – мають базуватися на принципі сяо– любові сина до своїх батьків, тобто синівській шанобливості. Після смерті батька син не міг нічого змінювати в оселі протягом трьох років.

Особливе місце в конфуціанстві займав культ предків, що передбачав служіння їхнім духам, чітко визначеним згідно зі становою ієрархією. «Своїх» духів мала кожна китайська сім’я. Ранг духів залежав від суспільного стану, до якого вона належала. Можна було поклонятися лише своїм духам, вшанування ж чужих розглядалося як лестощі. А це вже суперчило принципу лі. Навіть якщо батько – злодій чи грабіжник, шанобливий син повинен лише покірно слухати його та просити повернутися на шлях доброчестя.

Отже, конфуціанство опікувалося усіма аспектами суспільного буття. Тому цілком справедливо важається духовною основою китайського суспільства.

ІНДУЇЗМ – поширене в сучасній Індії релігія, в основі віровчення якої лежать релігійно-філософські ідеї брахманізму та ведичні традиції.

Щоб зрозуміти індуїзм, надзвичайно важливо мати на увазі, що для індуса не лише не існує у світі іншої релігії, крім індуїзму, а взагалі немає нічого, що б не було охоплено релігією. Немає поділу на світ матеріалльний і духовний. Немає нічого такого, що можна було б назвати мирським, світським, немає нічого, крім релігії. Тому в індуїзмі немає навіть слова, поняття, яке б відповідало європейському розумінню релігії.

В індуїзмі немає молитов, проповідей, сповідей, таїнств у хритсиянському розумінні. Людин розглядається у нерозривному зв ’язку з усією, живою і неживою, природою. При цьому в рамках теорії переселення душ допускаються варіанти посмертного втілення в нелюдському тілі.

Походження. Найдавнішу стадію розвитку в індуїзмі, що триває до II тис. до н.е., в науці прийнято називати праведичним періодом. Про послідовників праведичного індуїстського культу світової нації відомо мало. Це були індуси, що жили на півночі Індії, та дравини, що населяли південну частину півострова

Індостан. У часи біблійного Авраама тут уже існувала цивілізація, схожа на ранньомесапотамську. Індуси праведичного періоду сповідували політеїзм (багатобожжя) – своєрідний протоіндуїзм, який нагадував ранні види магії. З особливою пошаною поклонялися богині Матері та рогатому божеству, яке сиділо, подібно до йогів, срестивши ноги, у позі „лотоса”. Храмів ще не було.

Ведичний період починається приблизно II тис. до н.е., коли арії (народи Центральної Азії) увійшли до Північної Індії та поступово почали просуватися на південь. Свою назву отримали від збірки священних текстів, що називалися Веди (знати, вінець знань, достовірні знання, священні знання). Головні боги: Індра – бог космосу і зірок, Варуна - бог неба та Агні – бог вогню. Вважається, що це священне знання прийшло від самого верховного Бога-Особи. Воно існувало на початку творіння і передавалося із покоління в покоління усно. І коли пам’ять людей почала слабнути, В’ясадева записав Веди на санскриті – найдавнішій мові на Землі.

Веди –перше Святе Письмо аріїв, тому їх релігія називається ведизмом.В ученні - визнання того, що людина – не просто тіло, а духовна істота, ув’язнена в плоті. А відтак її завдання – вирватися із матеріального світу і повернутися до Бога, віднайшовши таким чином істинне щастя.

На основі Вед аріії розроблии складну систему жертвопринесення, що пізніше призвело до появи катси жерців – брамінів. 600 р до н.е. індуїзм ділиться на дві течії: народну, масову релігію та просякнуту філософією релігію освічених верств суспільства. Головне положення другої течії – всесвіт є Бог і Бог є Всесвіт. Універсальна всеохватна душа називалася Брахмою (або Браман), тому цей напрям релігії отримав назву брахманізм.

Духовний розвиток визначали Упанішади (сидіти поруч)– зібрання 108 філософських творів. Воно вказує на учня, що сидить поруч біля свого гуру (санскр. - важкий, навантажений знаннями). З’являється вчення про сансару та карму.

Сансара – (санскр. – повторення народженнь і смертей) – уявлення про єдиний ланцюг переходів душі з однієї оболонки в іншу.

Ведична «Падма Пурана» свідчить, що душа після численних перевтілень у формах нерухомих істот, мікроорганізмів, птахів, тварин нарешті досягає людської форми, в якій дається можливість самореалізуватися - повністю звільнитися від колотвору сансари. Еволюціонуючи в людській формі життя, після 400 тис. перетворень, душа може досягнути звільненя, повернувшись у духовний світ.

Усе, що пербуває в сансарі, первтілюється згідно із законами крами.

Карма (санскр. – дія, обов’язок, відплата) – особлива містична сила, автоматичний «закон відплати», відповідно до якого вчинки людини в реальному житті зумовлюють її нинішню долю і наступний стан.

Карма диктує те, що душа після смерті людини переселяється, якщо вона була «праведною», в тіло «благороднішої» людини. Грішників – на душу чекає тіло «нижчого» індивіда (тварин, комахи).

Спасіння, втеча від сансари досягається філософським роздумом – медитацією(самоокнцентрація, самоспоглядання).

Багато індуїстів поклоняються Вішну та десяти його аватарам (втілення). Авати вішну: матсья (риба), курма (черепаха), вараха (вепр), марасіхна (Людина-лев), вамана (карлик), марашурама нарасінха (Рама із сокирою), Рама, Крішна, Будда, калкі (білий кінь).

Інші вірять в бога Шіву (шінаїти) та його дружину, яка в різних втіленнях має імена Дурна, Калі, Порваті, Деві. Багато її втілень, особливо Калі жорстокі.

Індуїстське спасіння можливе відокремленням від свого смертного «Я» і зліттям із Абсолютом. Тоді Людина занурюється в нірвану – стан безкінечного спокою, позбавленого найменших бажань і емоцій.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Виконавці проектів і учасники торгів	\|	Параметри будівель, конструкцій, дефектів і пошкоджень, контрольованих при обстеженні

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.