Особливості інфляційного процесу, його етапи

Інфляція не виникає раптово, а розвивається поступово як тривалий процес,який можна розділити на кілька стадій. Відрізняються ці стадії співвідношенням темпів зростання пропозиції грошей і темпів їх знецінення.

На першій стадії темпи зростання пропозиції грошей випереджають знецінення грошей, причому це випереджання поступово зменшується, наближаючись до вирівнювання. Таке співвідношення і його тенденція зумовлюються кількома причинами, а саме - надмірна пропозиція грошей поглинається оборотом за рахунок уповільнення їх обігу.

Суб’єкти ринку певний час не відчувають надмірності в обігу грошей і використовують їх для нагромадження чи зберігання. Це тимчасово відволікає зайві гроші з обігу, послаблює інфляційний тиск на ціни, і вони певний час залиш. незмінними чи підвищуються повільніше, ніж зростає маса грошей.

На другій стадії інфляції темпи знецінення грошей випереджають темпи зростання їх пропозиції. Це зумовлюється такими чинниками:

— у певний момент власники грошових нагромаджень починають розуміти їх надмірність і пред’являють на ринок для купівлі товарів. Це прискорює швидкість руху грошей у поточному обігу та збільшує платоспроможний попит порівняно з поточною емісією;

— одночасно зменшується відплив у нагромадження нових пропозицій грошей, унаслідок чого ще більше зростає швидкість обігу всієї грошової маси;

— виникають і швидко поширюються бартерні операції, звужуючи товарну основу грошової маси в обігу;

— знецінення грошей призводить до відпливу робочої сили зі сфери виробництва у сферу спекулятивного обміну, що зумовлює падіння виробництва і товарообороту, через що зменшується попит на гроші.

Унаслідок дії зазначених чинників з’являються так звані інфляційні очікування, коли економічні суб’єкти починають усвідомлювати неминучість майбутнього підвищення цін. Щоб уникнути пов’язаних з ним майбутніх втрат, вони починають негайно купувати товари не тільки для поточного споживання, а й для майбутнього. Неминучим наслідком стає випереджаюче зростання цін порівняно зі зростанням грошової маси і падіння рівня монетизації ВВП.

Точно виміряти відкриту цінову інфляцію можна за допомогою індексу цін за певний період — рік, квартал, місяць. На практиці може розраховуватися багато різних індексів цін. Проте для вимірювання інфляції найчастіше використовуються:

— індекс цін споживчих товарів (індекс споживчих цін);

— індекс цін на засоби виробництва (індекс цін виробників);

— індекс цін ВВП, або дефлятор ВВП.

Індекс споживчих цін (ІСЦ) характеризує зміну в часі загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для особистого споживання. Цей показник використовується для характеристики інфляції, оскільки він досить точно виражає не тільки екон., а й соц. аспекти інфляції, зокрема її вплив на рівень життя населення, тому його називають ще індексом вартості життя.

Індекс цін на засоби виробництва (цін виробника) характеризує зміну в часі загального рівня цін на засоби виробництва, які купують юридичні особи для виробничого споживання. Цей індекс виражає зростання оптових цін, темпи якого не завжди збігаються з темпами зростання роздрібних цін, за якими визначається ІСЦ. Індекс цін виробника чутливіший до зміни витрат на виробництво, ніж до зміни попиту. Тому його часто використовують при характеристиці інфляції витрат, особливо коли зростання оптових цін відбувається в часі попереду зростання роздрібних цін. Цей індекс застосовується більш обмежено, ніж ІСЦ.

Дефлятор ВВП характеризує зміну в часі загального рівня цін на всі товари і послуги, що реалізовані кінцевим споживачам. Це найбільш широкий показник, який характеризує інфляційні зміни всіх цін. Тому дефлятор ВВП може помітно відхилятися від ІСП та ІЦВ, оскільки він точніше враховує реальну структуру особистого і виробничого споживання, ніж попередні індекси.

2. Характеристика основних концепцій інфляції (СО).

Інфляція як наслідок негативних процесів в економіці відома вже декілька століть. Однак, попри це, в економічній теорії не існує єдиного погляду на суть цього надзвичайно складного економічного явища. В економічній науці сформувалося дві основні концепції інфляції:

1) інфляція – знецінення нерозмінних на золото паперових грошей внаслідок переповнення каналів обігу грошовою масою;

2) інфляція – загальне зростання цін на товари та послуги.

Представники першого напряму стараються довести, що інфляція можлива лише за умов функціонування нерозмінних на золото паперових грошей. Вони вважають, що в умовах золотого стандарту інфляція неможлива. У даному випадку ми зустрічаємося з варіантом так званої металістичної теорії грошей, відомої в Європі ще у часи раннього капіталізму.

Хід думок неометалістів наступний: золото має високу внутрішню вартість і тому незнецінюється подібно до його паперових дублікатів, символів. Переповнення каналів грошового обігу золотими грошима малоймовірно, оскільки золото – втілення багатства і за таких умов воно перетікає у сферу тезаврації. А при умовах економічного буму, зростанні потреб у компонентах суспільного виробництва–заощаджене золото знову повертається у сферу обігу.

Таким чином, при золотому стандарті підтримується товарно-грошова рівновага. При такому підході звужуються історичні межі та характер інфляції, за ними залишаються періоди функціонування товарних грошей.

Представники другого напряму вирішального значення у трактуванні інфляції надають зростанню цін незалежно від його причин та умов, за яких воно відбувається. Стабільність цін є для нього головною ознакою відсутності інфляції. Тому вони нерідко допускають можливість інфляції при обігу дійсних грошей і говорять про металеву інфляцію, оскільки і за таких умов можливе підвищення цін. Так А.Пезенті називає інфляцією зростання цін внаслідок псування монет (золотих, срібних) або здешевлення благородного металу. Таких поглядів дотримується більшість економістів Заходу.

Інфляція і при золотому стандарті можлива. Так вважають П. Самуельсон, К. Макконнел, Е. Дж. Долан та інші. Інфляція, на їх думку, відбувається при напливі американського золота і срібла в Європу в XVI ст. Товарні ціни підвищились у 4-5 разів, тоді як у подальшому вони були відносно стабільні. Якщо технологія видобування та виробництва золота піднімається на якісний щабель, інфляція, і при збереженні розміну паперових грошей на золото, цілком можлива. А тому більш розумно використовувати паперові гроші, проте необхідно вміло управляти їх пропозицією.

Ця істина пробиває собі шлях методом проб і помилок. Після першої світової війни в країнах Заходу розмін банкнот на золото було припинено, лютувала гіперінфляція. Проте рефлекси золотого гегемону залишались сильними, і не лише у народу. Фінансові іституції робили спроби вплинути на інфляцію шляхом збільшення своїх золотих запасів. Золото скуповували на вільному ринку за щойно віддруковані паперові гроші. Результат виявився, однак протележний очікуваному. Оскільки в міру зменшення кількості золотих монет в обігу з’являється “лаж” на золото як перша ознака інфляції. Інфляційний тиск надлишку паперових грошей зосереджувався переважно на золоті, навіть якщо ціни на товари залишалися стабільними. Справа пішла на лад після зміни пріоритетів у грошовій політиці: переходу до розпродажу золота за ринковими цінами, тобто викачування зайвих банкнот з обігу та їх знищення.

Зараз золото справляє побічний вплив на грошовий обіг. Продаж державою золота за цінами світового ринку дозволяє закупити товари і підвищити їх пропозицію в середині країни, тобто ослабити частково товарний дефіцит. Але у цій операції роль золота принципово не відрізняється від ролі інших товарів, хоч золото і є більш ліквідним товаром.

Видається, що можливості використання золотого потоку для оздоровлення грошового обігу невеликі і самі не вирішують проблеми інфляції.

4. Грошові реформи: поняття, види та цілі грошових реформ. Стабілізація грошей як основна ціль реформи.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 5. Інфляція і грошові реформи	\|	КЛАСИФІКАЦІЯ ГРОШОВИХ РЕФОРМ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.