Третє питання

Друге питання

Суспільне виробництво передбачає взаємодію основних факторів:

- речового

- особистого.

До особистого фактора належить робоча сила – це сукупність розумових та фізичних здібностей людини; це здатність працездатної людини до праці.

До речового фактора відносять засоби виробництва – це засоби, за допомогою яких здійснюється процес виробництва.

До засобів виробництва відносять засоби праці та предмети праці.

Засоби праці – це засоби, за допомогою яких людина впливає на предмет праці (виробничі споруди, обладнання, верстати, машини, транспортні засоби, шляхи, трубопроводи, дороги). Засоби праці є основою основних виробничих фондів підприємства.

Предмети праці – це речовина, на яку спрямована діяльність людини (сировина, матеріали, паливо). Предмети праці є основою оборотних виробничих фондів підприємства.

Результатом суспільного виробництва є створення суспільного продукту.

Ефективність виробництва – категорія, яка характеризує віддачу, результативність виробництва.. Вона свідчить не тільки про приріст обсягів виробництва, а й про те, якою ціною, якими витратами ресурсів досягається цей приріст.

Розрізняють економічну та соціальну ефективність виробництва.

Економічна ефективність – це досягнення виробництвом найвищих результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці або зниження сукупних витрат на одиницю продукції.

Соціальна ефективність – це ступінь відповідності результатів виробництва соціальним потребам суспільства, інтересам окремої людини.

Ефективність суспільного виробництва – це співвідношення результатів та витрат.

Е = Результати (сукупний продукт)/Витрати виробництва

Однак цей показник дуже узагальнений, тому що відображає ефективність усіх сукупних витрат на випуск одиниці продукції. Тому для визначення ефективного використання кожного фактора використовують систему конкретних показників: продуктивність праці, фондовіддача, матеріаловіддача.

Продуктивність праці на мікрорівні визначається як відношення обсягу виробленої продукції до кількості робітників, зайнятих у її виробництві, або до кількості відпрацьованих людино-годин за певний проміжок часу.

Продуктивність праці на макрорівні визначають як відношення національного доходу до середньої чисельності працівників, зайнятих у його створенні.

Показник, зворотний продуктивності праці, який відображає кількість затраченої живої праці на виробництво одиниці продукції, називається трудомісткість продукції.

Показник ефективного використання засобів праці – це фондовіддача.

Фондовіддача – це відношення вартості виробленої продукції до вартості засобів праці (основних виробничих фондів).

Зворотний показник фондовіддачі – це фондомісткість – це відношення вартості витрат основних фондів на одиницю виробленої продукції.

Ефективне використання предметів праці розкривається через матеріаловіддачу – показує, скільки вироблено продукції з одиниці витрачених матеріальних ресурсів (сировини, матеріалів, палива, електроенергії). Розраховується як відношення вартості виробленої продукції до вартості витрачених матеріальних ресурсів.

Зворотний показник матеріаловіддачі – це матеріаломісткість – характеризує вартість витрат матеріальних ресурсів на одиницю виробленої продукції.

Зазначені розрахунки показників ефективності необхідні для прийняття тих чи інших оптимальних рішень.

По-перше, вони потрібні для оцінки рівня використання різних видів ресурсів і витрат, здійснюваних організаційно-технічних заходів і загальної результативності виробничо-господарської діяльності підприємства впродовж певного періоду.

По-друге, за їх допомогою обґрунтовують і визначають найкращі варіанти господарських рішень щодо застосування нової техніки, технології та організації виробництва, нарощування виробничих потужностей, підвищення якості й оновлення асортименту продукції.

Соціальна ефективність показує, наскільки його розвиток відповідає вирішенню кінцевої мети – служити споживачу, задовольняти особисті потреби кожної людини.

Показниками соціальної ефективності є :

- розмір ВВП та НД на душу населення;

- частка фонду споживання в НД;

- рівень життя населення;

- якість життя населення.

Рівень життя – це фактичний рівень забезпеченості людей

матеріальними і духовними благами певної країни в конкретно-історичний період. Він визначається рівнем фактичного споживання матеріальних і духовних благ і послуг на душу населення, на одну сім»ю, а також його відповідністю національному соціальному стандарту – прожитковому мінімуму.

Прожитковий мінімум – це вартісна величина набору продуктів харчування достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження її здоров’я, а також мінімального набору непродовольчих товарів і послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум відображає так звану межу бідності населення.

У розвинутих країнах існує і такий показник як якість життя населення, сформований на основі індексів розвитку людини ІРЛ, який характеризують:

- обсяг реального ВВП на душу населення;

- середню тривалість життя;

- рівень грамотності населення;

- середню тривалість навчання в країні.

Між економічною та соціальною ефективністю існує зв’язок: економічна ефективність – це матеріальна основа вирішення соціальних потреб. Соціальний розвиток суспільства: зростання добробуту народу, його освітнього і культурного рівня, свідомого ставлення людини до праці суттєво впливає на підвищення економічної ефективності.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Перше питання	\|	Четверте питання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.